№ 686/7986/21

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 686/7986/21

провадження № 61-16948св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року в складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 000 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що йому завдано моральну шкоду невиконанням рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 у встановлений законом строк.

Моральна шкода полягає у моральних стражданнях та хвилюваннях, які були ним перенесені у зв`язку з неналежним виконанням своїх службових обов`язків посадовими і службовими особами. Активне невиконання рішення суду викликало у позивача почуття тривоги, страху та занепокоєння за своє психологічне здоров`я та часткову втрату стресостійкості, постійний стресовий стан призвів до передчасного старіння. Крім того, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та вживати додаткових заходів для захисту своїх прав в суді. Невиконанням рішення суду порушено його право на справедливий суд, право на відшкодування витрат та право на судовий захист. З цих підстав позивач просив стягнути з держави Україна на його користь моральну шкоду - 100 000 000 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди - 2 700 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року - без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що судове рішення про стягнення коштів з держави на користь позивача залишається невиконаним з посиланням на відсутність коштів за цією статтею бюджетних призначень. Відсутність коштів не є поважною причиною невиконання рішення суду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому невиконанням рішення суду. З урахуванням характеру та тривалості правопорушення, ступеню вини завдавача шкоди грошове відшкодування моральної шкоди має становити 2 700 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

У касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокузаявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року у справі № 818/1394/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та наявною у позивача шкодою, втратами немайнового характеру, їх розміром.

Касаційна скарга подана на підставі пункт1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постановою Верховного Суду

від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510 грн грошового відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області.

На виконання цього рішення, судом видано виконавчий лист 05 лютого 2021 року.

08 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до головного управління ДКСУ у Хмельницькій області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа в справі № 686/8422/20 від 05 лютогго 2021 року.

Листом № 04-20-10/916 від 09 лютого 2021 року головне управління ДКСУ у Хмельницькій області просило надати управління Державної міграційної служби у Хмельницької області відповідні документи (відомості), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області повідомило про відсутність підстав для зупинення безспірного списання коштів станом на 22 лютого 2021 року.

25 лютого 2021 року головне управління ДКСУ у Хмельницькій області надіслало документи щодо безспірного списання коштів з державного бюджету для відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України.

Листом № 5-05-05/5910 від 19 березня 2021 року Державна казначейська служба України звернулася до Міністерства фінансів України, в якому вказувала, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000 тис грн; Казначейством протягом січня-лютого 2021 року за КПКВК 3504030 виконано 41 судове рішення на суму 19 000 тис грн., залишок коштів складає 131 000 тис. грн і станом на 19 березня 2021 року на виконанні за КПКВК 3504030 залишається 468 судових рішень на суму понад 184 895,9 тис. грн; просило збільшити у 2021 році бюджетні призначення за КПКВК 3504030 у передбачений бюджетним законодавством спосіб на 54 000 тис. грн.

14 квітня 2021 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі № 686/8422/20, витребувано з Хмельницького міськрайонного суду зазначену цивільну справу і відмовлено у задоволенні управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області про зупинення виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 05 жовтня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року касаційній скарги управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення районного суду та постанова апеляційного суду у цій справі, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

У статті 18 ЦПК України вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

Згідно з пунктом 35 Порядку Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку).

За пунктами 37-38 Порядку орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п`яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до пункту 39 Порядку у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив, що судове рішення в справі 686/8422/20 про стягнення коштів з Держави України на користь позивача в сумі 10 510 грн залишається невиконаним у зв`язку з відсутністю коштів за цією статтею бюджетних призначень.

Однак, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошового відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням відповідачем рішення суду, суди дійшли такого висновку помилково.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17 від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/2, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21, від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21, від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Згідно з статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За статтею 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 рок у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Позивач ОСОБА_1 не довів у встановленому законом порядку факту завдання відповідачем моральної шкоди, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою моральною шкодою, а тому суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення частково позовних вимог ОСОБА_1 в даній справі.

Суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Однак, при розгляді саме цієї справи суди не встановли факту надмірно тривалого невиконаня відповідачем рішення суду у справі № 686/8422/20, а тому помилково вважали заявлені позивачем позовні вимоги обгрунтованими в частині задоволених позовних вимог.

Отже, доводи касаійної скарги з посиланням на відповідні рішення суду касаційної інстанції, щодо відсутності належних підстав для стягнення на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди знайшли своє підтвердження.

Разом із цим, доводи касаційного скарги з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, що у справах такої категорії відповідачем, зазвичай є орган, діями якого завдано шкоду не заслуговують на увагу.

За частиною першою статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Вказаний позов пред`явлений позивачем до Держави Україна в особі територіального органу Державної казначейської служби України, за бездіяльності якого на думку позивача йому завдано моральну шкоду внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/8422/20.

Незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України за участі у справі її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене у цій постанові, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області задовольнити, скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк