31.03.2024

№ 704/41/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 704/41/18

провадження № 61-22180св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс»,

третя особа: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корсунь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс плюс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року в складі судді Фролова О. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Новікова О.М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс» (далі - ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7124083200:01:001:0025 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області загальною площею 3,4427 га, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії від 10 квітня 2001 року (далі - земельна ділянка).

16 вересня 2011 року між позивачем та ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивач передав в оренду земельну ділянку строком на 5 років. Розмір орендної плати визначено договором в розмірі 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки. Договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області 07 червня 2012 року за № 712408324003822. Також між сторонами складено Акт про передачу та прийом земельної ділянки.

За місяць до спливу строку договору оренди позивач не отримував повідомлення від відповідача про його намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 91234444 від 05 липня 2017 року, позивачу стало відомо, що 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Хоролівського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. було здійснено державну реєстрацію речового права за договором оренди землі від 16 вересня 2011 року № 115 на підставі додаткової угоди від 07 квітня 2015 року.

Позивач зазначає, що підписував додаткову угоду до договору оренди, яка стосувалась тільки виключно розміру орендної плати в пункті 1 додаткової угоди. Додаткова угода взагалі не містила пункту 2 щодо строку дії договору оренди, волевиявлення позивача на узгодження пункту 2 додаткової угоди не було.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним пункт 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано пункт 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс», щодо земельної ділянки площею 3,4427 га кадастровий номер 7124083200:01:001:0025, що знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області недійсним.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судово-технічною експертизою встановлено, що пункт 2 додаткової угоди було додруковано після виконання основного тексту документу та підпису від імені ОСОБА_1 , то волевиявлення позивача на укладення даного правочину було відсутнє, а без волевиявлення сторони не можливе вчинення договору, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» залишено без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції всебічно оцінив відповідний висновок експертів, вжив додаткових заходів для отримання роз`яснень експертної установи та справедливо визнав висновок експерта допустимим і належним доказом.

Позивачем доведено, що при підписанні додаткової угоди пункту 2 не існувало, а він був додрукований після його підписання. Зазначене свідчить про те, що продовження строку дії договору оренди земельної ділянки не узгоджено належним чином з орендодавцем, а тому підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення апеляційним судом не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

05 грудня 2019 року ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» в особі директора Овчаренка О. А. звернулося через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 , оскільки не взято до уваги порушення визначеного законодавством порядку при проведенні судової експертизи, судами не забезпечено право відповідача на заявлення відводу експертам, чим порушено його право на захист. Таким чином, на думку заявника, судами прийнято рішення на підставі неналежних доказів. Також вказує, що позивач не надав беззаперечних доказів, які б вказували на відсутність його волевиявлення на момент укладення додаткової угоди.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Тальнівського районного суду Черкаської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «ВП «Імпульс плюс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини, встановленні судами

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 14-10-21, виданого 10 квітня 2001 року (а.с. 10), ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7124083200:00:01:025 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області загальною площею 3,4427 га.

Довідкою відділу Держгеокадастру у Тальнівському районі Черкаської області від 16 вересня 2017 року підтверджується зміна кадастрового номеру земельної ділянки з 7124083200:00:01:025 на 7124083200:00:01:0025 (а.с. 14).

Відповідно до договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 надав в оренду ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс», належну йому земельну ділянку строком на 5 років. Розмір орендної плати становить 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки. Даний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 07 червня 2012 року (а.с. 17-18).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 91234444 від 05 липня 2017 року встановлено, що приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. 30 вересня 2016 року було здійснено державну реєстрацію речового права за договором № 115. Строк дії договору встановлено до 07 червня 2026 року з правом пролонгації (а.с. 15-16).

Відповідно до додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року, а саме, пунктом 2 додаткової угоди, ОСОБА_1 та ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» пункт 8 договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року виклали в такій редакції: «Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.» (а.с. 19).

На встановлення обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх доводів, а саме - відсутності волевиявлення на продовження строку дії договору, у справі була призначена судово-технічна експертиза ухвалою суду від 31 травня 2018 року (а.с. 76).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи матеріалів документів від 18 січня 2019 року за № 12127/12128/18-33/1673/1674/19-33, у досліджуваній додатковій угоді до договору оренди землі № 115 від 16 вересня 2011 року пункт 2, що починається словами «2. Викласти пункт 8 Договору…» та закінчується текстом «…та її скріплення печатками Сторін.», був додрукований після виконання основного тексту документу та підпису від імені ОСОБА_1 (а.с. 88-97).

Згідно з договором оренди землі від 15 червня 2017 року ОСОБА_1 надав в оренду СТОВ «Агрофірма Корсунь», належну йому земельну ділянку строком на 7 років. Розмір орендної плати становить не менше 5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 20-22).

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди від 15 червня 2017 року договору оренди землі від 15 червня 2017 року, ОСОБА_1 передав, а СТОВ «Агрофірма Корсунь» прийняв в строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 3,4427 га, кадастровий номер 7124083200:00:01:025, яка знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради і належить орендодавцю на праві приватної власності (а.с. 22 зв.).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Встановивши фактичні обставини справи, а саме факт того, що орендодавець не підписував пункт 2 оспорюваної додаткової угоди, в якій передбачений строк оренди 15 років, тобто відсутнє волевиявлення позивача (орендодавця) на укладення оспорюваного правочину на умовах, що в ньому викладені, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову і визнання цього пункту правочину недійсним на підставі статей 203 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про порушення визначеного законодавством порядку при проведенні судової експертизи, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта.

Доводи касаційної скарги про те, що суд позбавив відповідача права заявити відвід експертам, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до матеріалам справи вбачається, що ухвала про призначення експертизи прийнята 31 травня 2018 року за погодженням із сторонами справи. Висновок експертів датований 18 січня 2019 року. Протягом цього проміжку часу відповідач неодноразово знайомився з матеріалами справи та мав достатньо часу для заявлення власної позиції щодо експертизи чи заявлення відводів експертам.

Крім того, оскільки відповідач мав сумніви в компетенції експертів, суд першої інстанції додатково дослідив дану обставину та отримав детальне роз`яснення від керівництва експертної установи про те, що дослідження проведено експертами в межах їх компетенції (а.с. 114-115).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що висновок експертів є повним та обґрунтованим, експертиза призначена та проведена відповідно до вимог закону, а доказів того, що експертний висновок є недостатньо обґрунтованим і суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності, при призначенні та проведенні експертизи істотно порушено процесуальні норми, які регламентують порядок її призначення та проведення, відповідачем надано не було.

Доводи заявника про недопустимість і неналежність висновку судово-технічної експертизи від 18 січня 2019 року зводяться до його переоцінки як доказу, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України. Судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано, що кваліфікація судового експерта, який проводив експертизу, відповідає положенням чинного законодавства, висновок експертизи не визнано судами необґрунтованим або таким, що суперечить матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

До аналогічних висновків, з аналогічних питань, дійшов Верховний суд у своїх постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 704/628/17 (провадження 61-22118св19), від 08 червня 2020 року у справі № 704/630/17 (провадження 61-14995св19).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 409 401 16 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко