Постанова
Іменем України
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 709/1830/19
провадження № 61-6388св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро»,
відповідачі: ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро» на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2020 року у складі судді Кваші І. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Новікова О. М., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро» (далі - СТОВ «Дніпро») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі поновленими на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідних додаткових угод.
Позов обґрунтовано тим, що 04 листопада 2007 року та 07 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (орендодавці) і СТОВ «Дніпро» (орендар) укладені договори оренди землі, згідно з якими орендодавці передали орендарю у користування належні їм на праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,9754 га, що розташовані в адміністративних межах Васютинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, за межами населеного пункту, а саме: кадастровий номер 7125180800:02:000:0656, площею 2,4879 га; кадастровий номер 7125180800:02:000:0657, площею 2,4875 га. Договори укладені строком на 10 років. Дане речове право оренди земельних ділянок зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 травня 2008 року. Тобто строк дії договорів з моменту їх реєстрації встановлено до 19 травня 2018 року.
СТОВ «Дніпро» добросовісно й належним чином виконувало свої зобов`язання за укладеними та зареєстрованими відповідно до вимог закону договорами оренди землі. По закінченню терміну договорів оренди землі позивач продовжував користуватися вказаними земельними ділянками відповідачів, при цьому орендодавці не заперечили протягом одного місяця після закінчення дії договорів оренди землі щодо поновлення договорів.
Більш того, на прохання відповідачів на їх карткові рахунки перераховано орендну плату за 2019-2021 роки по 10 000,00 грн кожному.
На даний час є необхідність укладення додаткових угод між сторонами для продовження орендних відносин та для обов`язкової державної реєстрації права оренди.
У зв`язку з чим орендар 16 вересня 2019 року звернувся до відповідачів із письмовими пропозиціями та проектами додаткових угод про поновлення договорів оренди землі на новий строк, проте відповідачі ухилися від цього, хоча і отримали від позивача за 2019-2021 роки орендну плату за користування їхніми земельними ділянками.
На підставі викладеного, позивач просив суд:
визнати поновленим договір оренди землі, укладений 04 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ «Дніпро», що зареєстрований у Чорнобаївському районному відділі «Центр ДЗК» від 19 травня 2008 року за № 040879700814, на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку;
визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 04 листопада 2007 року, укладеного між СТОВ «Дніпро» та ОСОБА_3 , зареєстрованого у Чорнобаївському районному відділі «Центр ДЗК» від 19 травня 2008 року за № 040879700814;
визнати поновленим договір оренди землі, укладений 07 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Дніпро», що зареєстрований у Чорнобаївському районному відділі «Центр ДЗК» від 19 травня 2008 року за № 040879700815, на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку;
визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 07 листопада 2007 року, укладеного між СТОВ «Дніпро» та ОСОБА_1 , зареєстрованого у Чорнобаївському районному відділі «Центр ДЗК» від 19 травня 2008 року за № 040879700815.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2020 року в задоволенні позову СТОВ «Дніпро» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залучено у даній справі як сторону у справі ОСОБА_2 як правонаступника після смерті ОСОБА_1 .
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу СТОВ «Дніпро» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки позовні вимоги у цій справі спрямовані на укладення договорів оренди землі на новий строк і на нових умовах за нормами частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у орендодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відсутнє волевиявлення на поновлення договорів оренди землі із СТОВ «Дніпро», а зміни, запропоновані позивачем, стосуються істотних умов - орендної плати, і такі змінені умови сторонами не погоджені, додаткова угода протягом встановленого законом строку між сторонами не укладена.
Апеляційний суд виходив зокрема з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення СТОВ «Дніпро» до орендодавців з повідомленням про свій намір скористатися переважним правом укладення договорів оренди на новий строк у передбачені договором та законом строки і порядку, проте наявні заперечення орендодавців у поновленні договорів оренди, а відтермінування повернення земельних ділянок було пов`язане не з бажанням поновити такі договори, а лише з можливістю їх повернення орендарем після збору врожаю.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року засобами поштового зв`язку СТОВ «Дніпро» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 05 червня 2019 року у справі № 904/3392/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
-відповідачі подали на адресу позивача свої заперечення щодо подальшого користування спірними земельними ділянками 25 січня 2017 року (за 1 рік 4 місяці до закінчення строку дії договорів оренди) та 08 серпня 2019 року (через 3 місяці після закінчення строку дії спірних договорів оренди землі), тобто не у строк, встановлений Законом України «Про оренду землі». Заперечення орендодавця проти поновлення договору оренди землі має бути заявлено протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», а повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору саме протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк;
- відсутність заперечень з боку відповідачів на подальше користування їх земельними ділянками, була стверджена подальшими діями відповідачів, зокрема на прохання відповідачів 22 липня 2019 року на їх карткові рахунки було перераховано плату за користування земельними ділянками за 2019-2021 роки (по 10 000,00 грн);
- суддя Кваша І. М. під час ухвалення оскаржуваного судового рішення в суді першої інстанції порушила таємницю наради суддів, оскільки, видалившись у нарадчу кімнату, підписала та надіслала до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) судові рішення в інших справах (8 штук), що є порушенням частин першої-другої статті 245 ЦПК України (під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи). Розгляд справи розпочався о 10:00 год, тривав до 13:58 год, після чого суд видалився до нарадчої кімнати і повернувся о 14:25 год, при цьому 31 січня 2020 року - це п`ятниця, скорочений робочий день, коли суд працював лише до 15:00 год.
У травні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу СТОВ «Дніпро», в якому співвідповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін оскаржувані судові рішення, що є законними та обґрунтованими.
Інші відзиви на касаційну скаргу СТОВ «Дніпро» станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга СТОВ «Дніпро» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 709/1830/19 із Чорнобаївського районного суду Черкаської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року матеріали справи № 709/1830/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,49 га, кадастровий номер 7125180800:02:000:0657, що розташована в адміністративних межах Васютинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ЧР № 037810, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 629 від 28 березня 2002 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
ОСОБА_3 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,49 га, кадастровий номер 7125180800:02:000:0656, що розташована в адміністративних межах Васютинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ЧР № 037809, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 628 від 28 березня 2002 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
04 листопада 2007 року між СТОВ «Дніпро» та ОСОБА_3 , а 07 листопада 2007 року - між СТОВ «Дніпро» та ОСОБА_1 укладені договори оренди землі, за якими відповідачі передали в оренду позивачу (згідно з актами прийому-передачі земельної ділянки від 04 листопада 2007 року та 07 листопада 2007 року) належні їм земельні ділянки строком на 10 років.
Вказані договори пройшли державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку та 19 травня 2008 року зареєстровані у Чорнобаївському районному відділі «Центр ДЗК».
28 квітня 2009 року між СТОВ «Дніпро» та відповідачами укладені угоди про зміну і доповнення договору оренди землі. Зміни стосувалися лише пункту 9 договору щодо розміру орендної плати, і даний пункт викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю). Форма орендної плати - грошова.
Відповідно до пунктів 8 договорів оренди вони укладені строком на 10 років, початок дії договору - 19 травня 2008 року (з моменту державної реєстрації), закінчення - 19 травня 2018 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 365 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Якщо орендар не отримає письмового повідомлення від орендодавця, то цей договір вважається продовженим на цих же умовах і на такий же термін.
25 січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали до СТОВ «Дніпро» заяви про небажання в подальшому переукладати договори оренди. Аналогічні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направляли позивачу 08 серпня 2019 року та 19 вересня 2019 року.
У відповідь на вказані заяви СТОВ «Дніпро» направило листи від 10 лютого 2017 року, в яких пропонувало перенести дату передачі земельних ділянок на грудень 2018 року, враховуючи необхідність зібрання врожаю технічних культур, гарантувало виплату орендної плати за 2018 рік.
Із пояснень учасників процесу суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповіді на вказані листи не писали, проте усно погодились та надали можливість СТОВ «Дніпро» здійснити збір врожаю технічних культур до кінця 2018 року. В подальшому відповідачі вважали, що згідно з домовленостями земельні ділянки СТОВ «Дніпро» обробляти не буде, будучи переконаними у тому, що свою думку стосовно продовження договору оренди вони висловили у заявах від 25 січня 2017 року.
20 березня 2018 року відповідачі отримали в касі підприємства чергову орендну плату згідно з договорами оренди в сумі 3 391,13 грн кожний, що підтверджується видатковими касовими ордерами.
Договори оренди землі, які позивач просить поновити, припинили свою дію 19 травня 2018 року.
СТОВ «Дніпро» у встановлені договорами строки не зверталося з повідомленнями до орендодавців про свій намір скористатися переважним правом укладення договорів оренди землі на новий строк.
Земельні ділянки відповідачів після збору урожаю восени 2018 року були засіяні озимою пшеницею.
Позивач лише у вересні 2019 року направив відповідачам повідомлення, в яких висловив намір на поновлення договорів та запропонував укласти додаткові угоди на інших умовах, ніж були визначені договором, зміни стосувалися серед іншого і такої істотної умови договору як орендна плата (11,0 % від грошової оцінки земельної ділянки).
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.
Крім того, статтею 764 ЦК України передбачено такий спеціальний спосіб захисту порушеного цивільного права та інтересу у спірних правовідносинах, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній для спірних правовідносин), яка фактично передбачає два способи пролонгації договору оренди землі.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури поновлення договору оренди землі.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.
Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі, зокрема, у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки орендодавці, завчасно, до закінчення строку дії договорів оренди землі, а також двічі після закінчення строку дії договорів оренди землі, повідомили орендаря про відсутність наміру продовжувати договори оренди землі, а тому відсутні підстави для задоволення позову СТОВ «Дніпро».
Незгода орендодавця на поновлення договору оренди землі відповідно до вимог частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим договору оренди землі, оскільки переважне право користування земельною ділянкою належить її власнику.
Суди врахували, що відсутня одна зі складових юридичних фактів, що надають право позивачу претендувати на поновлення договору оренди землі й з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а саме: відсутня воля орендодавця на укладення такого договору.
Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що право орендаря, яке передбачено частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» і може підлягати захисту відповідно до статті 4 ЦПК України, не порушено, а отже, заявлений позов задоволенню не підлягає, як правильно встановили суди попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги (на що позивач також посилався у своїй позовній заяві) про те, що після закінчення терміну дії договорів оренди землі, а саме після 19 травня 2018 року, позивач продовжив користування спірними земельними ділянками поза межами строку договорів, а орендодавці не заперечили саме протягом одного місяця після закінчення дії договорів оренди землі у поновленні договорів, спростовуються тим, що відповідачі послідовно повідомляли орендаря про відсутність бажання продовжити дію договорів оренди чи переукласти їх; проекти додаткових угод, направлені позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 лише у вересні 2019 року, містили істотні умови, відмінні від попередніх договорів оренди, що припинили свою дію у травні 2018 року; СТОВ «Дніпро» не дотрималось умов пунктів 8 договорів оренди землі для реалізації свого переважного права як орендаря на поновлення договорів на новий строк на тих же умовах і термін.
Відповідно до положень частин восьмої, одинадцятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» заявник мав можливість оскаржити у суді наявне зволікання орендодавців в укладенні додаткових угод після закінчення строку дії договорів оренди землі, проте не скористався таким правом, а звернувся з позовом до суду лише у жовтні 2019 року.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відтермінування повернення земельних ділянок було пов`язане не з бажанням орендодавців поновити такі договори, а лише з можливістю їх повернення орендарем після збору врожаю, тому посилання позивача на продовження користування спірними земельними ділянками не свідчить про його право на укладення додаткових угод про поновлення договорів оренди землі.
Обставини у справі № 709/453/17, на яку посилався заявник, не є тотожними обставинам у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, оскільки судами у справі № 709/453/17 установлено, що позивач завчасно до закінчення визначеного законом строку повідомив орендодавця про намір продовжити договір оренди земельної ділянки, надіславши додаткову угоду, тобто скористався наданим йому правом та вчинив дії, спрямовані на реалізацію свого переважного права на продовження договору оренди, забезпечення поновлення права користування відповідною земельною ділянкою. Натомість у цій справі позивач завчасно не надіслав таку додаткову угоду, а надіслані відповідачам у вересні 2019 року додаткові угоди та запропоновані позивачем зміни стосувалися істотної умови договору - орендної плати, що виключає застосування частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає поновлення договору оренди землі виключно на тих самих умовах і на той самий строк.
Так само у справі № 920/739/17, на яку посилався заявник, судом установлено, що ПП «Карла Маркса-2» (позивач) більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі (31.01.2017) направило до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проектом відповідної додаткової угоди (отримано відповідачем 17.02.2017), а також інші документи, таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 24.03.2010 та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Відповідно обставини наведеної справи та цієї справи, що переглядається в касаційному порядку, не є тотожними.
Отже, доводи касаційної скарги про добросовісне продовження користування орендарем земельними ділянками і «мовчазну згоду» орендодавців не знайшли своє підтвердження. При цьому реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 05 червня 2019 року у справі № 904/3392/18, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Аргументи касаційної скарги про те, що суддя першої інстанції Кваша І. М. порушила таємницю нарадчої кімнати, оскільки під час перебування в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення у цій справі, підписала та надіслала до ЄДРСР судові рішення у справах № 709/131/20, № 709/149/20, № 709/2272/19, № 709/67/20, № 357/13586/18, № 709/69/20, № 709/70/20, № 709/66/20, не приймаються з огляду на статтю 81 ЦПК України, за змістом якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підписання та надіслання судових рішень у перерахованих справах відбулось саме під час перебування судді першої інстанції в нарадчій кімнаті. Те, що дата прийняття рішень у цих справах співпадає із датою прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення (31 січня 2020 року), а також те, що це була п`ятниця чи скорочений робочий день у суді, не свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Згідно з протоколом судового засідання від 31 січня 2020 року (а. с. 30-31 т. 2) суд видалився до нарадчої кімнати о 13:58, повернувся о 14:25, а саме судове засідання тривало з 13:03 (а не з 10:00, як стверджував заявник) до 14:27, отже, апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції не перебував весь робочий день у нарадчій кімнаті, а тому ухвалення процесуальних рішень у цей день в інших справах не свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачам 22 липня 2019 року перераховано на їх карткові рахунки плату за користування земельними ділянками за 2019-2021 роки (по 10 000,00 грн кожному), що свідчить про відсутність заперечень з боку відповідачів на подальше користування їх земельними ділянками, зводиться до переоцінки доказів у справі, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права чи зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи є аналогічними із доводами його позовної заяви таапеляційної скарги та були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтями 401 410 ЦПК України.
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро» залишити без задоволення.
Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак