15.02.2023

№ 691/995/21

Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 691/995/21

провадження № 61-9372св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Мліївскої територіальної громади Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року у складі судді Савенко О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Мліївської територіальної громади Черкаської області, про виселення.

На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що

06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CSR0GA0000000147, за умовами якого банк надав їй кредит у вигляді кредитної лінії на суму 55 160,00 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, того ж дня, між сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 58,30 кв. м, житловою площею 29,00 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з умовами договору іпотеки реєстрація місця проживання у будинку, який є предметом іпотеки, можлива лише за наявності письмової згоди іпотекодержателя.

Посилаючись на те, що в порушення зазначених умов іпотечного договору, ОСОБА_1 зареєструвала місце проживання членів своєї сім`ї в іпотечному майні, АТ КБ «ПриватБанк» просило зняти з реєстрації місця проживання та виселити зі спірного житлового будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем порушення його прав внаслідок реєстрації

ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в належному на праві власності ОСОБА_1 житловому будинку, який є предметом іпотеки, та не надав доказів невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного

суду від 18 серпня 2022 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення

позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах: від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19,

від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц.

- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та

ОСОБА_1 укладений договір кредиту № CSR0GA0000000147, згідно з умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 55 160,00 грн, який вона зобов`язалася повернути до 06 серпня 2013 року зі сплатою 1, 67 процентів на місяць за користування кредитними коштами.

АДРЕСА_1 . Майно належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 29 вересня 2004 року

№ 2352 (пункт 35.3. договору іпотеки).

Пунктом 11 договору іпотеки від 06 серпня 2008 року передбачено, що на строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця.

Згідно з пунктом 16 договору іпотеки від 06 серпня 2008 року, з моменту набрання чинності договором іпотеки, іпотекодавець має право відчужувати, передавати в оренду, лізинг, наступну іпотеку, у спільну діяльність, у позичку іншим особам майно та/або земельну ділянку, або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки, тільки за письмовою згодою іпотекодержателя.

Іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя (пункт 20.12. зазначеного договору).

Згідно з відомостями виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області від 02 листопада 2020 року

№ 1068 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенкького району, Черкаської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Мліївської сільської ради

від 16 грудня 2021 року № 98 виселення та зняття з реєстраційного обліку малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є недоцільним оскільки призведе до звуження його житлових прав та охоронюваних законом інтересів.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовувало позовні вимоги тим, що в порушення пункту 20.12. договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у будинку, який є предметом іпотеки, членів своєї сім`ї. Посилаючись на наведене, а також на частину першу статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просив суд зняти відповідачів з реєстрації місця проживання та виселити їх зі спірного об`єкту нерухомості, оскільки така відбулася за відсутності його згоди, що є порушенням умов договору та його прав.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.

Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що нормами ЦК України та Законом України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21.

Статтею 47 Конституції України гарантовано кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Аналіз положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до

14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наявність правових підстав для виселення відповідачів із спірного житлового будинку АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтовував зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, тоді як у справі, що переглядається, позивач з такими вимогами не звертався, і зазначеного судами не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах: від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 16 вересня 2020 року у справі

№ 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19,

від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц є необґрунтованими.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про правомірність виселення відповідачів, виходячи з того, що особа та її неповнолітній син без письмової згоди іпотекодержателя (банку) були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Натомість у справі, що переглядається, відсутні відомості щодо реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на недобросовісну поведінку іпотекодавця, порушення ним умов договору можуть свідчити про наявність підстав для застосування до сторони договору відповідних правових наслідків, встановлених договором, зокрема пунктом 23 договору іпотеки від 06 серпня 2008 року, або законом.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 209/2032/14 Верховний Суд дійшов висновку, що частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника. Направляючи справу на новий розгляд до апеляційної інстанції зазначив, що: «при вирішенні спору судом апеляційної інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги, не надано належної оцінки добросовісності поведінки особи, яка при зверненні іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань, відмовляється звільняти спірну квартиру, маючи у власності декілька інших об`єктів житлової нерухомості» (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).

У постанові від 29 вересня 2021 року № 344/12708/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, зазначив, що: «для вирішення питання щодо визнання колишніх власників предмета іпотеки такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), необхідно встановити чи проживають та користуються відповідачі спірним майном, чи мають вони інше житло, оцінити доводи щодо співмірності втручання у право на мирне володіння майном з дотриманням балансу між правами учасників спору».

Аналізуючи наведене, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у таких справах є відмінними від обставин, встановлених судами у справі, що переглядається.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій належно дослідили наявні у справі докази, урахували висновки Верховного Суду, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 серпня

2022 року у справі № 205/1964/21, від 30 вересня 2022 року у справі

№ 705/4410/21, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 серпня

2022 року, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник