Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 709/690/21
провадження № 61-4977св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Стемакс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гончаром Сергієм Миколайовичем, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2022 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином.
Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та який, рухаючись від м. Золотоноша в напрямку м. Черкаси, на 12 км + 600 метрів автодороги Золотоноша - Сміла - Умань, порушив вимоги пунктів 2.3 б), 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху, перевищуючи максимально допустиму швидкість у населених пунктах (50 км/год.), не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, в момент об`єктивної спроможності не виявив небезпеку для руху у вигляді мопеду «Honda Tact» без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_3 , котрий рухаючись в попутному напрямку, почав виконувати маневр розвороту, внаслідок чого ОСОБА_2 скоїв зіткнення з останнім.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мопеду «Honda Tact», без реєстраційного номеру, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких, знаходячись в КНП «Третя Черкаська міська лікарня Черкаської міської ради», помер.
Позивач зазначала, що вказаним кримінальним правопорушенням їй, як матері загиблого, заподіяно матеріальну шкоду. Матеріальна шкода полягає у витратах, які вона змушена була понести на організацію поховання та поминальних обідів щодо свого сина, витратах на встановлення надгробного пам`ятника. Згідно з договором-замовленням № 593 від 25 серпня 2018 року нею витрачено на організацію та проведення поховання - 13 358, 86 грн; згідно з накладною № 14 від 26 серпня 2018 року за поминальний обід - 11 400 грн; згідно з рахунком від 31 серпня 2018 року за організацію поминального обіду (9 днів) - 2 280 грн; згідно з рахунком від 30 вересня 2018 року за організацію поминального обіду (40 днів) - 4 560 грн; згідно з накладною № 16 від 24 серпня 2019 року за організацію поминального обіду (І рік) - 10 465 грн.
Також відповідно до замовлення-наряду від 29 листопада 2018 року нею було замовлено виготовлення гранітного пам`ятника, загальна вартість якого склала 154 518 грн. З них 75 000 грн було сплачено авансу згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 37 від 29 листопада 2018 року, решта - 79 518 грн згідно із квитанцією до прибуткового касового ордеру № 45 від 18 серпня 2019 року. Загальна сума витрат на поховання, організацію поминальних обідів та виготовлення надгробного пам`ятнику складає 196 581, 86 грн.
Посилалася на те, що під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, нею, як потерпілою, пред`явлено позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 196 581,86 грн.
Вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року вказана сума стягнута із засудженого ОСОБА_2 .
Колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду 20 травня 2021 року вирок Чорнобаївського районного суду від 23 лютого 2021 року відносно ОСОБА_2 скасовано в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 . Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди направлений на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Вказувала, що Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа воєнна іншуранс груп») виплатило їй страхове відшкодування на встановлення надгробного пам`ятника в розмірі 44 676 грн.
Зменшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 151 905, 86 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 грудня 2021 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Стемакс» (далі - ТОВ «Стемакс»).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 заявлено вимоги до ОСОБА_2 та ТОВ «Стемакс», які є неналежними відповідачами в даній справі, оскільки вчинення ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди не було пов`язане з виконанням ним трудових обов`язків, а також цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп», яка відповідно до страхового полісу та з урахуванням положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про страхування» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп», отже, саме страхова компанія є належним відповідачем у справі.
Районний суд вважав, що сам факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з ТОВ «Стемакс» не може бути підставою для настання відповідальності за дії свого працівника відповідно до статті 1187 ЦК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2022 року змінено.
Виключено із мотивувальної частини рішення висновок суду про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у даній справі є ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 ЦК України. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на зазначене, з мотивувальної частини рішення районного суду виключено висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у даній справі.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Стемакс», в якому працював ОСОБА_2 , не є належним відповідачем у справі, оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Chevrolet Aveo» була застрахована.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову є стягнення з відповідачів відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що полягає у витратах на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника, а також інших витратах на поховання.
Зазначає, що не має будь-яких матеріальних претензій до страхової компанії і вважає, що останньою повністю виконано обов`язок з виплати страхового відшкодування в межах спеціальних лімітів відповідальності страховика, визначених статтями 27.3, 27.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», решту на підставі статті 1194 ЦК України має сплатити особа, відповідальна за завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Вважає, що Верховний Суд має зробити правовий висновок щодо застосування норм статті 1172 ЦК України та статті 1187 ЦК України, у якому зазначити, що в разі заподіяння працівником шкоди під час виконання ним трудових обов`язків, навіть якщо із використанням власного транспорту, тобто, коли особа роботодавця та особа володільця джерела підвищеної небезпеки не збігаються, то в такому випадку належить застосовувати статтю 1172 ЦК України, яка має розглядатися як спеціальна норма відносно статті 1187 ЦК України.
Також просить Верховний Суд зробити правовий висновок про те, що в разі, якщо апеляційний суд у кримінальному провадженні скасовує вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову (в тому числі в окремій частині вирішення цивільного позову, як у цій справі) та призначає новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, таке судове рішення апеляційного суду у кримінальному провадженні має значення виключно як процесуальна підстава, з якого матеріали цивільного позову, заявленого раніше в кримінальному судочинстві, направлені для розгляду в порядку цивільного судочинства, тоді як обов`язковість вказівок апеляційного суду, що ухвалив таке судове рішення у кримінальному провадженні для суду першої інстанції, що розглядає справу в порядку цивільного судочинства, - не передбачена.
При цьому посилається на правомірне залучення до участі у справі як співвідповідача ТОВ «Стемакс».
Стверджує, що надавши докази фактично і реально понесених витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника, виконала свій обов`язок доказування.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Чакаловим А. К. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, відтак, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Зазначає, що доводи заявника про необхідність узгодження правозастосовної практики є безпідставними.
Належним відповідачем у цій справі міг бути виключно ПрАТ «УСК «Княжа воєнна іншуранс груп» в межах ліміту 200 000 грн, а все, що перевищує цю суму, - ТОВ «Стемакс».
Вважає, що надані позивачем докази понесення витрат на встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 154 518 грн не відповідають вартості стандартних пам`ятників в даній місцевості.
У липні 2022 року ТОВ «Стемакс» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що не є належним співвідповідачем у справі на підставі положень статті 51 ЦПК України, оскільки обов`язок по відшкодуванню шкоди позивачеві покладено на ПрАТ «УСК «Княжа воєнна іншуранс груп».
При цьому ТОВ «Стемакс» підтверджує факт наявності трудових відносин з ОСОБА_2 , який у період з 01 лютого 2017 року до 30 червня 2020 року працював на посаді представника торговельного, проте звертає увагу, що на виконання трудових обов`язків з ОСОБА_2 не укладав договір оренди транспортного засобу, не відшкодовував витрат вартості використаного пального та не є власником автомобіля «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим цей випадок не є таким, який пов`язаний з виробництвом.
З огляду на зазначене вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, яка є малозначною, проте спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Під час розгляду справи № 695/2968/19 встановлено: « ОСОБА_2 визнаний винуватим та засуджений за те, що 23 серпня 2018 року близько 17:08, керуючи автомобілем Chevrolet Aveo (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись від м. Золотоноша в напрямку м. Черкаси на 12 км + 600 м автодороги Золотоноша - Сміла - Умань, що в адміністративних межах с. Благодатне Золотоніського району Черкаської області, порушив вимоги п. п. 2.3 (б), 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, діючи не обережно, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, перевищуючи максимально допустиму швидкість у населених пунктах (50 км/год), в момент об`єктивної спроможності не виявив небезпеку для руху у вигляді мопеду Ноnda Тасt (без реєстраційного номеру), під керуванням ОСОБА_3 , котрий, рухаючись в попутному напрямку, почав виконувати маневр розвороту, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого скоїв зіткнення з останнім.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій мопеду Ноnda Тасt (без реєстраційного номеру) ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких, знаходячись в КНП Третя Черкаська міська лікарня Черкаської міської ради, помер.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Chevrolet Aveo» (д.н.з. д.н.з. НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , а саме вимог п. п. 2.3 (б), 12.3 та 12.4 ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до висновку судової комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи № 19/12-1/17/18-СЕ/19 від 18 лютого 2019 року знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної ДТП та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_3 » (том 1, а. с. 17-38).
Вироком Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у справі № 695/2968/19 було скасовано вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року в справі № 695/2968/19 щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання. Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та ОСОБА_2 призначено покарання за частиною другою статті 286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_2 в частині розв`язання цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 - скасовано та призначено в цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Строк відбуття покарання ОСОБА_2 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. В решті вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.
ОСОБА_2 працював торговельним представником у ТОВ «Стемакс», що підтверджується записом у трудовій книжці (том 1, а. с. 112).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль належить на праві власності ОСОБА_4 (том 1, а. с. 114).
Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № АМ-41430040 ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп» застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .
При цьому позивач зазначив ОСОБА_2 відповідачем. На підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 грудня 2021 року ТОВ «Стемакс» залучено до участі у справі як співвідповідача.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт З частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Щодо залучення до участі у справу як відповідача ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки відповідальність за відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на підставі положень частини другої статті 1187 ЦК України покладено на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 на правовій підставі володів транспортним засобом «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , отже є зобов`язаною особою.
При цьому у спірних правовідносинах діє принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, та реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Тобто особа, діями якої завдана шкода та яка застрахувала свою цивільну відповідальність, є належним відповідачем у справі, оскільки у разі недостатності виплаченої потерпілому суми страхової виплати, вона є зобов`язаною особою зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Щодо залучення до участі у справу як відповідача ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп»
За положеннями статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого
Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок відшкодування шкоди, пов`язаною із смертю потерпілого.
Зокрема, у пункті 27.1. зазначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
У пункті 27.3. визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
У пункті 27.4. зазначено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Встановлено, що дорожньо-транспортна подія, внаслідок якої помер ОСОБА_3 , мала місце в межах строку дії договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, отже, вищевказана обставина є страховим випадком,
Правовідносини сторін урегульовано пунктом 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Страховику були надані документи, що підтверджують понесені позивачем витрати, розмір відшкодування не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/3451/16-ц (провадження № 61-24229сво18) зазначено: «У цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника. За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам`ятника, боржником у зобов`язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. При цьому, у статті 1201 ЦК України не встановлено межі по відшкодуванню витрат на спорудження. У випадку, якщо було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, то у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам`ятника, боржником у зобов`язанні щодо їх відшкодування є страховик (МТСБУ). При цьому, законодавцем у пункті 27.4. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено межу щодо розміру відшкодування, і загальний розмір якого стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. До регулювання цивільно-правових відносин щодо визначення витрат на спорудження надгробного пам`ятника не застосовуються положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не заявлено вимог до ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп», оскільки ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп» виплатила страхове відшкодування у межах лімітів, передбачених пункті 27.4. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, позивачем долучено до матеріалів справи копію листа ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп» від 18 серпня 2021 року, у якому зазначено, що розмір витрат на встановлення надгробного пам`ятника було кореговано товариством з урахуванням ліміту відповідальності у сумі 44 676,00 грн (3 723,00 грн*12 мінімальних заробітних плат).
Зазначена обставина не була врахована судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, відтак, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню.
Отже, за умови наявності у матеріалах справи підтверджених даних про виконання страховиком обов`язку зі сплати страхового відшкодування, передбаченого пунктом 27.4. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач може не залучати страховика до участі у справі як відповідача, оскільки той не є зобов`язаною особою у спірних правовідносинах.
Щодо залучення до участі у справу як відповідача ТОВ «Стемакс»
У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.
Встановлено та не заперечується сторонами наявність трудових відносин між ОСОБА_2 та ТОВ «Стемакс». Оскільки наявність трудових відносин у завдавача шкоди не є безумовною підставою для притягнення роботодавця до відповідальності на підставі положень статті 1172 ЦК України, відтак, обставиною, що підлягає встановленню у спірних правовідносинах є факт виконання ОСОБА_2 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди трудових обов`язків.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що ТОВ «Стемакс» не є належним відповідачем у справі, оскільки не встановили обов`язків ОСОБА_2 за трудовим договором, чи виконував він в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди трудові обов`язки, чи передбачалося під час виконання ним трудових обов`язків керування транспортним засобом, чи володів роботодавець транспортним засобом та чи була згода роботодавця на виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків із залученням джерела підвищеної небезпеки.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гончар С. М. просить стягнути з відповідачів судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн за підготовку і подання касаційної скарги та 2 500 грн - за підготовку апеляційної скарги.
У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гончаром С. М, задовольняється частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гончаром Сергієм Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк