№ 686/24549/15

Постанова

Іменем України

16 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 686/24549/15

провадження № 61-5165св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року у складі судді Мороз В. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., Талалай О. І., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням та поділ спільного майна подружжя.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 04 жовтня 1987 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року.

Під час шлюбусторони в порядку приватизації державного житлового фонду набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак відповідачі не допускають його до квартири та не дають можливості користуватися нею.

Також під час шлюбу за спільні кошти придбали автобус «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , та приміщення магазину на АДРЕСА_2 , яке також зареєстровано за ОСОБА_2 .

Між сторонами згоди щодо поділу майна не досягнуто.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши йому в користування житлову кімнату 1-2 площею 11,8 кв. м, а в користування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - житлову кімнату 1-1 площею 16,4 кв. м, решту площі залишити у спільному користуванні вказаних осіб, за виняиком літнього приміщення лоджії площею 1,6 кв. м, яка залишається у користуванні ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Daimler-Benz 612», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 330 726,67 грн, що еквівалентно 12 455,81 дол. США; визнати право спільної сумісної власності за ним і ОСОБА_2 на приміщення магазину на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_3 . Виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату 1-2, площею 11,8 кв. м, виділено в користування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 житлову кімнату 1-1 площею 16,4 кв. м. Решту площі залишено у спільному користуванні вказаних осіб, за винятком літнього приміщення лоджії 1,6 кв. м, яка залишається у користуванні ОСОБА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автобуса марки «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за ОСОБА_2 , іншу 1/2 частину автобуса залишено у власності ОСОБА_2 .

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . На приміщення магазину на АДРЕСА_2 . У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судупершої інстанції мотивоване тим, що встановлений порядок користування квартирою не суперечить вимогам закону та не порушує права сторін. Приміщення магазину та автобус набуті ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час шлюбу за спільні кошти, внаслідок чого це майно належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у транспортному засобі є рівними, разом із тим підстави для присудження позивачеві грошової компенсації вартості майна відсутні, оскільки ОСОБА_2 не дала згоди на такий порядок поділу майна та не внесла відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року в частині поділу спільного майна подружжя (автомобіля) скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року залишено без змін.

Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині поділу спільного майна подружжя (автомобіля), суд касаційної інстанції виходив із того, що висновки апеляційного суду щодо поділу автобуса шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 його частину не відповідають нормам статей 81 89 367 ЦПК України.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автобуса марки «Daimler-Benz 612», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості автобуса марки «Daimler-Benz 612», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 62 279,13 грн.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в частині поділу автобуса «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від її підприємницької діяльності і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, необхідно розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що спірний транспортний засіб придбаний за час шлюбу сторін, перебуває у користуванні відповідачки, яка передала його у тимчасове користування іншій особі, а також використовує його у підприємницькій діяльності для перевезення товарів. Суд апеляційної інстанції не врахував, що вартість майна, яке підлягає поділу, необхідно визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не на час придбання цього майна. За таких обставин суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які мають значення для правильного визначення розміру компенсації вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автобуса «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та залишення у власності ОСОБА_2 іншої 1/2 частини цього автобуса, який зареєстрований за ОСОБА_2 , скасовано.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автобуса Daimler-Benz 612, 2000 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 115 745,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що спірний транспортний засіб придбаний за час шлюбу сторін і є спільним майном подружжя, перебуває у користуванні відповідачки ОСОБА_2 , яка передала його у тимчасове користування іншій особі, а також використовує сама при здійсненні підприємницької діяльності. Встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди щодо вартості автобуса, який підлягає поділу.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 129/20 середня ринкова вартість спірного автобуса «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску на дату оцінки становить 231 490,00 грн. Ураховуючи неподільність спірного автобуса, використання його ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а також те, що позивач заявляв вимоги саме про стягнення грошової компенсації, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини автобуса «Daimler-Benz 612» у розмірі 115 745,00 грн.

Оскільки шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року, а позивач звернувся до суду із зазначеним позовом у грудні 2015 року, то він не пропустив позовну давність для звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, просила їх скасувати в частині поділу автобуса, ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині.

В іншій частині Верховний Суд справу не переглядає з огляду на межі касаційного розгляду справи (стаття 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний автомобіль придбавався за рахунок кредиту, який вона погашала самостійно, оскільки займалася підприємницькою діяльністю. Майно підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має тільки право на частку одержаних доходів від підприємницької діяльності.

Суд першої інстанції вийшов за межі позову, визнав майно, яке підлягає поділу, спільною сумісною власністю подружжя, не з`ясував, яка частка в спірному майні належить позивачу, а здійснюючи поділ, виходив із загального принципу рівності часток. Позов не містить вимог про визнання за позивачем 1/2 частини автобуса, тому не було підстав для розподілу вказаного майна.

Про необхідність проведення експертизи позивач мав заявити у позовній заяві, отже, клопотання щодо проведення експертизи заявлено поза межами процесуальних строків. У клопотанні заявник просив визначити середню ринкову варість автобуса, а не реальну ринкову вартість. За таких обставин суд апеляційної інстанції безпідставно врахував висновки судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 129/20.

В апеляційній скарзі відповідачка просила відмовити в задоволенні позову, позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції не мав підстав для стягнення з неї компенсації вартості 1/2 спірного автобуса.

Відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 83 ЦПК України щодо правомірності призначення апеляційним судом експертизи, якщо про це не заявлялося в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі неналежних та недопустимих доказів, а саме висновку автотоварознавчої експертизи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Судові рішення переглядаються в частині стягнення компенсації вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 жовтня 1987 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні відносини 14 січня 2012 року.

ОСОБА_2 з 10 серпня 2007 року зареєстрована як фізична особа -підприємець (далі - ФОП).

13 листопада 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 60 000,00 дол. США на поточні потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 листопада 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Під час шлюбу сторони придбали таке майно.

17 листопада 2007 року придбаний автобус «Daimler-Benz 612», 2000 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2

27 травня 2009 року між Летичівським районним споживчим товариством і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу частини приміщення магазину, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла у власність 48/100 частин приміщення магазину загальною площею 88,0 кв. м, що на АДРЕСА_2 , вартістю 46 750,00 грн. Цей договір укладений за згодою ОСОБА_1

14 грудня 2011 року між Летичівським районним споживчим товариством і ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини приміщення магазину, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла у власність інші 52/100 частини приміщення магазину площею 94,3 кв. м, що на АДРЕСА_2 , вартістю 57 500,00 грн. Цей договір укладений за згодою ОСОБА_1 .

Також у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Та ОСОБА_5 перебуває квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 26 січня 2017 року № 003/17 середня ринкова вартість спірного автобуса, без огляду транспортного засобу, за матеріалами справи, станом на листопад 2007 року становила 124 558,25 грн.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 129/20 середня ринкова вартість автобуса «Daimler-Benz 612» на дату оцінки становить 231 490,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6- 843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18,а також Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14- 325цс18.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини цього Рішення Конституційного Суду України вказано, що внесок до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

Отже, за результатом аналізу висновки, викладені в зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, необхідно розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передане у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як внесок юридичній особі, а використовується одним із подружжя без створення юридичної особи, зокрема як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20.

Таким чином, майно фізичної особи - підприємця, придбане за спільні кошти подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що спірний транспортний засіб придбаний за час шлюбу сторін, за спільні кошти і є спільним майном подружжя, перебуває у користуванні відповідачки ОСОБА_2 , яка передала його у тимчасове користування іншій особі, а також використовує його сама при здійсненні підприємницької діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо поділу автобуса між подружжям в обраний позивачем спосіб.

Відповідачка не надала суду належні та допустимі докази, що спірний транспортний засіб є об`єктом права її особистої власності, а не спільним майном подружжя.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль придбавався за рахунок кредиту, який вона погашала самостійно, оскільки займалася підприємницькою діяльністю,не спростовують висновки судів про поділ майна подружжя в спосіб, який просив позивач.

Верховний Суд зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за кредитні кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Проте відповідних позовних вимог відповідачка не пред`являла.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається також на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позову, не визнав майно, яке підлягає поділу, спільною сумісною власністю подружжя, не з`ясував, яка частка в спірному майні належить позивачу, здійснюючи поділ, виходив із загального принципу рівності часток. Позов не містить вимоги про визнання за позивачем 1/2 частини автобуса, тому не було підстав для поділу вказаного майна.

Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених доводів, оскільки позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автобуса марки «Daimler-Benz 612», тому суд розглянув таку вимогу із дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України).

Безпідставними є і посилання ОСОБА_2 на те, що вона в апеляційній скарзі просила відмовити у задоволенні позову, позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції, і суд апеляційної інстанції не мав підстав для стягнення з неї компенсації вартості 1/2 спірного автомобіля.

Відповідно до статті 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції передбачають перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах позовних вимог.

Згідно із статтею 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 7 частини першої цієї статті.

Таким чином, суд апеляційної інстанції може прийняти одне з рішень, зазначених в статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги, незалежно від того, яке рішення просить ухвалити заявник в апеляційній скарзі.

Стаття 367 ЦПК України зобов`язує суд апеляційної інстанції перевірити доводи й вимоги апеляційної скарги по суті вирішення справи на предмет відповідності рішення суду першої інстанції правильному застосуванню норм матеріального і процесуального права. Результат цієї перевірки (ухвалення відповідного рішення) є дискрецією суду.

Стосовно доводів касаційної скарги про недопустимість такого доказу у справі, як висновок судової автотоварознавчої експертизи, необхідно зазначити таке.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на те, що про необхідність проведення експертизи позивач мав заявити у позовній заяві, отже, клопотання щодо проведення експертизи заявлено поза межами процесуальних строків. У клопотанні заявник просив визначити середню ринкову варість автобуса, а не реальну ринкову вартість. За таких обставин суд апеляційної інстанції безпідставно врахував висновки судової авто товарознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 129/20. Відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 83 ЦПК України щодо правомірності призначення апеляційним судом експертизи, якщо про це не заявлялося в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Параграф 6 глави 4 розділу І ЦПК України «Висновок експерта» не обмежує сторону можливістю заявлення клопотання щодо проведення експертизи лише стадією порушення справи в суді (подання позовної заяви).

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до помилкового тлумачення заявником статті 83 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд апеляційної інстанції за попереднього розгляду справи не врахував, що вартість майна, яке підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не на час придбання цього майна.

Підстави скасування попереднього рішення суду апеляційної інстанції у справі зумовили призначення нової судової автотоварознавчої експертизи, оскільки попередня враховувала варість спірного автобуса на час його придбання.

Під час нового розгляду справи судапеляційної інстанції врахував обов`язкові вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року (стаття 417 ЦПК України), та з дотриманням статті 103 ЦПК України призначив проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет з`ясування вартості автобуса на момент розгляду справи.

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринкововою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18.

Згідноз висновком судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 129/20 середня ринкова вартість спірного автобуса «Daimler-Benz 612» на дату оцінки становить 231 490,00 грн. Експерт визначив вартість автобуса, виходячи з його середньої ринкової вартості.

Відповідно до пункту 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Таким чином, експерт визначив ринкову вартість автобуса відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Враховуючи неподільність спірного автобуса, використання його ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а також те, що позивач заявляв вимоги саме про стягнення грошової компенсації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини автобуса «Daimler-Benz 612» у розмірі 115 745,00 грн.

Наведені в касаційній скарзідоводи не спростовують висновків суду, не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належать до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції в частині поділу автобуса - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко