Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 705/7334/16-ц
провадження № 61-4033св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2022 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що в період з 2002 року по 2012 рік він разом з ОСОБА_2 здійснювали спільну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а саме займалися продажом побутової техніки, монтажем систем опалення та водопостачання. З метою здійснення комерційної діяльності вони як фізичні особи-підприємці (далі - ФОП) орендували нежитлові приміщення (магазини), розташовані в місті Умані Черкаської області. За час спільної діяльності вони придбали майно, яке розподілили між собою відповідно до їх часток вкладень у бізнес. Зокрема, 13 грудня 2012 року відповідач передав йому за довіреністю автомобіль «Volkswagen Crafter» 2008 року випуску, який був оформлений на ім`я ОСОБА_2 за генеральною довіреністю. При цьому ОСОБА_2 залишив собі весь товар, який знаходився в магазині «Теплий Дім», на загальну суму 500 000 грн, хоча частка відповідача в цьому майні становила лише 3/4 або 375 000 грн. 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку, згідно з якою зобов`язався повернути йому вартість товару на суму 125 000 грн до 31 березня 2014 року. Однак відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу, а у квітні 2014 року скасував видану на його ім`я довіреність. З метою відновлення права володіння вказаним транспортним засобом він звернувся з відповідним позовом до суду. В подальшому він дізнався про те, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 серпня 2014 року у справі № 705/4625/14-ц в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 було визнано право власності на вищезгаданий транспортний засіб. Вважає, що в даному випадку він має право на солідарне стягнення боргу з відповідачів як подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за розпискою від 12 грудня 2013 року на загальну суму 567 367,25 грн, з яких: 125 000 грн - основна сума боргу, 250 493,14 грн - три відсотки річних, 191 874,11 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2022 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачеві його право на вирішення спору в порядку господарського судочинства.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що в даному випадку між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виникли господарські відносини, оскільки станом на день написання розписки та подання позовної заяви вони були зареєстровані як ФОП.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що написана ОСОБА_2 розписка від 12 грудня 2013 року за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу з відстроченим обов`язком покупця (боржника) оплатити товар на суму 125 000 грн. З аналізу змісту розписки та видаткової накладної вбачається, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу неналежного виконання боржником обов`язку з повернення вартості прийнятого товару мають господарсько-правовий характер. Звертаючись у грудні 2016 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він і ОСОБА_2 спільно здійснювали підприємницьку діяльність, в ході якої було придбано рухоме та нерухоме майно, а розписка відповідача стосується розподілу активів від такої діяльності. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з 15 березня 2002 року та дотепер, а ОСОБА_2 мав статус суб`єкта підприємницької діяльності в період з 29 квітня 1999 року до 26 березня 2014 року. Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, в якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. У випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати; ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, із втратою відповідачем статусу ФОП його зобов`язання, що виникли з господарського договору, не припинилися. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача необхідно перевірити в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2022 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною в господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите в господарському суді до настання таких обставин. Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 здійснена 26 березня 2014 року. Він звернувся з цим позовом до суду в грудні 2016 року, тобто до 15 грудня 2017 року, а отже, зазначений спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
У травні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
12 вересня 2022 року справа № 705/7334/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності (побутову техніку), перелік яких міститься в накладній від 11 січня 2013 року № 010874, загальною вартістю 125 000 грн. ОСОБА_2 зобов`язався повернути вартість цього товару на суму 125 000 грн протягом п`ятнадцяти місяців - до 31 березня 2014 року. За згодою позикодавця сума заборгованості могла погашатися позичальником періодичними платежами в межах строку цього зобов`язання.
У видатковій накладній від 11 січня 2013 року № 010874 містяться такі відомості: постачальник - суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 ; одержувач - ОСОБА_2 ; підстава - договір (розписка); умова продажу - товарний кредит; предметом передачі є побутова техніка в кількості 72 одиниці на суму 125 000 грн.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили, що вищезгадана розписка складена в результаті поділу їх спільного бізнесу.
Апеляційним судом також встановлено, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу неналежного виконання відповідачем обов`язку з повернення вартості прийнятого товару мають господарсько-правовий характер.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з 15 березня 2002 року та дотепер, а ОСОБА_2 набув статусу ФОП 29 квітня 1999 року, однак 26 березня 2014 рокуприпинив підприємницьку діяльність.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду та відкриття місцевим судом провадження у цій справі, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні спорів, зокрема, що виникають при виконанні господарських договорів.
Згідно зі статтею 21 ГПК України в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду та відкриття місцевим судом провадження у цій справі, сторонами у господарському процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду та відкриття місцевим судом провадження у цій справі, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб`єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Стосовно ФОП, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, ФОП); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги.
Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.
Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), на які посилався заявник в касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
З огляду на викладене, закриваючи провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір підпадає під юрисдикцію господарського суду.
Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули уваги на те, що за встановлених в цій справі обставин припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 26 березня 2014 року і звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом у грудні 2016 року, тобто до 15 грудня 2017 року, спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 296/5899/17-ц (провадження № 61-20031св19), від 21 липня 2021 року у справі № 344/5805/17 (провадження № 61-1209св21) та від 16 лютого 2022 року у справі № 569/5545/16-ц (провадження № 61-11882св21).
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, у зв`язку з допущеними судами попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, оскаржувані судові рішення, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінював рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалював нове, а направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук