14.11.2023

№ 726/1567/17

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 726/1567/17

провадження № 61-11800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2018 року у складі судді Байцар Л. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 рокуу складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - ПАТ Укрсиббанк») про припинення поруки.

Позов мотивований тим, що 04 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ Укрсиббанк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 160 тис. доларів США з відсотковою ставкою в розмірі 11,3 % річних.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань позичальником за вищевказаним кредитним договором 04 вересня 2007 року між банком та позивачем укладений договір поруки. Умовами договору поруки визначено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя (п. 2 договору поруки).

Сторонами кредитного договору 04 вересня 2007 року підписана додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої до тексту кредитного договору були внесені зміни - пункт 5.2 кредитного договору доповнений новим абзацом наступного змісту: «У випадках настання обставин передбачених підпунктами «а», «б» п.5.2 договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п.1.3.1 договору.

Таким чином, з укладенням додаткової угоди № 1 від 4 вересня 2007 року без повідомлення та згоди поручителя збільшено процентну ставку за основним зобов`язанням, що в свою чергу призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Тому з моменту укладення вказаної додаткової угоди його порука є припиненою за частиною першою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, позов задоволено.

Визнано договір поруки № 138680 від 4 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк» припиненим з 04 вересня 2007 року.

Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок збільшення відсоткової ставки за умовами додаткової угоди № 1 від 4 вересня 2007 року, відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя та його згода на таке збільшення банком отримана не була, а тому з моменту укладення вказаної додаткової угоди порука позивача припинена з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року АТ «УкрСиббанк» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкових висновків про припинення поруки та безпідставно застосували до спірних правовідносин частину першу статті 599 ЦК України, оскільки укладення додаткової угоди від 04 вересня 2007 року не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Додатковою угодою до кредитного договору, умовами якої суд вважав було збільшено обсяг відповідальності поручителя, було укладено в один день із кредитним договором та договором поруки, тобто 04 вересня 2007 року. Цією додатковою угодою було доповнено кредитний договору пунктом 5.2 кредитного договору, яким лише деталізовано можливе збільшення відсоткової ставки шляхом визначення конкретного розміру такого збільшення у разі настання передбачених договором обставин. Тобто внесеними змінами до кредитного договору не збільшено обсяг відповідальності поручителя, а лише встановлено межі можливого збільшення у разі настання передбачених договором обставин. Таким чином висновок суду про те, що укладанням додаткової угоди до кредитного договору від 04 вересня 2007 року було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди є помилковим.

Неналежна оцінка змісту правовідносин призвела до безпідставного застосування до спірних правовідносин частини першої статті 599 ЦК України, яка не підлягала застосуванню.

Крім того, суди не взяли до уваги рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 липня 2017 року, яке набрало законної сили, та яким стягнуто солідарно з боржника та поручителя заборгованість за спірним кредитним договором. При розгляді цієї справи суд не знайшов підстав для припинення поруки.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 22 лютого 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховані правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2018 року № 344/7628/15-ц, від 04 квітня 2018 року № 369/1926/15-ц і ухвалено законні рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 726/1567/17.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та 20 серпня 2019 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ Укрсиббанк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 160 тис. доларів США з відсотковою ставкою в розмірі 11,3 % річних.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Судом також установлено, що 04 вересня 2007 року, тобто у день укладення основного договору, між банком і боржником ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного вище договору про надання споживчого кредиту, згідно з якою пункт 5.2. договору доповнено новим абзацом наступного змісту:

«У випадку настання обставин: передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно пункту 1.3.1. договору; передбачених підпунктом «в» пункту 5.2. договору - процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше 5 % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розмірів ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1. договору; передбачених підпунктом «г» пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування».

При цьому згідно з пунктом 1.3.1. основного кредитного договору розмір процентної ставки становив 11,30 % і саме такі умови договору погоджувалася забезпечувати поручитель.

Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 07 листопада 2017 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 164 301,57 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 339 573,20 грн.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

«закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що

«визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

«необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим»

Позов ПАТ КБ «УкрСиббанк» про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно заборгованості за кредитним договором було пред`явлено до Садгірського районного суду м. Чернівців травні 2017 році; рішення у даній справі ухвалено 18 липня 2017 року (справа № 726/846/17). Позов ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про припинення поруки було пред`явлено до Садгірського районного суду м. Чернівці у вересні 2017 року, рішення у даній справі ухвалено 22 лютого 2018 року (справа № 726/1567/17). Таким чином, судове рішення у справі № 726/1567/17 ухвалено після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 726/846/17.

Враховуючи викладене, не може бути припиненою порука за наявності рішення суду про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором, тому в задоволенні позову до ПАТ «Укрсиббанк» слід було відмовити.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позичальник ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні та юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції чинній на момент пред`явлення позову)

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом).

Отже, визначення відповідачів є правом позивача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

ОСОБА_2 не є стороною договору поруки, який позивач просить визнати припиненим, а тому він не може вважатися належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог. Вказані обставини є самостійної підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ПАТ «Укрсиббанк» було сплачено 960,00 грн, а за подання касаційної скарги -1280,00 грн. Тому з ОСОБА_1 на користьПАТ «Укрсиббанк» підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» задовольнити.

Заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»судовий збір в розмірі 2240,00 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2018 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов