№ 692/528/21

Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 692/528/21

провадження № 61-2882св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропром»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Воронинці»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром» на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2022 року в складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Воронинці» про визнання договору оренди землі недійсним та укладення договору оренди землі на новий строк,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропром» (далі - ТОВ «Агропром») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Воронинці» (далі - ПП «Воронці») про визнання договору оренди землі недійсним та укладення договору оренди землі на новий строк.

Позовна заява обґрунтована тим, що 22 листопада 2008 року між власником земельної ділянки - орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Агропром» укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,6449 га з кадастровим номером 7120684000:02:001:1090, яка знаходиться за адресою: Черкаська область, Драбівський район, Золотоношківська сільська рада (далі - земельна ділянка), строком до 31 грудня 2020 року. Право оренди позивача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2014 року.

ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 .

Зазначає, що умови договору позивач виконував належним чином. Однак ОСОБА_1 направила позивачу лист від 20 травня 2020 року, в якому просила не використовувати її земельну ділянку після збору врожаю у 2020 році, оскільки має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку та з цієї підстави вирішила не поновлювати з позивачем договору оренди земельної ділянки на наступний термін.

Плануючи і надалі використовувати орендовану земельну ділянку, позивач як орендар більше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, а саме 07 листопада 2020 року, надіслав орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на оренду земельної ділянки, додавши до листа проект договору.

Цей лист ОСОБА_1 отримала 12 листопада 2020 року. Проте протягом строку, визначеного законом, відповіді на лист-повідомлення не надала та проект договору оренди землі не підписала.

Згодом позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 не мала наміру самостійно обробляти земельну ділянку, оскільки 22 березня 2021 року передала її в оренду на 10 років ПП «Воронинці», яке 06 квітня 2021 року зареєструвало за собою відповідне право оренди. При цьому з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що договір оренди землі, укладений з ПП «Воронинці», містить гірші істотні умови, ніж пропонувалися позивачем у проекті договору оренди.

За таких обставин, враховуючи переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, а також беручи до уваги такі обставини як: належне виконання позивачем умов договору оренди, дотримання позивачем строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право, не надіслання орендодавцем у встановлений законом строк відповіді на пропозицію укласти договір на новий строк, укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендарем на гірших умовах, ніж запропонував позивач, ТОВ «Агропром» просило суд:

- визнати недійсним договір оренди землі від 22 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» щодо спірної земельної ділянки;

- визнати укладеним договір оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Агропром» щодо спірної земельної ділянки, запропонований позивачем.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 24 вересня

2021 року позов ТОВ «Агропром» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 22 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» щодо спірної земельної ділянки.

Визнано укладеним договір оренди землі між ОСОБА_1 та

ТОВ «Агропром» щодо спірної земельної ділянки в редакції, запропонованої позивачем.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Агропром» реалізувало своє переважне право на поновлення договору оренди, яке передбачено пунктом 8 договору оренди землі від 12 листопада 2008 року та законодавчо закріплене частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», так як дотрималось встановленої цією нормою процедури і строків. З огляду на наведене, суд вважав, що вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 22 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Воронинці», як такого, що порушує переважне право позивача на укладення нового договору оренди землі, та визнання укладеним договору оренди на новий строк між ОСОБА_1 та ТОВ «Агропром», підлягає задоволенню. При цьому суд першої інстанції, посилаючись на практику Верховного Суду, вказав, що факт розірвання договору оренди між відповідачами не є перешкодою для визнання його недійсним.

Додатковим рішенням Драбівського районного суду Черкаської області

від 13 жовтня 2021 року заяву ТОВ «Агропром» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 та ПП «Воронинці» на користь ТОВ «Агропром» судові витрати по 10 000,00 грн з кожного.

Судове рішення мотивовано тим, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу документально підтверджений, відповідачі не зверталися до суду із заявами про його зменшення, а тому з відповідачів на користь позивача стягненню підлягають понесені позивачем судові витрати.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін, тоді як у цій справі відсутнє волевиявлення орендодавця. Позивач не довів порушення ОСОБА_1 його переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

21 лютого 2022 року ТОВ «Агропром» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року в справі № 910/12017/17 та від 31 жовтня 2018 року в справі № 702/699/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції після 16 липня 2020 року) та статті 777 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд не урахував, що ТОВ «Агропром» до закінчення договору оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку направило ОСОБА_1 повідомлення, в якому поставило до відома орендодавця про свій намір подовжити користування належною їй земельною ділянкою з доданим до нього проектом договору зі збільшеним розміром орендної плати, однак вона не відповіла на зазначену пропозицію та уклала договір оренди з іншим орендарем.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Драбівського районного суду Черкаської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1451, виданого 24 квітня 2019 року (т. 1 а. с. 10).

12 листопада 2008 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Агропром» (орендар) підписано договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адміністративних межах Золотоношківської сільської ради, розміром 2,6449 га. Вказаний договір оренди зареєстрований 26 січня 2009 року в Драбівському районному відділі центру ДЗК (т. 1 а. с. 76, 77).

Згідно з пунктом 8 договору оренди строк дії договору 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 9 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % вартості земельного паю.

14 лютого 2014 року між орендодавцем - ОСОБА_2 та орендарем - ТОВ «Агропром» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 12 листопада 2008 року, відповідно до умов якої внесено зміни до пункту 8 та змінено строк дії договору на 7 років - до 31 грудня 2020 року. Окрім того, внесено зміни в пункт 9 договору оренди, встановивши орендну плату в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (т. 1 а. с. 78).

20 травня 2020 року ОСОБА_1 направила лист позивачу, яким повідомила, що 31 липня 2014 року в Реєстраційній службі Драбівського районного управління юстиції Черкаської області було зареєстровано додаткову угоду від 14 лютого 2014 року до договору оренди землі від 12 листопада 2008 року, укладеного між ТОВ «Агропром» та ОСОБА_2 на 10 років. Таким чином, строк дії договору оренди землі закінчується 31 грудня 2020 року. У вказаному листі ОСОБА_1 також заперечувала проти обробітку своєї земельної ділянки позивачем, заперечувала проти укладення (продовження) з ним договору оренди землі на новий строк, оскільки має намір самостійно здійснювати обробіток належної їй земельної ділянки. У зв`язку з чим просила не проводити ніяких сільськогосподарських робіт після закінчення дії договору. Цей лист позивач отримав 22 травня 2020 року, про що міститься відмітка на листі з вхідним номером (т. 1 а. с. 12).

З метою реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк позивач направив ОСОБА_1 лист-повідомлення від 06 листопада 2020 року № 28, в якому повідомив останню про те, що він має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та запропонував новий розмір орендної плати 15 000,00 грн із застосуванням коефіцієнта індексації, строк дії договору 7 років. До листа додано проект договору оренди землі (т. 1 а. с. 13-16).

07 листопада 2020 року ций лист був направлений на адресу ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення з повідомленням про вручення (т. 1 а. с. 17).

ОСОБА_1 отримала зазначений лист-повідомлення 12 листопада 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення (т. 1 а. с. 18).

Вказані докази є належними та допустимими і підтверджують отримання ОСОБА_1 направлених документів.

22 березня 2021 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПП «Воронинці» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (т. 1 а. с. 109-111).

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,6449 га, кадастровий номер 7120684000:02:001:1090, що знаходиться в адміністративних межах Золотоношківської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

25 травня 2021 року відповідачі ПП «Воронинці» та ОСОБА_1 підписали договір про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 22 березня 2021 року (т. 1 а. с. 49).

Припинення права оренди земельної ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 03 червня 2021 року (т. 1 а. с. 50).

26 травня 2021 року ОСОБА_1 направила лист-повідомлення ТОВ «Агропром» про відмову від його пропозиції щодо поновлення договору оренди землі на новий строк з іншими умовами, що була направлена позивачем листом-повідомленням від 06 листопада 2020 року. Також у листі ОСОБА_1 повідомила орендаря, що після закінчення дії договору оренди вона має намір здійснювати самостійний обробіток її земельної ділянки та просила ТОВ «Агропром» припинити проводити будь-які сільськогосподарські роботи та не перешкоджати їй у розпорядженні її земельною ділянкою (т. 1 а. с. 51).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму в строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою процедури і строків.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, при вирішенні спору між сторонами договору оренди землі щодо реалізації орендарем переважного права на поновлення договору, суд має з`ясувати, зокрема, чи досягнуто між сторонами згоди щодо нових істотних умов договору.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 січня 2021 року у справі № 733/513/18 та від 29 червня

2022 року в справі № 692/531/21.

Установивши, що у ОСОБА_1 відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з ТОВ «Агропром» на новий строк у зв`язку з бажанням самостійно користуватися належною їй землею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Агропром», оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи ТОВ «Агропром» про те, що уклавши з ПП «Воронинці» договір оренди землі щодо земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні, ОСОБА_1 порушила його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки дія договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ «Агропром» припинилася в грудні 2020 року, а новий договір оренди землі з ПП «Воронинці» укладений у березні 2021 року і був достроково розірваний.

Крім цього, ще у травні 2020 року ОСОБА_1 повідомила про те, що вона не має наміру продовжувати з позивачем договірні відносини щодо оренди належної їй земельної ділянки, у зв`язку з тим, що вона бажає самостійно її обробляти. Після закінчення дії договору оренди ТОВ «Агропром» припинило проводити будь-які сільськогосподарські роботи на орендованій у відповідача земельній ділянці, а ОСОБА_1 самостійно здійснювала її обробіток.

За наведених обставин укладення в судовому порядку договору оренди землі за відсутності згоди власника земельної ділянки суперечить закону.

Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року в справі № 692/531/21 (провадження 61-2885св22). У вказаній справі Верховний Суд також зауважив, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 692/525/21 (провадження № 61-2878св22).

Ураховуючи наведене, а також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2021 року в справі № 733/513/18, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 777 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Щодо доводів заявника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі

№ 910/12017/17 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16, суд зазначає таке.

У справі № 702/699/16 Верховний Суд вказав на загальні правила застосування частин першої та шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та необхідність встановлення судами юридичних фактів, сукупність яких є підставою для висновку про порушення переважного права орендаря на укладення нового договору оренди землі, і не викладав власного висновку, а направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з неповним встановленням судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У справі № 910/12017/17 спір виник щодо переважного права позивача на визнання продовженим (укладення на новий строк) договору оренди нежитлового приміщення з правом викупу. Заявник у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 777 ЦК України. Відхиляючи касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що застосовану в частині першій статті 285 ГК України та в частині першій статті 777 ЦК України фразу, що орендар має переважне право перед іншими особами, необхідно розуміти так, що переважне право може бути лише в разі наявності інших осіб, що мають намір взяти в оренду той самий предмет, і волі та бажання орендодавця передати вказаний предмет в оренду. Намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означатиме відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже, і повну відсутність як такого переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами. Переважне право щодо оренди приватного майна може бути лише за інших рівних умов для всіх претендентів на орендоване майно, оскільки інакше суперечило б праву та інтересу власника здати в оренду майно на більш сприятливих умовах. З урахуванням положень частини першої статті 319 ЦК України, відповідно до якої власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відхилення доводів заявника про те, що відповідач зобов`язаний був укласти договір оренди на новий строк після отримання повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк незалежно від наміру використовувати майно для власних потреб. Верховний Суд зауважив, що за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим частиною першою статті 285 ГК України та частиною першою статті 777 ЦК України.

Зважаючи на встановлені у справі, що переглядається, обставини, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року в справі

№ 910/12017/17 та Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі

№ 702/699/16, є необґрунтованими.

Щодо клопотання ТОВ «Агропром» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання мотивоване тим, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему щодо поєднання застосування статті 777 ЦК України та нової редакції статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Наведене заявником обґрунтування наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (справа містить виключну правову проблему щодо поєднання застосування статті 777 ЦК України та нової редакції статті 33 Закону України «Про оренду землі»), не дає підстав для висновку, що зазначена справа містить виключну правову проблему, оскільки практика застосування Верховним Судом положень статей 33 Закону України «Про оренду землі»та 777 ЦК України є сталою, а отже, передбачуваною у їх практичному застосуванні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропром» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко