№ 711/82/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 711/82/24

провадження № 61-12088св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- Черкаська міська рада,

третя особа- Перша черкаська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Альони Валеріївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Скляренко В. М., та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Новікова О. М., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини та визнання спадкоємцем четвертої черги.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 2011 року постійно проживає та працює у м. Черкаси, хоча має зареєстроване місце проживання у с. Мехедівка Золотоніського району Черкаської області. На початку 2012 року вона познайомилась з ОСОБА_2 і вони стали підтримувати дружні стосунки. Влітку 2012 року у неї виникла необхідність знайти нове житло, про що вона повідомила ОСОБА_2 , а остання, будучи літньою та самотньою людиною, запропонувала їй проживати разом із нею. З серпня 2012 року вони проживали разом у квартирі ОСОБА_2 .

Вказувала на те, що ОСОБА_2 була самотньою людиною похилого віку, зі слабким здоров`ям, а тому вона допомагала їй в побутових справах (прибирання у квартирі, прання, приготування їжі, походи до магазину, аптеки тощо), а також за власні кошти здійснювала поточні, в тому числі косметичний, ремонти житла. Періодично вона їздила до с. МехедівкаЗолотоніського району Черкаської області, де має власний город, який обробляла та звідти привозила городину. У кінці серпня 2019 року вона виїхала до свого житла у с. Мехедівці Золотоніського району Черкаської області, щоб зібрати урожай та прибрати город, а коли повернулася наприкінці жовтня 2019 року, то довідалася, що ОСОБА_2 померла у власній квартирі.

Зазначала, що на час звернення до суду з цим позовом вона продовжує проживати у квартирі ОСОБА_2 і за весь цей час ніхто з родичів останньої не з`являвся.

Вважала, що вона набула прав спадкоємця померлої і фактично прийняла спадщину. У грудні 2023 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить квартира, що належала померлій на праві приватної власності, та дізналась, що у Спадковому реєстрі вже заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_2 на підставі заяви кредитора померлої. Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи, які підтверджують наявність в неї права на спадкування та відсутнє підтвердження її проживання разом зі спадкодавцем на момент смерті.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила судвстановити факт її постійного проживання однією сім`єю більше п`яти років до моменту смерті спадкоємця ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , у період з серпня 2012 року до серпня 2019 року, тобто до дня смерті ОСОБА_2 , та визнати її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А. В. залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довела факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом п`яти років до відкриття спадщини та не набула права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Севастьянова А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам, наданим позивачкою, у сукупності, а тому дійшли помилкового висновку про те, що позивачка не довела факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом п`яти років до відкриття спадщини.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) та у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св18), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17 (провадження № 61-18743св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник Черкаської міської ради подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 березня 1998 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16 серпня 1989 року була зареєстрованою та проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначена квартира є однокімнатною, загальною площею 32,9 кв. м, що розташована на п`ятому поверсі дев`ятиповерхового будинку і належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 20 листопада 1997 року.

Згідно з актом проживання особи від 04 грудня 2012 року, складеним комісією комітету самоорганізації населення мікрорайону «Соборний» у складі голови та секретаря комітету, за наслідками обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що разом із власницею квартири ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 31 серпня 2019 року № 800 причина смерті не встановлена із-за гнилісних змін. Актовий запис про смерть ОСОБА_2 складений 31 жовтня 2019 року за заявою працівника КП «Комбінат комунальних підприємств» Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради. Витяг з Державного реєстру на отримання одноразової допомоги на поховання не видавався. Паспорт померлої не зданий, а свідоцтво про смерть не сформовано та не видавалося.

Після смерті ОСОБА_2 . Першою черкаською державною нотаріальною конторою 19 лютого 2020 року заведено спадкову справу № 80/2020 (№ 65542793 у Спадковому реєстрі). Дата смерті ОСОБА_2 зазначена - серпень 2019 року. Реєстрація спадкової справи здійснена на підставі вимоги-претензії ОСОБА_3 про задоволення вимоги кредитора. У поданій вимозі-претензії ОСОБА_3 доводить до відома нотаріуса, що він є кредитором ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла у серпні 2019 року, та не повернула йому 140 000,00 грн за розпискою, складеною боржницею.

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 квітня 2023 року у справі № 711/4991/22, яким суд за заявою Черкаської міської ради визнав відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 та передав таку квартиру у комунальну власність територіальної громади в особі Черкаської міської ради.

11 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Першої черкаської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Нотаріус виніс постанову від 12 грудня 2023 року про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові вклади та квартиру, що належали померлій ОСОБА_2 , яка обґрунтована відсутністю документів, що підтверджують родинні та інші відносини між померлою та позивачем, а також відсутністю доказів своєчасного прийняття позивачем спадщини.

Згідно з актом від 29 лютого 2024 року, складеним та підписаним працівниками Департаменту житлово-комунального господарства Черкаської міської ради, про обстеження квартири, що належала померлій ОСОБА_2 , у цій квартирі після смерті її власниці проживають орендарі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала, що з серпня 2012 року вона проживала однією сім`єю з померлою ОСОБА_2 у квартирі померлої, на підтвердження чого надала суду копії особистих документів померлої (паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідка про народження, свідоцтво про смерть матері ОСОБА_2 , диплом професійно-технічної освіти, посвідчення ветерана праці, свідоцтво про право власності на житло, технічний паспорт на квартиру, копії фотографій із зображенням жінок, копії договорів про надання житлово-комунальних послуг до квартири померлої, копії квитанцій про оплату послуг газопостачання до квартири померлої за період з липня по грудень 2012 року, а також копії товарних і фіскальних чеків про придбання продовольчих і непродовольчих товарів, ліків, продуктів харчування у різних торговельних пунктах міста Черкаси у період з 2013 року до 2019 року, а також акт про проживання особи від 04 грудня 2012 року.

За клопотанням представників сторін в судовому засіданні допитано як свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що працює разом з сином позивачки. На замовлення позивачки восени 2012 року він здійснював ремонт сантехнічних виробів у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . У 2013, 2018 - 2019 роках на прохання позивачки він виконував різні ремонтні роботи (ремонт сантехніки; ремонт електричної проводки; малярні роботи; вивіз сміття тощо). У квартирі були присутні ОСОБА_2 та позивачка. Позивачка приносила продукти ОСОБА_2 та готувала їсти. У його присутності вони були у домашньому одязі і характер їх спілкування свідчив, що між ними гарні стосунки. Гроші за виконані ним послуги йому давали або позивачка, або ОСОБА_2 . Усі квитанції щодо купівлі різних матеріалів для виконання ремонтних робіт в нього забирала ОСОБА_2 , яка їх збирала.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що з червня 2019 року проживає у квартирі № 17 , де по сусідству до серпня 2019 року проживала ОСОБА_2 . Померла вела асоціальний образ життя, оскільки збирала у своїй квартирі сміття, носила пакети з недоїдками і часто лежала на поверсі. Будь-яких осіб, які б постійно жили разом з ОСОБА_2 в одній кватирі він не бачив і позивачку не знає. Факт смерті ОСОБА_2 виявила поліція, яку викликав хтось із мешканців будинку, оскільки у будинку був сморід.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що наданий стороною позивача акт про проживання особи від 04 грудня 2012 року за формою та змістом відповідає тим актам, що видавались комітетом самоорганізації населення мікрорайону «Соборний». Територія вулиці Новопречистенська не входить до території, яку обслуговує КСН м-ну «Соборний», але складання такого акту могло мати місце, якщо не було інших комітетів. Обставини складання такого акта він не пам`ятає, але при його складанні могли опитуватись сторонні люди.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що до листопада 2023 року він працював лікарем у відділенні анестезіології і інтенсивної терапії Першої Черкаської міської лікарні. Він особисто знайомий з позивачкою і на її прохання 2-3 рази на рік, в період часу з 2012 року до 2019 року, він приїздив додому до ОСОБА_2 для здійснення медичного огляду на предмет контролю стану серцевих хвороб та тиску. Обстановка в квартирі була дружньою і в квартирі були ОСОБА_2 та позивачка.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він працює лікарем-онкологом і влітку 2018 року до нього звернулася позивачка з проханням оглянути ОСОБА_2 . Тоді він вперше завітав до квартири ( АДРЕСА_5 ), де оглянув ОСОБА_2 та призначив лікування. Також він приїжджав за цією адресою для огляду ОСОБА_2 наприкінці осені 2018 року та весною 2019 року. У квартирі його зустрічали позивачка та ОСОБА_2 і йому здавалось, що вони є родичами, оскільки позивачка турбувалась про стан здоров`я ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачкою на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суди виходили з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.

Показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.

Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.

Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки зі спадкодавицею, надання допомоги померлій за її життя, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивачки із спадкодавицею протягом п`яти років до відкриття спадщини.

Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Альони Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник