№ 717/941/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м.Київ

справа № 717/941/18

провадження № 61-8087ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватне підприємство «Югро»,

представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

особа, яка подала касаційну скаргу заступник прокурора Західного регіону України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Західного регіону України на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області, у складі судді Туржанського В. В., від 22 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів Владичана А. І., Височанської Н. К., Лисака І. Н., від 05 березня 2019 року.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Югро» (далі ПП «Югро») про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 21 липня 2014 року є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, площею 1,7402 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Зеленської сільської ради Кельменецького району.

15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Югро» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 12 років.

Згідно з даними публічної кадастрової карти земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та її частина перебуває на території Республіки Молдова. Таким чином, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборониу силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги, які не можуть передаватись громадянам у приватну власність. Крім того, перебування частини земель у межах цієї смуги у власності громадян не забезпечує реалізацію суспільного інтересу захисту державного кордону, а отже земельна ділянка незаконно перебуває у власності ОСОБА_1 та у користуванні третіх осіб.

Посилаючись на зазначені обставини, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 липня 2014 року № НОМЕР_1 , видане ОСОБА_1 , та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,7402 від 15 жовтня 2014 року, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Югро».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року заступнику військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, щосуд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та недоведеність заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2019 року заступником прокурора Західного регіону України подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Судами не встановлено, яку частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка. Не враховано, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та Румунії. 12 червня 2018 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження за № 42018260220000062 за фактом незаконного вилучення земель оборони за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України (триває досудове розслідування).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

11 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Начальник Чернівецького прикордонного загону Марцінкевич С. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності селянської спілки «Зеленецька» розміром 1,72 га в умовних кадастрових гектарах.

ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3

16 червня 2010 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким успадкував належне його батьку право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, на землю, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Зеленецька», розміром 1,72 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться у селі Зелена Кельменецького району.

Розпорядженням голови Кельменецької районної державної адміністрації № 112 від 28 травня 2014 року ОСОБА_1 як власнику земельної частки (паю) виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

21 липня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, площею 1,7402 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ПП «Югро» уклали договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, строком на 12 років з моменту державної реєстрації такого договору.

Межа земельної ділянки, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, знаходиться на відстані 4 метри від контрольно-слідової смуги, яка розташована вздовж лінії державного кордону між Україною та Республікою Молдова. Земельна ділянка, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232, не перетинає лінію державного кордону та знаходиться в тилу від контрольно-слідової смуги. Вказані обставини підтверджуються копією акту обстеження земельної ділянки від 02 жовтня 2018 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»№ 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, визначено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин, тут і надані положення Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони»передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимогЗемельного кодексу України.

Згідно з частинами першою-четвертоюстатті 77 ЗК Україниземлями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Пунктом «в» частини 4 статті 84 ЗК Українипередбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

За статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до частини другоїстатті 22 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року «Про прикордонний режим»вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормамиЗакону України «Про використання земель оборони».

Згідно із статтями 6, 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»встановлено, що прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка отримана із земель оборони з порушенням норм законодавства України і, відповідно, незаконно передана у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Отже ЦПК України саме на позивача покладає обов`язок подання до суду доказів, що підтверджують викладені обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Матеріали справи не містять доказів щодо наявності рішення органу місцевого самоврядування, якими були б встановлені межі прикордонних зон та смуг у межах Чернівецької області, а також відсутні докази, які б підтверджували, що земельна ділянка, кадастровий номер 7322084000:02:004:0232 , буланадана для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження того, що права Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , за захистом яких мало місце звернення до суду, були порушені.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та Республіки Молдова є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають доказам, зібраним по справі.

Із дослідженого судами плану меж земельної ділянки та публічної кадастрової карти України, наданих позивачем до позовної заяви, неможливо встановити, яку саме частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка.

Матеріали справи також не містять відомостей щодо ширини прикордонної смуги, яка знаходиться у користуванні військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, що є необхідною умовою для встановлення вказаних обставин.

Наявний у справі акт обстеження земельної ділянки від 02 жовтня 2018 року, на який посилається позивач, не дозволяє ідентифікувати конкретне місце розташування спірної ділянки із зазначенням необхідних параметрів земельної ділянки з прив`язкою до місцевості (а.с. 97).

У вказаному акті зазначено, що спірна земельна ділянка розташована у межах прикордонної смуги та у масиві виділених земельних часток (паїв), які обробляються загальним масивом, на відстані 4 м в тилу від контрольно-слідової смуги і орієнтовно на відстані 13 м від проміжного знаку (між прикордонними знаками 0016 та 0017) та охороні державного кордону не перешкоджає.

З огляду на подані до суду позивачем докази місцевим судом зроблено правильний висновок про те, що останнім не доведено позовних вимог та не надано доказів того, що ОСОБА_1 протиправно набув право власності на земельну ділянку чи які б підтверджували підстави для позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, всупереч доводам касаційної скарги про те, що обов`язком суду є з`ясування місцезнаходження спірної ділянки і суд мав витребувати докази на підтвердження цього, позивач у даній справі не скористався своїм процесуальним правом на заявлення відповідного клопотання.

Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку набуто у порядку спадкування після смерті батька, який, у свою чергу, набув її в порядку розпаювання земель, що належали колективному сільськогосподарському підприємству. На час розпаювання земель були відсутні перешкоди для одержання батьком відповідача у власність права на земельну частку (пай), право власності на яку в подальшому оформлено за ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.

Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка безпосередньо не прилягає до лінії державного кордону, потреба у її використанні в діяльності Державної прикордонної служби України у спосіб позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку відсутня.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника прокурора Західного регіону України залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ВисоцькаСуддіА. І. ГрушицькийІ. В. ЛитвиненкоВ. В. СердюкІ. М. Фаловська