Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 709/590/18
провадження № 61-1459св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство «Нива»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської областіу складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
від 13 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» (далі - ПСП «Нива») про розірвання договору оренди землі.
Позовна заява мотивована тим, щовін є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7125185200:06:000:0570, розташованої на території Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, площа якої становить 2, 6540 га. Вказував, що 07 березня 2013 року між ним та ПСП «Нива» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 20 років зі сплатою орендної плати у розмірі 4% від вартості оцінки земельного паю. Цей договір був зареєстрований лише 08 липня
2014 року. Позивач вказував, що відповідачем не виконувалися зобов`язання з виплати орендної плати у розмірі та порядку, встановленому договором оренди, зокрема за 2013-2017 роки. Орендна плата у повному обсязі була виплачена лише у 2017 році, після звернення ним до суду про визнання недійсним договору оренди землі.
Вказане, на думку позивача, є підставою розірвання договору відповідно до пункту 39 договору та статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області у складі судді Чубая В. В. від 04 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 07 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ПСП «Нива». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що систематичне невиконання відповідачем обов`язку по сплаті орендної плати за земельну ділянку є порушенням істотних умов договору та тягне за собою припинення договору оренди землі внаслідок його розірвання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПСП «Нива» задоволено. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 04 червня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів того, що він період з 2014 по
2017 роки звертався до відповідача з заявами про виплату орендної плати у повному обсязі в межах поточного року, в якому такі розрахунки повинні були проводитися. Також позивачем не обґрунтовано, що відповідач ухилявся від таких виплат на підставі його заяв або сплачував орендну плату в розмірі, що є меншим, ні про це заявляв орендодавець. Крім того, позивач не звертався зі скаргами на систематичну невиплату орендної плати. При цьому відповідач надав докази, що він виплачував у 2015-2017 роках орендну плату. Зазначене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність істотного порушення з боку відповідача прав позивача як орендодавця та підстав для розірвання договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи особи, яка її подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ним повністю доведені позовні вимоги, матеріли справи містять докази невиплати відповідачем орендної плати за 2013-2016 роки, що свідчить про систематичне невиконання відповідачем умов договору та є підставою для розірвання договору. Суд апеляційної інстанції помилково вказує на те, що позивач повинен звертатися з заявою про виплату орендної плати, оскільки це є обов`язком відповідача. Крім того, він у 2017 році звертався до відповідача з листом про реальний стан виконання договору, що також свідчить про помилковість висновку апеляційного суду в цій частині.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
19 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу, а ухвалою
від 26 серпня 2020 року її призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7125185200:06:000:0570, розташованої на території Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, площа якої становить
2, 6540 га.
07 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПСП «Нива» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 20 років. Право оренди ПСП «Нива» належної позивачу земельної ділянки зареєстровано
08 липня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Чорнобаївського районного управління юстиції Черкаської області.
Пунктом 9 вказаного договору визначено, що розмір орендної плати становить 4% від вартості грошової оцінки земельного паю, а виплати орендної плати проводяться у формі за бажанням орендодавця. Орендна плата вноситься на протязі року (пункт 11 цього договору).
Відповідно до карток рахунків позивача за 2014-2017 роки сальдо по орендній платі станом на 01 січня 2014 року становить 280,12 грн, станом на 01 січня
2015 року - 900,12 грн, станом на 01 січня 2016 року - 507,72 грн, станом
на 01 січня 2017 року - 1 892,54 грн.
У 2015-2017 роках позивач надсилав на адресу відповідача письмові заяви орендарю про виплату орендної плати (а. с. 51-63).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладання договору, передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
За правилами частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (несплата в повному розмірі).
Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Таку правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах
від 12 лютого 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16 та підтримано об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову
ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки
ПСП «Нива» істотно порушило умови договору оренди землі, а саме систематично протягом 2013-2016 років не сплачувало частину орендної плати.
Апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, не врахував, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, унаслідок чого скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Вказуючи про те, що відповідач виконував у 2015-2017 роках зобов`язання щодо виплати орендної плати у повному обсязі, апеляційний суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем у вказаний період часу орендної плати у належному розмірі, що заперечувалося й самим позивачем. Посилаючись на заяви про видачу орендної плати (а. с. 51-63), суд апеляційної інстанції не врахував, що вони містять резолюцію орендаря про виплату орендної плати, але не містять підпису ОСОБА_1 про її отримання.
Крім того, виплата заборгованості по орендній платі у повному обсязі за 2014-2017 роки у 2017 році, не свідчить про належне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, оскільки орендна плата повинна виплачуватися на протязі року (пункт 11 договору оренди).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 616/871/15-ц (провадження
№ 61-13941св18) неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому висновки суду про те, що відповідачем не було допущено істотних умов договору, оскільки позивач не звертався до відповідача про виплату орендної плати у належному розмірі, є помилковими, оскільки обов`язок з виплати орендної плати у передбаченому договором розмірі покладається на орендаря. Подавати заяви чи скарги у зв`язку із невиконанням орендарем істотних умов договору є правом, а не обов`язком позивача.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 11 договору оренди щодо виплати орендної плати за бажанням орендодавця, не звернув уваги, що це стосується форми орендної плати (натуральної, грошової), а не самого виконання умов договору щодо виплати орендної плати.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, систематичне невиконання якої є підставою для його розірвання.
Таке узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 709/591/18 (провадження № 61-46917св18).
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.
Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
З огляду на те, що касаційну скаргу позивача задоволено та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, то з відповідача ПСП «Нива» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, який мав бути сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 409,60 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 04 червня 2018 року.
Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» в дохід держави 1 409,60 грн судовий збір, який підлягав сплаті у зв`язку переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович