Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м.Київ
справа № 715/1472/18
провадження № 61-8073св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.В.,
учасники справи:
позивач заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року ускладі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14березня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О., ПоловінкіноїН.Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону вінтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 та Чернівецького прикордонного загону звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору оренди земельної ділянки.
Позов обгрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,7 га, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, знаходиться на території Синьовецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області (кадастровий номер 7321085700:02:006:0047). Відповідно до державного акта на право власності від 08листопада 2005 року серії ЯА № 620383 земельна ділянка належить ОСОБА_1 , цільове призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з публічною кадастровою картою земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та її частина перебуває на території держави Румунії.
17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір оренди цієї земельної ділянки строком на 49 років з метою вирощування товарної сільськогосподарської продукції.
Спірна земельна ділянка відноситься до земель оборонивідповідно до законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги, які не можуть передаватись громадянам у приватну власність.
Частина спірної земельної ділянки незаконно перебуває у власності ОСОБА_1 , атакож у користуванні третіх осіб.
12 червня 2018 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження за №42018260220000062 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.
Просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 620383, виданого ОСОБА_1 , визнати недійсним укладений 17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 0,7 га (кадастровий номер 7321085700:02:006:0047).
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення першої та апеляційної інстанцій, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не встановили, яку частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка, не врахували, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та держави Румунії.
12 червня 2018 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження за № 42018260220000062 за фактом незаконного вилучення земель оборони за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України (триває досудове розслідування).
Спірна земельна ділянка отримана за рахунок земель оборони, які не можуть передаватися громадянам у приватну власність.
Суди не встановили та не зазначили у судових рішеннях, що місцезнаходження спірної земельної ділянки, а саме перебування її між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
Зазначив про обгрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Відомості публічної кадастрової карти не підтверджують факти, які стверджує позивач.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2018 року №124364060, земельна ділянка за кадастровим номером 7321085700:02:006:0047 належить на праві власності ОСОБА_1 , орендарем цієї земельної ділянки є ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку та договором оренди земельної ділянки від 17травня 2015 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження усправі та витребувано справу.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від15січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані ірозгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються впорядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду впорядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені врішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимогЗемельного кодексу України (далі ЗК України) (частина перша статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» (далі Закон № 1345-IV)).
Згідно з частинами першою четвертоюстатті 77 ЗК Україниземлями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт «в» частини 4 статті 84 ЗК України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 1345-IVособливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1345-IVуздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони зособливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих іпожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон зособливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до частини другоїстатті 22 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» (далі Закон № 661-IV)органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Згідно з пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998року «Про прикордонний режим»вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних ісільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Прикордонна смуга це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормамиЗакону №1345-IV.
Звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка отримана із земель оборони з порушенням норм законодавства України і, відповідно, незаконно передана у власність ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 )
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
ЦПК України саме на позивача покладає обов`язок подання до суду доказів, що підтверджують викладені обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.
З матеріалів справи відомо, що згідно з рішенням Синівецької сільської ради від вересня 2000 року № 40 ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) виділено в натурі ділянки на полях № 16, 23. Відповідно до розпорядження Глибоцької районної державної адміністрації від 26 вересня 2005 року № 457 «Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) із земель колективної власності Товариства зобмеженою відповідальністю «Синівецьке» у власність громадян» ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 08листопада 2005 року серії ЯА № 620383.
У матеріалах справи немає доказів щодо наявності рішення органу місцевого самоврядування, якими були встановлені межі прикордонних зон та смуг у межах Чернівецької області, а також відсутні докази, які б підтверджували, що земельна ділянка, кадастровий номер 7321085700:02:006:0047, буланадана для розміщення іпостійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Позивач не довів та не надав доказів на підтвердження того, що права Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , за захистом яких мало місце звернення до суду, були порушені.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та держави Румунії є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають доказам, зібраним у справі.
Із дослідженого судами плану меж земельної ділянки та публічної кадастрової карти України, наданих позивачем до позовної заяви, неможливо встановити, яку саме частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка.
Матеріали справи також не містять відомостей щодо ширини прикордонної смуги, яка знаходиться у користуванні військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, що є необхідною умовою для встановлення обставин, що входить до предмета доказування у цій справі.
Акт обстеження земельної ділянки від 02 жовтня 2018 року, на який посилається позивач, не дозволяє ідентифікувати конкретне місце розташування спірної ділянки із зазначенням необхідних параметрів земельної ділянки з прив`язкою до місцевості (а.с. 88).
У вказаному акті зазначено: «що спірна земельна ділянка розташована умежах прикордонної смуги на відстані 35 м від лінії державного кордону (в межах 856 прикордонного знаку). Охороні державного кордону не перешкоджає. Чернівецьким прикордонним загоном для виконання покладених на нього функцій та завдань, утому числі для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, не використовується».
З огляду на подані до суду позивачем докази, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що позивач не довів вимоги та не надав доказів того, що ОСОБА_1 протиправно набула право власності на земельну ділянку, чи наявні підстави для позбавлення її права власності на спірну земельну ділянку.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, обгрунтованим є висновок судів про те, що не встановлено порушення прав позивача в частині передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, то немає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року, та відповідно визнання недійсним укладеного 17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору оренди.
Верховний Суд бере до уваги практику Верховного Суду викладену у постанові від 19лютого 2020 року у справі № 717/941/18, провадження 61-8087св19.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, австановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття єостаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А.С. Олійник
С. О. Погрібний
В.В. Яремко