№ 710/14/17

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 710/14/17

провадження № 61-18213св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Урожай»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року у складі судді Побережної Н. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на гараж літ. А, загальною площею 694,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу № 15/06/07, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав гараж під літ. А (приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20) загальною площею 694,8 кв. м, за ціною 53 000,00 грн, яку позивач зобов`язався сплатити не пізніше 20 червня 2007 року. В усній формі між сторонами була досягнута домовленість про те, що в майбутньому договір купівлі-продажу буде завірений у нотаріуса. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, але відповідач ігнорував дане звернення.

Тому позивач звернувся до суду із даним позовом та просив визнати за ним право власності на гараж літ. А, загальною площею 694,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У грудні 2017 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, вказавши, що договір купівлі-продажу № 15/06/07 на об`єкти нерухомості для подальшого розбирання укладено 15 червня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі також ФОП ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі підписаний, оплата позивачем також проведена 15 червня 2007 року. Таким чином, момент користування нерухомим майном виник 15 червня 2007 року. ОСОБА_1 купив для розбирання гараж під літ. А (приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20) загальною площею 694,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , 15 червня 2007 року і з того часу використовує дану нерухомість відкрито, тому позивач просив визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 17 квітня 2018 року до участі у справі залучено Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Урожай» (далі - СТОВ «Урожай») як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Вимоги третьої особи обґрунтовані тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 10 листопада 2017 року СТОВ «Урожай» придбало майнові паї пайового фонду майна реформованого колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога», с. Водяне Шполянського району Черкаської області. У зв`язку із вчиненням даних правочинів та отриманням права на пай до СТОВ «Урожай» перейшли майнові права на частину майнового паю сільськогосподарського підприємства - будівлю автогаража, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), серія ЧЕХУ № 701/06, виданим Водянською сільською радою 26 січня 2018 року. Однак скористатися своїми правами власника майна, у тому числі і щодо належного оформлення документів та права власності, фізичного володіння об`єктом, використанням його для здійснення господарської діяльності, тощо позивач не має можливості, оскільки цьому фізично протидіє ОСОБА_1 , вважаючи себе власником спірного майна. Дані обставини стали відомі СТОВ «Урожай» 04 квітня 2018 року у зв`язку із розглядом Шполянським районним судом Черкаської області цивільної справи № 710/14/17. За таких обставин третя особа вважає, що про порушення її прав їй стало відомо лише із вказаної дати.

Підставою заявлених вимог вказано те, що при укладенні оспорюваного договору сторони (покупець ОСОБА_1 та продавець ФОП ОСОБА_2 ) діяли всупереч нормам, встановленими діючим законодавством, а укладений ними правочин є нікчемним. Зазначений договір взагалі не міг бути укладеним, оскільки у ньому продавець жодним чином не підтвердив своє право власності на предмет продажу. Крім того, договір купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/07 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений у простій письмовій формі та в порушення вимог статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріально не посвідчений та не пройшов реєстрацію у встановленому законом порядку. Таким чином, у ОСОБА_1 не виникли права на користування спірним майном.

Посилаючись на викладене, третя особа - СТОВ «Урожай» просила визнати правочин, вчинений ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , недійсним, а договір купівлі-продажу від 05 червня 2007 року № 15/06/07 - неукладеним.

Крім того, у лютому 2018 року СТОВ «Урожай» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення останнім перешкод у користуванні спірним нежитловим приміщенням, а саме нежитловою будівлею (автогаражем), яка розташована в с. Водяне Шполянського району Черкаської області, яку незаконно, без відповідної правової підстави використовує ОСОБА_1 . Також просило зобов`язати ОСОБА_1 звільнити нежитлову будівлю автогаража та не чинити перешкоди працівникам СТОВ «Урожай» с. Водяне Шполянського району Черкаської області у здійсненні юридичною особою права власності нежитловою будівлею автогаража.

Свій позов СТОВ «Урожай» мотивувало тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого 26 січня 2018 року Водянською сільською радою Шполянського району Черкаської області, позивач СТОВ «Урожай» має право на пайовий фонд реформованого колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» відповідно до списку осіб, які мали право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 20 березня 2001 року, та згідно із договором купівлі-продажу майнових паїв від 10 листопада 2017 року передали своє право СТОВ «Урожай».

Відповідно до списку власників майнових паїв, які мали у спільній частковій власності будівлю автогаража та продали своє право на пай, частка СТОВ «Урожай» визначена в розмірі 86 966,00 грн або 2,9 відсотків пайового фонду реформованого КСП «Перемога». Земельна ділянка площею 32 га, на якій розташоване нежитлове приміщення автогаража, знаходиться поза межами с. Водяне, відноситься до земель державної власності і знаходиться в оренді відповідно до договору оренди землі, укладеного 06 травня 2009 року між СТОВ «Урожай» та Шполянською районною державною адміністрацією строком на 30 років до 01 січня 2039 року.

09 лютого 2018 року в період з 09 00 год до 09 30 год працівники СТОВ «Урожай» намагалися провести інвентаризацію нежитлової будівлі з метою виготовлення на неї технічного паспорта. Але відповідач ОСОБА_1 без відповідної правової підстави та документів на право власності, зайняв нежитлове приміщення автогаража, навісив на бокси навісні замки і не дав можливості працівникам СТОВ «Урожай» здійснити внутрішні обміри вказаного приміщення.

Відповідач ОСОБА_1 своїми протиправними діями порушує право юридичної особи на вільне користування власністю, яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай. У добровільному порядку відповідач ОСОБА_1 не бажає звільняти нежитлову будівлю, що стало підставою для звернення СТОВ «Урожай» із вказаним позовом.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року об`єднано в одне провадження справу за позовом СТОВ «Урожай» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - СТОВ «Урожай», про визнання правочину недійсним та договору неукладеним.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2018 року СТОВ «Урожай» залучено в якості співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , СТОВ «Урожай» про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності відмовлено. У задоволенні вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - СТОВ «Урожай» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, а договору - неукладеним, відмовлено. Задоволено позов СТОВ «Урожай» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити нежитлову будівлю автогаража, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та не чинити перешкоди СТОВ «Урожай» с. Водяне Шполянського району Черкаської області у користуванні нежитловою будівлею автогаража, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Урожай» судовий збір в сумі 1 762,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 7 500,00 грн, всього судових витрат на суму 9 262,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на майно за набувальною давністю, суд першої інстанції зазначив, що для застосування інституту набувальної давності необхідно встановити відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужої речі. Позивач був обізнаний про те, що власником спірного автогаража було СТОВ «Перемога», а тому не можна вважати володіння позивачем добросовісним. А відтак суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив усі необхідні підстави, передбачені статтею 344 ЦК України, для набуття права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Відмовляючи у задоволенні вимог третьої особи - СТОВ «Урожай», суд першої інстанції встановив, що оспорюваний договір між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 15 червня 2007 року № 15/06/07 не був нотаріально посвідчений та державну реєстрацію щодо нього не здійснено, що є обов`язковою вимогою дотримання форми правочину. Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки такі вимоги при оформленні договору не було дотримано, то такий договір не є укладеним. Також суд першої інстанції керувався пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно з яким відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За таких міркувань, оспорюваний договір суд першої інстанції вважав нікчемним, таким, що не породив для його сторін жодних юридичних прав та обов`язків, дійшовши висновку, що визнати недійсним правочин, який не вчинено, не є можливим.

Задовольняючи позов СТОВ «Урожай» про усунення перешкод у користуванні спірним майном, суд першої інстанції виходив із того, що співвласники автогаража згідно з договором купівлі-продажу від 10 листопада 2017 року продали СТОВ «Урожай» автогараж, а СТОВ «Урожай» отримало у Водянській сільській раді відповідне свідоцтво. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що товариством у законний спосіб здійснюються дії з реєстрації права власності на придбане майно, а саме по проведенню інвентаризації майна та виготовлення технічної документації.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності скасовано і провадження закрито. В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року - без змін.

В апеляційному суді рішення суду першої інстанції в частині відмови СТОВ «Урожай» визнати правочин недійсним, а договір купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/07 - неукладеним не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині задоволення позову СТОВ «Урожай» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай від 26 січня 2018 року СТОВ «Урожай» є власником оспорюваного майна, а ОСОБА_1 чинить перешкоди в користуванні цим майном.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності і закриття провадження в цій частині, оскільки згідно з копією актового запису про смерть від 19 травня 2008 року № 9799 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у вищевказаній справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга також містила клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на встановлені у справі обставини та матеріали справи, наполягає на добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю та відкритості у його використанні з часу укладення договору купівлі-продажу між позивачем та ФОП ОСОБА_2 15 червня 2007 року.

Також заявник зазначає, що матеріали справи не містять свідоцтва на майновий пай та акта приймання-передачі, жодного документа, який би засвідчив набуття права власності на нежитлове приміщення позивачем, немає, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити нежитлову будівлю автогаража. Ніхто із пайовиків не реалізував свого права на спірне майно в один із способів, які передбачені спеціальними нормативними актами (зокрема Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, та Порядком оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 63), отже, всі майнові права на спірне майно є невитребувані, а майно, що виділене під їх забезпечення (пайовий фонд), належало на праві власності СТОВ «Перемога», яке є правонаступником КСП «Перемога».

На думку заявника, Водянська сільська рада Шполянського району Черкаської області не мала права видавати свідоцтво про право власності на майновий пай сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія ЧЕХУ від 26 січня 2018 року № 701/06, так як майно - гараж не було витребувано, а в процедурі банкрутства СТОВ «Перемога» відчужене ОСОБА_2 . Відповідно СТОВ «Урожай» не набуло право власності на спірний гараж, підстав для задоволення його позову немає.

Також заявник не погоджується із присудженим йому до сплати судовим збором та витратами на правову допомогу на загальну суму 9 262,00 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів їх сплати адвокатам, а засвідчує сплату цих коштів фізичним особам-підприємцям, проте Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачає здійснення адвокатської діяльності шляхом реєстрації фізичної особи-підприємця.

Не погоджується заявник із закриттям провадження в частині визнання права власності на майно апеляційним судом, оскільки він не зазначив правову норму, на підстав чого це здійснив, а посилання на статтю 205 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року є помилковим.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду від СТОВ «Урожай» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, як таку, що є безпідставною, а оскаржувану постанову апеляційного суду, яка є законною та обґрунтованою, - без змін.

На дату розгляду справи Верховним Судом інших відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_4

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 710/14/17 із Шполянського районного суду Черкаської області, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року матеріали справи № 710/14/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1094/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року № 3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог СТОВ «Урожай» про визнання правочину недійсним, а договору купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/07 - неукладеним в апеляційному порядку не переглядалось, то рішення суду Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року в зазначеній частині не переглядається в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі продажу від 17 грудня 2003 року № 16-НР/01-08/3328 СТОВ «Перемога» в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Рекуна В. А., який діє на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та постанови Господарського суду Черкаської області від 10 січня 2003 року у справі № 08/3328, з одного боку, та ОСОБА_2 уклали цей договір купівлі-продажу про те, що продавець продає і зобов`язується передати у власність покупця приміщення гаражу літ. А, а саме приміщення № № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, загальною площею 694,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить продавцю на праві власності та знаходиться на балансі підприємства, а покупець купує і зобов`язується прийняти об`єкт у власність та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта нерухомості у власність до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2003 року № 16-НР/01-08/3328 СТОВ «Перемога» в особі арбітражного керуючого ліквідатора Рекуна В. А., який діє на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та постанови Господарського суду Черкаської області від 10 січня 2003 року у справі № 08/3328, з одного боку, та ОСОБА_2 з іншого боку, уклали цей акт приймання-передачі об`єкта нерухомості у власність про нижчевикладене: згідно з пунктом 1.1 договору продавець продає і передає у власність покупця приміщення гаражу літ. А, а саме приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, загальною площею 694,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить продавцю на праві власності та знаходиться на балансі підприємства, а покупець купує і приймає об`єкт у власність відповідно до умов, що визначені в договорі. Об`єктом приймання-передачі згідно з договором є нежитлова будівля - приміщення гаражу літ. А, а саме приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, загальною площею 694,8 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/07 ФОП ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив гараж під літ. А (приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20) загальною площею 694,8 кв. м, за ціною 53 000,00 грн, яку позивач зобов`язався сплатити не пізніше 20 червня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.2 договору право власності на майно переходить до покупця з моменту повного розрахунку за отримане майно та підписання сторонами акта приймання-передачі.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 15 червня 2007 року № 19 ОСОБА_1 сплатив ФОП ОСОБА_2 53 000,00 грн за гараж під літ. А за договором купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/17.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єктів нерухомості згідно з договором купівлі-продажу від 15 червня 2007 року № 15/06/17 ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склали цей акт приймання-передачі об`єктів нерухомості для подальшого розбирання від покупця до продавця гаража під літ. А (приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20) загальною площею 694,8 кв. м. Сторони підтвердили наявність об`єкту купівлі-продажу в тому якісному стані, в якому він був на день підписання договору, та не мають претензій одна до одної щодо його стану.

Згідно з копією актового запису про смерть від 19 травня 2008 року № 9799 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий в АДРЕСА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЧЕХУ від 26 січня 2018 року № 701/06, виданим Водянською сільською радою Шполянського району Черкаської області, СТОВ «Урожай» має право на пайовий фонд реформованого КСП «Перемога» відповідно до списку осіб, які мали право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 20 березня 2001 року, та які відповідно до договору купівлі-продажу від 10 листопада 2017 року передали своє право СТОВ «Урожай» Загальна вартість майна пайового фонду підприємства на 01 січня 2002 року становить 2 898 985,00 грн. Частка СТОВ «Урожай» згідно зі списком власників майнових паїв, які мали у спільній частковій власності будівлю автогаража та продали своє право на пай, визначена в розмірі 86 966,00 грн або 2,9 відсотків пайового фонду.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17 квітня 2018 року № 1003872019 ФОП ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 25 травня 2006 року, реєстрація фізичної особи-підприємця припинена 02 липня 2008 року на підставі нотаріально засвіченої копії свідоцтва про смерть фізичної особи.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтями 328 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Основні правові засади захисту права власності в Україні закріплено у статті 386 ЦК України, частина другої якої закріплює за власником, який має достатні підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Щодо закриття провадження в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності

Відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України 2004 року (у редакції, що діла на дату подання позову у грудні 2016 року) здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (аналогічна норма міститься в статті 46 ЦПК України чинної редакції). При цьому цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно зі статтею 37 ЦПК України 2004 року у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (аналогічна норма міститься в статті 55 ЦПК України чинної редакції).

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Вказана норма закону підлягає застосуванню виключно в разі, коли відповідач на момент відкриття провадження мав цивільну процесуальну дієздатність, однак помер після відкриття провадження у цивільній справі.

Правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе в порядку статті 37 ЦПК України 2004 року шляхом залучення правонаступника лише за умови, якщо фізична особа померла після відкриття провадження у справі, оскільки ЦПК України 2004 року не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Вирішення питання щодо належних процесуальних дій суду у випадку звернення з позовом до особи, що померла на час пред`явлення позову, залежить від стадії судового провадження, на якій судом було встановлено факт пред`явлення позову до померлої особи.

Зокрема, якщо на стадії відкриття провадження у справі в результаті виконання вимог частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року суд встановить, що фізична особа - відповідач знятий з обліку у відповідному органі реєстрації місця перебування та місця проживання особи у зв`язку із смертю, у відкритті провадження має бути відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України або пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України чинної редакції (заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства).

У тому випадку, якщо факт смерті відповідача, що настала до подання позову, буде встановлено на стадії судового розгляду, суду необхідно закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року або пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України чинної редакції (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). При цьому, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, позивачу має бути роз`яснене його право звернутися з відповідним позовом до спадкоємців померлого боржника в порядку, передбаченому статтею 1281 ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, здійсненим у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення вимог СТОВ «Урожай» про звільнення нежитлової будівлі автогаража та усунення перешкод у її користуванні, враховуючи наявність підтверджуючих право власності СТОВ «Урожай» документів на спірне нерухоме майно, які є чинними, не скасовані, не визнані недійсними, а також те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди СТОВ «Урожай» у здійсненні права власності, зокрема у праві користування спірним майном.

Водночас суд апеляційної інстанції, прийнявши до уваги, що відповідач ОСОБА_2 згідно з копією актового запису про смерть помер ще 18 травня 2008 року, про що стало відомо на стадії судового розгляду, прийняв правильне рішення про необхідність закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України чинної редакції) у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної власності та необхідність скасування Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року в цій частині, виправивши тим самим допущену судом першої інстанції помилку.

Отже, не знайшли свого підтвердження ні доводи касаційної скарги заявника про те, що у СТОВ «Урожай» відсутнє право власності на спірне приміщення автогаража, ні доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження в частині визнання за позивачем права власності на спірне майно в порядку набувальної давності.

При цьому, аргументи касаційної скарги про те, що Водянська сільська рада Шполянського району Черкаської області не мала права видавати свідоцтва про право власності на майновий пай сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) та відповідно СТОВ «Урожай» не набуло право власності на спірний автогараж не приймаються, оскільки це виходить за межі предмету позову позивача та не є предметом розгляду у цій справі.

Оскільки провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної власності судом обґрунтовано закрито, то доводи касаційної скарги заявника щодо добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю та відкритості у його використанні з часу укладення договору купівлі-продажу між позивачем та ФОП ОСОБА_2 відхиляються.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно присудив до стягнення з ОСОБА_1 судові витрати на користь СТОВ «Урожай» не можуть бути прийняті, оскільки матеріали справи містять платіжне доручення про сплату останнім судового збору в розмірі 1 762,00 грн, а оплата 7 500,00 грн здійснена на користь адвоката, відомості про якого містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України з відкритим доступом, та відповідає принципу співмірності та розумності.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вони перевірялися судами попередніх інстанцій, які надали їм правильну правову оцінку. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, чи неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2019 року (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик