ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2024 року
м. Київ
справа № 686/15922/23
провадження № 61-4051св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у складі колегії суддів Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Першої Хмельницької державної нотаріальної контори про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Першої Хмельницької державної нотаріальної контори про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
ОСОБА_2 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого його майно, зокрема 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький,Хмельницька обл., успадкував та набув у власність його син (брат позивача) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 , його дочка ОСОБА_1 , успадкувала та зареєструвала своє право власності на 5/6 часток спірної земельної ділянки.
ОСОБА_2 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати ОСОБА_5 і на підставі заповіту він є спадкоємцем усього майна після смерті матері.
Позивач посилався на те, що після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , набула право на спадкове майно, а саме на 5/12 часток земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, оскільки на момент його смерті була зареєстрована та проживала із спадкодавцем на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 вказував, що 20 вересня 2017 року, в межах шестимісячного строку після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , подала заяву про прийняття спадщини.
Позивач зазначав, що в червні 2023 року звернувся до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Шевцової І. А. із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на 5/12 (1/2 від 5/6) частки земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813. Проте, у письмовій відповіді нотаріус вказала, що видача свідоцтва є неможливою, оскільки на 5/6 часток земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, Перша Хмельницька державна нотаріальна контора 05 листопада 2019 року видала свідоцтво про право на спадщину на одного спадкоємця - ОСОБА_1 , хоча після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями за законом першої черги були: його дочка ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 , яка згідно з статтею 1268 ЦК України прийняла спадщину фактично, оскільки постійно проживала з спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та не заявляла про відмову від неї.
ОСОБА_2 звертав увагу на те, що Перша Хмельницька державна нотаріальна контора, видаючи 05 листопада 2019 року свідоцтво про право на спадщину на одного із спадкоємців ОСОБА_1 , не перевірила факт наявності ще одного спадкоємця ОСОБА_5 , яка фактично прийняла спадщину, а також зверталася із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний термін.
Враховуючи викладене ОСОБА_2 просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серії НОА № 560998 від 05 листопада 2019 року, яке видане Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою, в частині спадкування ОСОБА_1 5/12 (1/2 з 5/6) часток земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, яка знаходиться за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький, Хмельницька обл., які підлягали спадкуванню ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 5/12 (1/2 з 5/6) часток вказаної земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року у складі судді Павловської А. А. в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_5 не містять письмової заяви позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину та відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, зокрема й викладеної у формі постанови, а тому, на думку суду, заявлені позовні вимоги є передчасними, оскільки позивачеві ще не було в установленому законом порядку відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне майно.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину серії НОА № 560998 від 05 листопада 2019 року, що видане державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори, в частині спадкування ОСОБА_1 5/12 часток земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, що розташована за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький, Хмельницька обл. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 листопада 2019 року в частині спадкування ОСОБА_1 5/12 часток земельної ділянки порушує права ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і яка була спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину серії НОА № 560998 від 05 листопада 2019 року щодо спадкування ОСОБА_1 5/12 часток земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813.
З огляду на вищевказане, помилковим є висновок суду першої інстанції про передчасність звернення позивача до суду із такою позовною вимогою та за відсутності звернення до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813.
Позивач не пропустив строк звернення до суду, адже про своє порушене право ОСОБА_2 дізнався 14 червня 2023 року, отримавши від приватного нотаріуса відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 на 5/12 часток земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
11 квітня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні мав застосувати висновки, які викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20.
Заявник вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом у цій справі.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
ОСОБА_2 вказує, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки строки продовжувалися у зв`язку з карантином.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько позивача і дід відповідача, яка є племінницею позивача (а. с. 8).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2016 року, реєстраційний № 3-564, спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_3 - 5/6 земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, розташованої на території СТ «Хмельницькагропроект» м. Хмельницький Хмельницької обл. є його син ОСОБА_4 (а. с. 9).
Ця обставина також підтверджується даними витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 03 березня 2016 року № 43153107 та даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 03 березня 2016 року № 54495395 (а. с. 10, 11).
На іншу 1/6 частки земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький, Хмельницька обл., що є спадковим майном після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформила спадкові права, отримавши 20 вересня 2017 року свідоцтво про право на спадщину та зареєструвавши свої права, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 20 вересня 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 20 вересня 2017 року (а. с. 19, 20).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 квітня 2017 року серії НОМЕР_1 (а. с. 12).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 05 листопада 2019 року серії НОА № 560998 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 14 червня 2023 року № 335686780 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький, Хмельницька обл., успадкувала ОСОБА_1 та зареєструвала своє право власності на зазначену нерухомість (а. с. 14).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 січня 2019 року серії НОМЕР_2 (а. с. 15).
07 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Шевцової І. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , однак отримав відмову, викладену у формі листа від 14 червня 2023 року № 4802-14, з посиланням на те, що хоча спадкоємцями спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за законом першої черги є: його дочка ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 , яка згідно статті 1268 ЦК України прийняла спадщину фактично, оскільки постійно проживала з спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та не заявляла про відмову від неї. Однак 05 листопада 2019 року видано свідоцтво про право на спадщину на 5/6 часток земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 6810100000:34:001:2813, за адресою: СТ «Хмельницькагропроект», м. Хмельницький, Хмельницька обл., лише на одного спадкоємця - дочку ОСОБА_1 , тому видача свідоцтва на 5/12 часток вищевказаної земельної ділянки є неможливою та рекомендовано для відновлення порушеного права та захисту прав на спадщину звернутися до суду(а. с. 18, 22).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 752/18506/20 (провадження № 61-2434св23) зазначено, що «аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину».
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18 (провадження № 61-15300св20) вказано, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише про відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено: «у приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом».
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину»
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд встановив, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є спадкоємцем майна спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже прийняла спадщину в силу статті 1268 ЦК України, так як була зареєстрована та постійно проживала за однією адресою з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, якому на день смерті належало 5/6 часток спірної земельної ділянки. Заява ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини в шестимісячний місячний строк після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 в спадковій справі відсутня.
Отже, спадкоємцями першої черги до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 були: ОСОБА_1 - дочка спадкодавця, яка в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , - матір спадкодавця ОСОБА_4 , яка відповідно до статті 1286 ЦК України прийняла спадщину.
Враховуючи викладене, апеляційний суд, правильно встановив, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 листопада 2019 року в частині спадкування ОСОБА_1 5/12 часток земельної ділянки порушує права ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і яка була спадкоємцем до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину від 05 листопада 2019 року.
При цьому, апеляційний суд правильно встановив, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки про своє порушене право ОСОБА_2 дізнався 14 червня 2023 року, отримавши від нотаріуса відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальні частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України», та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров