Постанова
Іменем України
08 червня 2023 року
м. Київ
справа № 705/2298/16-ц
провадження № 61-8340св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Уманська міська рада, виконавчий комітет Уманської міської ради, ОСОБА_3 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року в складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Уманської міської ради, виконавчого комітету Уманської міської ради, ОСОБА_3 та просив визнати недійсними: рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 в частині передачі у користування квартири АДРЕСА_1 , ордер на вказане житлове приміщення № 02611 від 21 липня 2008 року, розпорядження відділу житлового господарства Уманської міської ради № 14084 від 17 грудня 2010 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011 року, видане на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
На обґрунтування позову зазначав, що 21 липня 1990 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Він працював на консервному заводі в місті Умані та йому на підставі ордеру від 20 серпня 1998 року на склад сім`ї з трьох осіб було надано кімнату площею 17,5 кв. м в гуртожитку на АДРЕСА_2 .
У 2000 році він розірвав шлюб, укладений з ОСОБА_2 , однак продовжив проживати з нею однією сім`єю та вести спільне господарство, оскільки розірвання шлюбу було потрібне для отримання ще однієї кімнати в гуртожитку. За час спільного проживання проводилося перепланування кімнат у квартиру, укладення договорів на обслуговування квартири у 2008 році, проводилася оплата комунальних послуг, спільно було придбано майно.
У 2008 році гуртожиток консервного комбінату було передано на баланс Уманської міської ради і номер будинку змінили з № 9 на № 8.
У 2008 році ОСОБА_2 отримала ордер на квартиру АДРЕСА_2 та приватизувала її на своє ім`я та на ім`я дочки ОСОБА_3 , разом з тим він продовжував проживати у вказаному житлі.
Уманською міською радою при видачі ОСОБА_2 ордеру на спірну квартиру було порушено його право на житло, оскільки право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.
Про порушення своїх прав він дізнався у 2015 році під час розгляду судом його позову про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнання права користування квартирою, вселення та зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перешкоджати в користуванні вказаною квартирою.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що приватизація квартири АДРЕСА_2 була проведена у 2008 році відповідачками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з порушенням закону. На момент приватизації спірної квартири у 2008 році позивач був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_7 , яку він вже приватизував, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-125цс12 та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 24 квітня 2019 року в справі № 523/10225/15- ц (провадження № 14-159цс19), від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Суди не врахували незаконність приватизації та видачі ордеру № 02611 від 21 липня 2008 року на спірну квартиру, і, як наслідок, апеляційний суд неправильно застосував статті 9 129 ЖК України та не застосував статті 59 117 ЖК України.
При вирішенні спору суди не врахували встановлені судовими рішеннями у справі № 705/1733/15-ц обставини його проживання у спірному житлі разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі ордеру від 20 серпня 2008 року.
Судами не надано належну оцінку тому, що згідно довідки Уманського КП РЕУ- 3 від 03 листопада 2015 року № 2579 він з 2001 по 2015 року проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та дійшли помилкового висновку про те, що його права внаслідок незаконної приватизації не порушені.
Суди не дослідили обставини позбавлення його права на житло, виселення з нього, а також погіршення якості життя після позбавлення його права на проживання у спірній квартирі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
23 січня 2023 року справа № 367/8239/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 липня 1990 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .
У 2000 році шлюб між сторонами розірвано.
На підставі ордеру від 20 травня 1998 року ОСОБА_1 як працівнику Уманського консервного заводу надано кімнату № 66 в гуртожитку на АДРЕСА_2 на склад сім`ї з трьох осіб.
У 2008 році гуртожиток консервного комбінату було передано на баланс Уманської міської ради і номер будинку змінено № 9 на № 8.
11 липня 2008 року ОСОБА_1 видано ордер № 02586 серії А на житлове приміщення - квартиру № 20 площею 12,6 кв. м на АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265, у якій він з 12 вересня 2008 року зареєстрований.
На підставі цього ж рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 ОСОБА_2 21 липня 2008 року видано ордер № 02611 серії А на житлове приміщення - квартиру № 24 площею 17,7 кв. м на АДРЕСА_1 на склад сім`ї з двох осіб: неї та дочку ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по частині квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира приватизована відповідачами на підставі розпорядження органу приватизації від 17 грудня 2010 року № 14086.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання квартири спільним майном подружжя та визнання права користування квартирою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», яким передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Пунктами 1, 2, 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.
Наслідком порушення вимог пункту 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.
Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Суди встановили, що 11 липня 2008 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 був виданий ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_7 на сім`ю з однієї особи, де він з 12 вересня 2008 року зареєстрований, та на яку в подальшому набув право власності в порядку приватизації.
На момент проведення приватизації спірної квартири АДРЕСА_1 у 2010 року позивач був зареєстрований в іншому житлі - квартирі АДРЕСА_7 , в спірній квартирі не проживав, членом сім`ї наймачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не був, до органу приватизації щодо набуття права власності на вказане житло не звертався.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що приватизація спірної квартири АДРЕСА_1 була проведена з порушенням вимог закону, з урахуванням тієї обставини, що позивач вже використав право на приватизацію, набувши право власності на квартиру АДРЕСА_7 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко