02.07.2023

№ 725/677/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 725/677/19

провадження № 61-17540св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 08 травня 2014 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 007/05/2014/0030, за умовами якого банк надав кредит у сумі 25 000 євро на строк з 08 травня 2014 року до 07 травня 2019 року, зі сплатою 12 відсотків річних. Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору позичальник здійснює погашення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту. Відповідно до пункту 3.4 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також у день закінчення строку, на який надано кредит відповідно до пункту 1.3 договору. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030-П. Крім того, 05 червня 2014 року між банком та позичальником укладений договір № 011/06/2014/0030, згідно з умовами якого надано кредит у сумі 50 000 євро на строк з 05 червня 2014 року до 04 червня 2019 року, зі сплатою 10 відсотків річних. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030-П. Внаслідок порушення умов договорів у частині повернення кредиту та сплати відсотків, банк 28 серпня 2015 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 31 травня 2016 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030 у розмірі 22 142,36 євро та 13 265,30 грн, а також заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 у розмірі 42 937,59 євро та 26 872,53 грн, визначену станом на 02 вересня 2015 року.

Відповідачі продовжують порушувати умови кредитних договорів, внаслідок чого за період з 03 вересня 2015 року до 20 січня 2019 року утворилась заборгованість перед банком за кредитним договором № 007/05/2014/0030 у розмірі 10 720,75 євро та 146 979,98 грн, яка складається із заборгованості за: поточними відсотками - 193,07 євро; простроченими відсотками - 10 527,68 євро; пенею за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності у розмірі 55 366,24 грн; пенею за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 37 316,13 грн; несвоєчасне погашення кредиту та відсотків (три відсотки річних) у розмірі 54 297,61 грн, а за кредитним договором № 011/06/2014/0030 в сумі 18 751,96 євро та 275 478,26 грн, яка складається із заборгованості за: поточними відсотками - 340,64 євро; простроченими відсотками - 18 411,32 євро; пенею за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності у розмірі 110 822,90 грн; пенею за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 65 935,62 грн; несвоєчасне погашення кредиту та відсотків (три відсотки річних) у розмірі 98 719,74 грн.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідачів указані суми заборгованості за кредитними договорами № 007/05/2014/0030 та № 011/06/2014/0030.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 січня 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість: за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030 у розмірі 10 720,75 євро та 146 979,98 грн, яка складається з такого: відсотки за заборгованістю у розмірі 193,07 євро; відсотки за простроченою заборгованістю у розмірі 10 527,68 євро; заборгованість з пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності у розмірі 55 366,24 грн; за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 в розмірі 18 751,96 євро та 275 478,26 грн, яка складається з такого: відсотки за поточною заборгованістю у розмірі 340,64 євро; відсотки за простроченою заборгованістю у розмірі 18 411,32 євро; заборгованість з пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності у розмірі 110 822,90 грн; заборгованість з пені за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 65 935,62 грн; заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків (три відсотки річних) у розмірі 98 719,74 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідачі й надалі не виконують взятих на себе зобов`язань за кредитними зобов`язаннями та згідно з розрахунком заборгованості в період з 03 вересня 2015 року до 20 січня 2019 року утворилась заборгованість перед банком.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банком не надано доказів, а судом не встановлено, що умови договорів містять домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договорів, тому вимоги про стягнення відсотків та пені, нарахованих після стягнення боргу за рішенням суду, є безпідставними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасувати, заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 січня 2020 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не встановив моменту втрати банком як позикодавцем права на одержання від позичальника відсотків від суми позики, що відповідав би умовам кредитних договорів. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що пред`явивши позов до позичальника та поручителя, який було задоволено первісним рішенням, банк змінив строк виконання зобов`язань за кредитними договорами, а тому відсутні правові підстави нараховувати передбачені договорами відсотки та пеню до спливу строку, передбаченого кредитними договорами, суперечить умовам договорів щодо сплати відсотків. Суд апеляційної інстанції не ухвалив рішення щодо частини позовних вимог та не навів оцінки та правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, зокрема, щодо вимог про стягнення санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у вигляді трьох відсотків річних. Суд не ухвалив рішення щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя, не дослідив положення укладених між сторонам договорів поруки та не зробив висновку з цього питання. Внаслідок цього висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц; у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12; у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, та недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» у ційсправі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що 08 травня 2014 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 007/05/2014/0030, за умовами якого банк надав кредит у сумі 25 000 євро на строк з 08 травня 2014 року до 07 травня 2019 року під 12 відсотків річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 007/05/2014/0030 між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030-П.

05 червня 2014 року між ПАТ АБ «Укргазбанк»та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 011/06/2014/0030, згідно з умовами якого було надано кредит у сумі 50 000 євро на строк з 05 червня 2014 року до 04 червня 2019 року під 10 відсотків річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 011/06/2014/0030 між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030-П.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 31 травня 2016 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030 у розмірі 22 142,36 євро та 13 265,30 грн, а також заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 у розмірі 42 937,59 євро та 26 872,53 грн, яка була нарахована станом на 02 вересня 2015 року.

Згідно з розрахунком заборгованості в період з 03 вересня 2015 року до 20 січня 2019 року заборгованість перед банком за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030 становить 10 720,75 євро та 146 979,98 грн, яка складається із поточної заборгованості за відсотками - 193,07 євро, простроченої заборгованості за відсотками - 10 527,68 євро, заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності - 55 366,24 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату відсотків - 37 316,13 грн, три відсотки річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 54 297,61 грн; за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 заборгованість становить 18 751,96 євро та 275 478,26 грн, яка складається із поточної заборгованості за відсотками - 340,64 євро, простроченої заборгованості за відсотками - 18 411,32 євро, заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 110 822,90 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату відсотків - 65 935,62 грн, три відсотки річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 98 719,74 грн (т. 1, а. с. 34-39).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію, зміст якої зводиться до того, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування процентів та пені за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Щодо вирішення вимог про стягнення відсотків та пені, передбачених умовами кредитних договорів

У справі, судове рішення у якій є предметом перегляду, встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 31 травня 2016 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030 у розмірі 22 142,36 євро та 13 265,30 грн, а також заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 у розмірі 42 937,59 євро та 26 872,53 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення відсотків та пені, передбачених умовами договорів, апеляційний суд правильно зазначив, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, отримав судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення всієї суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права в частині вирішення вказаних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, Верховний Суд визнає безпідставними з огляду на таке.

В указаній постанові у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» про стягнення відсотків за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Отже, за висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у зазначеній постанові, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, та відмовиву частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за кредитом, трьох відсотків річних за прострочення сплати відсотків за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) відступила від зазначеного висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відзначивши, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги у цій справи щодо вирішення вимог про стягнення відсотків та пені, передбачених умовами договорів, також зводяться до власного помилкового тлумачення норм права та умов кредитних договорів (пунктів 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 3.4, 9.13) щодо можливості нарахування відсотків та пені у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Щодо вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про стягнення трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з безпідставності таких вимог з огляду на те, що банк раніше скористався правом дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.

З таким висновком погодитися не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його внаслідок неправильного застосування частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої кредитор (банк) має право на отримання компенсаційних виплат (трьох відсотків річних).

У зв`язку з наведеним заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц; Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12; Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 щодо правил застосування частини другої статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) та від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), у яких предметом спору були вимоги, в тому числі про стягнення трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України, за невиконання договору позики, зроблено висновок, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року № 564/2199/15-ц зроблено висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів трьох відсотків річних, оскільки за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування відсотків та пені за кредитним договором. Строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 травня 2014 року № 007/05/2014/0030, три відсотки річних за період з 03 вересня 2015 року до 20 січня 2019 року становить 54 297,61 грн, а за кредитним договором від 05 червня 2014 року № 011/06/2014/0030 - 98 719,74 грн (т. 1, а. с. 34-39).

Отже, з урахуванням наведених норм права, фактично встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України підлягають задоволенню. Тому постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підлягає скасуванню, оскільки суд ухвалив таке рішення внаслідок неправильного застосування положень статті 625 ЦК України, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_2 , яка є поручителем, рішення суду першої інстанції не оскаржувала, а відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення, характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (пункти 51, 52).

Водночас Верховний Суд відхиляє посилання заявника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), оскільки вони стосуються можливості нарахування відсотків відповідно до статті 625 ЦК України у неподібних правовідносинах, а саме у відносинах з відшкодування моральної шкоди.

Нерелевантним також є висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, оскільки він стосується правовідносин, що випливають із зобов`язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції у рішенні допустив «технічну» помилку, то заявник не позбавлений права ініціювати виправлення описок чи арифметичних помилок відповідно до вимог статті 269 ЦПК України щодо тієї частини рішення суду першої інстанції, яка підлягає залишенню в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України, яке відповідає закону, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення вказаних вимог.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, юридичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 1 921,00 грн.

Ціна позову становила 930 202,70 грн.

За результатами касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції частково скасовано, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 153 017,35 грн залишено в силі, тобто позов задоволено на 16,45 % (153 017,35 грн х 100 / 930 202,70 грн).

Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви та касаційної скарги у розмірі 41 861,05 грн (13 953,05 грн + 27 908,00 грн).

Зважаючи на відсоток задоволення позовних вимог, з відповідачів на користьПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає стягненню 10 327,73 грн (по 5 163,86 грн з кожного).

Відповідач ОСОБА_1 сплатив за подання апеляційної скарги 20 921,57 грн судового збору.

Зважаючи на відсоток задоволення позовних вимог з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 17 479,97 грн - витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (20 921,57 грн х 83,55 %).

Застосувавши правило взаємозаліку присуджених до сплати сум на відшкодування витрат зі сплати судового збору з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 10 327,73 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 400 409 410 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України скасувати.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 січня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України залишити в силі.

В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового зборуу розмірі 10 327,73 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко