ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 681/779/22
провадження № 61-5263 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2023 року у складі судді Горгулько Н. А.
та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл та виділ в натурі частки житлового будинку, господарських споруд, земельної ділянки із спільної часткової власності подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2017 року у справі № 681/97/17 у справі
за її позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за нею
визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку
з господарськими спорудами, яка розташована за цією самою адресою.
Іншим співвласником цього майна є ОСОБА_2 .
Із 2018 року ОСОБА_2 у вказаному будинку не проживає, що призводить
до погіршення його технічного стану. Вирішити це питання неможливо, так як
у зазначеному судовому рішенні не визначено, які саме приміщення будинку
та яка частина земельної ділянки належать їй.
У неї та ОСОБА_2 існує спір щодо користування житловим будинком.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
здійснити розподіл житлового будинку та господарських споруд, що розташовані
по АДРЕСА_1
й належать їй та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині кожному), виділивши їй в натурі у власність 1/2 частину житлового будинку
та господарських споруд, згідно з варіантом розподілу, визначеним експертом,
а саме: частину житлового будинку, в якій розташований вхід до нього, припинивши право спільної часткової власності на майно;
виділити їй в натурі 1/2 частину присадибної земельної ділянки, площею 0,1250 га
із загальної площі земельної ділянки 0,2500 га, кадастровий номер 6823686501:01:001:008, для обслуговування виділеної в натурі частини житлового будинку та господарських споруд, припинивши право спільної часткової власності на майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 06 червня
2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Виділено ОСОБА_1 у натурі 1/2 частину співвласника у житловому будинку,
що розташований по АДРЕСА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , площею 62,5 кв. м, яка відповідно
до висновку судового експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22 за наслідками проведення судової інженерно-технічної експертизи на підставі ухвали районного суду за клопотанням позивача (далі - висновок експерта від 10 грудня 2022 року
№ 06-149/22), складається з приміщень 1-3, 1-4, 1-5, ІІ, ІІІ, та 1/2 частину господарської будівлі Б, площею 43,35 кв. м, ринкова вартість яких становить 361 586,00 грн, що складає 48/100 частин ринкової вартості будівель домоволодіння.
Виділено ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1250 га, кадастровий номер 6823686501:01:001:0008, з цільовим призначенням
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд, яка розташована за вищевказаною адресою й позначена зеленим кольором у висновку експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22.
Виділено ОСОБА_2 у натурі 1/2 частку співвласника у житловому будинку,
що розташований за вищевказаною адресою, а саме: квартиру АДРЕСА_3 ,
площею 60,0 кв. м, яка відповідно до висновку експерта від 10 грудня 2022 року
№ 06-149/22 складається з приміщень 1-2, 1-1, І, та 1/2 частину господарської
будівлі Б, площею 43,35 кв. м., погріб Б, ринкова вартість яких становить
389 492,0 грн, що складає 52/100 частин ринкової вартості будівель домоволодіння.
Виділено ОСОБА_2 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1250 га, кадастровий номер 6823686501:01:001:0008, з цільовим призначенням
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд, яка розташована яка розташована за вищевказаною адресою і позначена у висновку експерта жовтим кольором.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на житловий будинок із господарськими спорудами, що розташовані
по АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, кадастровий номер 6823686501:01:001:0008, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за вищевказаною адресою.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 953,00 грн за зменшення ідеальної частки співвласника.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину понесених судових витрат по сплаті судового збору - 599,00 грн, та 7 000,00 грн. витрат на проведення експертизи.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь судового експерта Куті В. П. витрати
за виклик в судове засідання у сумі 2 157,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має право на виділ в натурі своєї частки у спірному майні.
При визначенні того, кому зі сторін, які є колишнім подружжям, і яка саме частина будинку має належати, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 залишився проживати у даному будинку, здійснює за ним догляд, сплачує комунальні послуги, проводить періодичні ремонтні роботи в будинку, підвів до нього відповідні комунікації, утримує птицю, обробляє земельну ділянку. При цьому ОСОБА_2 не має у власності іншого житла.
Районний суд надав оцінку наявним у справі доказам, у тому числі висновку експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22, показанням свідків, які є сусідами сторін у справі. При цьому судовий експерт Кутя В. П. також був допитаний
у судовому засіданні.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України та ЗК України.
Розподіл судових витрат здійснено на підставі статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору і надав правильну оцінку наявним у справі доказам.
Суд першої інстанції вірно здійснив розподіл спірного майна, виділивши у власність позивачці й відповідачу (співвласникам спірного майна) квартиру АДРЕСА_4 відповідно, з належними частинами земельної ділянки, врахувавши як висновок експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22, так і факт утримання будинку відповідачем, що не спростовано ОСОБА_1 .
У спірних правовідносинах відсутні правові підстави для виділення у власність позивачки квартири АДРЕСА_3 .
Запропонований у висновку експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22
варіант поділу житлового будинку є найбільш наближеним до ідеальних часток співвласників, він забезпечить належне користування кожною стороною своєю частиною будинку.
При цьому вказаний варіант розподілу будинку передбачає не лише влаштування входу до будинку (з віконного отвору) у квартирі АДРЕСА_2 , а й інші перепланування
та переобладнання у виді демонтажу та влаштування дверних блоків (дверних прорізів) та перегородок, реконструкцію системи електропостачання тощо. Тому незалежно від виділення в натурі однієї чи іншої половини будинку позивачці, їй,
як і відповідачу, доведеться виконати ряд будівельних робіт щодо переобладнання будинку для облаштування у ньому двох ізольованих квартир.
Крім того, вищевказаним висновком експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22 визначено загальний обсяг будівельних робіт по переобладнанню будинку, однак вартість цих робіт обрахована узагальнено без розбивки по кожному виду робіт,
що не дозволяло суду розподілити вартість цих робіт між сторонами. У зв`язку з цим ухвалою апеляційного суду від 07 листопада 2023 року за клопотанням позивачки призначено додаткову судову інженерно-технічну експертизу, яка не була виконана у зв`язку з недоцільністю (повідомлення експерта Куті В. П. від 18 січня 2023 року
№ 06/157/23)
Сторони не позбавлені можливості по завершенні цих робіт провести розподіл понесених витрат на переобладнання будинку добровільно, а у разі наявності спору з цього питання - у судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції врахував, що діти сторін у справі, колишнього подружжя,
є повнолітніми, вони не проживають у спірному будинку.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року заяву
ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано судового експерта Кутя В. П. повернути ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на проведення додаткової судової інженерно-технічної експертизи, сплачених за відповідною банківською квитанцією.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду
із касаційною скаргою, яка уточнювалася, на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не надали оцінку наявним у справі доказам, розподіл спірного майна між сторонами здійснено невірно.
Висновком експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22 передбачена можливість поділу будинку в натурі з виділенням кожному з колишнього подружжя частини будинку з окремим входом. Такий поділ можливий з відхиленням від ідеальних часток (48 % та 52 %), він передбачає здійснення ряду ремонтних робіт
та перепланувань. Проте, вартість відповідних робіт обчислена узагальнено,
а не конкретно по кожному виду робіт, що створює між сторонами новий спір
з приводу облаштування двох ізольованих входів до будинку.
Вважає, що судовим експертом фактично підтверджено необхідність влаштування співвласниками автономних інженерних мереж, однак не зазначено, чи потребує
це втручання в інженерні системи загального користування, що унеможливлює вирішення питання про поділ майна. Тобто вказаний висновок експерта не містить повну інформацію, необхідну для правильного вирішення спору.
У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_2 , який просить залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,
що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання
або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі
№ 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до ОСОБА_2 про розподіл та виділ в натурі частки в нерухомому майні із спільної часткової власності.
Позов мотивовано тим, що між сторонами у справі, колишнім подружжям,
співвласниками спірного майна (будинок, земельна ділянка), існує невирішений спір щодо користування майном.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 вказав, що у силу положень статей 21 24 41 Конституції України, статей 319,
358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння
та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці
у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує:
(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися
як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає
не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ
як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).
Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право
на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ
у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або
є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня
її отримання.
Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками
за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Отже, при поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.
При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.
Указане вчиняється незалежно від пред`явлення ним позову з подальшим розподілом судових витрат.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що «відповідно до статті 367
ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна
між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ»
не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить
на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється».
Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений
зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року
у справі № 2-413/11 (провадження № 61-17672св18).
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває
у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна
в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку
та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо
це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок
(див. постанову Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі
№ 6-12цс13).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області
від 12 червня 2017 року у справі № 681/97/17 за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, яке набрало законної сили,
за позивачкою визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку
з господарськими спорудами, що розташований по
АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами, яка розташована за вищевказаною адресою (а. с. 8).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із липня 1991 року по вересень 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
На підставі вищевказаного судового рішення у листопаді 2017 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку
та на 1/2 частину земельної ділянки (а. с. 9-10).
Співвласником іншої частина спірного майна є ОСОБА_2 .
Ухвалою суду першої інстанції від 05 жовтня 2022 року за клопотанням позивачки призначено у справі судову інженерно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо: вартості спірного будинку, варіантів його поділу в натурі, вартості спірної земельної ділянки, вартості ремонтно-будівельних робіт, необхідних для проведення переобладання будинку (а. с. 35).
Відповідно до висновку експерта від 10 грудня 2022 року (а. с. 43-80) ринкова (дійсна) вартість спірного житлового будинку та господарських будівель на час проведення експертизи становить 751 078,00 грн.
Експертом запропоновано наступний варіант розподілу житлового будинку
та господарських будівель та земельної ділянки:
- виділити першому зі співвласників квартиру АДРЕСА_2 , площею 62,5 кв. м, 1/2 частину господарської будівлі Б, площею 43,35 кв. м, ринкова вартість яких становить
361 586,00 грн (реальна частка), що складає 48/100 частин ринкової вартості будівель будинковолодіння;
- виділити другому зі співвласників квартиру АДРЕСА_3 , площею 60,0 кв. м, 1/2 частину господарської будівлі Б, площею 43,35 кв. м, погріб Б, ринкова вартість яких становить 389 492,00 грн (реальна частка), що складає 52/100 частин ринкової вартості будівель будинковолодіння.
За зменшення ідеальної частки співвласника, якому судом буде виділена
квартира АДРЕСА_2 , йому необхідно призначити грошову компенсацію у розмірі
13 953,00 грн, яку повинен сплатити співвласник, якому судом буде виділена квартира АДРЕСА_3 .
Відповідно до розподілу: співвласнику, якому судом буде виділена квартира АДРЕСА_2 , буде належати земельна ділянка, площею 0,1250 га, що замальована зеленим кольором; співвласнику, якому судом буде виділена квартира АДРЕСА_3 , буде належати земельна ділянка, площею 0,1250 га, що замальована жовтим кольором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,
та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки експертизи є одним з засобів доказування (пункт 2 частини другої
Відповідно до частин першої та другої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Частиною п`ятою статті 106 ЦПК України встановлено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, у тому числі відповідному висновку експертизи, показанням свідків, вірно встановив усі фактичні обставини справи, зокрема, факт того, що відповідач здійснює догляд
за спірним будинком та провидить у ньому ремонтні роботи, й зробив правильні висновки про наявність підстав для розподілу майно в натурі відповідно
до висновку експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22.
Суд обґрунтовано виділив у власність позивачці умовну квартиру
АДРЕСА_4 . При цьому судом вірно вказано про зміну часток
у праві власності на будинок та стягнуто з відповідача на користь позивачки відповідну грошову компенсацію.
Висновком експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22 встановлено технічну можливість розподілу в натурі спірного житлового будинку, тобто кожній зі сторін може бути виділено відокремлену (ізольовану) частину будинку із самостійним входом/виходом. Цей варіант поділу житлового будинку є найбільш наближеним
до ідеальних часток співвласників, він зможе забезпечити належне користування кожною стороною своєю частиною будинку.
Доводи касаційної скарги, які стосуються заперечень проти вказаного висновку експерта, відхиляються Верховним Судом, так як вони спростовуються матеріалами справи, встановленими судами обставинами справи та зводяться
до власного тлумачення заявником касаційної скарги норм права та до незгоди
з висновками по суті вирішення спору.
Суд вірно зазначив, що вказаний варіант розподілу будинку передбачає не лише влаштування входу до будинку в одній з квартир, а й ряд інших перепланувань
та переобладнань (демонтаж та влаштування дверних блоків (дверних прорізів)
та перегородок, реконструкцію системи електропостачання тощо). Тобто незалежно від того, чи буде ОСОБА_1 виділено в натурі одна чи інша половина будинку,
їй, як і відповідачу, доведеться виконати ряд будівельних робіт щодо переобладнання будинку для облаштування у ньому двох ізольованих квартир.
При цьому відповідна експертиза була проведена на підставі клопотання позивачки і в ній зазначено, що іншого варіанту поділу в натурі будинковолодіння не існує.
Верховний Суд ураховує, що фактично доводи касаційної скарги зводяться не так
до незгоди з висновком експерта, як до того, що у вказаному висновку
не конкретизовано вартість ремонтних робіт щодо переобладнання будинку
по кожному виду робіт, а вказано лише їх загальну вартість.
За клопотанням позивачки (а. с. 190-191) ухвалою апеляційного суду
від 07 листопада 2023 року призначено у справі додаткову судову інженерно-технічну експертизу (а. с. 196). Така додаткова експертиза не була проведена,
так як відповідно до повідомлення судового експерта Куті В. П. від 18 січня
2023 року № 06/157/23 її проведення є недоцільним, висновки на запитувані питання викладено у висновку експерта від 10 грудня 2022 року № 06-149/22
(а. с. 199-206).
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що сторони не позбавлені можливості після завершення робіт по переобладнанню будинку провести розподіл понесених на переобладнання витрат. Такі дії можуть бути вчинені добровільно,
або в судовому порядку за наявності спору щодо цього. Вартість таких робіт залежить від способу виконання ремонтних робіт, використаних матеріалів
і виробів тощо.
Верховний Суд уважає, що суди вірно вирішили спір на підставі поданих сторонами доказів.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що судовим експертом вказано про необхідність втручання в інженерні системи загального користування, оскільки відповідних висновків судовий експерт не робив.
У висновку експерта (з урахуванням повідомлення експерта) вказано про те,
що запропонований варіант поділу будинку не передбачає втручання в несучі конструкції будівель. Облаштування, у тому числі, інженерних мереж виконується
по відповідній проєктно-технічній документації, розроблення якої не відноситься
до завдань судової будівельно-технічної експертизи, а підлягає розробленню проєктними сертифікованими організаціями.
Висновки, зроблені судами по суті спору, узгоджуються з наведеною судовою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою
для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400
ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць