26.11.2023

№ 712/4368/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 712/4368/21

провадження № 61-9059 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Марцішевської О. М. від 22 листопада

2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Новікова О. М. від 18 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило суд стягнути з відповідачів на свою користь солідарно

24 368,89 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 688 421,14 грн, як кредитну заборгованість станом на 22 січня 2021 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSIPGK00000307.

Згідно з договором Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 45 145,36 доларів США на термін до 14 серпня 2011 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Позивач вказував, що згідно з кредитним договором у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме видав ОСОБА_1 кредит у розмірі 45 145,36 доларів США.

У порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 22 січня 2021 року має заборгованість - 206 951,19 доларів США, яка складається з наступного: 19 159,89 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 5 209,00 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1 074,82 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 181 507,48 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника сплати будь-якої частини суми заборгованості за кредитом.

До стягнення у даній справі Банком пред`явлена частина вказаної заборгованості на суму 24 368,89 доларів США, яка складається з наступного: 19 159,89 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 5 209,00 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Позивач зазначав, що на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Згідно з пунктом 6 договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.

Вказував, що письмова вимога, що була пред`явлена до відповідачів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, проте залишена без задоволення.

Ураховуючи зазначене, АТ КБ «Приватбанк» просило суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 травня

2023 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у позичальника за кредитним договором

від 14 серпня 2008 рокуневиконаного грошового зобов`язання в обсязі, заявленому банком у позові. При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивачем був реалізований в порядку звернення стягнення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на предмет іпотеки, однак доказів оцінки предмету іпотеки на момент його вилучення у іпотекодавця та зарахування коштів від його продажу на погашення заборгованості іпотекодержателя позивачем суду не надано.

Суди вказали, що відповідно до пункту 12 договору поруки від 14 серпня 2008 року строк поруки було погоджено сторонами до закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Згідно умов кредитного договору термін повернення кредиту встановлено - 14 серпня 2011 року, а отже, на момент звернення до суду з даним позовом у квітні 2021 року через понад шість років після спливу терміну повернення кредиту, порука за кредитним договором була припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суд першої інстанції врахував заяву відповідачів про застосування строку позовної давності у цій справі, проте відмовив у задоволенні позовних вимог за недоведеністю позову.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернув стягнення на заставне майно відповідача, що підтверджується рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 липня 2012 року у справі № 2-488/12, тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту вдруге є необґрунтованими, а нарахування процентів після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачено.

Також є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що докази, які б свідчили про повне погашення заборгованості, у справі відсутні, проте згідно виписки по рахунку вбачається наявність заборгованості, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження повного погашення заборгованості, як і не містять оцінку вартості майна, яке було продано. Крім того, щодо виписки, то апеляційний суд зазначає, що вказаний доказ колегією суддів до уваги не приймається, оскільки позивач не додавав його в якості доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції, банк зазначив про виписку по рахунку відповідача лише в апеляційній скарзі, не мотивував належним чином об`єктивну неможливість подання виписки по рахунку до суду першої інстанції, тому такий доказ судом апеляційної інстанції, не приймається. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 15 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Прядки В. М., про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 550,00 грн.

Апеляційний суд вважав, що з урахуванням наданих доказів, конкретних обставин справи та принципів розумності розміру витрат на правничу допомогу, заявник довела такий розмірі у сумі 7 550 грн, а не 15 100 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси

від 22 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду

від 18 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

Отже, судові рішення в частині відмови в позові до поручителя ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржуються та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 712/4368/21 із Соснівського районного суду м. Черкаси. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасника справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що були винесені внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неналежним дослідженням доказів, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що заборгованість за кредитним договором відповідачами в повному обсязі не погашена, а коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки (на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки), виявилось недостатнім для погашення заборгованості. При цьому, із розрахунку заборгованості, наданого до позову, вбачається 07 жовтня 2016 року зменшення заборгованості за тілом кредиту з 35 114,88 дол. США до 19 303,32 дол. США внаслідок зарахування коштів від продажу предмету іпотеки на тіло кредиту. Однак судами розрахунок не прийнято до уваги та не мотивовано підстави цього.

Надана до суду виписка по рахунках є належним та допустимим доказом у справі, підтверджує зарахування коштів від продажу і наявність заборгованості, однак неприйняття апеляційним судом виписки в якості доказів у справі є порушенням норм ЦПК України. Контррозрахунок відповідачем не надано, докази належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту також відсутні. Посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі

№ 200/5647/18.

Зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилося, право вимоги банку про повернення кредиту, сплату процентів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту.

Банк вказує, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не було виконане у повному обсязі, не є підставою для відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості.

Крім того, відповідачами не доведено відсутність заборгованості за процентами у період з 18 січня 2012 року по 22 січня 2021 року та відповідно виконання ними умов договору належним чином. Нарахувань процентів після ухваленого рішення не здійснювалося, борг відповідає розміру, зазначеному в рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вимоги позовної заяви про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі. При цьому, суди ухилилися від вирішення спору щодо стягнення відсотків за період з 18 січня 2012 року по 22 січня 2021 року, не встановили суму заборгованості за зазначений період, помилково зазначили про незаконність їх нарахування після ухваленого рішення про звернення стягнення.

Вказує, що судами проігноровано відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір CSIPGK00000307, згідно з яким АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлювальної лінії

у розмірі 45 145,36 доларів США на наступні цілі: 43 731,34 доларів США на придбання нерухомості, 251,40 доларів США, 219,54 доларів США, 1 414,02 доларів США сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на термін з 14 серпня 2008 року до 14 серпня 2011 року.

Відповідно до пункту 8.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири, 3-кімнатна квартира загальною площею 62,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором CSIPGK00000307 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Згідно з пунктом 6 договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.

27 лютого 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду позовну заяву до

ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 18 січня 2012 у сумі 71 694,03 доларів США, у тому числі 35 119,51 доларів США заборгованість за кредитом, 5 309,00 доларів США заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 074,82 доларів США заборгованість по комісії, 26 746,86 доларів США - пеня та штрафи 31,33 доларів США і 3 412,51 доларів США.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 липня 2012 року у справі

№ 2-488/12 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості в сумі 71 694,03 доларів США звернуто стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 30 серпня 2022 року № 308496763 03.10.2016 здійснена державна реєстрація припинення іпотеки на забезпечення кредитного договору від 14 серпня 2008 року (іпотекодавець ОСОБА_1 ) щодо квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , підстава: заява ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 жовтня

2016 року.

З 19 липня 2021 року власником вказаної квартири зареєстровано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2021 року.

26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором

від 14 серпня 2008 року в сумі 115 490,20 доларів США з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 114,88 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі 5 309 доларів США, заборгованість з комісії у розмірі

1 074,82 доларів США, заборгованість з пені у розмірі 73 991,50 доларів США, стягнення заборгованості за період з 14 серпня 2008 року по 07 серпня 2017 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 серпня 2018 року визнано виконавчий напис від 26 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 2 984 266,77 грн таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до наданого Банком розрахунку боргу у зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 22 січня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість - 206 951,19 доларів США, яка складається з: 19 159,89 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 5 209,00 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1 074,82 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 181 507,48 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідач ОСОБА_1 25 січня 2022 року у районному суді подала заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 189-191, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) Судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відмовляючи у позові АТ КБ «Приватбанк», суди виходили з того, що Банк не довів обґрунтованість позову, розмір заборгованості і у зв`язку з цим не застосували положення про позовну давність, заявлену позичальником.

Верховний Суд з цим не погоджується.

Судом установлено і Банком це доведено, що рішення суду від 04 липня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки виконано, проте виручена від реалізації сума, яка внесена на погашення кредитної заборгованості, не вистачило. Це доводиться із розрахунку Банку, доданого до позову. Підстав ставити цей розрахунок Банку під сумнів у судів не було, оскільки він доведений і враховуються з іншими доказами, які є в матеріалах справи. Більше того, позичальник

ОСОБА_1 , користуючись послугами адвоката, подала да суду заяву про застосування позовної давності, що свідчить про те, що позов обґрунтований. Адже адвокат не може не знати, що позовна давність застосовується виключно у разі обґрунтованості позову.

Обґрунтованість позову підтверджується і тим, що у розрахунку Банку кредитної заборгованості відсутні нарахування процентів після ухвалення у 2012 року рішення суду.

Отже, оскільки після виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитна заборгованість погашена не повністю, то Банк мав право на звернення до суду про стягнення непогашеної кредитної заборгованості.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 рокуу справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18.

Разом з тим, застосуванню підлягають положення норм ЦК України про позовну давність.

Суди встановили, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 липня 2012 року у справі № 2-488/12 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернуто стягнення заборгованності ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 серпня 2008 року на предмет іпотеки - квартиру шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Рішення суду виконано. Кредитну заборгованість повністю не погашено.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору цій справі врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Настання строку кредитування за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України

від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

Як наслідок подання позову і ухвалення у липні 2012 року рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не могло перервати перебіг позовної давності, оскільки пред`явлений у цій справі позов був поданий поза межами трьохрічної позовної давності.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі № 648/3491/15-ц, провадження № 61-13135св18; від 18 серпня 2021 року

у справі № 201/15310/16, провадження № 61-547св21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином у справі, що переглядається, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України. Таких вимог у цій справі заявлено не було.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, оскаржувані рішення районного суду, постанова і як наслідок додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд хоча і скасував судові рішення, частково задовольнивши касаційну скаргу Банку, проте відмовив позивачу у позові з інших правових підстав.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 листопада 2022 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у частині позовних вимог акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець