Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 711/4010/13-ц
Провадження № 14-429цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (далі - ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога», відповідач) про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку
за касаційною скаргою відповідача на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року, ухвалене суддею Михальченко Ю. В., і рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.1. 7 травня 2013 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11 вересня 2014 року просила стягнути з відповідача : 72 000,00 грн вихідної допомоги; 18 633,60 грн компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу; 9 870,90 грн - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги; 318 977,01 грн середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги (за період з 16 лютого 2010 року до 11 вересня 2014 року включно); 41 676,55 грн компенсації за невчасно виплачений середній заробіток; 21 421,50 грн - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку; середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги з 12 вересня 2014 року до дня ухвалення судового рішення.
2. Мотивувала позов такими обставинами :
2.1. З 2 червня 2008 року позивачка працювала за сумісництвом фінансовим директором ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога».
2.2. 30 січня 2008 року сторони уклали строковий трудовий договір, згідно з яким позивачку прийняли за сумісництвом на посаду головного бухгалтера ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» з 1 жовтня 2008 року до 1 жовтня 2023 року зі встановленим посадовим окладом 6 000,00 грн.
2.3. 16 лютого 2010 року ліквідатор відповідача видав наказ № 03-к, згідно з яким звільнив позивачку з 17 лютого 2010 року з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
2.4. 30 серпня 2010 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі № 2-927/2010, в якому змінив формулювання підстави звільнення на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з ліквідацією підприємства), змінив дату звільнення з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року, стягнув заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 5 902,99 грн.
2.5. Звільняючи позивачку з роботи, відповідач не виплатив їй вихідну допомогу, хоча позивачка зверталася з відповідною вимогою.
Короткий зміст судових рішень (первинний розгляд)
3. 5 грудня 2013 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Це рішення 19 лютого 2014 року ухвалою залишив без змін Апеляційний суд Черкаської області. Суди вважали, що позивачка дізналася про порушення її права у день звільнення і не звернулася з позовом до суду у встановлений законом строк.
4. 21 травня 2014 рокуколегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановила ухвалу, згідно з якою скасувала рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 грудня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2014 року, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивувала тим, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник не обмежений будь-яким строком звернення до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи нарахував роботодавець належні працівникові виплати.
Короткий зміст судових рішень (новий розгляд)
5. 10 жовтня 2014 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив заочне рішення про задоволення позовних вимог: стягнув з відповідача на користь позивачки 482 579,56 грн, з яких: 72 000,00 грн вихідної допомоги; 18 633,60 грн компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу; 9 870,90 грн - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги; 318 977,01 грн середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги; 41 676,55 грн компенсації за невчасно виплачений середній заробіток; 21 421,50 грн - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку. Крім того, суд стягнув 5 860,47 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року до дня постановлення судового рішення.
6. Мотивував рішення так:
6.1. Звільняючи позивачку, відповідач не виплатив їй усі належні суми, незважаючи на те, що позивачка письмово зверталася до відповідача із відповідними заявами-вимогами від 23 лютого 2011 року та від 4 липня 2011 року.
6.2. Факт звільнення позивачки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України є визначальним для виплати вихідної допомоги, гарантованої статтею 44 цього кодексу.
6.3. Позивачка не отримала вчасно вихідну допомогу, право на яку мала на підставі рішення суду від 30 серпня 2010 року, зокрема, про зміну формулювання підстави звільнення та про зміну дати звільнення. Крім того, слід стягнути з відповідача інші компенсаційні виплати, передбачені законом.
6.4. Середній заробіток позивачки за весь період затримки розрахунку, починаючи з лютого 2010 року, станом на 11 вересня 2014 року складає 318 977,01 грн.
7. 11 лютого 2016 року Апеляційний суд Черкаської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року та відмовив у задоволенні позову.
8. Мотивував тим, що Господарський суд Київської області у рішенні від 5 вересня 2012 року у справі № К14/198-10/21/8/23 визнав недійсними рішення наглядової ради ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» від 30 січня 2008 року, зокрема про укладення трудового договору із позивачкою. З огляду на наведене позивачка працювала у відповідача не за трудовим договором від 30 січня 2008 року, а за наказом від 1 жовтня 2008 року. Тому вона не має права на отримання вихідної допомоги у сумі 72 000 грн, як передбачає трудовий договір.
9. 14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2016 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
10. Мотивував, зокрема, тим, що визначальним для виплати позивачці вихідної допомоги, гарантованої статтею 44 КЗпП України, є факт звільнення позивачки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а приписи статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до трудових відносин не застосовуються.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
11. 18 травня 2017 року Апеляційний суд Черкаської області ухвалив рішення, згідно з яким: скасував заочне рішення суду першої інстанції у частині стягнення 9 870,90 грн як трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та 21 421,50 грн як трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку; у цій частині - відмовив у задоволенні позову, а в іншій - заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.
12. Рішення апеляційний суд мотивував так :
12.1. Суд першої інстанції помилково застосував приписи статті 625 ЦК України, які незастосовні до трудових, сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
12.2. Висновок суду першої інстанції про задоволення позову та про наявність підстав для виплати позивачці вихідної допомоги у розмірі 72 000,00 грн є обґрунтованим, оскільки право на таку виплату випливає зі змісту рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року у справі № 2-927/2010, яке набрало законної сили та є чинним. Наявність такого права також підтвердив суд касаційної інстанції у справі № 711/4010/13-ц.
12.3. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за період затримки розрахунку з 10 лютого 2010 року, що станом на 11 вересня 2014 року становить 318 977,01 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. 30 червня 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року, а провадження у справі - закрити.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
14. 17 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :
15.1. Спір має розглядати господарський суд, оскільки на момент подання позову було порушене провадження про банкрутство відповідача.
15.2. Прострочення з виплати належних позивачці при звільненні сум необхідно було розраховувати з дати набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року у справі № 2-927/2010, а не з наступного дня за днем звільнення позивачки.
(2) Доводи позивачки
16. 28 вересня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційну скаргу, які мотивувала так :
16.1. Справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
16.2. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року вже було предметом касаційного перегляду, а тому його не може двічі переглядати один і той самий суд.
16.3. Суд має застосувати викладені у постановах від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13 і від 3 липня 2013 року у справі № 6-64цс13 висновки Верховного Суду України про те, що роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
16.4. Компенсацію через затримку виплати заробітної плати, а також вихідну допомогу, яка входить до структури заробітної плати, встановлює стаття 34 Закону України «Про оплату праці», статті 2 і 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення компенсації працівникам втрат частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
17. Відповідач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі з огляду на те, що на момент подання позову було порушене провадження про банкрутство відповідача. Натомість позивачка заперечила проти касаційної скарги, вважаючи, що суди правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду з таким доводом позивачки погоджується.
18. 4 листопада 2012 року набрав чинності Закон України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» (далі - Закон України № 5405-VI), який, зокрема, вніс зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України про визнання банкрутом) у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон України № 4212-VI).
19. Закон України № 5405-VI доповнив розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI пунктом 1-1 такого змісту: положення Закону України про визнання банкрутом застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення Закону України про визнання банкрутом, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
20. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI), відповідно до частини четвертої статті 10 якого суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Крім того, підпункт 1 пункту 7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI доповнив частину першу статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) пунктом 7, згідно з яким господарським судам стали підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
21. Отже ГПК України та Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI з 19 січня 2013 року встановили для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржника у такій справі.
22. Проте Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI, зокрема і його частина четверта статті 10, згідно з пунктом 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI) не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарський суд ухвалив постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
23. 27 листопада 2009 року Господарський суд Київської області ухвалив постанову у справі № 111/14б-03/3-06/11, якою визнав відповідача банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру (т. 2, а. с. 245-246).
24. Отже, оскільки позивачка звернулася до суду у травні 2013 року, а господарський суд визнав відповідача банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру ще 27 листопада 2009 року, на вимоги позивачки не поширюється юрисдикція господарського суду, встановлена частиною четвертою статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VIта пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій (аналогічний висновок щодо юрисдикції суду сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц (пункти 24-33)). Тому суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули вимоги позивачки за правилами цивільного судочинства.
(1.2) Щодо суті спору
25. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
26. Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядає касаційну скаргу відповідача, яку він подав 30 червня 2017 року і розгляд якої не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності цим Законом.
27. У касаційній скарзі є лише доводи щодо порушення судами першої й апеляційної інстанцій правил юрисдикції та щодо початку періоду прострочення з виплати належних позивачці при звільненні сум. Однак, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
(1.2.1) Щодо права на вихідну допомогу та стягнення середнього заробітку через її невиплату
28. Стаття 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша статті 9-1 КЗпП України). Іншими словами, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.
29. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 30 серпня 2010 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі № 2-927/2010, яким змінив формулювання підстави звільнення позивачки з посади головного бухгалтера-фінансового директора ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» з пункту 4 статті 40 КЗпП України (через прогул без поважних причин) на пункт 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, а також змінив дату звільнення позивачки з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року.
30. 5 листопада 2013 року позивачка змінила позов, зокрема, заявила вимогу про стягнення з відповідача 72 000 грн вихідної допомоги, оскільки пункт 6.2 трудового договору від 30 січня 2008 року передбачав, що при звільненні головного бухгалтера у зв`язку із ліквідацією відповідача в момент звільнення виплачується вихідна допомога в розмірі дванадцяти заробітних плат, виходячи з розміру щомісячної заробітної плати головного бухгалтера, яка вказана в пункті 6.1 цього договору (6 000 грн).
31. З огляду на вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року, про те, що факт звільнення позивачки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України є визначальним для виплати їй вихідної допомоги, гарантованої статтею 44 КЗпП України, суди першої й апеляційної інстанцій під час другого нового розгляду справи вважали вказану вимогу позивачки обґрунтованою.
32. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий висновок відповідає нормам матеріального права та звертає увагу на те, що визнання Господарським судом Київської області у рішенні від 5 вересня 2012 року у справі № К14/198-10/21/8/23, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2012 року (т. 2, а. с. 262-266), недійсними рішень наглядової ради ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» від 30 січня 2008 року, зокрема про надання повноважень заступнику голови цієї ради Прохоровському А. С. на підписання із позивачкою трудового договору від 30 січня 2008 року (т. 2, а. с. 258-261), не впливає на чинність цього договору та, відповідно, на право позивачки на вихідну допомогу у передбаченому трудовим договором розмірі. Зрештою, якщо діями посадової особи з підписання означеного договору відповідачеві завдані збитки, законодавство передбачає можливість вимагати від цієї особи їх відшкодування.
33. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
34. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
35. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
36. Позивачка стверджувала, що через невиплату їй вихідної допомоги у визначеному трудовим договором від 30 січня 2008 року розмірі відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки відповідного розрахунку, а саме з 16 лютого 2010 року до дня ухвалення судового рішення включно.
37. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, стягнув середній заробіток у зв`язку із затримкою виплати вихідної допомоги за період з 16 лютого 2010 року до 11 вересня 2014 року включно у сумі, заявленій позивачкою (318 977,01 грн), а також з 12 вересня 2014 року до дня ухвалення судового рішення включно (10 жовтня 2014 року) у сумі 5 860,47 грн.
38. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прострочення виплати належних позивачці при звільненні сум необхідно було розраховувати з дати набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року у справі № 2-927/2010, а не з наступного дня за днем звільнення позивачки. У зазначеному рішенні суд змінив підставу та дату звільнення, з якими пов`язане виконання встановленого законом обов`язку відповідача виплатити позивачці всі суми, які належали їй саме на день звільнення, а не на день набрання законної сили судовим рішенням про зміну формулювання підстави та дати звільнення. Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначили середній заробіток у сумі 318 977,01 + 5 860,47 = 324 837,48 грн через затримку виплати вихідної допомоги за період з 16 лютого 2010 року до 10 жовтня 2014 року включно.
39. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
40. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
41. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
41.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
41.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
41.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
41.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
42. За обставин справи № 711/4010/13-цВелика Палата Верховного Суду вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке :
42.1. У справі № 2-927/2010 позивачка звернулася з позовом у березні 2010 року і не заявляла вимогу про стягнення вихідної допомоги, з невиплатою якої позивачка пов`язує право на стягнення середнього заробітку у цій справі № 711/4010/13-ц.
42.2. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 30 серпня 2010 року у справі № 2-927/2010 встановив, що позивачка має постійне основне місце роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Теплокомсервіс». Згідно з наявною в матеріалах справи № 711/4010/13-ц довідкою з 1 січня 2011 року до 3 грудня 2013 року включно позивачка отримувала заробітну плату від цього товариства (т. 1, а. с. 168). Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року у справі № 2-927/2010 29 грудня 2010 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін (т. 1, а. с. 206-207).
42.3. Позивачка стверджувала, що першу вимогу про виплату вихідної допомоги направила відповідачу лише 26 лютого 2011 року (т. 1, а. с. 84).
42.4. 6 квітня 2011 рокупозивачка подала до Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву (справа № 2-923/2011), в якій просила стягнути з відповідача на свою користь 72 000 грн вихідної допомоги, належної їй на підставі трудового договору від 30 січня 2008 року у зв`язку із звільненням, і середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку (т. 1, а. с. 268-271). Заклопотанням позивачки, проти якого заперечував відповідач, стверджуючи, що задоволення призведе до затягування розгляду справи № 2-923/2011, суд першої інстанції ухвалою від 14 червня 2011 року зупинив провадження у тій справі до вирішення справи № К-14-198-10/21 Господарським судом Київської області (т. 1, а. с. 273), а відновив його ухвалою від 10 квітня 2013 року (т. 1, а. с. 274). 27 червня 2013 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалою залишив без розгляду позов через повторну неявку позивачки до суду без поважних причин (т. 1, а. с. 275). Цю ухвалу 10 жовтня 2013 року залишив без змін ухвалою Апеляційний суд Черкаської області (т. 1, а. с. 276).
42.5. Хоча у цивільній справі № 711/4010/13-цпозов поданий 7 травня 2013 року, позивачка заявила вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги тільки 5 листопада 2013 року.
42.6. Сума вихідної допомоги, присудженої позивачці у справі № 711/4010/13-ц (72 000,00 грн),менша більш ніж у чотири з половиною рази, ніж визначена судами у цій справі сума середнього заробітку позивачки за час затримки виплати при звільненні тієї ж допомоги (324 837,48 грн).
42.7. Одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою виплати їй вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 - 2014 роках розміру сум, які позивачка, недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя (див. пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
43. З огляду на вказані обставини, зокрема наведені дії позивачки та відповідача, заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є очевидно неспівмірною зі встановленим судами попередніх інстанцій розміром заборгованості з виплати вихідної допомоги. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи № 711/4010/13-ці наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 130 000,00 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивачці вихідної допомоги. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.
(1.2.2) Щодо права позивачки на стягнення компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та за невчасно виплачений середній заробіток
44. Позивачка вважала, що має право на таку компенсацію через невчасну виплату їй вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки її виплати. З цим погодилися суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки судів помилковими.
45. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).
46. Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
47. Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
48. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
49. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
50. Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у редакції, чинній на час звільнення позивачки, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
51. Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
52. Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
53. Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
54. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
55. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог позивачки про стягнення компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги.
(1.2.3) Щодо застосування припису частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин
56. Суд першої інстанції вважав обґрунтованою вимогу позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку. Апеляційний суд з цим висновком не погодився. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, відмовляючи у задоволенні вимоги позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати такої допомоги, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права.
57. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
58. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
59. Апеляційний суд вказав, що вимога позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
60. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується та звертає увагу на таке:
60.1. У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вона відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).
60.2. Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
61. Згідно з пунктами 1 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
62. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України у вказаній редакції).
63. Підставами ж для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України у зазначеній редакції).
64. З огляду на наведену оцінку доводів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року слід: 1) скасувати у частині задоволення вимог про стягнення компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток і судових витрат; ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, зменшити на суму вказаних компенсацій загальну суму стягнення з відповідача та провести новий розподіл судових витрат; 2) змінити: викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги; зменшити стягнутий з відповідача на користь позивачки розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 324 837,48 грн до 130 000,00 грн; зменшити відповідно загальну суму стягнення з відповідача; 3) у решті рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та рішення останнього залишити без змін.
65. Визначена рішеннями судів попередніх інстанцій загальна сума стягнення суми вихідної допомоги (72 000 грн), середнього заробітку за час затримки її виплати до дня ухвалення рішення судом першої інстанції включно (318 977,01 грн + 5 860,47 грн), компенсацій за невчасно виплачену вихідну допомогу (18 633,60 грн) і за невчасно виплачений середній заробіток (41 676,55 грн) становить: 72 000 грн + (318 977,01 грн + 5 860,47 грн) + 18 633,60 грн + 41 676,55 грн = 457 147,63 грн.
66. Оскільки Велика Палата Верховного Суду зменшила суму стягнення середнього заробітку до 130 000,00 грн і відмовила у задоволенні вимог про стягнення компенсацій за невчасно виплачені вихідну допомогу та середній заробіток, загальна сума вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки її виплати, яку слід стягнути з відповідача на користь позивачки, становить: 72 000 грн +130 000 грн = 202 000,00 грн.
(2.2) Щодо судових витрат
67. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
68. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
69. Апеляційний суд у мотивувальній частині рішення від 18 травня 2017 року вказав на те, що оскільки він змінив заочне рішення суду першої інстанції, то потрібно змінити розподіл судових витрат, які слід стягнути з відповідача на користь держави за сплату судового збору. Проте, дійшов висновку, що оскільки відповідно до розміру задоволених позовних вимог мав бути сплачений максимальний судовий збір у сумі 3 654,00 грн, то немає підстав зменшувати суму, стягнуту з відповідача на користь держави згідно із заочним рішенням суду першої інстанції.
70. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (частина третя статті 88 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
71. Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не вирішили питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору у сумі 114,70 грн, внесеного позивачкою за подання 7 травня 2013 року позовної заяви (т. 1, а. с. 55), судового збору у сумі 121,80 грн, внесеного відповідачем за подання у серпні 2015 року заяви про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року (т. 2, а. с. 57), а також не вирішили питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору, який мала би сплатити позивачка, якщо би за Законом України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною до 1 вересня 2015 року, не була звільнена від його сплати. Більше того, апеляційний суд не врахував, що він частково задовольнив апеляційну скаргу відповідача, який за її розгляд сплатив 4 020 грн судового збору, а за подання касаційної скарги у лютому 2016 року позивачка вже не була звільнена від сплати судового збору згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Тому судові рішення у частині розподілу судових витрат також необхідно скасувати та провести новий такий розподіл.
72. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною до 1 січня 2017 року).
73. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній з 1 січня 2017 року).
74. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною до 1 вересня 2015 року, позивачі за вимогами, що випливають із трудових правовідносин, були звільнені від сплати судового збору.
75. Для вирішення питання про новий розподіл судових витрат зі сплати судового збору слід визначити, скільки би мав становити такий збір, якби позивачка за законом не була звільнена від його сплати:
75.1. 7 травня 2013 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в просила визнати трудовий договір від 30 січня 2008 року укладеним і визнати недійсним його пункт 7.1 у частині встановлення строку дії цього договору (т. 1, а. с. 1-2). Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною у травні 2013 року, за подання позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, яка станом на 1 січня 2013 року становила у місячному розмірі 1 147,00 грн (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»).Хоча позивачка заявила дві вимоги немайнового характеру, вона сплатила 114,70 грн судового збору (т. 1, а. с. 55).
75.2. 4 червня 2013 року Придніпровський районний суд м. Черкас постановив ухвалу, якою позовну заяву від 7 травня 2013 року повернув. На цю ухвалу 6 червня 2013 року позивачка подала апеляційну скаргу (т. 1, а. с. 49-50). Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною станом на червень 2013 року, судовий збір за подання такої скарги становив 114,70 грн (0,1 розміру мінімальної заробітної плати). Позивачка судовий збір не сплачувала.
75.3. 11 вересня 2013 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу позивачки задовольнив: ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 4 червня 2013 року скасував, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
75.4. 1 листопада 2013 року позивачка подала «позовну заяву про збільшення позовних вимог» (т. 1, а. с. 125-130), в якій змінила предмет позову та з урахуванням клопотання від 3 грудня 2013 року (т. 1, а. с. 176) заявила до стягнення з відповідача на її користь 373 884,21 грн. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у листопаді 2013 року, за подання до суду позовної заяви майнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Оскільки 1 відсоток від 373 884,21 грн становить 3 738,84 грн, що більше ніж 3 розміри мінімальної заробітної плати (1 147,00 грн х 3 = 3 441,00 грн), то за розгляд заяви від 1 листопада 2013 року з урахуванням клопотання від 3 грудня 2013 року позивачка мала би сплатити 3 441,00 грн судового збору, якби не була звільнена від його сплати.
75.5. 5 грудня 2013 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, на яке у грудні 2013 року позивачка подала апеляційну скаргу (т. 1, а. с. 189-196). Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у грудні 2013 року, за подання цієї апеляційної скарги позивачка мала би сплатити, якби не була звільнена від такої сплати, судовий збір у сумі 1 720,5 грн(3 441,00 грн х 0,5) як 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.
75.6. 19 лютого 2014 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою відхилив апеляційну скаргу позивачки на рішення суду першої інстанції. На рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 грудня 2013 рокута на вказану ухвалу 11 березня 2014 року позивачка подала касаційну скаргу (т. 2, а. с. 1-3). Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у березні 2014 року за подання цієї скарги позивачка мала би сплатити, якби не була звільнена від такої сплати, судовий збір у сумі 2 408,70 грн (3 441,00 грн х 0,7) як 70 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.
75.7. 21 травня 2014 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановила ухвалу, згідно з якою скасувала рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 грудня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2014 року, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
75.8. Останню заяву про зміну позовних вимог, які потім розглянули суди, позивачка подала у вересні 2014 року (т. 2, а. с. 18-23), заявивши до стягнення 482 579,56 грн. Мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2014 року становила у місячному розмірі 1 218,00 грн (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»).А відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у вересні 2014 року, за подання до суду позовної заяви майнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.Оскільки 1 відсоток від 482 579,56 грн становить 4 825,79 грн, що більше, ніж 3 розміри мінімальної заробітної плати (1 218,00 грн х 3 = 3 654,00 грн), то за розгляд заяви, яку позивачка подала у вересні 2014 року, вона би мала сплатити 3 654,00 грн судового збору, якби не була звільнена від його сплати.
75.9. 10 жовтня 2014 року, задовольнивши позов, суд першої інстанції у заочному рішенні стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 3 654,00 грн (1 218 х 3), тобто максимальну ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, визначену у частині другій статті 4 ЗаконуУкраїни «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позивачкою останньої заяви про зміну позовних вимог.
75.10. За подання у серпні 2015 року заяви про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року (т. 2, а. с. 51-56) відповідач сплатив 121,80 грн судового збору (т. 2, а. с. 57), тобто 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої у місячному розмірі станом на 1 січня 2015 року згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (1 218,00 грн).
75.11. За подання у січні 2016 року апеляційної скарги (т. 2, а. с. 232-241) на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року відповідач сплатив 4 020,00 грн судового збору (т. 3, а. с. 19), тоді як згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній станом на час подання зазначеної скарги, мав сплатити 4 019,40 грн, тобто 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
75.12. 11 лютого 2016 року Апеляційний суд Черкаської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 10 жовтня 2014 року та відмовив у задоволенні позову.
75.13. 23 лютого 2016 року позивачка подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду (т. 3, а. с. 92-97). За розгляд цієї скарги відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час її подання, мав бути сплачений судовий збір у сумі 4 384,80 грн (120 % ставки, яка мала бути сплачена при поданні позовної заяви). Позивачка судовий збір не сплатила. Пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у лютому 2016 року, звільняв від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Оскільки вихідна допомога, середній заробіток за час затримки її виплати (щодо судового збору за подання касаційної скарги у справі за позовом, зокрема, про стягнення середнього заробітку див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16), компенсації за невчасно виплачені вихідну допомогу та середній заробіток, три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку не належать до структури заробітної плати, позивачка не була звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Враховуючи майновий стан сторони, суд міг звільнити від сплати судового збору відповідно до статті 8 вказаного Закону. Проте, таке рішення щодо позивачки суд касаційної інстанції не ухвалював.
75.14. 14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив касаційну скаргу позивачки частково: скасував рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2016 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
75.15. 18 травня 2017 року апеляційний суд ухвалив рішення, яким задовольнив апеляційну скаргу відповідача частково.
76. За подання 30 червня 2017 року касаційної скарги відповідач сплатив судовий збір у сумі 4 384,80 грн (т. 4, а. с. 34) як 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у червні 2017 року).
77. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
78. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї ж статті).
79. Оскільки Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу відповідача, судові рішення у частині скасувала, а у частині - змінила, зменшивши суму коштів, які слід стягнути з відповідача на користь позивачки, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції:
79.1. Позивачка за час розгляду справи у всіх інстанціях сплатила судовий збір у сумі 114,70 грн(подаючи 7 травня 2013 року первинну позовну заяву), хоча за законом була звільнена від сплати судового збору, крім як за подання касаційної скарги у лютому 2016 року (4 384,80 грн).
79.2. Відповідач за час розгляду справи у всіх інстанціях сплатив судовий збір у сумі: 121,80 грн (за подання у серпні 2015 року заяви про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року) +4 020,00 грн (за подання у січні 2016 року апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2014 року) +4 384,80 грн (за подання 30 червня 2017 року касаційної скаргина заочне рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду від 18 травня 2017 року) = 8 526,60 грн. З цієї суми 0,60 грн - переплата за подання у січні 2016 року апеляційної скарги, з огляду на що сума понесених відповідачем витрат, які треба розподілити, становить 8 526,00 грн.
79.3. Через звільнення позивачки від сплати судового збору за рахунок Державного бюджету України понесені витрати у сумі: 229,4 грн (за подання 7 травня 2013 року первинної позовної заяви) + 114,70 грн (за оскарження ухвали суду першої інстанції від 4 червня 2013 року) + 3441,00 грн (за розгляд вимог, заявлених 1 листопада 2013 року) + 1 720,5 грн (за подання у грудні 2013 року апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 5 грудня 2013 року) + 2 408,70 грн (за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду) + 3 654,00 грн (за розгляд вимог, заявлених у вересні 2014 року) - 3441,00 грн (за розгляд вимог, заявлених 1 листопада 2013 року) - 229,4 грн (за розгляд вимог, заявлений у первинній позовній заяві) = 7 897,9 грн.
79.4. Суд першої інстанції повністю задовольнив вимоги позивачки на суму 488 440,03 грн. Суд апеляційної інстанції задовольнив частково апеляційну скаргу відповідача та, зокрема, зменшив загальну суму, що мала бути стягнута на користь позивачки до такої: 488 440,03 грн - 9 870,90 грн - 21 421,50 грн = 457 147,63 грн. А суд касаційної інстанції зменшив загальну сума стягнення з відповідача на користь позивачки з 457 147,63 грн до 202 000 грн (орієнтовно 41,356 % від 488 440,03 грн), тобто зменшена приблизно на 58,644 % (що дорівнює 286 440,03 грн).
79.5. Отже, сума судового збору, яку відповідач сплатив під час розгляду справи у судах і яку йому треба повернути з Державного бюджету України відповідно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив, становить: 58,644 % х 8 526,00 грн : 100% = 4 999,99 грн.
79.6. Натомість відповідач мав би компенсувати Державному бюджету України відповідно до розміру позовних вимог, яку суд задовольнив, таку суму: 41,356 % х 7 897,90 грн (загальна сума витрат через звільнення позивачки від сплати судового збору) : 100% = 3266,26 грн.
79.7. З огляду на вказане на користь відповідача слід стягнути з Державного бюджету України: 4 999,99 грн - 3266,26 грн = 1 733,73 грн.
79.8. Крім того, беручи до уваги розмір позовних вимог, які задовольнив суд, а також те, що позивачка не заплатила судовий збір за подання касаційної скарги у лютому 2016 року у сумі 4 384,80 грн, з неї слід би було стягнути на користь Державного бюджету України: 58,644 % х 4 384,80 грн : 100% = 2 571,42 грн. Проте з огляду на сплату позивачкою судового збору у сумі 114,70 грн за подання первинної позовної заяви доцільно стягнути з позивачки на користь Державного бюджету України різницю: 2571,42 грн - 114,70 грн = 2 456,72 грн.
80. Стосовно надмірно сплаченого відповідачем судового збору у сумі 0,60 грн за подання у січні 2016 року апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2014 року Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідач має право заявити клопотання про повернення вказаної суми з Державного бюджету України згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» (див. близький за змістом висновок у пункті 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Керуючись частинами першою, шостою, десятою, тринадцятоюстатті 141, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 410, статтями 412 416 418 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога»задовольнити частково.
2. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року змінити :
- у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги;
- у резолютивних частинах, зменшивши стягнутий з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги з 16 лютого 2010 року до 10 жовтня 2014 року включно з 324 837 (трьохсот двадцяти чотирьох тисяч восьмиста тридцяти семи) грн 48 коп до 130 000 (ста тридцяти тисяч) грн 00 коп., та відповідно зменшивши загальну суму, що підлягає стягненню з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 , до 202 000 (двісті двох тисяч) грн (з урахуванням зменшеної суми середнього заробітку та відмови у стягненні компенсацій за невчасно виплачену вихідну допомогу і за невчасно виплачений середній заробіток).
3. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року у частині задоволення вимог про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги, а також у частині розподілу судових витрат скасувати.
У цій частині ухвалити нове рішення:
- у задоволенні позову про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомогивідмовити;
- стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у сумі 2 456 (дві тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн 72 коп.;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (ідентифікаційний код 00291013; 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу (нова назва - Соборна), 152) витрати зі сплати судового збору у сумі 1 733 (одна тисяча сімсот тридцять три) грн 73 коп.
4. У решті заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська