Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 725/114/22
провадження № 61-3742 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ;
суб`єкти оскарження: старший державний виконавець Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Сарахман Павло Миронович, начальник Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бушкевич Андрій Вітольдович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу начальника Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бушкевича Андрія Вітольдовича на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 лютого 2022 року у складі судді Нестеренко Є. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Сарахмана П. М. та начальника Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бушкевича А. В.
Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Другому відділі Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ) з травня 2019 року перебувало виконавче провадження № 47535136 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1194/08 від 13 жовтня 2008 року, який виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди у розмірі 22 759 грн 40 коп.
31 грудня 2021 року у даному виконавчому провадженні старший державний виконавець Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ Сарахман П. М. прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підстав пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Неправомірна бездіяльність вищевказаного державного виконавця, на думку заявника, полягала в тому, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні повідомлення про заведення розшукової справи та результати розшуку; не встановлено ідентифікаційний код боржника ОСОБА_2 ; не встановлено фактичне місце проживання боржника.
Вважав, що старший державний виконавець Сарахман П. М. несумлінно ставиться до своїх службових обов`язків, а контроль за рішеннями та діями старшого державного виконавця покладений на начальника Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Бушкевич А. В.
У зв`язку із викладеним, заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Сарахмана П. М. та начальника Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Бушкевича А. В.; скасувати постанову старшого державного виконавця Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Сарахмана П. М. про повернення стягувачу виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом міста Чернівці 13 жовтня 2008 року у справі № 2-1194/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Другого ВДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ)) Сарахмана П. М. та начальника Другого ВДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Бушкевича А. В. Скасовано постанову старшого державного виконавця Другого ВДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Сарахмана П. М. про повернення стягувачу виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці 13 жовтня 2008 року у справі № 2-1194/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що після визнання судами бездіяльності державного виконавця та начальника відділу у виконавчому провадженні № 47535136 неправомірними, державний виконавець не вчинив жодної дії щодо подальшого примусового виконання рішення суду.
Зокрема, в матеріалах виконавчого провадження відсутня постанова про закриття розшукової справи.
Посилання заявника на бездіяльність начальника Другого відділу ДВС у м. Чернівці Бушкевича А. В. суд вважав обґрунтованими, так як ним не здійснено належного контролю за рішеннями та діями державного виконавця під час виконання рішення суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2022 року апеляційну скаргу Другого ВДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) задоволено частково. Змінено мотивувальну частину ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 лютого 2022 року й викладено її в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дані, які містяться у виконавчому листі та у листі Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 04 лютого 2022 року№ 2165, свідчать, що відомості щодо прізвища боржника та дата його народження є суперечливими.
Судом першої інстанції та державним виконавцем не було враховано те, що неможливість встановлення особи боржника у зв`язку із наявністю помилок у виконавчому листі щодо прізвища та дати народження боржника не може бути підставою для повернення виконавчого листа на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Державний виконавець, усвідомлюючи факт неможливості ідентифікувати особу боржника, не був позбавлений можливості під час здійснення ним виконавчого провадження звернутися до Першотравневого районного суду м. Чернівці із запитом щодо перевірки правильності зазначення судом у виконавчому листі даних щодо боржника у справі № 2-1194/08 та, за умов виявлення судом такої помилки в виконавчому документі та повідомлення судом про це державного виконавця, останній був зобов`язаний роз`яснити стягувачу його право звернутися до суду із заявою про виправлення такої помилки та приведення виконавчого листа у відповідність із вимогами, передбаченими частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Після надходження до виконавчої служби виконавчого листа з відповідними виправленнями державний виконавець повинен був продовжити вчиняти необхідні виконавчі дії.
Передбачених законом дій щодо належного контролю за рішеннями та діями старшого державного виконавця у виконавчому провадженні № 47535136 начальником відділу державної виконавчої служби Бушкевичем А. В. не було здійснено, що свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для визнання такої бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби Бушкевича А. В. неправомірною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2022 року начальник Другого ВДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Бушкевич А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неповне дослідження наявних у справі матеріалів, а тому висновки суду не відповідають матеріалам справи та порушують права заявника на судових захист.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 червня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 725/114/22 із Першотравневого районного суду м. Чернівці.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що помилки та неточності у позовній заяві були допущені самим позивачем - ОСОБА_1 у позовній заяві та дане питання не було з`ясовано судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Державний виконавець вживав усіх необхідних дій для виявлення особи боржника, у тому числі звертався із запитом до стягувача ще 17 червня 2015 року, в якому просив повідомити ідентифікаційний код боржника - ОСОБА_2 , оскільки неможливо було однозначно встановити особу боржника. Проте відповіді на цей запит не отримав.
Про помилки, які були допущені позивачем у прізвищі та даті народження боржника, а в подальшому в судовому рішенні, державному виконавцеві стало відомо лише після повернення виконавчого документа стягувачу, а саме 01 лютого 2022 року під час розгляду справи у суді.
Вказував, що серед прав державного виконавця, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», відсутнє право ознайомлюватися з матеріалами цивільної справи, як і не передбачено законом обов`язок суду здійснювати за запитом виконавця перевірку правильності видачі виконавчого листа. Така перевірка можлива на підставі частини першої статті 432 ЦПК України тільки за заявою сторони у справі.
Зазначав, що державний виконавець лише при винесенні повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття його до виконання роз`яснює стягувачу його право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами, передбаченими частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2008 року у справі № 2-1194/08 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 644 грн 09 коп. на відшкодування майнової шкоди в сумі та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
13 жовтня 2008 року Першотравнем районним судом м. Чернівці виданий виконавчий лист № 2-1194/08.
У вказаному виконавчому листі зазначено, що боржником є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа неодноразово перебувало на примусовому виконанні в органах примусового виконання рішень.
Постановою старшого державного виконавця Кирстюка Д. І. від 16 травня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1194/08, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 644 грн 09 коп. на відшкодування майнової шкоди та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
У постанові державного виконавця особа боржника вказана як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання - АДРЕСА_1 .
Постановою старшого державного виконавця Кирстюка Д. І. від 24 жовтня 2019 року виконавчий лист № 2-1194/08, виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці, повернуто стягувачу з підстав не виявлення боржника протягом року з дня оголошення розшуку, передбачених пунктом 7 частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Сарахманова П. М. від 31 грудня 2021 року, виконавчий лист № 2-1194/08, виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці, повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктом 5 частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з листом Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 04 лютого 2022 року № 2165 паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 був виданий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга начальника Другого відділу ДВС у м. Чернівці Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Бушкевича А. В. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Отже, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) вказав, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (пункт 40).
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Положеннями статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
У статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені права та обов`язки державного виконавця.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі).
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, державний виконавець посилався на те, що особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не ідентифікується за жодними параметрами (народження, смерті, зміни імені, одруження) у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, а тому особу боржника неможливо встановити.
Разом з тим, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2008 року не виконується протягом 12 років, а тому висновки судів про те, що державний виконавець не повністю реалізував надані йому права та не застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату, є обґрунтованим.
Такі дії (бездіяльність) державного виконавця порушують право ОСОБА_1 на справедливий судовий захист, невід`ємною складовою якого є право на виконання судового рішення, та призводить до безпідставного невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим, протягом тривалого часу.
Крім того, як убачається з матеріалів справи рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2019 року у справі № 725/3521/19, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій та бездіяльності державного виконавця незаконними та відшкодування майнової шкоди задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Першого відділу Державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-1194/08 від 13 жовтня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 на 50 тис. грн на відшкодування шкоди за тривале невиконання рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Посилання касаційної скарги на те, що серед прав державного виконавця, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», відсутнє право ознайомлюватися з матеріалами цивільної справи і не передбачено законом обов`язок суду здійснювати за запитом виконавця перевірку правильності видачі виконавчого листа, є вірними, проте не скасовують правильності висновків судів про те, що державний виконавець не вжив усіх передбачених заходів щодо ефективного виконання заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2008 року.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу начальника Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Бушкевича Андрія Вітольдовича залишити без задоволення.
Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 лютого 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта