05.02.2023

№ 710/502/16-ц

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 710/502/16-ц

провадження № 61-6458св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

третя особа - приватне підприємство «Мрія-1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року у складі судді Побережної Н. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з 08 березня 2004 року сторони проживали разом, без реєстрації шлюбних відносин. Вели спільне господарство, був спільний бюджет, ОСОБА_1 навчалася в університеті, а ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка, ОСОБА_3

07 липня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було зареєстровано виконавчим комітетом Балакліївської сільської ради Смілянського району Черкаської області, а рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2015 року даний шлюб був розірваний.

Вказувала, що за час проживання у фактичних шлюбних відносинах сторонами було придбано: 14 жовтня 2005 року причіп ПФ 01 «Фермер» державний номерний знак НОМЕР_1 ; 16 січня 2007 року автомобіль FORD TRANSIT державний номерний знак НОМЕР_2 .

Перебуваючи у шлюбі за спільні кошти сторони придбали: 29 жовтня 2008 року причіп державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «Ніссан Тіана» державний номерний знак НОМЕР_4 , який було зареєстровано на ПП «Мрія»; 26 серпня 2015 року вантажний автомобіль FORD TRANSIT державний номерний знак НОМЕР_5 .

Крім транспортних засобів, які зареєстровані на ОСОБА_2 , сторонами було збудовано: нежитлову будівлю в АДРЕСА_1 , яка використовується під магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право власності зареєстроване ІНФОРМАЦІЯ_3 ; житловий будинок із земельною ділянкою, розташовані в АДРЕСА_2 , право зареєстроване 27 січня 2014 року; житлова квартира за адресою АДРЕСА_2 , право власності зареєстроване 27 січня 2014 року; 07 травня 2014 року два житлові будинки з вбудованими магазинами та господарськими будівлями, розташовані в АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 вважала, що вищевказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому і звернулася до суду з даним позовом.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 90-92, Т.1) та остаточно просила суд:

визнати факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з вересня 2004 року по 07 липня 2007 року;

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майно: причіп ПФ 01 «Фермер» державний номерний знак НОМЕР_6 , автомобіль FORD TRANSIT державний номерний знак НОМЕР_2 , які були набуті сторонами за час спільного проживання;

розділити спільне майно - будинковолодіння з вбудованими магазинами та господарськими будівлями, розташоване в АДРЕСА_3 , набуте сторонами під час шлюбу, в рівних частинах, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини зазначеного будинковолодіння;

стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію за 1/2 частини вартості спільного майна, набутого за час спільного проживання, а саме - причіп ПФ 01 «Фермер» 2005 року випуску державний номерний знак НОМЕР_6 (вартістю 5000 грн), автомобіль FORD TRANSIT державний номерний знак НОМЕР_2 (вартістю 178 100,00 грн), а також компенсацію за 1/2 частини вартості майна, придбаного за час шлюбу, а саме - причіп ПР ПВА2 2008 року випуску державний номерний знак НОМЕР_7 (вартістю 20 600,00 грн), автомобіль Ніссан Тіана, 2008 року випуску державний номерний знак НОМЕР_8 (вартістю 319 000,00 грн.), а всього компенсацію в розмір 261 350,00 грн;

стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію за 1/2 частку доходів ПП «Мрія» за 2015 рік;

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив суд визнати об`єктом спільного майна подружжя дохід фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 2007 по 2015 роки у сумі 4 907 718,69 грн та стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частку від доходів ФОП ОСОБА_1 в сумі 2 453 859,34 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що за період з 06 квітня 2006 року по 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, отримала дохід від підприємницької діяльності в сумі 5 078 133, 58 грн, а в період з 2007 року по 2015 рік отримала дохід в розмірі 4 907 718,69 грн.

ОСОБА_2 вважав, що має право на 1/2 частини отриманого доходу від підприємницької діяльності його колишньої дружини ОСОБА_1 , що становило 2 453 859,34 грн, оскільки вказаний дохід вона отримала протягом зареєстрованого шлюбу, і вказаний дохід є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які будуть підтверджені письмовими доказами.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ПП «Мрія-1» про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 однією сім`єю з вересня 2004 року по 07 липня 2007 року не доведено в судовому засіданні.

Враховуючи той факт, що транспорті засоби: автомобіль FORD Transit, 2006 року випуску, причіп ПФ «Фермер», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6 , були набуті у власність ОСОБА_2 у 2006 році, тобто у період до укладення шлюбу, а факт спільного проживання однією сім`єю в даний період не доведено, а також враховуючи той факт, що позивачем за первісним позовом не надано жодних доказів, що це майно було придбано виключно за спільні кошти з відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність факту, що дане майно є спільним сумісним майном.

Разом з тим, вважав, що автомобіль Nissan Teana, 2008 року випуску, набутий 15 серпня 2008 року та причіп ПР ПВА2, 2008 року випуску, набутий 29 жовтня 2008 року є спільним сумісним майном, оскільки набуто під час шлюбу. Сторонами не надано до суду доказів, що це майно було придбано однією зі сторін до укладення шлюбу, а також того, що це майно придбано однією зі сторін під час шлюбу, але за кошти, що належали їй особисто або, що це майно було отримано в дар за договором дарування або успадковано однією зі сторін. Суд визнав дані транспортні засоби неподільними речами, оскільки при розподілі автомобілів та причепів на частини, їх не можливо буде використовувати за прямим цільовим призначенням.

Позовну вимогу щодо компенсації 1/2 частини за транспортні засоби, вважав такою, що не підлягає задоволенню, оскілки сторонами не було дотримано процедури передбаченої статтею 71 СК України, не внесено на депозитний рахунок грошової компенсації на рахунок суду та відсутня згода відповідача на таку компенсацію.

Позивач не надав доказів того, що вона входила до складу учасників приватного підприємства «Мрія-1», а також не надав доказів внесення до статутного фонду підприємства, майна, яке вважається спільним сумісним майном подружжя, а тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги, яка стосується компенсації 1/2 частки доходів ПП «Мрія-1» за 2015 рік.

Вирішуючи питання щодо житловий будинок з вбудованими магазинами та господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що такий не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності у відповідача за первісним позовом виникло до укладення шлюбу, хоча було зареєстровано за ним під час перебування у шлюбі.

Що стосується зустрічних позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження доходу відповідача в розмір 4907718,69 грн, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року в частині визнання спільним майном подружжя автомобіля Ніссан Тіана, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_9 скасовано та відмовлено у цій частині позовних вимог повністю.

Рішення суду в частині визнання спільним майном подружжя причіпа ПР ПВА2, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 змінено.

Виділено ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя та визнано за нею право власності на:

1/2 частини причіпа ПР ПВА2, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 ;

виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя та визнано за ним право власності на:

1/2 частини причіпа ПР ПВА2, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 .

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання спільним майном подружжя автомобіля Ніссан Тіана, 2008 року випуску, апеляційний суд виходив з того, що майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується у його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60 61 СК України, а тому вважав, що висновок суду першої інстанції про належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя, а саме автомобіля Nissan Teana, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , який був придбаний у 2008 році, не ґрунтується на вимогах статті 60 СК України, оскільки дане рухоме майно належить ПП «Мрія-1».

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо причіпа ПР ПВА2, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , апеляційний суд враховуючи те, що при вирішенні питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 і 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок, а в разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ним відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, на підставі чого вважав, що суд першої інстанції помилково не визнав ідеальні частки подружжя в даному майні без його реального поділу.

У іншій частині позовних вимог як первісного так і зустрічного позову, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

У іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому у відповідності до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, у касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, постанові Верховного суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 182/8664/13-ц, постанові Верховного суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11, постанові Верховного суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 909/935/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постанові Верховного суду України

від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив, касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2015 року, яке вступило в законну силу 05 січня 2016 року, справа №710/2307/15-ц, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований 07 липня 2007 року у виконавчому комітеті Балаклеївської сільської ради Смілянського району, Черкаської області, актовий запис №13 було розірвано.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2005 року справа №2-1232 було визнано таким, що відбувся, договір купівлі-продажу незакінченого будівництва жилого будинку, площею забудови 235,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці, площею 1197 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 21700,00 грн, укладений між продавцями ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Шпола, Черкаської області. За ОСОБА_2 визнано право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок будинку, площею забудови 235,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці, площею 1197 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 21700,00 грн.

Згідно з актом державної приймальної комісії по прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 12 квітня 2007 року серії АП №000933, було прийнято в експлуатацію об`єкт за адресою: АДРЕСА_3 житловий будинок з вбудованим магазином.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2007 року серії НОМЕР_11 власником житлового будинку з вбудованим магазином, розташованим по АДРЕСА_3 , є ОСОБА_2 (а.с.163 том.1).

Згідно з обліковою карткою від 15 березня 2016 року №87296739 власником вантажного фургона малотоннажного- В марки FORD моделі TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_5 , є ОСОБА_2 , дата первинної реєстрації 26 серпня 2015 року (а.с.11, 12 том.1).

Відповідно до журналу карток від 18 березня 2016 року власником ПФ 01 «Фермер» (2005), синього кольору, номер кузова НОМЕР_12 , державний номерний знак НОМЕР_6 , свідоцтво серії НОМЕР_13 від 14 жовтня 2005 року, FORD TRANSIT (2006), білого кольору, номер кузова НОМЕР_14 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво серії НОМЕР_15 від 16 січня 2007 року, ПР ПВА 2 (2008), сірого кольору, номер шасі НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_10 , свідоцтво серії НОМЕР_17 від 29 жовтня 2008 року, є ОСОБА_2 (а.с.13, 14 том.1).

Легковий автомобіль Nissan Teana, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8 , зареєстрований за власником ПП «Мрія-1» 15 серпня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_18 (а.с.53 том.1).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 29 жовтня 2008 року серії НОМЕР_17 , причіп легковий-В, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 , зареєстрований за власником ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_19 , 15 березня 2016 року (дата першої реєстрації 26 серпня 2015 року) вантажний малотоннажний фургон Ford Transit, 2014 року випуску, колір - білий, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за власником ОСОБА_2 .

Згідно з повідомленням судового експерта-автотоварознавця ОСОБА_9 від 21 грудня 2017 року середня довідникова вартість автомобіля NISSAN Теаna, 2008 року виготовлення, становить 319000,00 грн, середня довідникова вартість автомобіля FORD Transit, 2006 року виготовлення, становить 178100,00 грн, середня довідникова вартість причепа ПФ 01 Фермер, 2005 року виготовлення, становить 5000,00 грн, середня довідникова вартість причепа ПР ПВА 2,т 2008 року виготовлення, становить 20600,00 грн. (а.с.93 том.1).

Відповідно до договору дарування нежитлової будівлі від 24 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Горбачем В. П., дарувальник ОСОБА_10 безоплатно передав у власність обдаровуваному, а обдаровуваний ОСОБА_2 , прийняв у власність нежитлову будівлю, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » АДРЕСА_1 (а.с.54 том.1), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 січня 2014 року №16664340 (а.с.55 том.1).

Згідно з договором дарування житлового будинку з вбудованим магазином від 27 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Горбачем В. П., дарувальник ОСОБА_10 безоплатно передав у власність обдаровуваному, а обдаровуваний ОСОБА_2 , прийняв у власність житловий будинок з вбудованим магазином АДРЕСА_2 (а.с.56 том.1), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2014 року №16852316 (а.с. 59 том.1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 27 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Горбачем В. П., дарувальник ОСОБА_10 безоплатно передав у власність обдаровуваному, а обдаровуваний ОСОБА_2 , прийняв у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0213 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки - 7125710100:01:003:0616 (а.с.58 том.1), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2014 року №16850954 (а.с.57 том.1).

Згідно з будинковою книгою для реєстрації громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 за вказаною адресою зареєстрований з 24 грудня 2013 року, ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстрована з 24 грудня 2013 року (а.с.60-61 том.1).

У довідці від 01 вересня 2008 року № 3752, виданій виконавчим комітетом Шполянської міської ради Черкаської області, зазначено, що ОСОБА_1 1975 року народження зареєстрована по АДРЕСА_4 , та проживає за даною адресою з 13 вересня 2007 року і по час видачі довідки. ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_5 , з 1987 року по 13 вересня 2007 року (а.с.108 том.1).

Відповідно до свідоцтва по державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №709624 ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 06 квітня 2006 року (а.с.107 том.1).

За даними свідоцтва платника єдиного податку від 28 травня 2012 року серії А №198826 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка здійснювала господарську діяльність по Україні спочатку за адресою: АДРЕСА_1 , а з 01 жовтня 2013 року - за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 сплачує єдиний податок в розмірі 20% від мінімального розміру заробітної плати, займається роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, з 01 жовтня 2013 року додано такі види діяльності: роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, інші вили роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах (а.с.75 том.1).

Відповідно до статуту ПП «Мрія-1» у новій редакції від 27 жовтня 2006 року місцезнаходження підприємства: Україна, 20600, Черкаська область, м. Шпола, вул. Некрасова, 96. Засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Підприємство засноване на власності фізичної особи і по організаційно-правовій формі є приватним підприємством. Статутний фонд підприємства складає 35 000,00 грн. Підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, печатки зі своїм найменуванням, штампи для документів та бланки зі своєю назвою, рахунки в банках, в тому числі валютні та інші реквізити. Підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями всім закріпленим за ним майном, на яке може бути накладене стягнення згідно з діючими законодавчими актами. Засновник не відповідає за зобов`язаннями підприємства, як і підприємство не відповідає за зобов`язаннями засновника, крім випадків, передбачених законодавством (а.с.96-103 том.1).

Рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради від 29 червня 1993 року № П/6 було вирішено зареєструвати ПП «Мрія», засновник підприємства ОСОБА_2 , юридична адреса підприємства - АДРЕСА_4 (а.с.104 том.1).

Відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ПП «Мрія-1» станом на 31 грудня 2015 року чистий дохід від реалізації продукції склав 1180,50 тис. грн. (а.с.105 том.1).

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2017 року № 89722751 два житлові будинки з вбудованими магазинами та господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_3 , належать на праві приватної власності ПП «МРІЯ-1», на підставі акту прийому - передачі, б/н, виданого 14 квітня 2017 року, видавник ОСОБА_2 та ПП «МРІЯ -1», номер запису про право власності від 09 червня 2017 року 20936126, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 356610671257, державний реєстратор Чепур Т. О., виконавчий комітет Лип`янської сільської ради Шполянського району, Черкаської області. (а.с.29 том.3).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ПП «МРІЯ-1» є ОСОБА_2 (а.с.31-33 том.3).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 14 жовтня 2006 року серії НОМЕР_13 , виданим Шполянським РП ДАІ ГУ МВС України, причіп ПФ «Фермер», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , належить ОСОБА_2 (а.с.106 том.1).

Відповідно до договору про спільне будівництво від 25 грудня 2005 року, укладеного між замовником ОСОБА_2 та інвестором - ОСОБА_10 , предметом якого є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва об`єкту на земельній ділянці з подальшим розподілом приміщень об`єкту між сторонами згідно з умовами договору в АДРЕСА_3 , замовник надає для будівництва об`єкту земельну ділянку (без зміни землекористувача) та виступає як замовник будівництва об`єкту, а Інвестор здійснює фінансування будівництва об`єкту. Згідно з пунктом 3.1. даного договору сторони розподіляють між собою приміщення об`єкту в наступних частках. Замовник отримує 50% від корисної площі об`єкту, а інвестор 50%. Відповідно до пункту 4.1 даного договору протягом тридцяти календарних днів з моменту закінчення спорудження об`єкту та введення його в експлуатацію сторони здійснюють фактичний розподіл приміщень об`єкта в натурі на підставі Акту розподілу приміщень (а.с.187-188 том.1).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно - технічної експертизи від 19 лютого 2018 року №17-18 підготовленого судовим експертом - Печиборщ В. З., ринкова вартість житлового будинку з вбудованим магазином і підвалом та господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_3 , визначеного за поєднанням порівняльного та доходного підходів станом на час проведення експертизи складає 4 679 660,00 грн. Поділ в натурі житлового будинку з вбудованим магазином, підвалом та господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_3 відповідно до часток кожного зі співвласників (по Ѕ частині) можливий. У дослідницькій частині до другого питання експертом розроблено два варіанти поділу даного будинковолодіння в частках Ѕ до Ѕ та наведені пропозиції щодо переобладнання об`єкта експертизи, а також визначена грошова компенсація співвласнику, частка якого після поділу стала меншою. Графічне зображення даного поділу наведено в додатках №1,1а, 2,2а. (а.с.94-146 том.3).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визнання факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з вересня 2004 року по 07 липня 2007 року

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У частинах першій, другій статті 74 СК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення у справі в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що ОСОБА_1 не довела наявність між нею і ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю та не надала доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині за недоведеністю, при цьому правильно зазначив, що періодичне спільне проживання сторін у спірному будинку не є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 74 СК України.

Щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 майна: причіпа ПФ 01 «Фермер», державний номерний знак НОМЕР_6 16 січня 2007 року випуску, автомобіля «Форд Транзіт» та стягнення компенсації за Ѕ частини вартості майна та розподілу спільного майна - будинковолодіння з вбудованими магазинами та господарськими будівлями, що розташовані у АДРЕСА_3

Відповідно до статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Під час поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2005 року було визнано за ОСОБА_2 право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок будинку, площею забудови 235,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці, площею 1197 кв. м, за адресою АДРЕСА_3 , вартістю 21700,00 грн. (а.с.47 том.1).

Також встановлено, що у грудні 2005 року між замовником ОСОБА_2 та інвестором ОСОБА_10 укладено договорів про спільне будівництво. Предметом договору є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва об`єкту на земельній ділянці з подальшим розподілом приміщень об`єкту між сторонами згідно з умовами договору в АДРЕСА_3 , замовник надає для будівництва об`єкту земельну ділянку (без зміни землекористувача) та виступає в якості замовника будівництва об`єкту, а Інвестор здійснює фінансування будівництва об`єкту.

Пунктом 3.1 даного договору встановлено, що сторони розподіляють між собою приміщення об`єкту в наступних частках. Замовник отримує 50% від корисної площі об`єкту, а інвестор 50%.

Відповідно до пункту 4.1 даного договору протягом тридцяти календарних днів з моменту закінчення спорудження об`єкту та введення його в експлуатацію сторони здійснюють фактичний розподіл приміщень об`єкта в натурі на підставі Акту розподілу приміщень (а.с.187-188 том.1).

12 квітня 2007 року було прийнято в експлуатацію об`єкт за адресою АДРЕСА_3 житловий будинок з вбудованим магазином, що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 12 квітня 2007 року серії АП №000933 (а.с.48-52 том.1).

Отже, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що об`єкт нерухомості, розташований по АДРЕСА_3 , перебував у власності ОСОБА_2 з 2005 року (тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 ) і лише в жовтні 2007 року було зареєстроване державою право власності за ОСОБА_2 та враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що вона своїм коштами або своєю працею брала участь у будівництві будинку АДРЕСА_3 , дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що житловий будинок з вбудованими магазинами та господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_3 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності на нього у ОСОБА_2 виникло ще до укладення шлюбу, хоча і було зареєстровано за відповідачем під час перебування у шлюбі.

Встановивши, що транспортні засоби: автомобіль FORD Transit, 2006 року випуску та причіп ПФ «Фермер», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6 , були набуті у власність ОСОБА_2 у 2006 році, тобто в період до укладення шлюбу з ОСОБА_11 , а факт спільного проживання однією сім`єю в даний період не доведений, суди дійшли правильного висновку, що дане майно не є спільним сумісним майном та вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.

Щодо автомобіля Ніссан Тіана, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 серпня 2008 року серії НОМЕР_18 , легковий автомобіль Nissan Teana, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , зареєстрований за ПП «Мрія-1» (а.с.53 том.1).

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини щодо майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про підприємництво».

Майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60 61 СК України.

Апеляційним судом встановлено, що набуття ПП «Мрія-1», власником якого є ОСОБА_2 , права власності на легковий автомобіль Nissan Teana, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8 , який був придбаний у 2008 році під час шлюбу відповідача з ОСОБА_1 , та передаючи його до статутного фонду, ОСОБА_2 діяв виключно як власник цього майна й суб`єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

За таких обставин, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині, обґрунтовано вважав, що легковий автомобіль Nissan Teana, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8 , який був придбаний у 2008 році належить ПП «Мрія-1» та не належить до спільної сумісної власності подружжя.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації 1/2 частки доходу ПП «Мрія-1» за 2015 рік

Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про підприємництво».

Відповідно до статті 55 ГК України суб`єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (стаття 62 ГК України).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (стаття 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62 66 ГК України).

Відповідно до статуту приватного підприємства «Мрія-1» у новій редакції від 27 жовтня 2006 року засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 . Підприємство засноване на власності фізичної особи і по організаційно-правовій формі є приватним підприємством (а.с. 96-103 том. 1).

Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60 61 СК України.

Для того щоб визнати майно приватного підприємства об`єктом спільної сумісної власності подружжя, необхідно довести факт, що статутний капітал та майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної власності подружжя.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 404/1081/17.

Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі від 11 березня 2020 року № 161/19023/17.

Таким чином, вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації 1/2 частки доходу ПП «Мрія-1» за 2015 рік, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із безпідставності цих позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року у нескасованій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська