ПОСТАНОВА
Іменем України
26 липня 2021 року
Київ
справа №712/23614/12
адміністративне провадження №К/9901/6856/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Воловецької районної ради Закарпатської області
про стягнення боргу та моральної шкоди,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Воловецької районної ради Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019 (головуючий суддя - Деметрадзе Т.Р.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 (головуючий суддя - Гудим Л.Я., судді - Довгополов О.М., Святецький В.В.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. В грудні 2012 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Воловецької районної ради Закарпатської області, в якому просив стягнути з Воловецької районної ради Закарпатської області індексацію вчасно невиплачених листків непрацездатності за рішенням суду із врахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних в розмірі 105 231,93 грн та 6 400 грн моральної шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.12.2010 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №23468261 щодо стягнення на користь позивача боргу, 3% річних та моральної шкоди, однак станом на 27.12.2012 боржником заборгованість не сплачено. У зв`язку із несплатою заборгованості позивачем на підставі виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області виконавчого листа №2а-5981/09 від 24.12.2010 здійснено розрахунок матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за період невиплачених коштів по листках непрацездатності, згідно якого заборгованість відповідача становить 105 231,93 грн.
3. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.05.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2015, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму боргу за рішенням суду згідно виконавчого листа №2а-5891/09 із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних в розмірі 105 231,93 грн та 6 400 грн моральної шкоди.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.08.2017 вказані рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020, позовну заяву задоволено.
Стягнуто з Воловецької районної ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 суму боргу за рішенням суду згідно виконавчого листа №2а-5891/09 із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 105 231,93 грн.
Стягнуто з Воловецької районної ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 6 400 грн.
Стягнуто з Воловецької районної ради Закарпатської області на рахунок держави судовий збір у розмірі 1 116,31 грн.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач свого обов`язку щодо нарахування та виплату коштів згідно листів непрацездатності за виконавчим листом №2а-5981/09 від 24.12.2010 не виконав, та погодився з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, що включає в себе індекс інфляції та 3% річних за весь період прострочення.
7. Суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію, викладену Верховним судом України від 26.04.2017 у справі №3-1522гс16, відхилив доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин, які є трудовими, таких понять як зобов`язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов`язання. Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
8. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього, та дійшов висновку, що позивачу завдано моральну шкоду у розмірі 6 400 гривень.
9. Суд апеляційної інстанції підтримав зазначені висновки та також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки вважав, що до спірних відносин, з врахуванням правової позиції Верховного Суду Україні у справі №3-1522гс16, мають застосовуватися положення ст. 625 ЦК України.
10. Крім того, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про порушення правил територіальної підсудності у цій справі, та вказав, що у відповідності до статті 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються, та оскільки ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду Закарпатської області від 30.03.2018 адміністративну справу №712/23614/12 передано на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за підсудністю, то цей суд, з врахуванням положень ст. 29 КАС України, правомірно прийняв її до свого провадження і розглянув по суті спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
11. 11 березня 2020 року Воловецькою районною радою Закарпатської області подано касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020.
12. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
13. Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №3-1522-гс16, що була застосована в оскаржуваних судових рішеннях.
14. Скаржник вказує на те, що спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.03.2003 встановлено, що виплати, які обчислюють із середньої заробітної плати, індексації не підлягають. Зазначає, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань окрім тих, щодо яких є спеціальне правове регулювання, та стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували правову позицію Верховного Суду України без врахування правової природи та характеру спірних правовідносин.
15. Відповідач також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки його доводам про те, що сума, яку стягнув суд першої інстанції, вже частково стягнута на підставі виконавчого листа, та в матеріалах справи наявна довідка, що свідчить про сплату згідно ВП №23468261 від 27.12.2010, на підставі виконавчого листа №2а-5891/09.
16. Крім того, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на порушення правил територіальної підсудності та відсутність ухвали суду про призначення справи до розгляду після зміни складу суду, а також вказує, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди суди попередніх інстанцій не врахували відсутність доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин.
17. Відзиву на касаційну скаргу не подано, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
18. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2020 для розгляду справи №712/23614/12 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2021 відмовлено Воловецькій районній раді в задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі № 712/23614/12.
20. Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2021 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 було обрано на посаду голови Воловецької районної ради рішенням Воловецької районної ради Закарпатської області від 25.04.2006.
22. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.12.2009 у справі №2а-5981/09 за позовом ОСОБА_1 до Воловецької районної ради про зобов`язання вчинити певні дії Воловецьку районну раду зобов`язано провести нарахування та оплату позивачу згідно листів непрацездатності №368614 від 13.05.2009, №044389 від 22.05.2009, №741374 від 09.06.2009, №861250 від 12.06.2009, №885420 від 11.08.2009, №807829 від 12.08.2009, №735014 від 20.09.2009 та №467826 від 20.10.2009.
23. Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.12.2009 №2а-5981/09 залишено без змін.
24. 24 грудня 2010 року Ужгородським міськрайонним судом видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №23468361, однак станом на 27.12.2012 боржником заборгованість не погашено.
IV. Позиція Верховного Суду
25. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
27. Підставою для відкриття касаційного оскарження позивач вказав необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 26.04.2017 у справі №3-1522-гс16.
28. У зазначеній справі Верховний Суд України з посиланням на статтю 625 ЦК України дійшов висновку про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
29. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у господарських правовідносинах, що виникли у зв`язку з невиконанням Державним агентством автомобільних доріг умов договору підряду в частині оплати робіт з поточного ремонту дороги, а тому застосування цієї правової позиції не є доречним по відношенню до спірних правовідносин. Верховний Суд констатує, що правовідносини у справі №3-1522-гс16 та правовідносини у цій справі не тільки не є подібними, а є різними за своєю правовою природою та змістом. Внаслідок цього, касаційний суд не може відступити від правового висновку, який не є релевантним по відношенню до спірних правовідносин.
30. Судом враховано, що касаційне провадження було відкрито на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, однак вважає за необхідне врахувати правовий висновок щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (тобто після 11.03.2020), в порядку ч. 3 ст. 341 КАС України.
31. Питання щодо застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України до трудових відносин було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.
32. Крім того, Верховний Суд також неодноразово вказував на безпідставність застосування положень статті 625 ЦК України до трудових відносин, зокрема у постановах від 15.04.2020 у справі №807/542/17 та від 19.08.2020 у справі №826/7444/16.
33. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
34. В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
35. Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.
36. У цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Воловецька сільська рада Закарпатської області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.
37. Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є трудовими правовідносинами, а не цивільно-правовими.
38. Судом враховано доводи касаційної скарги про те, що спеціальним законодавством встановлено, що виплати, які обчислюють із середньої заробітної плати, індексації не підлягають.
39. Так, частиною 3 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв`язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.
40. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій були задоволені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди без дослідження відповідних доказів, касаційний суд зазначає, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України з метою перевірки обставин необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №3-1522-гс16, а в силу положень ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Обставин порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, Верховним Судом не встановлено, а тому касаційний перегляд справи в цій частині здійснюється в силу приписів ч. 1 ст. 341 КАС України в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
41. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності у цій справі Верховний Суд відхиляє з огляду на наступне.
42. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 14.02.2013, під час розгляду справи у суді першої інстанції було заявлено клопотання про передачу справи на розгляд до Воловецького районного суду Закарпатської області, мотивоване тим, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: будинок АДРЕСА_1 . Відповідач вважав, що оскільки місцезнаходження відповідача і зареєстроване місце проживання позивача знаходиться в межах Воловецького району Закарпатської області, то справа належить до підсудності Воловецького районного суду Закарпатської області.
43. Разом з тим, судом першої інстанції при розгляді вказаного клопотання встановлено, що згідно з довідкою КП ЖРЕР №4 від 16.02.2014 №1095 ОСОБА_2 проживає у АДРЕСА_2 , а тому ухвалою від 23.05.2017 суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
43. За таких обставин, касаційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності.
44. Згідно зі ст. 351 КАС України cуд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
45. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
46. На підставі наведеного Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача індексації листків непрацездатності з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат за невиконання судового рішення у справі №2а-5981/09.
47. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу за рішенням суду згідно виконавчого листа №2а-5891/09 із урахуванням встановленого індексу інфляції та 3%, та в цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог у вказаній частині відмовити.
48. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
49. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
50. Разом з тим, відповідно до частини другої цієї ж статті, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
51. Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.
52. Відповідачу, який є суб`єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, утому числі пов`язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
53. Таким чином, з огляду на положення статті 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Воловецької районної ради Закарпатської області задовольнити частково.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Воловецької районної ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 суму боргу за рішенням суду згідно виконавчого листа №2а-5891/09 із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 105 231,93 грн.
3. В цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про стягнення з Воловецької районної ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 суму боргу за рішенням суду згідно виконавчого листа №2а-5891/09 із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 105 231,93 грн відмовити повністю.
4. В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду