№ 676/265/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 676/265/23

провадження № 61-9498св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у січні 2023 року звернувся до суду із заявою, у якій просив видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців, яким заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 100 м до місця його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовував заяву тим, що він проживає в зазначеній квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності йому та колишній дружині ОСОБА_2 . У цій квартирі до 01 березня 2022 року проживали також його колишня дружина та їхня малолітня дочка.

За період спільного проживання, в 2021 та 2022 роках, він двічі звертався до суду через неправомірні дії ОСОБА_2 , просив видати обмежувальний припис стосовно неї, проте суд двічі відмовляв йому. З дня подання останньої заяви стосовно ОСОБА_2 правоохоронні органи склали сім протоколів про адміністративні правопорушення. Усі ці протоколи про адміністративні правопорушення розглядаються Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області (справа № 676/4026/22).

Заявник зазначив, що не усі випадки домашнього насильства були зафіксовані у протоколах про адміністративні правопорушення. Так, з початку грудня 2022 року ОСОБА_2 майже кожного дня, інколи двічі на день навідується до квартири, у якій він проживає, та вчиняє домашнє насильство фізичного та економічного характеру, а саме вихолоджує квартиру шляхом відкриття всіх вікон та дверей на балкон, вимикає подачу електроенергії, бойлеру, відкриває кран у ванній кімнаті з метою злити гарячу воду з бойлеру, пошкодила майно, яке є їх спільною власністю та його особисте майно. Також ОСОБА_2 ходить по квартирі та ліжку в брудному вуличному взутті, виливає на його ліжко воду, псує продукти харчування. Внаслідок таких дій у квартиру він відчуває сильний холод, змушений зігрівати квартиру, витрачаючи грошові кошти на електричне опалення, повторно гріти воду в бойлері, мити підлогу у всій квартирі, прати постільну білизну. Така систематична поведінка ОСОБА_2 змушували його неодноразово звертатися із відповідними заявами до поліції про притягненню названої особи до адміністративної відповідальності за фактами вчинення домашнього насильства. Проте, це не впливає на поведінку ОСОБА_2 , яка продовжує чинити домашнє насильство стосовно нього, викрадає особисті речі, побутову техніку та продукти харчування і гігієни.

ОСОБА_1 наголошував, що неодноразові неправомірні дії ОСОБА_2 провокують існування ризиків продовження чи повторного вчинення нею домашнього насильства стосовно нього, зокрема, за місцем його проживання, а також реальних ризиків настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення заяви, вважаючи її безпідставною, необґрунтованою та не доведеною належними, достатніми і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 21 лютого 2023 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області частково задовольнив заяву ОСОБА_1 .

Суд видав обмежувальний припис у виді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , заборонив ОСОБА_2 строком на два місяці наближатися на відстань ближче ніж 70 м до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановив, що строк дії обмежувального припису потрібно рахувати з дня ухвалення рішення, яке підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Суд відмовив у задоволенні вимог заінтересованої особи ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 на її користь 23 000, 00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Зобов`язав повідомити про прийняте рішення Виконавчий комітет

Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області, а також

Кам`янець-Подільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.

Суд першої інстанції керувався тим, що надані заявником до суду докази підтверджують систематичне вчинення колишньою дружиною стосовно нього протиправних дій у виді економічного та психологічного насильства. Водночас суд вважав, що достатнім буде встановлення строку дії обмежувального припису на два місяці, оскільки заявник не довів існування можливості настання для нього тяжких або особливо тяжких наслідків від вчинення домашнього насильства, які б свідчили про потребу у встановленні максимального строку дії обмежувального припису в шість місяців, а також з огляду на наявність у спільній квартирі майна ОСОБА_2 та дітей.

Постановою від 30 травня 2023 року Хмельницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення

Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2023 року,ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що самі лише факти складання протоколів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не можуть бути достатніми доказами вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Відомостей про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності у матеріалах справи немає.

На переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 не надав беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 до нього домашнього насильства. Суд виснував, що між учасниками справи існує спір щодо користування спільним нерухомим майном, який регулюється приписами Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) та Сімейного кодексу України (далі - СК України), такий спір не підлягає вирішенню шляхом видачі судом обмежувального припису.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 27 червня 2023 року із застосуванням системи «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19 (провадження № 61-22539св19), за змістом яких доводи заінтересованої особи про те, що вона не набула статусу «кривдника», оскільки не притягувалася до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки самий лише факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22), відповідно до яких тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання про застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи;

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 14 серпня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Заінтересована особа просить розглядати справу у відкритому судовому засіданні із викликом учасників справи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 06 липня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував справу.

Справа надійшла до Верховного Суду 12 вересня 2023 року.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08 червня 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2018 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 не проживає в квартирі з березня 2022 року.

Учасники справи тривалий час перебувають у неприязних стосунках.

В провадженні слідчого відділу Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження від 30 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) стосовно ОСОБА_2 , відкрите за заявою ОСОБА_1 . До зазначеного кримінального провадження 24 жовтня 2022 року постановою про об`єднання кримінальних проваджень приєднано кримінальні провадження, які перебували у провадженні відділу поліції від 21 травня, 05 червня, 10 листопада, 23 грудня 2021 року та від 05 квітня 2022 року за частиною першою статті 125 КК України.

За період з 11 липня 2022 року до 10 січня 2023 року стосовно ОСОБА_2 працівники Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області склали декілька протоколів про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, які направлені для розгляду до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, а саме:

- від 28 вересня 2022 року № 389694 щодо вчинення правопорушення 26 вересня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом позбавлення його продуктів харчування;

- від 11 жовтня 2022 року № 389698 щодо вчинення правопорушення 08 липня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом вивезення ОСОБА_2 з квартири без згоди ОСОБА_1 спільного рухомого майна подружжя;

- від 11 жовтня 2022 року № 389697 щодо вчинення правопорушення 30 серпня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом позбавлення його продуктів харчування та пошкодження його майна в квартирі;

- від 02 листопада 2022 року № 630219 щодо вчинення правопорушення 07 жовтня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом позбавлення його продуктів харчування;

- від 02 листопада 2022 року № 630220 щодо вчинення правопорушення 12 жовтня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом позбавлення його продуктів харчування та пошкодження його майна в квартирі;

- від 02 листопада 2022 року № 630236 щодо вчинення правопорушення 19 жовтня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом пошкодження його майна в квартирі;

- від 02 листопада 2022 року № 630218 щодо вчинення правопорушення 03 жовтня 2022 року у виді домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 , шляхом позбавлення його продуктів харчування.

На час вирішення справи, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій адміністративні протоколи про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП знаходилися на розгляді в Кам`янець-Подільському міськрайонному суді Хмельницької області

(справа № 676/4026/22).

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Економічне насильство є формою домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (пункти 1, 10 частини першої статті 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить, зокрема, видача обмежувального припису стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців

(частина четверта статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування (частина перша статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, наголошував на тому, що ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство фізичного та економічного характеру, внаслідок чого він звертався до поліції задля притягнення колишньої дружини до адміністративної відповідальності. Проте, це не впливає на поведінку ОСОБА_2 , яка продовжує чинити домашнє насильство стосовно нього, що свідчить про існування реальних ризиків настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

Суд першої інстанції вважав, що надані до суду докази підтверджують вчинення колишньою дружиною до заявника протиправних дій у виді економічного та психологічного насильства, враховуючи їх систематичність, а також вчинення таких дій під час розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не надав беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 до нього домашнього насильства.

З недоведеністю заявлених вимог та, як наслідок, невстановленням підстав для вжиття спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству у справі, що переглядається, погоджується Верховний Суд з таких підстав.

Постановою від 22 травня 2023 року у справі № 676/4026/22 Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області визнав ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (за обвинувачення у вчиненні домашнього насильства 08 липня 2022 року) та закрив провадження в справі стосовно ОСОБА_2 на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП; закрив провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 (за обвинувачення у вчиненні домашнього насильства 30 серпня, 26 вересня, 03, 07, 12, 19 жовтня 2022 року) на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постановою від 08 серпня 2023 року у справі № 676/4026/22 Хмельницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 ; скасував постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2023 року в частині визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (за обвинувачення у вчиненні домашнього насильства 08 липня 2022 року) та закриття провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Апеляційний суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП (за обвинувачення у вчиненні домашнього насильства 08 липня 2022 року) на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; в іншій частині постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2023 року стосовно ОСОБА_2 залишив без змін.

Отже, суди закрили провадження в справі № 676/4026/22 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за всіма епізодами обвинувачення у вчиненні домашнього насильства, а саме за епізодами, що мали місце 08 липня, 30 серпня, 26 вересня, 03, 07, 12, 19 жовтня 2022 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, тобто з реабілітуючих обставин, за яких особа вважається такою, яка не вчиняла адміністративні правопорушення.

У матеріалах справи немає відомостей щодо притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Верховний Суд врахував, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Також потрібно враховувати, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що докази, подані ОСОБА_1 на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, ґрунтуються виключно на письмових поясненнях самого заявника. Натомість ОСОБА_2 заперечувала факти вчинення нею домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 . Не встановили таких обставин і суди у справі № 676/4026/22 про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд також врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є колишнім подружжям, між якими склалися неприязні стосунки.

Самий лише факт звернення ОСОБА_1 до відповідних органів з підстав вчинення стосовно нього психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та ОСОБА_2 , але не підтверджує того, що ця особа вчинила стосовно ОСОБА_1 домашнє насильство та існують ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві, що є обов`язковою умовою для видачі обмежувального припису.

Також, як встановив суд апеляційної інстанції, між учасниками справи існує спір щодо користування спільним майном, зокрема спір про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 (справа № 676/1715/22), який регулюється нормами ЦК України та СК України і, як правильно зазначив апеляційний суд, не може бути вирішений шляхом застосування визначених заявником заходів обмежувального припису.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що заявник не надав належних та достатніх доказів, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт вчинення ОСОБА_2 стосовно нього домашнього насильства.

У касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року

у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), від 19 травня 2020 року

у справі № 404/5203/19 (провадження № 61-22539св19), від 22 лютого 2023 року

у праві № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) сформульовано висновки, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) врахував, що у цій справі суди, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків), зробили висновок, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Також Верховний Суд зауважив, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від приписів, передбачених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення передусім безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що висновки судів про неможливість задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у виді заходів тимчасового обмеження прав заінтересованої особи щодо права власності на квартиру є помилковим, оскільки позбавляє заявника гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19

(провадження № 61-22539св19) зазначено, що, врахувавши норми права та встановлені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли висновку про те, що заінтересована особа відносно заявниці та їх малолітньої дитини вчиняє фізичне та психологічне насильство. Заявниця неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про вчинення насильства у сім`ї, в яких порушувала питання про знущання останнім над нею і малолітньою дитиною шляхом застосування фізичної сили, погрозами щодо її вбивства, морального й психологічного тиску, що знаходило своє підтвердження. Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявниця та їх малолітня дитина як жертви домашнього насильства з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Також Верховний Суд виснував, що самий лише факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22

(провадження № 61-7349св22) Верховний Суд врахував, що суди попередніх інстанцій не встановили обставини справи, які б підтверджували повідомлення заінтересованій особі підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акта, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів, оскільки вважав, що результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи, або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними. Натомість апеляційний суд вважав, що відсутність результатів досудового розслідування щодо звернень заявниці з приводу вчинення домашнього насильства або обвинувального вироку у відповідному кримінальному провадженні є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису. Верховний Суд зауважив, що такі висновки апеляційного суду є помилковими. Також Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров`я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису. Отже, відмова у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису на тій підставі, що такий припис обмежить (тимчасово) право приватної власності особи на житло, в цьому випадку є безпідставним.

Натомість у справі, яка переглядається, висновки апеляційного суду не суперечать наведеним заявником у касаційній скарзі загальним висновкам Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у всіх справах суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та з урахуванням наданих учасниками справи доказів, оцінюючи їх у сукупності, тобто їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Інших належних підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначив, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив.

Резюмуючи, з урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про недоведеність ОСОБА_1 вимог заяви про видачу обмежувального припису.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленим судом апеляційної інстанції судовим рішенням, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, учасникам справи надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Щодо клопотання заінтересованої особи про розгляд справи за участі учасників справи

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а також з огляду на те, що Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідного клопотання ОСОБА_2 потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу правових відносин між учасниками справи та застосував правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» й, з`ясувавши, що стосовно ОСОБА_1 не вчиняється домашнє насильство з боку ОСОБА_2 та немає ризиків вчинення домашнього насильства у майбутньому, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за участі учасників справи залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак