№ 695/2710/15-ц

Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

місто Київ

справа № 695/2710/15-ц

провадження № 61-9078св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року, постановлену суддею Середою Л. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») у серпні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням від 30 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області частково задовольнив позов. Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково солідарно заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2007 року № 354411/4669/0324-7 в сумі 8 383, 31 дол. США, що за курсом Національного банку України на день розрахунку становило 181 921, 03 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 15 квітня 2019 року звернулися до суду із заявою про перегляд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами.

Відповідачі обґрунтовували заяву тим, що 12 січня 2019 року вони отримали лист Національного банку України від 02 січня 2019 року № 20-0010/172, у якому зазначено, що стосовно ОСОБА_2 є інформація в кредитному реєстрі Національного банку України за кредитним договором від 22 травня 2017 року № 22036999088865, за яким загальна сума кредиту становить 25 500, 00 дол. США, заборгованість складає 11 938, 39 дол. США, зокрема заборгованість за тілом кредиту 7 610, 58 дол. США, за процентами - 4 302, 01 дол. США.

Заявники звертали увагу на те, що ОСОБА_2 ніколи не укладав кредитний договір із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із таким номером кредитного договору та на таку суму, що свідчить про надання позивачем до кредитного реєстру неправдивої інформації.

Насправді, 22 травня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 354411/4669/0324-7, за умовами якого позивач надав позичальнику споживчий кредит в сумі не 25 500, 00 дол. США, а 25 000, 00 дол. США й строком до 21 травня 2017 року за відсотковою ставкою 13, 75 % річних, що підтверджується заявою на видачу готівки від 24 травня 2007 року.

Посилаючись на те, що зазначений лист Національного банку України є нововиявленою обставиною, заявники просили скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Також зазначали, що строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами заявники не пропустили, оскільки на час отримання ними листа Національного банку України справа перебувала у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду, який ухвалою від 11 лютого 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року. Копію цієї ухвали заявники отримали 17 березня 2019 року, тому строк на звернення до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції має відраховуватися саме починаючи з 17 березня 2019 року. З цих підстав заявники вважали, що звернулися в межах тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції суди розглядали неодноразово.

Ухвалою від 25 квітня 2019 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами з підстав пропуску заявниками тридцятиденного строку, встановленого пунктом 1 частини першої статті 424 ЦПК України.

Постановою від 02 липня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначивши, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про пропуск строку на звернення до суду та мав залишити заяву без розгляду, проте помилково відмовив у відкритті провадження.

Ухвалою від 01 серпня 2019 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами у зв`язку з пропуском заявниками строку, встановленого пунктом 1 частини першої статті 424 ЦПК України.

Постановою від 17 жовтня 2019 року Черкаський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , скасував ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01 серпня 2019 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстави неповідомлення заявників про розгляд їх заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року.

Востаннє, ухвалою від 24 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами залишив без розгляду.

Залишаючи зазначену заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявники дізналися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, 12 січня 2019 року, а звернулися до суду з цією заявою лише 15 квітня 2019 року, тобто з пропуском тридцятиденного строку.

Суд визнав необґрунтованими доводи заявників про те, що строк подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами повинен відраховуватися з моменту отримання ними копії ухвали Верховного Суду від 11 лютого 2019 року, а саме з 17 березня 2019 року. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року набрало законної сили 14 листопада 2018 року, з моменту проголошення постанови Апеляційного суду Черкаської області, водночас подання касаційної скарги до Верховного Суду не впливає на набрання рішенням законної сили. Також суд першої інстанції врахував, що заявники клопотання про поновлення строку не подавали, наполягали на тому, що вони не пропустили строк звернення до суду з цією заявою.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суд першої інстанції, отримавши заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не відповідає вимогам статті 426 ЦПК України, мав застосувати положення статті 185 цього Кодексу, втім такої процесуальної дії не вчинив;

- суд першої інстанції всупереч частині четвертій статті 427 ЦПК України не відкрив провадження за нововиявленими обставинами, хоча заяву залишив без розгляду у судовому засіданні;

- в оцінці строку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, на переконання заявника, правило частини першої статті 424 ЦПК України визначає право, а не обов`язок, на подання такої заяви протягом тридцяти днів, втім частина друга наведеної статті визначає граничний строк (три роки), протягом якого може бути подана така заява.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Райффайзен Банк Аваль» у липні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 07 липня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 20 травня 2022 року доповнення до касаційної скарги залишив без розгляду.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 30 серпня 2018 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково солідарно заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2007 року № 354411/4669/0324-7 в сумі 8 383, 31 дол. США, що за курсом Національного банку України на день розрахунку становило 181 921, 03 грн, в тому числі заборгованість за кредитом 7 610, 58 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків - 772, 73 дол. США.

Постановою від 14 листопада 2018 року Апеляційний суд Черкаської області залишив без змін рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року.

Ухвалою від 11 лютого 2019 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року.

Відповідно рішення суду першої інстанції набрало законної сили 14 листопада 2018 року.

15 квітня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про перегляд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами.

Підставою для подання заяви є лист Національного банку України від 02 січня 2019 року № 20-0010/172, отриманий заявниками 12 січня 2019 року.

У цьому листі зазначено, що стосовно ОСОБА_2 є інформація в кредитному реєстрі Національного банку України за кредитним договором від 22 травня 2017 року № 22036999088865, загальна сума кредиту 25 500, 00 дол. США, заборгованість складає 11 938, 39 дол. США, заборгованість за тілом кредиту - 7 610,58 дол. США, за процентами - 4 302, 01 дол. США.

Заявники зазначали, що ОСОБА_2 ніколи не укладав кредитний договір із АТ «Райффайзен Банк Аваль» з таким номером кредитного договору та на таку суму, що, на їхню думку, свідчить про подання банком до кредитного реєстру неправдивої інформації.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

У пункті 1 частини другої статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої, пунктом 1 частини другої, частиною третьою статті 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. З урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.

Відповідно до частини першої, пункту 6 частини третьої статті 426 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинна відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції. До заяви додається, зокрема у разі пропуску строку на подання заяви, - клопотання про його поновлення.

Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, відповідно до прав та обов`язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) потрібно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного процесуального строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або істотно ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, суди мають враховувати, що оцінка поважності причин пропуску строку повинна здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і незалежних від волі та поведінки особи причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного проміжку часу без поважних причин, таке рішення порушує принцип правової визначеності.

Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору, що передбачає неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження чи перегляду рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, процесуальним законом встановлені часові обмеження на вчинення тих чи інших процесуальних дій, зокрема на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, у разі недотримання яких, суд, виключно за обґрунтованим клопотанням та в межах доводів заявника може поновити строк на звернення до суду. У разі пропуску відповідного строку та за відсутності клопотання учасника справи про його поновлення суд залишає заяву без розгляду. Це правило не стосується пропуску присічного строку, який не підлягає поновленню навіть за наявності поважних причин його пропуску.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

ЦПК України визначено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подана протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, але не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 клопотання про поновлення строку на звернення з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами до суду першої інстанції не подавали, вважали, що такий строк ними не пропущений, оскільки його відлік розпочався з 17 березня 2019 року. Водночас заявники на підтвердження існування нововиявлених обставин посилалися на лист Національного банку України від 02 січня 2019 року № 20-0010/172 та зазначали, що цей лист вони отримали 12 січня 2019 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що про існування обставин, які стали підставою для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявникам стало відомо 12 січня 2019 року, тому відлік тридцятиденного строку розпочався саме з цього дня та сплинув 11 лютого 2019 року.

Доводи касаційної скарги про те, що потрібно розпочинати відлік строку з 17 березня 2019 року, тобто з дня отримання відповідачами копії ухвали Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на судові рішення по суті спору, є безпідставними, оскільки тридцятиденний строк потрібно починати обраховувати з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Такою обставиною, на думку заявників, є лист Національного банку України, отриманий заявниками 12 січня 2019 року, а не ухвала Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження від 11 лютого 2019 року, тому немає підстав для відліку строку з моменту отримання заявниками копії цієї ухвали, тобто з 17 березня 2019 року.

Крім того, за нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили. Рішення Золотоніського міськрайонного суду від 30 серпня 2018 року відповідно до частини другої статті 273 ЦПК України набрало законної сили 14 листопада 2018 року з моменту ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, якою це рішення залишено без змін. Водночас, подання касаційної скарги до Верховного Суду не впливає на набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що перебування матеріалів справи в суді касаційної інстанції на момент отримання заявниками листа Національного банку України не позбавляло їх можливості подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у визначений законом строк. У разі повернення такої заяви судом або залишення її без розгляду місцевим судом через відсутність матеріалів справи заявник був вправі посилатися на це як на підставу поважності причин пропуску такого процесуального строку.

Доводи касаційної скарги про те, що правило частини першої статті 424 ЦПК України визначає право, а не обов`язок, на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами протягом тридцяти днів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником наведеної норми права. Це правило закріплює право учасника справи подати заяву протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. У разі пропуску цього строку особа має подати мотивоване клопотання про поновлення пропущеного строку, що відповідає вимогам статей 127 426 ЦПК України, оскільки їх невиконання є підставою для застосування судом наслідків пропущення процесуальних строків, передбачених у статті 126 ЦПК України.

Враховуючи те, що заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами подано 15 квітня 2019 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини першої статті 424 ЦПК України, та без подання клопотання про поновлення пропущеного строку, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про залишення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без розгляду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, отримавши заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не відповідає вимогам статті 426 ЦПК України, мав вирішити питання про залишення цієї заяви без руху з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 427 ЦПК України до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 426 ЦПК України у разі пропуску строку на подання заяви до заяви додається клопотання про його поновлення.

Втім, у справі, що переглядається, заявники клопотання про поновлення строку не подавали та протягом тривалого часу розгляду їхньої заяви наполягали на тому, що ними не пропущено строк звернення до суду з цією заявою, оскільки його відлік, на їх думку, розпочався з 17 березня 2019 року.

Крім того, у статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У статті 175 ЦПК України закріплено вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а в статті 177 ЦПК України зазначено перелік документів, що додаються до позовної заяви.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що положення статті 185 ЦПК України не надають процесуальних повноважень судові постановити ухвалу про залишення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами без руху з причин пропуску строку звернення до суду з такою заявою.

Отже, вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суди мають керуватися статтями 126 127 424 ЦПК України.

Підставою для скасування оскаржуваних рішень не можуть бути також і доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, не вирішивши питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами, залишив заяву без розгляду в судовому засіданні. Вирішення питання про відкриття провадження про перегляд рішення за нововиявленими обставинами за заявою, яка подана з пропуском встановленого законом процесуального строку, можливе лише після вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 522/6750/17-ц (провадження № 61-1700св21).

У справі, що переглядається, суд на стадії відкриття провадження фактично надав додаткову можливість заявникам висловити свою позицію щодо строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та з діяв таким чином з метою реалізації права заявників на доступ до суду. Крім того, суд вирішував питання про залишення заяви без розгляду в судовому засіданні, оскільки постановою Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року було скасовано попередню ухвалу суду першої інстанції з підстав неповідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду заяви.

ЄСПЛ зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00)

За висновком Верховного Суду, оскаржувані судові рішення є достатньо аргументованими.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та апеляційних скарг заявника, яким суди надали належну оцінку. ЄСПЛ неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії»(Ruiz Toriya v. Spaine)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу варто залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак