Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 679/314/21
провадження № 61-3122св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 , відповідач третя особа- - ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року в складі судді Базарника Б. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 1984 року його батьки зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 . Позивач був єдиним спадкоємцем після його смерті, який прийняв спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_5 . Після її смерті позивач дізнався, що мати на випадок смерті 10 грудня 2019 року склала два заповіти, відповідно до яких заповідала йому 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , а малолітній онуці - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Позивач прийняв спадщину після матері. Однак здійснюючи оформлення документів щодо спадщини, він дізнався, що квартира АДРЕСА_2 була придбана батьками позивача під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі 14 травня 2009 року. Договір купівлі-продажу був оформлений на ім`я ОСОБА_5 і відповідно до закону проведена реєстрація права власності на нерухоме майно. Ця квартира є спільною сумісною власністю батьків позивача, оскільки вони за життя не укладали ні шлюбного контракту, ні договору про поділ в натурі набутого під час шлюбу майна, ні договору про визначення їх часток у праві власності на квартиру. Відповідно мати позивача могла розпорядитися (скласти заповіт) лише належною їй 1/2 часткою у праві власності на цю квартиру. Натомість, належну померлому батьку позивача 1/2 частку цієї квартири має право успадкувати позивач, який прийняв спадщину. Однак проти цього заперечує законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Тому позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_2 визнати право власності на іншу 1/2 частку вказаної квартири.
Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року до участі у розгляді справи залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - службу у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Розподілено судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач фактично не довів порушення його спадкових прав у спірних правовідносинах.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Розподілено судові витрати.
Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті. Однак, суд фактично усунувся від вирішення спору, не зазначивши належних підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Натомість, апеляційний суд встановив, що спірна квартира була придбана матір`ю позивача та відповідно бабою відповідача - ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі, однак за особисті кошти. Тому ця квартира є особистою приватною власністю спадкодавця і відповідно вона могла на власний розсуд розпорядитися цим майном, у тому числі, склавши заповіт на користь своєї онуки (відповідача). Позивач не спростував факт придбання спірної квартири його матір`ю за її особисті кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 березня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 рокуі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог. Спірна квартира була придбана у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя - батьків позивача, кожному з яких належала 1/2 частка. У зв`язку із цим, мати позивача могла розпоряджатися лише належною їй 1/2 часткою цієї квартири. Позивач як спадкоємець за законом після смерті батька мав право на отримання у власність у порядку спадкування належну батькові 1/2 частку. Апеляційний суд, встановивши, що спірна квартира є особистою приватною власністю матері позивача - ОСОБА_5 , дійшов такого висновку помилково та без належної оцінки всіх доказів та встановлення фактичних обставин справи. Як наслідок - апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У серпні 2022 року законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Вказувала на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних рішень. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Батьками позивача ОСОБА_1 були ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_5 (мати).
Батьки позивача перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 березня 1984 року.
Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Відповідно до спадкової справи № 37/2014, заведеної 06 травня 2014 року після його смерті, спадщину у встановленому законом порядку прийняв позивач. ОСОБА_5 від спадщини відмовилася.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25 липня 2020 року.
За заповітом, складеним ОСОБА_5 10 грудня 2019 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1431 державним нотаріусом Нетішинської державної нотаріальної контори Хмельницької області Мельником А. П., вона заповіла 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , позивачу (сину) ОСОБА_1 .
За заповітом, складеним ОСОБА_5 10 грудня 2019 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1432 державним нотаріусом Нетішинської державної нотаріальної контори Хмельницької області Мельником А. П., вона заповіла право власності на квартиру АДРЕСА_2 , відповідачу (онуці) ОСОБА_2 .
За договором купівлі-продажу від 14 травня 2009 року і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 травня 2009 року ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Сторони є спадкоємцями майна ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Апеляційний суд встановив, що позивач, вважаючи квартиру АДРЕСА_2 , спільним сумісним майном своїх батьків (подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), проти чого заперечувала законний представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Остання вважає спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_5 , на яку має право онука померлої ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець за заповітом.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно д о статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина 1 статті 1226 ЦК України).
За частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таке ж правило містить і стаття 368 ЦК України.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Пунктом 3 частини першої цієї статті передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Презумпція права спільної сумісної власності подружжя, яке набуто ними у період шлюбу, може бути спростована в судовому порядку. При вирішенні такого спору необхідно з`ясувати час придбання майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна хоч у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, воно не може вважатися спільним сумісним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти воно придбане. Тому сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18.
Спірна квартира АДРЕСА_2 , придбана ОСОБА_5 14 травня 2009 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Апеляційний суд встановив, що на спростування презумпції права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як подружжя на спірну квартиру, придбану у період шлюбу, у справі наявна копія виданої філією Удмуртського відділення № 8618 «Сбербанка России» довідки про проведення операції з готівковою валютою та чеками від 05 травня 2009 року. Відповідно до цієї довідки від ОСОБА_6 (яка є матір`ю ОСОБА_5 ) було прийнято 26 075 доларів США для зарахування на рахунок фізичної особи. А згідно з виданою АТ «Райффайзен Банк» випискою по рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_2 , 07 травня 2009 року на цей рахунок були зараховані кошти у сумі 26 000 доларів США, які були видані ОСОБА_5 готівкою 14 травня 2009 року. Отримання зазначених коштів мало місце саме у день укладення договору купівлі-продажу спірної квартири - 14 травня 2009 року. Належність, допустимість та достовірність цих документів як доказів позивач не спростував.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт придбання спірної квартири ОСОБА_5 за кошти, які належали їй особисто, тобто це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_5 .
Суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1 подаючи заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 не вказував про наявність спадкового майна у вигляді спірного майна. Позивач не довів наявність рішення суду або відповідного правочину про поділ спірного майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.
За таких обставин суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 по суті, однак змінив рішення суду першої інстанції в частині наведених мотивів залишення позовних вимог без задоволення - з безпідставності та необґрунтованості.
Зі змісту підстави оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи позивача, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»). Оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року в незміненій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук