Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 688/1693/17
провадження № 61-4815св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство,
відповідачі: ОСОБА_1 , Шепетівська міська рада Хмельницької області, ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,
треті особи: приватний нотаріус Шепетівського міського нотаріального округу Петровська Людмила Олексіївна, приватний нотаріус Шепетівського міського нотаріального округу Мартиненко Алевтина Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 18 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Шепетівської міської ради Хмельницької області (далі - Шепетівська міська рада), ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсними рішень, договорів та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство користується земельною ділянкою площею 2,53 га на АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею
від 29 липня 1993 року серії ХМ.
ОСОБА_2 22 грудня 2003 року на біржових торгах придбав нежитлову будівлю душової площею 107,1 кв. м на
АДРЕСА_1 , яка належала позивачу. Площа земельної ділянки, яка повинна була перейти до ОСОБА_2 , не встановлювалась.
Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство
і ОСОБА_2 04 лютого 2011 року уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі пилорами площею 2 177,2 кв. м на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 15 лютого 2011 року звернувся до Шепетівської міської ради із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельної ділянки та просив погодити розташування земельної ділянки площею 3 000 кв. м для комерційного використання на АДРЕСА_1 .
Рішенням Шепетівської міської ради від 24 лютого 2011 року № 17 припинено право користування Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства земельною ділянкою площею 3 000 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Рішенням Шепетівської міської ради від 24 лютого 2011 року № 19, до якого вносилися зміни рішенням від 29 грудня 2011 року № 20 та від 20 листопада 2013 року № 11, ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування будівлі душової, придбаної за вказаним вище договором від 22 грудня 2003 року.
На замовлення ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, який було затверджено рішенням Шепетівської міської ради
від 18 грудня 2014 року № 22, і передано ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6810700000:01:005:0808) площею 1 600 кв. м на умовах оренди з призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі строком на 3 роки.
16 січня 2015 року було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Тобто, вказаним рішенням одночасно з переданням ОСОБА_2
у користування земельної ділянки відбулося затвердження проекту землеустрою щодо її відведення. Оскільки земельна ділянка, для відведення якої ОСОБА_2 розробляв проект землеустрою, знаходиться
у середині земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування, то межі такої ділянки ОСОБА_2 повинен був погоджувати
з позивачем. Проте проект землеустрою був розроблений без погодження меж з позивачем.
Зазначало, що оскаржуваним рішенням Шепетівської міської ради
від 18 грудня 2014 року № 22 порушено норми чинного законодавства щодо припинення права постійного користування шляхом вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача. Земельна ділянка площею
1 600 кв. м відведена ОСОБА_2 за рахунок землі, яка перебувала
у постійному користуванні позивача. Правовстановлюючий документ Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на право постійного користування земельною ділянкою переоформлено не було, зміни у площу земельної ділянки позивача внесено не було. Отже, позивач є постійним користувачем земельної ділянки, яка зазначеним рішенням ради передана у користування ОСОБА_2 .
Крім того, ініціювати процедуру вилучення земельної ділянки могла тільки юридична особа, а за матеріалами справи заява (клопотання) від 11 лютого 2011 року про вилучення земельної ділянки подана фізичною особою - ОСОБА_2 , до клопотання не долучено обґрунтування необхідності вилучення земельної ділянки та нотаріально засвідченої письмової згоди землекористувача Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на вилучення частини земельної ділянки із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення земельної ділянки та умовами її вилучення.
Рішенням Шепетівської міської ради від 08 жовтня 2015 року вирішено продати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 600 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на затверджених у пункті 3 цього рішення умовах.
На виконання вказаного рішення 15 жовтня 2015 року між Шепетівською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. Договір купівлі-продажу на час його укладання не відповідав вимогам земельного законодавства, оскільки земельна ділянка була придбана без застосування конкурентних засад та не зазначено причини такого продажу. Крім того, у зазначеному договорі купівлі-продажу земельної ділянки у порушення вимог
статті 132 ЗК України не зазначена інформація про правовий режим земельної ділянки та склад угідь, а також відсутня інформація про документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку у міської ради для її продажу.
У подальшому (25 грудня 2015 року) між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Мартиненко А. М., зареєстровано у реєстрі
за № 2009.
На підставі викладеного Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство з урахуванням уточнених позовних вимог просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шепетівської міської ради
від 18 грудня 2014 року № 22 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та розгляд технічних документацій із землеустрою
щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості),
проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно зі
статтею 124 ЗК України (оренда)»;
- визнати незаконним та скасувати рішення Шепетівської міської ради
від 08 жовтня 2015 року «Про продаж земельної ділянки ОСОБА_2 »;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки
від 15 жовтня 2015 року, укладений між Шепетівською міською радою та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О., зареєстрований у реєстрі
за № 2271;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки
від 25 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 2009;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6810700000:01:005:0808.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 10 жовтня 2017 року залучено до участі у справі як третіх осіб приватних нотаріусів Шепетівського міського нотаріального округу Петровську Л. О. та Мартиненко А. М .
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 08 листопада 2017 року накладено арешт на земельну ділянку на
АДРЕСА_1 площею
0,16 га, кадастровий номер 6810700000:01:005:0808, яка належить ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано арешт на земельну ділянку на
АДРЕСА_1 площею 0,16 га, кадастровий номер 6810700000:01:005:0808, яка належить ОСОБА_1 , накладений ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 08 листопада 2017 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на нерухоме майно, що належало позивачу на законних підставах перейшло до ОСОБА_2 , тому і земельна ділянка, на якій розміщені об`єкти нерухомості, у відповідному розмірі та межах перейшла у користування останнього на підставі частин першої та другої статті 120 ЗК України. Вказані обставини встановлені рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2016 року у справі
№ 688/1909/16-ц, яке набрало законної сили 17 січня 2017 року, яке має преюдиційне значення.
Місцевий суд указав, що Шепетівська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення від 18 грудня 2014 року № 22, від 08 жовтня 2015 року № 18 та укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки
від 15 жовтня 2015 року з ОСОБА_2 , діяла у межах та у спосіб, що визначений ЗК України, з дотриманням встановленої процедури. Доказів того, що при прийнятті Шепетівською міською радою оспорюваних рішень та укладенні договору купівлі-продажу були порушені права позивача, надано не було, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень міської ради та визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу. Враховуючи викладене, відсутні й підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений 25 грудня
2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства залишено без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельну ділянку, що передана ОСОБА_2 , та звертатись за захистом цього права, зокрема, шляхом оспорювання вказаних рішень Шепетівської міської ради та укладених між відповідачами договорів купівлі-продажу, оскільки на час передачі спірної земельної ділянки в оренду, а в подальшому і на час її відчуження ОСОБА_2 право користування позивача на спірну земельну ділянку було припинено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Колективне спеціалізоване будівельно-монтажне підприємство просить скасувати рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2020 року
у справі № 305/1811/16-ц та від 09 вересня 2020 року у справі
№ 401/2780/16-ц.
Залишено поза увагою порушення вимог законодавства щодо припинення права постійного користування шляхом вилучення земельної ділянки
з постійного користування позивача. Земельна ділянка площею 1 600 кв. м відведена ОСОБА_2 за рахунок землі, яка перебувала у постійному користуванні позивача.
Судами не надано жодної оцінки доводам позивача про те, що підставами даного позову є неправомірність набуття ОСОБА_2 на розташовані
на спірній земельній ділянці об`єкти нерухомості, а виключно ряд
допущених відповідачами порушень чинного законодавства України порядку відчуження земельної ділянки, зокрема, ті обставини, що процедура набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_2 в оренду, а потім
у користування розпочалася зі звернення останнього до Шепетівської міської ради із заявою про погодження місця розташування земельної ділянки на підставі статті 151 ЗК України, що згідно з чинним на той час законодавством могла зробити виключно юридична особа. При цьому відповідно до оскаржуваного рішення Шепетівської міської ради
від 24 лютого 2011 року № 19 дозволено ОСОБА_2 виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до
статті 124 ЗК України, яка визначає порядок передачі земельних ділянок
в оренду.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2015 року, укладений між Шепетівською міською радою та ОСОБА_2 , не відповідає вимогам статті 132 ЗК України, оскільки у ньому відсутня інформація про правовий режим земельної ділянки та склад угідь, а також відсутня інформація про документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку у ради для її продажу.
Посилання судів на встановлені під час розгляду справи № 688/1909/16-ц обставини, зокрема, щодо того, що право власності на нерухоме майно, що належало Колективному спеціалізованому будівельно-монтажному підприємству на законних підставах перейшло до ОСОБА_2 , та щодо спростування доводів позивача про порушення його прав, є помилковим та неправильним.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_2 заперечив проти доводів касаційної скарги, вважав її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Вказував, що судові рішення місцевого й апеляційного судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтуються на засадах верховенства права. Доводи касаційної скарг фактично зводяться до переоцінки доказів.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених
у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі
№ 305/1811/16-ц та від 09 вересня 2020 року у справі № 401/2780/16-ц, ОСОБА_2 вважав недоречними, оскільки обставини зазначених справ не є тотожними, а правовідносини не є подібними.
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду Колективним спеціалізованим будівельно-монтажним підприємством 24 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 липня 1993 року серії ХМ у Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на праві постійного користування перебувала земельна ділянка площею 2,53 га на
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 22 грудня 2003 року на біржових торгах придбав
нежитлову будівлю душової загальною площею 107,1 кв. м на АДРЕСА_1 , яка належала Колективному спеціалізованому будівельно-монтажному підприємству, що підтверджується свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні від 24 грудня 2003 року.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу
від 04 лютого 2011 року ОСОБА_2 придбав у Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства нежитлову будівлю пилорами площею 2 177,2 кв. м, що знаходиться за тією ж адресою.
Таким чином, у ОСОБА_2 виникло право власності на об`єкти нерухомого майна на АДРЕСА_1 , які належали Колективному спеціалізованому будівельно-монтажному підприємству.
Рішенням Шепетівської міської ради від 24 лютого 2011 року № 17 припинено право Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на постійне користування земельною ділянкою площею
3 000 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , на підставі поданої директором підприємства заяви.
Рішенням Шепетівської міської ради від 24 лютого 2011 року № 19 «Про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою та
розгляд проектів щодо відведення земельних ділянок згідно зі
статтею 124 ЗК України» зі змінами, внесеними рішеннями від 29 грудня 2011 року № 20, від 20 листопада 2013 року № 11, ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтованою площею 3 000 кв. м для обслуговування будівель торгівлі
із земель житлової та громадської забудови за рахунок земель комунальної власності.
Рішенням Шепетівської міської ради від 18 грудня 2014 року № 22
ОСОБА_2 передано на умовах оренди земельну ділянку на
АДРЕСА_1 площею
1 600 кв. м для будівництва та обслуговування будівель торгівлі строком на три роки.
Шепетівська міська рада та ОСОБА_2 16 січня 2015 року уклали договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Рішенням Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 23 квітня 2015 року № 85 нежитловим приміщенням, які належать ОСОБА_2 .? присвоєно іншу адресу - АДРЕСА_1 .
Рішенням Шепетівської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 18 вирішено продати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 600 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 , яка перебувала у нього на праві оренди.
Шепетівська міська рада та ОСОБА_2 15 жовтня 2015 року уклали договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О., зареєстрований у реєстрі за № 2271.
На підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Мартиненко А. М., ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку
ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється згідно до частини третьої статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій. Що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів. Суд у разі задоволення позову визнає рішення цих органів недійсними і зобов`язує їх, залежно від характеру спору, виконати певні дії на захист порушеного права чи сам визнає це право за позивачем .
За змістом частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання
у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі
(на місцевості).
Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на час передачі ОСОБА_2 на умовах оренди спірної земельної ділянки та на час прийняття рішення про продаж останньому цієї земельної ділянки) надання земельних ділянок державної або комунальної власності
у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
За змістом частини третьої статті 124 та частини другої
статті 134 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 ЗК України.
Згідно з частиною четвертою статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки) розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови
у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на час передачі ОСОБА_2 на умовах оренди спірної земельної ділянки та на час прийняття рішення про продаж останньому цієї земельної ділянки) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування
у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста
статті 123 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Правилами частини другої статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття на тих самих умовах, на яких вона перебувала у попереднього власника.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року
у справі № 689/26/17, не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі
№ 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплює загальний принцип цілісності об`кта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного
і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України (у редакції, чинній
на час виникнення спірних правовідносин) у поєднанні з положеннями
статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня
2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій
статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Крім того, положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи підтверджено, що законність рішень від 24 лютого
2011 року № 19, від 18 грудня 2014 року № 22, від 23 липня 2015 року
№ 25, від 08 жовтня 2015 року № 18 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2015 року була предметом судового розгляду за участі цих та інших учасників справи, а також за подібних правовідносин.
Так, постановами від 11 липня 2018 року у справі № 688/1909/16-ц
за позовом Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Шепетівської міської ради, треті особи: приватні нотаріуси Шепетівського міського нотаріального округу Петрівська Л. О. та Мартиненко А. М. , управління Держгеокадастру
у Шепетівському районі Хмельницької області, про скасування рішень міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, яке існувало до порушення, Верховний Суд погодився
з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Шепетівська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення та укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 , діяла у межах та в спосіб, визначений
ЗК України, з дотриманням визначеної процедури, тому підстав для скасування рішень від 24 лютого 2011 року № 19, від 18 грудня 2014 року
№ 22, від 23 липня 2015 року № 25, від 08 жовтня 2015 року № 18 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 15 жовтня 2015 року немає.
У наведеній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що набувши
у 2003 році у власність нежитлову будівлю душової, загальною площею 107,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , згідно з вимогами земельного законодавства щодо власності нерухомого майна та земельної ділянки, ОСОБА_2 правомірно звернувся до міської ради для надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При розгляді справи № 688/1692/17 за позовом Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства до ОСОБА_1 , Шепетівської міської ради, ОСОБА_2 , Головного управління Дергеокадастру у Хмельницької області, треті особи: приватний нотаріус Шепетівського міського нотаріального округу Петровська Л. О., приватний нотаріус Шепетівського міського нотаріального округу Мартиненко А. М., про визнання недійсним рішень, договорів, Верховний Суд постановою
від 25 лютого 2021 року залишив без змін судові рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.
Верховний Суд погодився з висновком суду про те, що Шепетівська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення та укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 земельної ділянки від 15 жовтня 2015 року діяла у межах та спосіб, що закріплений у ЗК України з дотриманням визначеної процедури; доказів того, що права позивача при прийнятті радою оспорюваних рішень та договорів купівлі-продажу були порушені, надано не було. Також вказав на відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що укладеного
25 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Наведені судові рішення є такими, що мають преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду.
Стороною позивача не спростовано належними та допустимими доказами наведений вище висновок.
Судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Незгода з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, свідчить про необхідність переоцінки цих доказів і обставин, надання переваги одних доказів, над іншими, що
в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 305/1811/16-ц та від 09 вересня 2020 року у справі
№ 401/2780/16-ц, оскільки висновки в указаних справах не суперечать один одному, а їхні фактичні обставини відрізняються.
Перелік підстав для визначення додаткового строку на прийняття спадщини не є вичерпним і у кожному випадку вони з`ясовуються, виходячи
з конкретних обставин справи, тому відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.
Так, у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 401 /2780/16-ц Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем порушення його прав. Позивач не надав доказів на підтвердження свого права користування або права власності на спірну земельну ділянку. У даній справі позивачу було надано дозвіл на розроблення суміжної із спірною земельною ділянкою - ділянки. Вказані правовідносини не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
Постановою від 21 грудня 2020 року Верховний Суд у справі
№ 305/1811/16-ц Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування порушують права позивача, оскільки внаслідок їх прийняття відповідачу було передано частину земельної ділянки, якою позивач правомірно користується з 1997 року, на якій розташовані належні їй житловий будинок та господарські споруди. У наведеній справі суд виходив з конкретних обставин справи, а саме, що сторони є правомірними користувачами присадибних ділянок, а тому оскаржуваним рішення ради порушуються права та інтереси позивача на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований належний позивачу на праві власності житловий будинок та господарські споруди.
Водночас, у справі, яка переглядається, у Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на праві постійного користування перебувала земельна ділянка площею 2,53 га на
АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право постійного користування. Рішенням Шепетівської міської ради
від 24 лютого 2011 року № 17 припинено право Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства на постійне користування земельною ділянкою площею 3 000 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , на підставі поданої директором підприємства заяви. На час передачі спірної земельної ділянки в оренду, а у подальшому і на час її відчуження ОСОБА_2 право користування позивача на спірну земельну ділянку було припинено. Стороною позивача вказана обставина не спростована.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не
є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами першої та апеляційної інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Колективного спеціалізованого будівельно-монтажного підприємства залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук