Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 695/1446/17
провадження № 61-672св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач заступник військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 ,
відповідач ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області
від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Новікова О. М., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 вересня 2018 року у складі судді Степченка М. Ю. та постанову Апеляційного суду Черкаської області
від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року заступник військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 05 серпня 2013 року по
27 квітня 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира зенітної батареї Військової частини НОМЕР_1 у військовому званні майора.
21 лютого 2015 року близько 02:30 год. майор ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, самовільно керуючи військовою технікою, а саме: гусеничною машиною самохідною вогневою установкою ГМ-569А - 9А310М1, заводський № 6464, бортовий номер НОМЕР_2 , спорядженою чотирма зенітними керованими ракетами 9М38М1, діючи із злочинною недбалістю, порушивши правила водіння бойової машини, рухаючись за відсутності схеми маршруту та не орієнтуючись на місцевості, здійснив зіткнення з лісовим масивом у районі села Зелене Поле Великоновосілківського району Донецької області, унаслідок чого були пошкоджені агрегати, механізми та озброєння самохідної вогневої установки, чим заподіяв Військовій частині НОМЕР_3 майнову шкоду на загальну суму 1301537,50 грн, з урахуванням вартості відновлювального ремонту.
Зазначені вище обставини встановлені вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року, зміненого вироком Апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2016 року (справа
№ 220/1618/15-к) у ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 412 Кримінального кодексу України (далі КК України), яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні інкримінованого йому злочину.
До військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у трикратному співвідношенні до його вартості, постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 1995 року № 880 «Про затвердження Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості» віднесено агрегати, запасні частини, інструменти, прилади і приладдя до озброєння, військову техніку, устаткування, апаратуру, засоби зв`язку, технічні засоби охорони і обчислювальної техніки, оптичні прилади, імпортні електрифіковані інструменти, пальне, масло і мастила, спирти і спеціальні рідини, паливо.
Посилаючись на наведене, та у звязку з тим, що з січня 2016 року Міністерство оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 не звернулося до суду з позовом до відповідача про відшкодування заподіяних державі збитків, прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 3904612,51 грн на користь Міністерства оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області
від 10 вересня 2018 року позов заступника військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України в особіВійськової частини НОМЕР_1 грошовікошти у розмірі 3904612,51 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі
58569,19 грн.
Задовольняючи позовні вимоги заступника військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння державі збитків ОСОБА_1 у розмірі 3904612,51 грн, протиправність дій якого встановлено вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року, зміненого вироком Апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2016 року (справа № 220/1618/15-к), який за змістом частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову, в питання, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до вимог пункту 4 частини 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року
№ 243/95-ВР, чинного на дату виникнення спірних правовідносин (далі Положення), наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня
2015 року № 117в (пункт 8 витягу із зазначеного наказу), командира зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_1 притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності у трикратному розмірі, та вирішено стягнути на відшкодування завданих державі збитків 3904612,51 грн. Зі змістом вказаного наказу відповідач був ознайомлений, однак в установленому законом порядку правом на його оскарження не скористався, у добровільному порядку грошові кошти не відшкодував. Суд відхилив заяву про застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, передбаченої частиною третьою статті 233 КЗпП України, посилаючись на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюються норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області
від 10 вересня 2018 року змінено, зменшено визначений судом розмір майнової шкоди стягнутої з ОСОБА_1 , з 3904612,51 грн до 1301537,50 грн. Рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 58569,19 грн скасовано, судові витрати у розмірі 48807,63 грн компенсовано за рахунок держави.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення у цілому дійшов обгрунтованого висновку, що у результаті протиправних дій ОСОБА_1 , які мали місце 21 лютого 2015 року у районі села Зелене Поле Великоновосілківського району Донецької області за місцем дислокації Військової частини НОМЕР_3 , державі було заподіяно майнову шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Однак, при визначенні розміру шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 має нести відповідальність відповідно до положень пункту 14 Положення у кратному розмірі, оскільки зазначеним пунктом у кратному розмірі передбачена відповідальність за шкоду завдану розкраданням, марнотратством або втратою зброї, боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки та інше. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 завдав шкоду державі у результаті необережного пошкодження військової техніки, що спричинило тяжкі наслідки і вказані дії останнім були вчинені у стані алкогольного сп`яніння, він має нести матеріальну відповідальність відповідно до положень пункту 13 Положення, а саме у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини, тобто у розмірі 1301537,50 грн. Оскільки у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення,позивачі звільнені від сплати судового збору, а відповідач має пільги зі сплати судового збору, як учасник бойових дій, апеляційний суд відніс судові втрати на рахунок держави.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
Військовоїчастини НОМЕР_1 , у якійзаявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаськоїобласті
від 10 вересня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційноїінстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для притягнення відповідача до підвищеної матеріальної відповідальності, зокрема у трикратному розмірі завданої державі майнової шкоди. Зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір такої шкоди, апеляційний суд не врахував, що вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року, зміненим вироком Апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2016 року (справа № 220/1618/15-к), ОСОБА_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 412 КК України, а саме необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки. Заподіяні тяжкі наслідки у даному випадку це нанесення відчутної шкоди обороноздатності держави на початку 2015 року у вигляді пошкодження військового майна та зенітно-керованих ракет, з можливим їх детонуванням у подальшому, які могли призвести до загибелі особового складу, як військовослужбовців підрозділу, у якому проходив військову службу відповідач, так і цивільного населення. З огляду на наведене вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статей 22 1166 ЦК України відповідач зобов`язаний відшкодувати Міністерству оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 заподіяні збитки у розмірі 3904612,51 грн.
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла також касаційна скарга
представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , у якій він просив скасуватирішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 вересня
2018 року і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційноїінстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували дійсних правовідносин сторін, зокрема задовольняючи вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням виключно на підставі загальних положень про цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду, не звернули увагу на те, що відповідач пов`язаний з позивачами службовими (фактично трудовими) відносинами та завдав шкоди при виконанні ним службових обов`язків. З огляду на наведене суди безпідставно незастосували до спірних правовідносин спеціальну позовну давність, визначену частиною третьою статті 233 КЗпП України, про застосування якої відповідач заявив під час розгляду справи у суді першої інстанції. Крім того, приймаючи до розгляду позовну заяву, подану військовим прокурором, за наявності належних позивачів Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , які не були позбавлені можливості звернутися до суду із зазначеним позовом, суд першої інстанції не перевірив поважність причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належними суб`єктами, тим самим допустив порушення норм процесуального права, наслідком чого стало прийняття незаконного судового рішення.
Відзиви на касаційні скарги не надійшли.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 серпня
2013 року, майора ОСОБА_1 призначено наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 342 на посаду командира зенітної ракетної батареї Військової частини НОМЕР_3 , з 05 серпня 2013 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказомкомандира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині)
від 22 лютого 2015 року № 51 майора ОСОБА_1 , командира зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_3 , відповідно до статті 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з 22 лютого 2015 року усунуто від виконання службових обов`язків до кінця проведення службового розслідування та на час, необхідний для прийняття відповідного рішення за результатами службового розслідування.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 березня 2015 року № 117в «Про результати службового розслідування проведеного з метою уточнення причин та умов, що сприяли виведенню з ладу озброєння та військової техніки та визначення ступеня вини посадових осіб», наказано розглянути поведінку та ставлення до виконання службових обов`язків майора ОСОБА_1 на засіданні Ради офіцерів військової частини НОМЕР_1 ; на підставі вимог статі 92 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (пункт 1); порушити клопотання про накладення на майора ОСОБА_1 , командира зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_3 , дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом «ж» статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «позбавлення військового звання» за порушення вимог статей 12, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вимог наказу Міністерства оборони України від 29 серпня 2013 року
№ 580» про заходи щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України» та нанесення значних збитків державі (пункт 2); притягнути командира зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 4 частини 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 23 червня
1995 року, до підвищеної матеріальної відповідальності (у трикратному розмірі) та стягнути матеріальні кошти у загальному розмірі 3904612,51 грн (пункт 8).
Вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області
від 20 жовтня 2015 року (справа № 220/1618/15-к) встановлено, що 21 лютого 2015 року близько 02:30 год. майор ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, самовільно керуючи військовою технікою, а саме гусеничною самохідною вогневою установкою ГМ-569А - 9А310М1, заводський № 6464, бортовий номер НОМЕР_2 , спорядженою чотирма зенітними керованими ракетами 9М38М1, діючи із злочинною недбалістю, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, які повинен був і міг їх передбачити, порушивши правила водіння бойової машини, рухаючись за відсутності схеми маршруту та не орієнтуючись на місцевості, здійснив зіткнення з лісовим масивом у районі село Зелене Поле Великоновосілківського району Донецької області, унаслідок чого були пошкоджені агрегати, механізми та озброєння самохідної установки, а також три зенітні керовані ракети, а всього військового майна залишковою вартістю 1300837,50 грн, чим спричинив Військовій частині НОМЕР_3 велику майнову шкоду, з урахуванням вартості відновлювального ремонту, у розмірі 1301537,50 грн.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 412 КК України, а саме у необережному пошкодженні військової техніки, що спричинило тяжкі наслідки та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України.
Вироком Апеляційного суду Донецької області від 20 січня 2016 року, вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 жовтня
2015 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_1 за частиною другою статті 412 КК України покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги, що ОСОБА_1 завдав шкоду державі в особі військової частини виконуючи обов`язки командира зенітної ракетної батареї Військової частини НОМЕР_3 , тобто у період проходження військової служби.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обовязки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба є публічною службою.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди /збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас, у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України.
Тому цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження
№ 11-892апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження
№ 14-524цс18) та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19).
Зважаючи на наведене, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК України, у редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 414 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови, передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу, із роз`ясненням позивачам, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статями 255 256 400 402 409 414 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 вересня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 листопада 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом заступника військового прокурора Черкаського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, закрити.
Розяснити позивачам, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та, що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови, вони можуть звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко