Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 724/1522/17-ц
провадження № 61-37364св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Бочковецька сільська рада Хотинського району Чернівецької області, Хотинська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 січня 2018 року в складі судді Єфтеньєва О. Г. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2018 року в складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати недійсним і скасувати заповіт, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 11 вересня 2001 року за № 65; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 14 липня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 згідно заповіту, посвідченого Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 11 вересня 2001 року за № 65; та визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 0, 74 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту серії ІІ-ЧВ №018967 від 25 листопада 2002 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , яка за життя залишила на його ім`я заповіт, посвідчений Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 08 квітня 2002 року за № 54 та яким заповіла йому все своє майно і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті.
Після її смерті залишилось майно: земельна ділянка площею 0, 74 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй згідно державного акту серії ІІ-ЧВ № 018967 від 25 листопада 2002 року. Вказане майно він прийняв на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
02 липня 2017 року він звернувся до Хотинської державної нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0, 74 га. Проте 08 липня 2017 року Хотинська державна нотаріальна контора повідомила його, що на вказану земельну ділянку видано свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 згідно заповіту, посвідченого Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 11 вересня 2001 року.
Вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки скасований заповітом, складеним 08 квітня 2002 року на його ім`я. Відтак, нотаріус не мала права на підставі цього заповіту видавати свідоцтво про право на спадщину на ім`я відповідача, а тому воно також є недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2018 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 14 липня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 згідно заповіту, посвідченого Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 11 вересня 2001 року за № 65.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 0, 74 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту серії ІІ-ЧВ № 018967 від 25 листопада 2002 року.
В решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до вимог статті 544 ЦК УРСР заповітом від 08 квітня 2002 року скасовано попередні заповіти, в тому числі оскаржуваний заповіт від 11 вересня 2001 року, а тому в задоволенні позовної вимоги про визнання його недійним та скасування слід відмовити.
Водночас, оскільки свідоцтво про право на спадщину видано на підставі скасованого заповіту, суди дійшли висновку про необхідність визнати його недійсним та з урахуванням того, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України своєчасно прийняв спадщину, визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 січня 2018 року, постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не перевірили факт проживання позивача на день відкриття спадщини разом з матір`ю, адже відмітка в паспорті про його реєстрацію за місцем проживання матері не свідчить про те, що він проживав разом з нею. Вказує, що на час смерті матері позивач перебував у зареєстрованому шлюбі, проживав і працював у м. Чернівці, проте суди на вказані обставини уваги не звернули, не допитали його в якості свідка, внаслідок чого необґрунтовано вважали, що він є таким, що прийняв спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України. Водночас вважає, що навіть при доведеності місця проживання позивача разом з матір`ю на час її смерті в даному позові слід було відмовити у зв`язку із пропуском позовної давності.
Окрім цього зазначає, що суди позбавили її можливості подати докази, заявити необхідні клопотання, оскільки вона діяла через представника свою матір, яка є юридично необізнаною в нюансах законодавства та судовій практиці, а інший її представник адвокат Раєвський І. А. належним чином не виконував свої обов`язки, клопотання, які вона самостійно готувала, не взяв до уваги і не подав, тобто по вині адвоката вона не змогла зібрати чи витребувати через суд усі необхідні докази.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 липня 2019 року справа № 724/1522/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Позивач ОСОБА_1 надіслав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Судувід 23 березня 2020 справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що відповідно до заповіту від 28 лютого 2000 року, посвідченого секретарем Бочковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області та зареєстрованого в реєстрі за № 5, ОСОБА_3 заповіла своїй доньці ОСОБА_4 сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧВ № 0031336.
Згідно з заповітом від 11 вересня 2001 року, посвідченим секретарем Бочковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області та зареєстрованим в реєстрі за № 65, ОСОБА_3 заповіла своїй правнучці ОСОБА_2 сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧВ № 0215198.
Відповідно до заповіту від 08 квітня 2002 року, посвідченого секретарем Бочковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області та зареєстрованого в реєстрі за № 54, ОСОБА_3 все своє майно і взагалі все те, що буде належати на день її смерті заповіла своєму сину ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26 грудня 2005 року.
Після її смерті відкрилася спадщина на майно, в тому числі на земельну ділянку площею 0, 74 га, яка розташована на території Бочковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом серія ІІ-ЧВ № 018967 від 25 листопада 2002 року.
02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Хотинської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0, 74 га, яка розташована на території Бочковецької сільської ради.
Із листа Хотинської державної нотаріальної контори № 573/02-14 від 08 серпня 2017 року виявлено, що свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку згідно державного акту серії ІІ-ЧВ № 018967 було видано 14 липня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого Бочковецькою сільською радою Хотинського району Чернівецької області 11 вересня 2001 року, реєстровий № 65.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 1 статті 534 ЦК УРСР, який був чинний на момент посвідчення заповітів, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
За приписами статті 544 ЦК УРСР 1963 року заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як роз`яснено в пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Установивши, що заповітом ОСОБА_3 від 08 квітня 2002 року скасовано її попередній заповіт від 11 вересня 2001 року, на підставі якого на ім`я ОСОБА_2 14 липня 2006 року видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання його недійсним.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем може бути, зокрема, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Суди встановили, що згідно з паспортними даними позивача він з 21 травня 1985 року зареєстрований та постійно проживає по АДРЕСА_1 . За цією ж адресою до дня смерті проживала та була зареєстрована ОСОБА_3 .
За викладених обставин обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , який постійно проживав разом з нею, вважається таким, що своєчасно прийняв спадщину і доводи касаційної скарги цього не спростовують, оскільки жодних належних доказів на підтвердження факту непроживання позивача за місцем своєї реєстрації на момент відкриття спадщини матеріали справи не містять.
При цьому цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності в установленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому посилання заявника на те, що позивач пропустив трирічний строк для звернення до суду є безпідставними. До того ж із заявою про застосування позовної давності відповідач до суду не зверталася.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди позбавили її можливості подати усі необхідні докази, заявити клопотання про їх витребування, оскільки вона діяла через представника, який неналежним чином виконував свої повноваження, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Подібні за змістом положення містились в статті 38 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час пред`явлення позову).
У статті 64 ЦПК України зазначено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви. Аналогічні положення викладені й в статті 44 ЦПК України 2004 року.
Тобто, брати участь у судовому процесі особисто або через представника є правом особи. У разі неналежного виконання представником своїх обов`язків особа вправі його замінити.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції брав участь, зокрема, представник відповідача - адвокат Раєвський І. А., з яким вона 15 листопада 2017 року уклала договір про надання юридичної допомоги та який не був позбавлений можливості подати від її імені докази, заявляти клопотання.
Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_2 про припинення представництва ОСОБА_5 , а тому твердження про порушення судами її процесуальних прав не заслуговують на увагу.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає,колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов