ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2025 року
м. Київ
справа № 699/687/23
провадження № 61-8671св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Трансджейнт 8»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення
Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області, в складі судді Гусарової В. В., від 01 березня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Новікова О. М., Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., від 21 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансджейнт 8» (далі -
ТОВ «Трансджейнт 8») про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що у період з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2023 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.
3. 17 квітня 2023 року (за два тижні до бажаної дати звільнення 30 квітня 2023 року) вона подала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням заступнику директора ОСОБА_2 по фактичному місцю роботи і в телефонному режимі повідомила фінансового директора ОСОБА_3 та юриста ОСОБА_4 про намір припинити трудові відносини.
4. 01 травня 2023 року відправила фото заяви про звільнення на електронну пошту фінансового директора ОСОБА_3 та юриста ОСОБА_4 .
5. 01 травня 2023 року адміністрація компанії заблокувала її доступ до спеціалізованої програми обліку в свинарстві, користування якою є обов`язковим в процесі виконання її посадових обов`язків, чим фактично підтвердила звільнення із займаної посади лікаря ветеринарної медицини свинокомплексу.
6. У період з 01 травня 2023 року по 13 травня 2023 року вона неодноразово зверталась в телефонному режимі до фінансового директора ОСОБА_3 з приводу проведення звільнення згідно зі статями 47 116 КЗпП України.
7. Стверджувала, що 14 травня 2023 року ОСОБА_3 повідомила про те, що її заява про звільнення загублена та для повного фінансового розрахунку попросила переписати заяву і надіслати за фактичним місцем роботи, що вона і зробила 15 травня 2023 року.
8. 18 травня 2023 року на її картковий рахунок була зарахована заробітна плата за квітень 2023 року в сумі 12 075 грн.
9. Вважаючи, що днем звільнення є 01 травня 2023 року, оскільки 30 квітня 2023 року припадає на неділю, ОСОБА_1 вказувала, що станом на 03 липня 2023 року відповідач не ознайомив її з наказом про звільнення, не оформив та не видав трудову книжку, письмово не повідомив про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату коштів, що є порушенням вимог статей 47 116 КЗпП України.
10. Остаточно сформулювавши позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 15 червня 2023 року № 42-к про звільнення за прогул;
- зобов`язати ТОВ «Трансджейнт 8» провести звільнення згідно з поданою нею заявою на підставі статті 38 КЗпП України з 01 травня 2023 року;
- стягнути з відповідача ТОВ «Трансджейнт 8» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з вини власника або уповноваженого ним органу по день ухвалення судового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області
від 01 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 15 червня 2023 року № 42-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного ветеринарного лікаря
ТОВ «Трансджейнт 8» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Ухвалено вважати ОСОБА_1 звільненою з посади головного ветеринарного лікаря ТОВ «Трансджейнт 8» за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 15 червня 2023 року.
Змінено підставу звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади головного ветеринарного лікаря ТОВ «Трансджейнт 8» з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - «Звільнена за прогул без поважних причин» на частину першу статті 38 КЗпП України - «Звільнена за власним бажанням з 15 червня
2023 року».
Стягнуто з ТОВ «Трансджейнт 8» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 червня 2023 року по 28 вересня 2023 року в сумі 52 325, 25 грн з вирахуванням з цієї суми обов`язкових податків та платежів.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Трансджейнт 8» не дотримано порядку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення працівника, оскільки відповідач, виявивши факт відсутності позивачки на робочому місці понад три години поспіль, не отримав від неї жодних пояснень, зокрема, не з`ясував наявність поважних причин невиходу на роботу.
13. Суд відхилив посилання відповідача на умови пункту 9.1. укладеного між сторонами трудового договору, про те, що у разі, якщо працівник має намір звільнитися із займаної посади з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, він зобов`язаний попередити про це роботодавця за один місяць до бажаної дати звільнення і відпрацювати один місяць зі збереженням його заробітної плати. При цьому суд вказав, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу 01 квітня 2022 року, а трудовий договір № 5-к укладено 01 січня
2023 року. Крім того позивачка стверджувала, що вона підписувала кожен аркуш трудового договору, проте в матеріалах справи міститься примірник трудового договору, в якому міститься її підпис лише на останньому аркуші.
14. Суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки порушено порядок такого звільнення, що є наслідком визнання підстави звільнення неправильною та її зміни на частину першу статті 38 КЗпП України.
15. Суд не вбачав підстав змінювати дату звільнення, оскільки заява про звільнення була направлена позивачкою не за офіційною адресою відповідача.
16. Стягуючи з ТОВ «Трансджейнт 8» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 325,25 грн, суд розрахував його за період з 16 червня по 28 вересня 2023 року (дату фактичного отримання коштів позивачкою).
17. Щодо стягнення грошових коштів за період з 01 травня по 16 червня
2023 року суд врахував, що позивачка не заперечує того, що у вказаний період вона не працювала, а тому відсутні підстави для стягнення на користь останньої середнього заробітку.
18. Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, апеляційну скаргу ТОВ «Трансджейнт 8» задоволено частково, рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ТОВ «Трансджейнт 8» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32 790, 49 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
19. Суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у справі докази, врахував, що:
- 15 травня 2023 року ОСОБА_1 направила роботодавцю засобами поштового зв`язку заяву про звільнення за власним бажанням;
- сторони погодили умови укладеного трудового договору від 01 січня 2023 року № 5-к, зокрема пункт 9.1., про що свідчить підпис позивачки;
- ОСОБА_1 не заперечує факт відсутності на роботі з 01 травня по
15 червня 2023 року;
- роботодавець фіксував відсутність ОСОБА_1 на роботі відповідними актами;
- до застосування дисциплінарного стягнення відповідач не отримав від ОСОБА_1 письмові пояснення за фактом порушення трудової дисципліни, оскільки з 15 травня 2023 року був обізнаний про причини невиходу працівника на роботу.
20. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування наказу від 15 червня 2023 року № 42-к про звільнення за прогул, а також зобов`язання відповідача провести звільнення згідно з поданою заявою на підставі статті 38 КЗпП України з 01 травня 2023 року, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 , не бажаючи продовжувати трудові відносини із товариством, не дотрималася умов підписаного нею трудового договору, не відпрацювала визначений трудовим договором строк, чим порушила трудову дисципліну та обґрунтовано була звільнена відповідачем за прогул.
21. Сам по собі факт не відібрання письмових пояснень у позивачки не свідчить про незаконність оскарженого наказу.
22. Стягуючи з ТОВ «Трансджейнт 8» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку (компенсацію за невикористану відпуску) при звільненні в розмірі 31 395,15 грн на підставі статті 117 КЗпП України, апеляційний суд виходив з того, що період, за який необхідно здійснити таке стягнення, починається 26 липня 2023 року (дата отримання відповідачем копії позовної заяви у цій справі) та закінчується 28 вересня
2023 року (дата зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 ).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. У червні ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення
Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 березня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.
25. Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року
у справі № 812/390/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Касаційна скарга мотивована тим, що затримка видачі трудової книжки з вини власника є підставою для виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
28. Вважає, що датою звільнення має бути дата видачі їй трудової книжки і ознайомлення з наказом (09 вересня 2023 року), а початком вимушеного прогулу - 01 травня 2023 року.
29. Звертає увагу на порушення роботодавцем строку застосування дисциплінарного стягнення, оскільки фіксування прогулу здійснено з 01 травня 2023 року, а звільнення проведено 15 червня 2023 року. Крім того, вказує на порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами
30. 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 прийнята на посаду головного ветеринарного лікаря ТОВ «Трансджейнт 8».
31. Заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням від 17 квітня 2023 року отримано ТОВ «Трансджейнт 8» поштою 15 травня 2023 року.
32. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці у період з 01 травня
2023 року по 15 червня 2023 року, про що роботодавцем складені відповідні акти.
33. 15 червня 2023 року ТОВ «Трансджейнт 8» прийнято наказ №42-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 15 червня 2023 року за прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
34. 06 вересня 2023 року ТОВ «Трансджейт 8» надіслало поштою на адресу ОСОБА_1 наказ про звільнення та трудову книжку.
35. 18 вересня 2023 року відповідачем перерахована ОСОБА_1 компенсація за невикористану щорічну відпустку у розмірі 8 559,28 грн.
36. Відповідно до наданої ОСОБА_1 виписки про рух коштів по рахунку за період з 31 серпня по 26 вересня 2023 року грошові кошти зараховані не були.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
38. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
39. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
40. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
41. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
42. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
43. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.
44. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
45. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).
46. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
47. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
48. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
49. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
50. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт
2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.
51. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу.
52. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
53. У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі
№ 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
54. Відповідно до усталеної судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
55. Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
56. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
57. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.
58. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
59. Наказом ТОВ «Трансджейнт 8» від 15 червня 2023 року № 42-к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади з 15 червня 2023 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
60. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, в якому вказувала, що 17 квітня 2023 року вона подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, а тому мала бути звільнена на підставі статті 38 КЗпП України з 01 травня 2023 року.
61. За встановленими апеляційним судом обставинами відповідач отримав вказану заяву ОСОБА_5 про звільнення 15 травня 2023 року.
62. Відповідно до частин першої, другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
63. Апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 9.1. укладеного сторонами трудового договору від 01 січня 2023 року № 5-к у разі, якщо працівник має намір звільнитися із займаної посади з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, він зобов`язаний попередити про це роботодавця за один місяць до бажаної дати звільнення. У такому випадку працівник відпрацьовує один місяць зі збереженням заробітної плати, після цього має право на розрахунок з ним відповідно до статей 47 116 КЗпП України.
64. При цьому у листі від 06 червня 2023 року на адресу ОСОБА_1 , роботодавець звертав увагу на специфіку виконуваної позивачкою роботи на посаді головного ветеринарного лікаря, а саме, що ОСОБА_1 є матеріально відповідальною особою за епідеміологічний стан поголів`я свинокомплексу та документацію, що пов`язана із його розведенням, утриманням та лікуванням (щепленням).
65. Починаючи з 01 травня 2023 року, позивачка припинила вихід на роботу, про що відповідач складав відповідні акти до 15 червня 2023 року.
66. В ході розгляду справи сама ОСОБА_1 не заперечувала свою відсутність на роботі з 01 травня по 15 червня 2023 року, однак пов`язувала це не з прогулом, а із поданою заявою про звільнення за власним бажанням.
67. За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 , виявивши намір припинити трудові відносини із товариством, допустила порушення умов укладеного трудового договору та трудової дисципліни і обґрунтовано була звільнена відповідачем за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
68. Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сам по собі факт не відібрання письмових пояснень у позивачки за умови обізнаності роботодавця про причини її відсутності на роботі не свідчить про незаконність наказу від 15 червня 2023 року № 42-к.
69. Обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. Водночас роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (див. постанови Верховного Суду від 20 червня
2018 року у справі № 516/268/15-ц та від 11 вересня 2020 року у справі
№ 638/14690/18-ц).
70. Застосувавши 15 червня 2023 року до позивачки дисциплінарне стягнення у виді звільнення, відповідач не порушив строків застосування дисциплінарного стягнення щодо наслідків відсутності ОСОБА_1 на роботі за період, який не перевищує шість місяців до винесення оскарженого наказу, а тому аргументи касаційної скарги щодо порушення відповідачем частини першої статті 148 КЗпП України є безпідставними.
71. Апеляційний суд встановив, що прогул позивачки мав характер триваючого порушення трудової дисципліни, а тому відповідач правильно застосував норми трудового законодавства щодо строку застосування дисциплінарного стягнення.
72. Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі
№ 813/1475/17 та від 05 червня 2024 року у справі № 759/25296/21 щодо визначення строку застосування дисциплінарного стягнення при триваючому правопорушенні.
73. Встановивши, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористану відпустку.
74. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду, з огляду на таке.
75. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на день звільнення позивачки) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
76. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (частина перша статті 116 КЗпП України).
77. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
78. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц міститься висновок про те, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України настає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
79. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 у день звільнення не працювала, докази її звернення до відповідача з вимогою про сплату всіх належних сум до подання позовної заяви матеріали справи не містять, правильно обчислив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 26 липня по 28 вересня 2023 року, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц.
80. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливо одночасно застосувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У правилах статей 117 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосовуються правила тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.
81. Вказана правова позиція спростовує відповідні доводи, викладені в касаційній скарзі.
82. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 812/390/16, на яку заявниця посилалася у касаційній скарзі.
83. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
84. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
85. Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
86. Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення
Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2024 року, повторне скасування цього рішення ще й Верховним Судом не вимагається.
87. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников