Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 696/1817/15-ц
провадження № 61-13538св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Агрокомплекс»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, Кам`янська районна державна адміністрація Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року у складі судді Шкреби В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» (далі - ДСГП «Агрокомплекс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, Кам`янська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 07 грудня 2007 року вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 3,33 га, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам`янського району Черкаської області, кадастровий номер 7121885000:03:000:0560.
16 вересня 2010 року між нею та ДСГП «Агрокомплекс» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на п`ять років, з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. У той самий день вона передала відповідачу вказану земельну ділянку у строкове платне користування, а відповідач прийняв вказану земельну ділянку в стані, придатному для її цільового використання, про що було складено акт прийому-передачі.
У серпні 2015 року вона направила відповідачу лист про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди земельної ділянки. Проте ДСГП «Агрокомплекс» продовжує користуватись земельною ділянкою та відмовляється добровільно її повернути, мотивуючи це тим, що здійснило державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки не в 2010 році, а в 2013 році, а тому може використовувати земельну ділянку протягом п`яти років з часу державної реєстрації договору оренди землі, тобто до 2018 року.
З огляду на викладене, неодноразово уточнюючи позовні вимоги (т. 1, а. с. 123, 153, т. 2, а. с. 49), ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим договір оренди земельної ділянки від 16 вересня 2010 року, а вимогу про зобов`язання ДСГП «Агрокомплекс» повернути належну їй земельну ділянку залишити без розгляду.
Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині зобов`язання ДСГП «Агрокомплекс» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 7121885000:03:000:0560 залишено без розгляду відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року (у зв`язку з наявністю заяви позивачки про залишення позову без розгляду).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненим з 16 вересня 2015 року договір оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220, укладений між ОСОБА_1 та ДСГП «Агрокомплекс», щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 3,33 га, кадастровий номер 7121885000:03:000:0560, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам`янського району Черкаської області.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ДСГП «Агрокомплекс» при укладенні оспорюваного договору дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, що і є моментом укладення договору відповідно до статті 638 ЦК України.
У зв`язку з наведеним суд вважав, що хоча договір оренди землі може вважатись укладеним та відповідно до статті 210 ЦК України має юридичну чинність з моменту реєстрації (з 19 листопада 2013 року), але моментом його укладення є 16 вересня 2010 року, і державна реєстрація іншого речового права не змінює цього факту. Водночас державна реєстрація іншого речового права має значення для визначення моменту набрання договором юридичної сили, тобто моменту часу з якого слід вважати, що сторони набули цивільних прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване їхнє волевиявлення.
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 14 червня 2017 року № 1197/16-23, 413/17-23 підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 02 березня 2015 року про продовження дії спірного договору оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220 до 19 листопада 2018 року нею не виконувався, а належить іншій особі.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування фактичного виконання укладеної між сторонами додаткової угоди, тобто її визнання сторонами як юридичного факту, ця додаткова угода не зумовлює виникнення у сторін взаємних прав і обов`язків, а тому зі спливом п`ятирічного строку дії спірного договору оренди орендні правовідносини між сторонами припинились.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ДСГП «Агрокомплекс» залишено без задоволення, рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін, та врахувавши усталену судову практику Верховного Суду України у подібних справах, дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк дії договору оренди землі починається з дня, коли сторони дійшли згоди за всіма істотними умовами договору та підписали його, а не з дня державної реєстрації.
При цьому судом також враховано, що передача відповідачу земельної ділянки відбулась у день укладення договору оренди землі, 16 вересня 2010 року, на підставі акта прийому-передачі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ДСГП «Агрокомплекс», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не перевірив належним чином повноваження представника позивача щодо звернення до суду з позовом в її інтересах. Суди попередніх інстанцій проігнорували положення статті 210 ЦК України, відповідно до яких правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим з моменту здійснення такої реєстрації. Оскільки державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного між сторонами 16 вересня 2010 року терміном на п`ять років, фактично здійснено 19 листопада 2013 року, то на момент звернення до суду з цим позовом він не припинив свою дію, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДСГП «Агрокомплекс» на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2017 року і витребувано із Кам`янського районного суду Черкаської області цивільну справу № 696/1817/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДСГП «Агрокомплекс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру у Кам`янському районі Черкаської області, Кам`янська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання договору оренди землі припиненим призначено до судового розгляду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.
Фактичні обставини справи
На підставі державного акта на право приватної власності на землю від 07 грудня 2007 року серії ЯЕ № 136294 ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 3,33 га, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам`янського району Черкаської області, кадастровий номер 7121885000:03:000:0560 (т. 1, а. с. 7).
16 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ДСГП «Агрокомплекс» уклали договір оренди землі № 220 строком на п`ять років на умовах платності, умовами якого передбачено ротацію культур згідно з проектом землеустрою (т. 1, а. с. 50-52).
У цей самий день між сторонами підписано акт прийому-передачі зазначеної земельної ділянки (т. 1, а. с. 52).
19 листопада 2013 року здійснено державну реєстрацію речового права за ДСГП «Агрокомплекс» за договором оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220, що підтверджується витягом про державну реєстрацію (т. 1, а. с. 56).
11 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до директора ДСГП «Агрокомплекс» з повідомленням про наміри припинити оренду належної їй земельної ділянки з огляду на те, що договір закінчує свою дію в 2015 році (т.1, а. с. 23).
Під час судового розгляду ДСГП «Агрокомплекс» надало суду додаткову угоду від 02 березня 2015 року про продовження дії спірного договору оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220 до 19 листопада 2018 року (т. 2, а. с. 11).
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 14 червня 2017 року № 1197/16-23 підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 02 березня 2015 року нею не виконувався, а належить іншій особі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
На час підписання вказаного договору оренди частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому, у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року№ 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
У цивільній справі, що переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року позивач передала спірну земельну ділянку в оренду ДСП «Агрокомплекс» строком на 5 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін.
Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.
Такі умови договору відповідають статті 18 Закону України «Про оренду землі», чинній на час виникнення спірних правовідносин.
З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.
Разом з тим, проведення 19 листопада 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220 не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.
Отже, оскільки ДСП «Агрокомплекс» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі від 16 вересня 2010 року № 220, як це передбачено умовами договору, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно, вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.
Крім того, оскільки відповідно до пункту 4 додаткової угоди від 02 березня 2015 року вона є невід`ємною частиною спірного договору оренди землі, а основний договір чинності не набрав, не могла набрати чинності і додаткова угода.
Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» врегульовано питання припинення договору оренди землі, проте оспорюваний договір оренди земельної ділянки чинності не набрав, а отже підстави для задоволення позовних вимог щодо його припинення немає.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Крім того, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 14 червня 2017 року № 1197/16-23 підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 02 березня 2015 року нею не виконувався, а належить іншій особі.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання припиненим договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Колегія суддів констатує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відмова у задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди землі припиненим не позбавляє позивача права заявити позов про повернення земельної ділянки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» задовольнити частково.
Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2017 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» про визнання договору оренди землі припиненим відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк