Постанова
Іменем України
26 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 700/1068/16-ц
провадження № 61-7138св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Лисянська селищна рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2019 року у складі судді Баранова О. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лисянської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення.
Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1 ) згідно з рішенням Лисянської селищної ради від 10 лютого 2016 року № 5-3/VII надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,080 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , для передання із земель комунальної власності (земель запасу) Лисянської селищної ради.
Приймаючи рішення від 14 липня 2016 року № 9-3/VII (пункт 35) та надаючи дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 для передання у приватну власність із земель запасу Лисянської селищної ради, Лисянська селищна рада порушила право позивача на користування земельною ділянкою.
На обґрунтування порушення вказаного права ОСОБА_1 зазначає, що спірна земельна ділянка входила до складу земельної ділянки розміром 0,60 га за адресою: АДРЕСА_2 , якою за життя володіла її баба ОСОБА_5 , після смерті якої спадщину за заповітом отримав брат позивача ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою також користувалася матір позивача ОСОБА_6 , яка за життя приватизувала 0,15 га землі для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 і 0,05 га землі для ведення особистого селянського господарства.
Спірну земельну ділянку матір позивача приватизувати не встигла, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі викладеного позивач як спадкоємець ОСОБА_6 вважає, що має переважне право на отримання спірної земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача,- ОСОБА_3 про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України задоволено.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Роз`яснено позивачу ОСОБА_1 , що справа за її позовом є підсудною Черкаському окружному адміністративному суду.
Судове рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що у вказаній справі встановлено лише наявність рішення Лисянської селищної ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передання в приватну власність, а державна реєстрація прав власності не провадилась, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Лисянської селищної ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно та односторонньо дослідили обставини справи.
Суди не взяли до уваги, що позивач успадкувала спірну земельну ділянку у користування на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували обставини, встановлені у постанові Лисянського районного суду від 07 червня 2016 року у справі № 700/160/16-а, яка набрала законної сили 12 липня 2016 року, а саме показання свідка ОСОБА_7 .
Позивач успадкувала право користування спірною земельною ділянкою, тому висновок суду про відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку є неправильним.
Суди не взяли до уваги, що договір № 1624100100018 про розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1 , укладений 19 січня 2016 року, а рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою Лисянська селищна рада надала ОСОБА_3 тільки 14 липня 2016 року.
Під час передання справи від одного суду до іншого розгляд справи починається спочатку, а третіх осіб необхідно залучати знову, тому клопотання третьої особи ОСОБА_3 про закриття провадження у справі суд не мав права розглядати.
Аргументи інших осіб
Відзив Лисянської селищної ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 обгрунтований тим, що 03 квітня 2013 року спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га продано ОСОБА_8 , тому позивач не має речового права на вказану земельну ділянку.
Відповідно до рішення Лисянської селищної ради від 14 липня 2016 року № 9-3/VІІ перероблено чинний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який 17 жовтня 2016 року погоджено та зареєстровано Держгеокадастром у Лисянському районі Черкаської області.
Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 обгрунтований тим, що позивач у касаційній скарзі робить акцент на недостовірні земельно-правові відносини, тоді як провадження у вказаній справі закрито з тієї підстави, що вказані правовідносини є публічно-правовими, оскільки виникли в результаті реалізації селищною радою управлінських функцій у сфері земельних відносин, не пов`язаних із формуванням волі щодо розпорядження землею та передачею відповідних прав на неї іншим суб`єктам.
Необгрунтованими є доводи касаційної скарги про необхідність повторного залучення у справі третіх осіб, оскільки Лисянський районний суд Черкаської області під час відкриття провадження у справі постановив ухвалу про залучення третіх осіб.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Лисянської селищної ради від 18 червня 2015 року № 63-3/VІ (пункт 22 рішення) ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,05 га для садівництва за адресою: АДРЕСА_3 для передання в приватну власність із земель запасу Лисянської селищної ради згідно зі статтями 12 22 35 38 81 116 118 121 122 125 126 ЗК України.
Рішенням Лисянської селищної ради від 10 лютого 2016 року № 5-3/VІІ (пункт 22.1 рішення) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,080 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 для передання в приватну власність із земель комунальної власності (земель запасу) Лисянської селищної ради згідно зі статтями 12 38 39 40 81 116 118 121 123 125 126 ЗК України.
Рішенням Лисянської селищної ради від 14 липня 2016 року № 9-3/VІІ (пункт 35 рішення) внесено зміни до пункту 22 рішення № 63-3/VІ Лисянської селищної ради від 18 червня 2016 року, викладено пункт в такій редакції: «надати дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 , для передання в приватну власність із земель запису Лисянської селищної ради згідно зі статтями 12 22 35 38 81 116 118 121 122 125 126 ЗК України
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 жовтня 2016 року відділ Держгеокадастру у Лисянському району Черкаської області 17 жовтня 2016 року зареєстрував проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 20 січня 2016 року. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7122855100:01:003:1193.
Інші дії щодо цієї земельної ділянки не оскаржуються.
Суд першої інстанції не встановив наявності речового права у позивача ОСОБА_1 або інших осіб на спірну земельну ділянку, оскільки її твердження спростовуються доказами у справі.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
З результатів аналізу наведених процесуальних норм випливає, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розроблення до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186? ЗК України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проєктом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв.
Результат аналізу наведених норм дозволяє зробити висновок, що ними встановлені підстави, порядок, строки передання земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для отримання земельної ділянки у користування (оренду) заінтересована особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що: - положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передання земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;
- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вимоги про визнання рішення незаконним мають розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 536/158/16-ц, провадження № 14-426цс18.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
З урахуванням викладеного правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суди обгрунтовано виходили з того, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 14-5зц18, від 24 квітня 2018 року у справі № 14-120цс18 та від 19 червня 2018 року у справі № 12-61гс18, і підстав для відступу від вказаних правових позицій не встановлено.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що державна реєстрація прав власності на спірну земельну ділянку не провадилась, а речового права осіб на вказану земельну ділянку суди не встановили.
Суди встановили, що відповідно до постанови Лисянського районного суду від 07 червня 2016 року у справі № 700/160/16-а, яка набрала законної сили 12 липня 2016 року в порядку здійснення адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , відповідача Лисянську селищну раду зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_3 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо земельної ділянки для індивідуального садівництва загальною площею 0,0500 га із земель житлової і громадської забудови в АДРЕСА_1 .
Згідно з показаннями свідка у вказаній адміністративній справі ОСОБА_7 , який обіймав посаду землевпорядника Лисянської селищної ради, земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_3 , раніше була в користуванні власників будинку на АДРЕСА_1 , але його частину продали, загалом рахувалось за попередніми господарями близько 0,20 га (т. 3, а. с.41-43).
Верховний Суд бере до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, зокрема, відсутність існуючого речового права у позивача або інших осіб на спірну земельну ділянку, оскільки твердження ОСОБА_1 про наявність такого права спростовуються встановленими судами обставинами у справі, а також оціненими доказами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи касаційної скарги про порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального є необгрунтованими, оскільки суди належним чином обґрунтували висновки щодо закриття провадження у справі та віднесення розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, проте дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач успадкувала право користування спірною земельною ділянкою, не спростовують висновки суду про невстановлення речового права у позивача ОСОБА_1 або інших осіб на спірну земельну ділянку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року залишити без змін.
Постановасуду касаційної інстанціїнабирає законноїсили з моменту їїприйняття, є остаточною і оскарженню непідлягає.
Судді: А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко