ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
справа №727/1988/13-а
адміністративне провадження № К/9901/4080/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 (головуючий суддя: Моніч Б.С., судді: Сапальова Т.В., Капустинський М.М.) у справі № 727/1988/13-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання рішень, дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2012 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУПФУ в Чернівецькій області), в якому з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просив:
визнати протиправними дії (рішення) УПФУ в м. Чернівцях щодо призначення пенсії за нормами Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зі змінами, (далі - Закон № 2262-ХІІ) з 04.10.2011;
визнати протиправними дії (рішення) УПФУ в м. Чернівцях щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі;
визнати протиправними дії (рішення) УПФУ в м. Чернівцях щодо невиплати пенсії (пенсійних виплат) у повному обсязі;
визнати нечинними розпорядження УПФУ в м. Чернівцях № 5684 18.01.2012, №284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, №284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014 та всі наступні розпорядження, прийняті станом до дня постановлення судом рішення;
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 по 24.03.1959 у розмірі 3 роки та 14 днів;
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях призначити пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону № 2262-ХІІ (зі змінами) з 14.09.2011;
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях провести нарахування та виплатити пенсію за період з 14.09.2011 по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме:
- нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону № 2262-ХІІ, у редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008, основний розмір пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- нарахувати і виплатити підвищення до пенсії, як інваліду війни, 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції Закону № 458/95-ВР від 23.11.1995 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 488/95-ВР від 22.12.1995 та № 2212-ІУ від 18.11.2004);
- здійснити індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону № 2262-ХІІ та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях подати впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання;
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях надіслати рекомендованим листом письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, виплат і розпоряджень тощо);
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) надіслати впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів, тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено;
зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях щомісяця видавати разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин;
визначити загальний розмір пенсії, включаючи до неї передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, індексацію тощо;
стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану УПФУ в м. Чернівцях матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення рішення, визначеної з розрахунку суми боргу, індексу інфляції та 3% річних за кожен день невиплати йому пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, визначеному судом;
стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану УПФУ в м. Чернівцях моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100,00 (сто) гривень за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09.10.2011 по день фактичного виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду цього позову.
23.01.2020 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позовні вимоги викладені у наступній редакції:
визнати протиправними дії (рішення) ГУПФУ в Чернівецькій області щодо призначення йому пенсії за нормами Закону № 2262-XII, зі змінами, з 04.10.2011;
визнати протиправними дії (рішення) ГУПФУ в Чернівецькій області у період з 14.09.2010 по 04.09.2012 включно щодо визначення йому стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі;
визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність відповідача щодо невиплати йому у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), в тому числі надбавок, доплат, підвищень, державної соціальної допомоги «Діти війни», індексації та компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, за період з 14.09.2010 по день постановлення судового рішення, а також невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13);
визнати нечинними розпорядження УПФУ в м. Чернівцях та його правонаступника - ГУПФУ в Чернівецькій області, прийняті за період з 14.09.2010 по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, №284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, №284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення №977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справ розпорядження (чи інші рішення);
зобов`язати ГУПФУ в Чернівецькій області призначити йому пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, згідно норм статті 50 Закону № 2262-ХІІ (зі змінами) з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто призначити пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2010;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому за період з 14.09.2010 по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону № 2262-ХІІ, в редакції Закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008, основний розмір пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95-ВР від 23.11.1995, № 488/95-ВР від 22.12.1995 та № 2212-ІV від 18.11.2004 станом на день виникнення права на таке підвищення; нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 включно; здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за період з 07.12.2010 до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат; здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону № 2262-ХІІ; здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, у відповідності до вимог Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов`язати ГУПФУ в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м. Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо);
зобов`язати ГУПФУ в Чернівецькій області (при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надсилати йому впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено;
зобов`язати відповідача щомісяця видавати позивачу разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин;
визначити загальний розмір пенсії (пенсійних виплат), які належить йому виплатити, включаючи до неї (них) передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу «Діти війни», індексацію тощо;
стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на користь позивача завдану йому УПФУ в м. Чернівцях та його правонаступником - ГУПФУ в Чернівецькій області матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення ним рішення, але не менше розміру, зазначеного у розрахунках позивача (представників позивача), розмір якої складається як загальна сума боргу по невиплаченій пенсії (пенсійним виплатам), індексу інфляції та 3% річних за кожен день не виплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 14.09.2010 по день постановлення судом рішення;
стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на користь позивача завдану йому УПФУ в м. Чернівцях та його правонаступником - ГУПФУ в Чернівецькій області моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100 грн за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09.10.2011 по день постановлення судом рішення;
допустити негайне виконання судового рішення;
на підставі статей 249 383 КАС України постановити окрему ухвалу щодо невиконання відповідачем у справі № 727/5178/13-а постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 та направити її для виконання відповідачу та прокурору, із встановленням строку її виконання;
позовну вимогу, зазначену в пункті 6 позовних вимог позовної заяви (у редакції від 16.10.2015), а саме: «Зобов`язати УПФУ в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 по 24.03.1959 в розмірі 3 роки та 14 днів» - залишити без розгляду.
24.01.2020 позивачем подано заяву про доповнення до уточнень позовних вимог шляхом доповнення пункту 8 абзацом наступного змісту: «нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 100,00 (сто) гривень у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 327 від 23.04.2012 «Про підвищення рівня соціального захисту населення» за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату.
Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 14.02.2020 позов задовольнив частково:
визнав протиправними дії ГУПФУ в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04.10.2011;
зобов`язав відповідача перевести ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011;
зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011 по 03.10.2011, з урахуванням раніше проведених виплат;
визнав протиправним дії (рішення) ГУПФУ в Чернівецькій області в період з 14.09.2011 по 04.09.2012 щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) ОСОБА_1 на Крайній Півночі у меншому розмірі;
визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ України в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше проведених виплат.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Додатковим рішенням Шевченківський районний суд м. Чернівці від 27.03.2020 відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію (пенсійні та інші виплати) за період з 14.09.2010 по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі 100 (сто) гривень у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 327 від 23.04.2012 «Про підвищення рівня соціального захисту населення» за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату.
Додатковим рішенням Шевченківський районний суд м. Чернівці від 06.04.2020 визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2017 по 14.02.2020.
Зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, відповідно до статті 22 Закону №2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2017 по 14.02.2020, з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 23.12.2020 скасував рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.12.2020 і додаткові рішення від 27.03.2020 та від 06.04.2020.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 включно залишив без розгляду.
визнав протиправними дії ГУПФУ в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04.10.2011;
зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011;
зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011 по 03.10.2011, з урахуванням раніше проведених виплат;
визнав протиправними дії ГУПФУ в Чернівецькій області в період з 14.09.2011 по 03.10.2011 щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) ОСОБА_1 на Крайній Півночі у меншому розмірі;
зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області здійснити з 14.09.2011 по 03.10.2011 перерахунок пенсії позивача з урахуванням стажу роботи на Крайній Півночі з 11.03.1956 по 24.03.1959;
визнав протиправною бездіяльність ГУПФУ в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017 по день ухвалення цієї постанови;
зобов`язав ГУПФУ в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, відповідно до статті 22 Закону №2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017 по день ухвалення цієї постанови з урахуванням раніше проведених виплат.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий розгляд до апеляційної інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2024 справу призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач при розрахунку розміру його пенсії не мав права застосовувати Постанови КМУ №656, №745 та № 1381, оскільки при їх застосуванні розмір пенсії значно зменшується, що суперечить частині четвертій статті 13 Закону № 2262-ХІІ та є порушенням статей 22 64 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції 1950 року.
Із посиланням на пріоритетність законів над підзаконними актами, позивач наполягає, що застосуванню підлягає Закон № 2262-ХІІ та Закон № 3551-ХІІ, а не зазначені постанови Кабінету Міністрів України.
Також позивач зазначив, що відповідач неправильно визначив загальний стаж його роботи, оскільки не врахував стаж роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому розмірі, кратному двом.
Позивач також вказує на неправомірність застосування відповідачем Порядку №22-1, оскільки зазначений Порядок застосовується виключно при призначенні (переведенні) пенсії за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Закону № 2262-ХІІ.
За твердженнями позивача, пенсійний орган був зобов`язаний призначити (перевести) йому пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ, саме з 14.09.2011.
Позивач також стверджує, що з 01.01.2006 він має статус «Дитина війни» і на нього поширюються норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни, згідно зі статтею 6 якого, йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте відповідач взагалі не здійснив такого нарахування і не виплачував йому відповідні кошти згідно норм згаданого Закону.
Також позивач вважає, що відповідач повинен донарахувати і виплатити йому невиплачені суми пенсії (пенсійні виплати) за період з 14.09.2011 по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат та здійснити їх індексацію.
Відповідач позов не визнав. Вважає, що пенсія нараховується та виплачується у відповідності до вимог чинного законодавства. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу з 23.01.1998 призначено пенсію за віком відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 15.05.2000 позивача переведено на пенсію по інвалідності на підставі заяви від 15.05.2000, до якої було долучено витяг з акта огляду МСЕК № 22478, згідно із яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново (причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби).
З 01.08.2000 позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі поданої ним 27.07.2000 заяви та доданої до неї довідки про заробіток за період з 01.01.1991 по 31.12.1992.
Згідно із випискою з акта огляду МСЕК № 223341, виданою 02.12.2002, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби.
З 01.01.2004 пенсія позивачу виплачувалась відповідно до норм Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
З 12.01.2005 позивача переведено на пенсію по інвалідності за віком на підставі Закону № 1058-IV.
Розмір пенсії позивача перераховувався у зв`язку із підвищенням соціальних гарантій на виконання відповідних нормативно-правових актів.
14.09.2011 позивач звернувся до УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці із заявою про переведення його з вересня 2011 року з пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, призначеної згідно Закону № 1058-IV, на пенсію по інвалідності як інваліду війни ІІ групи відповідно до норм Закону № 2262-ХІІ.
04.10.2011 відповідачем повідомлено позивача про те, що відповідно до пункту 37 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (форма заяви затверджена відповідною постановою).
04.10.2011 позивачем подано заяву на бланку № 684/5 про переведення його з одного виду пенсії на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
З 04.10.2011 відповідачем переведено позивача на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону № 2262-ХІІ із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в районі Крайньої Півночі з 11.03.1956 по 27.03.1959.
29.03.2012 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав на незаконність призначення йому пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04.10.2011, а не з 14.09.2011, також висловив свою незгоду із розміром нарахованої пенсії.
Листом від 02.04.2012 № 114/С-11 позивачу повідомлено, що відповідно до вимог Порядку № 22-1, днем звернення за переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. У зв`язку із тим, що заяву він подав 04.10.2011, то відповідно саме з цієї дати позивача переведено на інший вид пенсії. Також позивача повідомлено, що з 01.04.2012 розмір його пенсії розраховано у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» та становить 2136,90 грн.
Згодом УПФУ в м. Чернівцях прийнято розпорядження № 5684 від 18.01.2012 про переведення позивача на інший вид пенсії, а також № 284718 від 05.09.2020 про перерахунок через зміну надбавки.
Розмір пенсії ОСОБА_1 становив:
з 04.10.2011 по 30.11.2011 - 1685,60 грн (862,40 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ у розмірі 110% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (784 грн х 110%); 313,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (784,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України від 16.03.2004 № 1603-IV «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни» (далі - Закон № 1603-IV); 459,60 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 215% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
3 01.12.2011 по 31.12.2011 - 1720 грн (880,00 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ (800 грн. х 110%); 320,00 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII (800,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом № 1603-1V; 470,00 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 215% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
з 01.01.2012 по 31.03.2012 2096,10 грн (904,20 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ (822 грн. х 110%); 328,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (822,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом № 1603-1V від 16.03.2004; 17,96 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни (згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення»); 795,14 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
з 01.04.2012 по 30.04.2020 - 2136,90 грн (921,80 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ (838 грн. х 110%); 335,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (838,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом № 1603-1V; 17,96 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (71,82 грн. х25%); 811,94грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
з 01.05.2012 по 30.06.2012 2236,90 грн (1136,41 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ; 335,20 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (838,00 грн. х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом №1603-1V; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 331,19 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2019 № 656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.07.2012 по 30.09.2012 - 2252,20 грн (1136,41 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ; 337,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (844,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-1V; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн. х 25%); 344,09 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656), 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.10.2012 по 30.11.2012 - 2282,20 грн (1136,41 -розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ; 342,40 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (856,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 369,89 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.12.2012 по 31.12.2012 - 2354,20 грн (1136,41 - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ; 353,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (884,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом №1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 430,09 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.01.2013 по 30.11.2013 - 2379,70 грн (1136, 41 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону № 2262-ХІІ; 357,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (894,00 грн. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV; 284,10 грн збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (1136,41 грн х 25%); 451,59 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.12.2013 по 31.08.2015 - 2519,95 грн (1136,41 - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ, 379,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (949,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом №1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 569,84 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 2838,70 грн (1181,40 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону № 2262-ХІІ (1074,00 грн х 110%); 429,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1074,00 грн х 40%); 50,00 - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом № І603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно з п І постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (1136,41 грн х25%); 793,60 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 2981,50 грн (1243,00 грн - стаття 22 Закону № 2262-ХІІ (1130,00 грн. х 110%); 452,00 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1130,00 гр. х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом №1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х25%); 852,40 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ груп (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.12.2016 по 30.04.2017 - 3279,85 грн (мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону № 2262-ХІІ (1247,00 грн х 110%); 498,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність (1247,00 грн х 40%); 50 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х25%), 975,25 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.05.2017 по 30.09.2017 - 3445,60 грн (1443,20 мінімальний розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ (1312,00 грн. х 110%); 524,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII (1312,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн. х 25%); 1043,50 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656, 100,0 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 327);
з 01.10.2017 по 30.11.2018 - 5094,70 грн (3571,12 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону України № 2262-ХІІ (4463,90 грн х80%).
На виконання вимог Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 проведено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн), призначене позивачу підвищення до пенсії, передбачене статтею 13 Закону №3551-XII обчислювалося з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого установлений статтею 7 Закону № 1801-VIII станом на 01 грудня 2017 року, збільшений на 79 грн, а саме: 1 373 грн + 79 грн = 1 452 грн;
580,80 грн - підвищення інвалідам війни її групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII (1452,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 892,78 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (3571,12 грн х 25%).
Розмір пенсії позивача становив:
з 01.12.2018 по 28.02.2019 - 5112,70 грн (3571,12 грн розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону України № 2262-ХІІ (4463,90 грн х 80%); 598,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону 3551-XII (1497,00 грн х 40%); 50,00 грн- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-IV; 892,78 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381) (3571,12 грн х 25%);
з 01.03.2019 по 30.06.2019 - 5871,57 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ (5222,77 грн. х 80%); 598,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII (1497,00 грн. х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-IV; 1044,55 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4178,22 грн х 25%);
з 01.07.2019 по 30.11.2019 - 8211 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (5222,77 грн х 80%), 625,60 підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII (1564,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (4178,22 грн х25%); 2312,63 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
з 01.12.2019 по 31.03.2020 - 8599,50 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (5222,77 грн х 80%), 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII(1638,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (4178,22 грн х25%); 2671,53 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656);
з 01.04.2020 по 30.04.2020 - 8599,50 грн (розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (5222,77 грн. х 80%), 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII(1638,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4178,22 грн х25%); 2671,53 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656 (1638 грн X 525%), 500,0 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним з 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020);
з 01.05.2020 по 30.06.2020 - 9099,50 (46377,82 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (5797,27 х 80%); 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII (1638,00 грн х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 1159,45 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4637,82 грн. х 25%); 2097,03 грн. - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 525% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 (1638,00 грн. х 525%), 500,00 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним з 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020);
з 01.07.2020 по даний час розмір пенсійної виплати складає 9205,19 грн (4637,82 грн - розмір пенсії відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (5797,27 грн х 80%), 684,80 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII (1712,00 грн. х 40%); 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом № 1603-ІV; 1159,45 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до статті 21 Закону № 2262-ХІІ (згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4637,82 х 25%); 2455,93 - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 525% прожитковою мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінку Міністрів України від 28.07.2010 № 656 (1712 грн х 525%), 217,19 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним з 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020).
У межах розгляду цієї справи, судами попередніх інстанцій також установлено, що в 2011 році ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці про визнання протиправними дії (бездіяльність, відмову) та зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати і виплатити йому недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, з 2006 по 2011 роки та до набрання постановою законної сили.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.06.2011 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні пропущеного строку на звернення до суду в частині визнання протиправними дії (бездіяльність, відмову) УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці щодо нарахування і виплати надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 по 06.12.2010 роки та відкрито скорочене провадження у справі в частині вимог з 07.12.2010.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 у справі №727/5178/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014, позов задоволено частково: зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 07.12.2010 по день припинення права на таку допомогу з урахуванням проведених виплат.
Також у січні 2012 року позивач звертався до суду із позовом до УПФУ в м. Чернівцях, в якому просив визнати протиправними дії управління щодо невиплати йому пенсії у повному обсязі; зобов`язати нарахувати та виплатити пенсію за період з 20 липня по 03 жовтня 2011 року з врахуванням проведених раніше виплат, яка складається з: пенсії інваліду війни 2-ої групи в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону № 1058-IV, відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; підвищення до пенсії інваліду війни 2-ої групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно пункту «а» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 22 Закону № 2262-ХІІ, у редакції Закону з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року; підвищення особам, прирівняним до інвалідів війни 2-ої групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність згідно частини четвертої статті 13 Закону № 3551-XII; щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття інвалідам війни згідно статті 1 Закону № 1603-ІV; зобов`язати здійснювати виплату пенсії впродовж дії цих Законів з урахуванням статті 22 Конституції України.
Постановою Шевченківського районного суду від 01.03.2012 у справі № 2а-92/12/2414, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015, у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не перевів позивача на пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з урахуванням стажу роботи в районі Крайньої Півночі з 14.09.2011, а також протиправно не нараховував та не виплачував йому пенсію по інвалідності з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених статтею 22 Закону № 2262-ХІІ за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи своє рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з урахуванням стажу роботи в районі Крайньої Півночі з 14.09.2011, також протиправно не нараховував та не виплачував пенсію по інвалідності позивачу з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених статтею 22 цього Закону у період 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017 по день ухвалення цієї постанови, та з відсутності правових підстав для задоволення інших позовних вимог.
Щодо вимог, викладених у пункті 5 позовної заяви, у редакції від 23.01.2020, де позивач просив визнати розпорядження УПФУ в м. Чернівцях та рішення нечинними, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх задоволення та з мотивів ненаведення позивачем їх належного обґрунтування.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008, основний розмір пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Законом № 1058-IV, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 7 Закону України від 14.06.2011 № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VI) прикінцеві положення цього Закону було доповнено пунктом 4, за змістом якого у 2011 році норми і положення статті 14, 22, 37 і частина третя статті 43 Закону № 2262-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Суд зазначив, що на виконання вимог Закону № 3491-VI Уряд прийняв постанову від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (набрала чинності 23 липня 2011 року; далі - Постанова № 745), за змістом пункту 5 якої мінімальний розмір пенсії по інвалідності, яка призначається відповідно до Закону № 2262-XII для інвалідів війни II групи, не може бути нижче 110% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі № 1-11 пункт 4 Прикінцевих положень Закону №3491-VI визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
У період з січня 2012 року по грудень 2016 року (за виключенням періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014) також діяли Закони про держбюджет на відповідні роки, які містили норму про те, що норми і положення статті 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.
Одночасно суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що вказані норми законів неконституційними не визнавались та їх дія у 2013-2016 роках не зупинялась.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії відповідно статті 22 Закону №2262-XII з вересня 2011 по грудень 2015 року (окрім періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014), оскільки відповідачем правомірно виплачувалася позивачу пенсія у порядку та розмірах, встановлених КМУ залежно від фінансових ресурсів ПФУ в зазначений період.
Одночасно з цим, оскільки Закони про держбюджет за 2017 - 2020 роки не містили вказівки про те, що норми і положення статі 22 Закону № 2262-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині за період з 01.01.2017 по день припинення права на такі виплати.
Також суд апеляційної інстанції констатував, що ухвалюючи додаткове судове рішення у справі від 06.04.2020 суд першої інстанції не звернув увагу на те, що судом було вирішено позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону № 1058-IV. Резолютивна частина зазначеного рішення також містить висновок суду першої інстанції по суті зазначеної вимоги.
Водночас заявник в заяві про ухвалення додаткового судового рішення фактично просить переглянути рішення від 14.02.2020 у справі та дослідити додаткові обставини.
Проте, неповнота дослідження судом обставин справи, доказів у справі не є питаннями, з якими приписи частини першої статті 252 КАС України пов`язують наявність підстав для ухвалення додаткового рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява позивача від 27.03.2020 про ухвалення додаткового судового рішення мала бути залишена судом без задоволення.
Стосовно вимоги позивача щодо нарахування йому підвищення до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону № 3551-XII, у редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95-ВР від 23.11.1995, № 488/95-ВР від 22.12.1995 та № 2212-ІУ від 18.11.2004 станом на день виникнення права на таке підвищення, суд апеляційної інстанції зазначив, що частину четверту статті 13 Закону № 3551-XII було викладено у новій редакції. Внесені законодавцем зміни є частиною системної реформи у сфері соціального забезпечення, зокрема, відповідних категорій військовослужбовців, яка була направлена на зміну механізму розрахунку вищевказаних соціальних виплат шляхом прийняття за основу базового соціального стандарту (прожитковий мінімум), розмір якого визначався законом.
Положення статті 13 Закону № 3551-XII, у редакції Закону № 2939-ІУ, рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що відповідач при виплаті підвищення до пенсії по інвалідності у розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 включно.
Суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні позову в частині вимоги здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 у справі №727/5І78/13-а про нарахування та виплату державної соціальної допомоги «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 07.12.2010 до припинення права на таку допомогу, з посиланням на те, що питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі вирішуються в інший процесуальний спосіб у порядку, встановленому статтями 382 383 КАС України, і не можуть бути самостійним предметом окремого судового провадження. Отже, суд апеляційної інстанції констатував, що у спірному випадку позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Щодо позовної вимоги здійснити нарахування і виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону № 2262-ХІІ, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Уряду від 17.07.2003 №1078, не відносяться, зокрема, соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.09.2015 у справі № 21-606а15), від 13.10.2015 у справі № 21-2389а15, від 13.10.2015 у справі №264/7745/14-а), від 17.02.2016 у справі №264/647/15-а.
Оскільки у складі пенсії позивача є доплати до прожиткового мінімуму відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, а саме доплати до прожиткового мінімуму у відповідності до Постанови Уряду № 656, тому підстави для здійснення індексації пенсії позивача відсутні.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії, суд апеляційної інстанції зазначив, що виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Таким чином, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Враховуючи відсутність будь-яких нарахованих пенсійним органом ОСОБА_1 пенсійних виплат, але вчасно не виплачених, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі 100,00 грн у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту населення» № 327 від 23.04.2012 за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачу до 01.10.2017 здійснювалась виплата підвищення розміру пенсії на 100 грн у відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 327, тобто фактично, з 01.05.2012 коефіцієнт заробітку не змінювався, а лише здійснено підвищення пенсії позивача на 100 грн.
Проте внаслідок зміни правового регулювання, з 01.01.2017 доплата в розмірі 100 грн згідно Постанови Уряду № 327 не передбачена.
Водночас з 01.10.2017 позивачу здійснено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн).
При цьому розмір пенсії позивача до 01.10.2017 складав 3445,60 грн (враховуючи доплату 100,00 грн). Після перерахунку з 01.10.2017 розмір його пенсії склав 5094,70 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пенсійний орган діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУПФУ в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м. Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо), суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняття судом рішення про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке пов`язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов`язку виконати судове рішення.
Водночас судом апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідач ухилятиметься від обов`язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.
Отже, зважаючи на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду згідно зі статтею 382 КАС України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі № 235/7638/16-а.
Також суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача надіслати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень, тощо), при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено, та щодо зобов`язання відповідача щомісяця видавати ОСОБА_1 разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин.
Відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обов`язку органу Пенсійного фонду України надсилати рекомендовані листи пенсіонерам впродовж 5 робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення перерахунків пенсій, а також надавати щомісяця разом з виплатою пенсії відповідні витяги з рішень про здійснення перерахунків пенсій, письмові розрахунки, тощо.
Водночас із посиланням на приписи Порядку № 22-1 суд апеляційної інстанції констатував, що пенсіонерам у разі їх звернення (письмового чи усного) до органу Пенсійного фонду України, надаються роз`яснення стосовно їх пенсійного забезпечення, видаються виписки з протоколів (розпоряджень) та відповідні розрахунки складових пенсійної виплати.
Отже, позивач не позбавлений права, при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) чи щомісяця разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат), звертатись до відповідача із заявами (усними чи письмовими) про видачу йому відповідних витягів з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) чи письмових розрахунків, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин.
Крім того, чинним законодавством також не передбачено зобов`язання відповідача надсилати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду.
Суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні вимоги позивача про визначення загального розміру пенсії (пенсійних виплат), які належить виплатити ОСОБА_1 , включаючи до неї передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу «Діти війни», індексацію тощо, з посиланням на те, що суд є правозастосовуючим органом, який на підставі закону у встановленому процесуальним законодавством порядку вирішує справи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану йому УПФУ в Чернівецькій області матеріальної і моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями відповідача та відповідно не доведено причинно-наслідкового зв`язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювана належними, достатніми та допустимими доказами, а тому вказані вимоги також є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Одночасно з цим, суд зазначив, що не ставить під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення цього спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву. Водночас, вимоги щодо доведення особою виникнення у неї саме душевних страждань, що, на думку суду апеляційної інстанції, не тотожні емоційному пригніченню, попри твердження позивача, підлягають доведенню останнім при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди.
Натомість вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.
За таких мотивів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача матеріальної та моральної шкоди.
Щодо вимоги позивача про постановляння окремої ухвали, суд апеляційної інстанції зазначив, що окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлений такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
З урахуванням того, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком, та в межах цієї справи суд, оцінюючи дії відповідача, не встановлював умов згідно статті 249 КАС України, а в подальшому позивач має право звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України, суд не знайшов підстав для прийняття окремої ухвали.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасовує ухвалене судом першої інстанції судове рішення у справі та ухвалює нове рішення по суті заявлених позовних вимог, то з цих підстав скасуванню підлягає не лише додаткове судове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2020, а і додаткове судове рішення від Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.03.2020, які є невід`ємними його частинами.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції частково в частині відмови у задоволенні позову та частково у задоволеній частині позовних вимог є незаконним, та таким, що прийнято без з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Скаржник наполягає, що суд апеляційної інстанції не застосував імперативні норми Законів № 2262-ХІІ, № 2195-ІУ та № 3551-ХІІ, а застосував підзаконні нормативно-правові акти - Постанови № 656, № 745 та № 1381; не врахував правову позицію, викладену в Рішеннях Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (щодо недопустимості звуження змісту та обсягу соціальних гарантій певних категорій громадян України), від 08.06.2016 №4-рп/2016 (щодо недопустимості запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним), та від 08.07.2016 №5-рп/2016 (щодо неконституційності передачі Верховною радою України (законодавчого органу) своїх повноважень до Кабінету Міністрів України (виконавчому органу), а також не застосував прецеденту практику Європейського суду з прав людини.
Також на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував норми Конституції України, які слід було застосувати.
Скаржник також висловив заперечення щодо протокольних ухвал суду апеляційної інстанцій від 19.11.2020 (про відмову допитати двох свідків та про відмову у проведенні судової економічної експертизи, яка була призначена судом апеляційної інстанції, проте не була виконана через те, що держава в особі ТУ ДСА України в Чернівецькій області відмовилася її оплачувати), які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.
Також скаржник вважає, що справа розглядалася неповноважним складом суду (справа слухалася за участі судді ОСОБА_2 , яка не входить ні до основного, ні до резервного складу постійно діючої колегії згідно рішення Зборів суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 № 16), що в силу частини третьої статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд.
Відповідач подав письмові пояснення у справі, в яких стверджує, що заяву про переведення з виду на вид пенсії позивачем подано 04.10.2011, тому саме з цієї його переведено на пенсію по інвалідності за Законом № 2262-ХІІ.
При визначенні розміру мінімальної пенсії за віком для обчислення пенсії відповідно до статті 22 Закону № 2262-ХІІ застосовувались норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якими мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі мінімального споживчого бюджету, який визначається КМУ.
На момент звернення із заявою про переведення пенсії, обчисленої за Законом №1058-IV на пенсію по інвалідності за Законом № 2262-ХІІ, розміри підвищення інвалідам війни були і є чітко визначені Законом № 3551-ХІІ, норми якого щодо їх визначення неконституційними не визначалось. Розмір підвищення інвалідам ІІ групи правомірно встановлено в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Щодо виплати підвищення дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в період з 14.09.2010 по 06.12.2010, зазначає, що оскільки в цей період позивач отримував підвищення інвалідам війни ІІ групи, відсутні правові підстави для встановлення одночасно з цим підвищенням і підвищення дітям війни.
Відповідач також зауважив, що з 04.10.2011 страховий стаж позивача складає 47 років 5 місяців 25 днів, оскільки до страхового стажу, враховуючи долучений до заяви трудовий договір, в кратному обчисленні зараховано період роботи в районі крайньої Півночі з 11.03.1956 по 24.03.1959.
Окремо відповідач повідомив суд касаційної інстанції про виконання оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції. Зазначив, що на негайне виконання рішення суду, сума боргу за один місяць, за січень 2014 року в розмірі 1615,25 грн, виплачена додатковою відомістю у січні 2021 року через відділення поштового зв`язку № 5 (з датою виплати 11 число). Різниця пенсії, визначена відповідно до рішення суду за період з 01.02.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017 по 23.12.2020, складає 58794,99 грн та включена до Реєстру рішень суду, ведення якою передбачено Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 № 20-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за № 1189/3264.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Колегія суддів наголошує, що в межах цього касаційного провадження позивачем не оскаржується рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій ГУПФУ в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом №1058-IV на пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04.10.2011.
Також як слідує зі змісту касаційної скарги позивачем не оскаржується рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії та позовної вимоги щодо зобов`язання здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 у справі №727/5178/13-а про нарахування та виплату державної соціальної допомоги «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті Закону № 1058-IV за період з 07.12.2010 до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат.
За такої реалізації своїх прав, колегія судів вважає, що позивач погодився із рішенням суду апеляційної інстанції в означеній частині та в силу вимог статті 341 КАС України рішення суду у цій частині не переглядається.
Щодо задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011 та відповідно нарахувати і виплатити йому пенсію по інвалідності за період з 14.09.2011 по 03.10.2011, з урахуванням раніше проведених виплат, то цій частині позивач оскаржує судове рішення лише в частині дати, з якої необхідно призначити пенсію та здійснити нарахування та її виплату.
Позивач вважає, що оскільки вид пенсії у позивача не змінився, пенсію слід було призначати у відповідності до частини третьої статті 50 Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2010, яка визначає, що пенсія за минулий час призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Надаючи оцінку в контексті доводів та вимог касаційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає таке.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон № 2262-ХІІ.
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.
Судом апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебував на обліку як отримувач пенсії по інвалідності за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
14.09.2011 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо переходу на інший вид пенсії як інваліда війни 2 групи за нормами Закону № 2262-ХІІ.
Оскільки за призначенням пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ позивач звернувся вперше, то у спірному випадку має місце призначення пенсії по інвалідності за іншим законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону.
Частина третя статті 50 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Судом встановлено, що право на обчислення пенсії згідно Закону № 2262-ХІІ у позивача виникло ще у 2000 році після встановлення інвалідності вперше, проте позивач до 2011 року продовжував отримувати пенсію на умовах Закону № 1058-IV.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування при призначенні позивачу відповідної пенсії норм статті 50 Закону № 2262-ХІІ, оскільки вони стосуються призначення пенсії з дня виникнення права на неї у разі несвоєчасного звернення.
Відповідно до статті 48 Закону № 2262-ХІІ (у редакції на час прийняття Закону) заяви про призначення пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей подаються до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання, а особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей - до органів пенсійного забезпечення Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Головного управління командуючого Національною гвардією України, Управління охорони вищих посадових осіб України, інших військових формувань, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України.
За чинною редакцією цієї статті, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував, що обов`язок пенсійного органу на призначення відповідного виду пенсії не є безумовним, він виникає виключно після волевиявлення особи на призначення відповідного виду пенсії.
Позивач реалізував право на призначення пенсії по інвалідності, як інваліда війни 2 групи, відповідно до Закону № 2262-ХІІ лише з 14.09.2011, звернувшись з відповідною заявою.
Своєю чергою, судом апеляційної інстанції не встановлено попереднього звернення позивача до пенсійного органу з питань призначення йому пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ або оскарження рішення щодо первинного призначення пенсії в 2000 році та 2004 році.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання ГУПФУ в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, за нормами Закону № 2262-ХІІ з 14.09.2011, нарахувати та виплатити позивачу пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи, з 14.09.2011 по 03.10.2011, з урахуванням раніше проведених виплат.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що у заяві від 14.09.2011 ОСОБА_1 просив перевести його на інший вид пенсії з урахуванням роботи на Крайній Півночі та довідок про заробітну плату, наявних в матеріалах справи, оскільки йому на той момент не враховували пільговий стаж роботи на Крайній Півночі.
Відповідно до записів трудової книжки та наданих документів за період з 11.03.1956 по 24.03.1959 позивач працював в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
З 04.10.2011 відповідач на підставі заяви та наданого трудового договору провів перерахунок стажу ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією, зазначеною у розпорядженні № 284718 від 05.09.2012, зарахувавши стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі з 11.03.1956 по 24.03.1959 у пільговому розмірі. Таким чином, стаж роботи позивача складає 47 років 5 місяців 25 днів.
Зазначені обставини відповідач підтвердив у письмових поясненнях на касаційну скаргу, поданих до Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що з відповідною заявою, до якої було долучено трудовий договір, позивач звернувся 14.09.2011, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ГУПФУ в Чернівецькій області в період з 14.09.2011 по 01.10.2011 щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) ОСОБА_1 на Крайній Півночі у меншому розмірі та зобов`язання відповідача зробити відповідний перерахунок.
Щодо вимог, викладених у пункті 5 позовної заяви у редакції від 23.01.2020, де позивач просив визнати нечинними розпорядження УПФУ в м. Чернівцях та його правонаступника - ГУПФУ в Чернівецькій області, прийняті за період з 14.09.2010 по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення №977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справи розпорядження (чи інші рішення), суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції щодо відсутності підстав для їх задоволення та з мотивів ненаведення позивачем їх належного обґрунтування.
Касаційна скарга позивача мотивів незгоди із висновками суду апеляційної інстанції у вказаній частині позовних вимог не містить.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити у відповідності до статті 22 Закону № 2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону № 1058-IV, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 22 Закону № 2262-XII визначено мінімальні розміри пенсій по інвалідності.
Відповідно до статті 22 Закону 2262-XII, у редакції Закону № 456/95-ВР від 23.11.1995, мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються: інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, II групи - трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, III групи - двох мінімальних пенсій за віком, іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - 200 процентів, II групи - 100 процентів і III групи - 50 процентів мінімального розміру пенсії за віком; інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 процентів, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 120 процентів, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 130 процентів відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених цією статтею для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби.
Надалі, згідно із підпунктом 2 пункту 29 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» абзаци 2 і 3 статті 22 Закону 2262-XII замінено трьома абзацами такого змісту: «інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 120 відсотків, II групи - 110 відсотків, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 110 відсотків, II групи - 105 відсотків, III групи 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 відсотків, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони 120 відсотків, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 130 відсотків відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 вищевказані зміни були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення статті 22 Закону № 2262-XII, у редакції Закону № 456/95-ВР від 23.11.1995.
Відповідно до норм статті 22 Закону № 2262-XII під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно якої, мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Пунктом 7 Закону України від 14.06.2011 № 3491-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VІ) прикінцеві положення Закону про держбюджет було доповнено пунктом 4, за змістом якого у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, статей 14, 22, 37 і частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання вимог Закону № 3491-VI Уряд прийняв постанову від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (набрала чинності 23.07.2011; далі - Постанова № 745), за змістом пунктом 5 якої мінімальний розмір пенсії по інвалідності, яка призначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ для інвалідів війни II групи, не може бути нижче 110 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та вимоги касаційної скарги, позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008, яким визнано неконституційними положення пункту 29 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 25.12.2007 щодо внесених змін до статті 22 Закону № 2262-ХІІ.
У контексті наведених аргументів, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пункту 2 розділу ІІІ вказаного вище Закону від 25.12.2007 Розділ ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» діяв лише до 31.12.2008.
Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі № 1-11, пункт 4 Прикінцевих положень Закону № 3491-VІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Конституційний Суд України у пункті 2.1 Рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення, в тому числі, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У пункті 2.2. вказаного Рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України, роз`яснено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності, який передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
У Рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.
Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України від 22.12.2011 № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» установлено, що і в 2012 році норми статті 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
З метою здійснення у 2012 році заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення КМУ прийняв постанову від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», у пункті 2 якої встановив, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, який визначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ, для інвалідів війни II групи не може бути нижче 110 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 4 Перехідних положень Закону України від 06.12.2012 № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі - Закон № 5515-VI), зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення статті 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Вказана норма Закону № 5515-VI неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.
З 01 січня 2014 року Законом України від 16.01.2014 № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів пенсії по інвалідності, встановленої Законом № 2262-ХІІ.
Тобто, з 01.01.2014 нарахування та виплата пенсії по інвалідності повинна була здійснюватися у розмірах, встановлених Законом № 2262-ХІІ.
Водночас, Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 1622-VII), який набрав чинності 03.08.2014, розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719-VII доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статті 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Таким чином, з 03.08.2014 Законом № 719-VII Уряду знову надано повноваження визначати розмір пенсії по інвалідності за Законом № 2262-ХІІ - залежно від фінансових ресурсів ПФУ на 2014 рік.
Відповідно, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року Управління ПФУ повинно було нараховувати та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених статтею 22 Закону № 2262-ХІІ, а саме, в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону №1058-IV.
Пунктом 9 «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII), серед іншого, установлено, що КМУ затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону №2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України від 25.12.2015 № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що норми і положення частин 1, 2 статті 9, статей 14, 22, 36, 37 та 43 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.
Отже, з січня 2015 року по грудень 2016 року Уряду також надано право визначати розміри пенсій по інвалідності для осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ залежно від фінансових ресурсів.
За наведеного правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії відповідно статті 22 Закону № 2262-XII з вересня 2011 по грудень 2015 року (окрім періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014), оскільки відповідачем правомірно виплачувалася позивачу пенсія у порядку та розмірах, встановлених КМУ залежно від фінансових ресурсів ПФУ в зазначений період.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про нарахування позивачу до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону № 3551-XII, у редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95-ВР від 23.11.1995, № 488/95-ВР від 22.12.1995 та № 2212-ІV від 18.11.2004 станом на день виникнення права на таке підвищення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суми підвищення до пенсії по інвалідності, призначеної позивачеві, були виплачені йому у відповідності до приписів статті 13 Закону згаданого вище Закону.
Касаційна скарга позивача мотивів незгоди із висновками суду апеляційної інстанції у вказаній частині позовних вимог не містить, тому оцінка цій вимозі судом касаційної інстанції не надається.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 включно, колегія суддів зазначає таке.
Суд апеляційної інстанції констатував, що місцевий суд відмовив у задоволенні цієї вимоги, оскільки у справі №727/5178/13-а було відмовлено у поновленні пропущеного строку за період з 01.01.2006 по 06.12.2010 відносно позовної вимоги про зобов`язання управління нарахувати та виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, що охоплює період з 14.09.2010 по 06.12.2010.
Водночас позивач стверджує, що рішенням Шевченківського районного суду від 27.06.2013 вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії як дитині війни була залишена судом без розгляду, та суд не врахував його права, передбаченого частиною третьою статті 155 КАС України (у редакції до 15.12.2017), після усунення підстав, які слугували для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду в загальному порядку.
Суд апеляційної інстанції констатував, що не заперечує права позивача, визначеного наведеною нормою, згідно з якою особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Водночас зазначив, що з цим позовом позивач звернувся до суду 15.08.2012, а рішення суду про залишення без розгляду вимог за період з 01.01.2006 по 06.12.2010 у справі №727/5178/13-а набрало чинності лише 17.04.2013, тобто після відкриття провадження у справі, що розглядається.
Звернувшись 15.08.2012 з позовом, ОСОБА_1 , спочатку, окрім іншого, просив зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону № 1058-IV.
Тобто вказана позовна вимога не містила чітко визначеного періоду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07.06.2013 у справі, що розглядається, позивачу поновлено пропущений строк на звернення до суду з цим позовом із врахуванням визначених періодів у позовних вимогах, тобто з 14.09.2011.
У ході розгляду справи, а саме у заяві про уточнення позовних вимог від 23.01.2020, позивач уточнив вищевказану позовну вимогу, конкретизувавши період з 14.09.2010 по 06.12.2010.
Водночас судом першої інстанції при прийнятті уточнених позовних вимог не надавалась оцінка дотримання позивачем строку звернення до суду щодо періоду з 14.09.2010 по 06.12.2010 та не приймалось будь-яких рішень щодо поновлення чи відмову у поновленні строку за спірний період.
Разом з цим, відповідно до частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цими позовними вимогами), яка повністю кореспондується зі статтею 122 КАС України (у чинній редакції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 99 КАС України).
Аналогічні приписи щодо звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у шестимісячний строк також визначає частина друга статті 122 КАС України (у чинній редакції).
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Статтею 155 КАС України (у редакції до 15.12.2017) передбачалося, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України (у редакції після 15.12.2017), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, зазначений спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
Водночас підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, судом апеляційної інстанції не встановлено, і позивачем не наведено.
На переконання суду апеляційної інстанції, позивач мав дізнатися про порушення своїх прав під час проведення відповідних пенсійних виплат у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2010 року, а звернувся до суду з позовом лише 15.08.2012, не навівши поважних причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, фактично позовні вимоги за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 були доведені суду як самостійні вимоги і заявлені лише під час подачі уточненої позовної заяви від 23.01.2020.
За наведеного правового регулювання та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для залишення цієї позовної вимоги без розгляду.
Щодо позовної вимоги здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону № 2262-ХІІ, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 64 Закону № 2262-ХІІ призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
При реалізації положень статті 64 Закону № 2262-ХІІ органи Пенсійного фонду України керуються Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.
За правилами статті 3 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Приписами статті 4 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Подальша індексація споживчих цін для індексації грошових доходів населення починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101 відсоток. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно із статтею 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону Уряд затвердив Порядок № 1078, яким визначив правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Пунктом 2 Порядку встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку.
Одночасно у пункті 3 Порядку визначено перелік грошових доходів громадян, одержаних в гривнях на території України, які не мають разового характеру, проте не відносяться до об`єктів індексації. До них, зокрема, належать соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу 1 частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.
Отже, згідно із Порядком № 1078 для всіх видів пенсій визначення базового місяця провадиться у місяці перерахунку пенсій, що призводить до збільшення загального розміру пенсії. Базовим місяцем встановлюється місяць перерахунку пенсії, якщо розмір перерахованої пенсії перевищує розмір пенсії разом з індексацією місяця, що передує перерахунку.
Базовим місяцем встановлюється також місяць перерахунку пенсії, у якому пенсіонер втрачає право на отримання доплати до попереднього розміру пенсії або пенсія переходить до категорії доходів, що відповідно до Порядку не індексуються.
Також, не підлягають індексації пенсії, до яких встановлена доплата відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1309 від 02.12.2009, щомісячна допомога до пенсії відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів № 656 від 28.07.2010, щомісячна державна адресна допомога відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008.
З огляду на вищевикладене, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2 Порядку, не відносяться, зокрема, соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону № 1058-IV); додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.09.2015 у справі № 21-606а15, від 13.10.2015 у справі № 21-2389а15, від 13.10.2015 у справі № 264/7745/14-а, від 17.02.2016 у справі № 264/647/15-а та в подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 06.11.2018 у справі №266/4612/14-а, від 15.06.2020 у справі № 826/59/18 та від 15.06.2021 у справі №369/8087/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у складі пенсії ОСОБА_1 є доплати до прожиткового мінімуму відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, а саме: доплати до прожиткового мінімуму у відповідності до Постанови № 656, тому підстав для здійснення індексації пенсії позивача немає.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) з 01.10.2017 до встановлення розміру прожиткового мінімуму, який буде більшим за розмір, установлений на 01 грудня 2017 року та збільшений на 79 гривень, при призначенні та перерахунку пенсій, надбавок, підвищень, інших пенсійних виплат, встановлених законодавством, використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 01 грудня 2017 року Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 грн.
На виконання вимог Закону № 2148-VІІІ, з 01.10.2017 проведено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн) для всіх пенсіонерів, які вийшли на пенсію до 2017 року, в тому числі і позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Цим Порядком визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» з 01.03.2019 проведено перерахунок пенсії позивача шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт 1,17 (тобто 3764,40 грн х 1,17 = 4404,35 грн), таким чином з 01.03.2019 заробіток для обчислення пенсії складав 4404,35 грн (збільшений показник середньої заробітної плати по країні) x 1,18582 (індивідуальний коефіцієнт заробітку пенсіонера)= 5222,77 грн.
З 01.05.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020 визначений розмір збільшено на коефіцієнт 1,11 (4404,35 грн х 1,11). Отже, з 01.05.2020 заробіток для обчислення пенсії складає 4404,35 грн (збільшений показник середньої заробітної плати по країні 4888,83 грн.) х 1,18582 (індивідуальний коефіцієнт заробітку ОСОБА_1 ) = 5797,27 грн.
Таким чином під час обчислення основного розміру пенсії позивача пенсійним органом застосовано коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 1,17, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.19 №124, та у розмірі 1,11, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №251.
Постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020 також установлено, що з 01 квітня 2020 р особам, які отримують пенсію і яким виповнилося 80 років і більше, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації, щомісячної компенсації у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, не досягає розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за 2019 рік (9205,19 грн.), щомісячну компенсаційну виплату в розмірі до 500 гривень у межах зазначеного розміру.
За такого правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі 100,00 грн у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 327 від 23.04.2012 «Про підвищення рівня соціального захисту населення» за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату, то колегія суддів зазначає, що касаційна скарга позивача не містить обґрунтувань незгоди із прийнятим судом апеляційної інстанції рішення в цій частині.
Щодо зобов`язання ГУПФУ в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м. Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо), колегія суддів зазначає таке.
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Частинами першою, другою статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень, про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, і приписами статті 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття судового рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Разом з тим, стаття 382 КАС України визначає, що прийняття судом рішення про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке пов`язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов`язку виконати судове рішення.
З інформації, наявній в матеріалах справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідач ухилятиметься від обов`язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.
Більш того, у поданих до Верховного Суду письмових поясненнях на касаційну скаргу, відповідач повідомив про виконання рішення суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається.
З огляду на відсутність будь-яких процесуальних документів у відповідь на ці пояснення, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем зазначені обставини не заперечуються.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надіслати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень, тощо), при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено, та щодо зобов`язання відповідача щомісяця видавати ОСОБА_1 разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин, колегія суддів зазначає таке.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.
Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений у статті 14 КАС України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (стаття 373 КАС України).
Своєю чергою, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Водночас чинним законодавством не передбачено зобов`язання відповідача надсилати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду.
Положеннями статті 64 Закону № 1058-IV визначені права та обов`язки виконавчої дирекції Пенсійного фонду та її територіальних органів.
Відповідно до пунктів 11, 12, 13 частини другої цієї норми, органи пенсійного фонду зобов`язані: письмово інформувати застрахованих осіб про набуття права на призначення пенсії і порядок її призначення, про призначення або відмову в призначенні пенсії, її розмір, порядок виплати, а також про можливість та умови переходу на інший вид пенсії та порядок оскарження рішень виконавчих органів Пенсійного фонду; попереджати пенсіонера в письмовій формі за місяць до закінчення строку, на який призначена пенсія, про дату та підстави припинення її виплати; надавати безоплатно страхувальникам і застрахованим особам в усній та письмовій формі, а також через засоби масової інформації консультації з питань застосування законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, роз`яснювати їхні права, обов`язки і відповідальність, порядок сплати страхових внесків, заповнення звітності та інші питання відповідно до цього Закону.
Відповідно до «Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, що звертаються до органів Пенсійного фонду України» пенсіонери користуються правами, передбаченими Законом України «Про звернення громадян», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», законодавством про пенсійне забезпечення, законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини.
Пенсіонери мають право: знайомитися з матеріалами своєї пенсійної справи; отримувати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії; безкоштовно отримувати інформацію про інших осіб (при наявності повноважень); вимагати отримання засвідчених копій документів, що містяться в пенсійній справі; запитувати інформацію про періоди страхового стажу та заробітної плати, яка була врахована під час розрахунку розміру пенсії; знайомитися в органах ПФ з нормативно-правовими актами, на підставі яких призначено пенсію, робити з них виписки та копії.
Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від; форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно з цим Законом під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Положеннями Порядку № 22-1 також передбачено, що у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.
Отже, пенсіонерам у разі їх звернення (письмового чи усного) до органу Пенсійного фонду України, надаються роз`яснення стосовно їх пенсійного забезпечення, видаються виписки з протоколів (розпоряджень) та відповідні розрахунки складових пенсійної виплати.
Суд апеляційної інстанції констатував, що позивач не позбавлений права, при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) чи щомісяця разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат), звертатись до відповідача із заявами (усними чи письмовими) про видачу йому відповідних витягів з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) чи письмових розрахунків, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин.
Водночас, чинним законодавством не передбачено обов`язку органу Пенсійного фонду України надсилати рекомендовані листи пенсіонерам впродовж 5 робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення перерахунків пенсій, а також надавати щомісяця разом з виплатою пенсії відповідні витяги з рішень про здійснення перерахунків пенсій, письмові розрахунки, тощо.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану йому пенсійним органом матеріальної і моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.
За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) визначено підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями відповідача та відповідно не доведено причинно-наслідкового зв`язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювача належними, достатніми та допустимими доказами, а тому вказані вимоги обґрунтовано не задоволені судом апеляційної інстанції.
Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.
Скаржник стверджує, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Надаючи правову оцінку в контексті зазначених аргументів, колегія суддів виходить з такого.
Згідно частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові від 06.04.2023 у справі № 200/5144/20-а, Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не ставив під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення цього спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.
Водночас суд апеляційної інстанції констатував, що позивачем не доведено факту виникнення у нього душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виникненням відповідних страждань.
Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки позивач не довів, а суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, будь-яких доказів на підтвердження факту шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано.
Щодо вимоги про постановляння окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
З урахуванням того, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком, та в межах цієї справи суд, оцінюючи дії відповідача, не встановлював умов згідно статті 249 КАС України, а в подальшому позивач має право звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для постановлення окремої ухвали.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки.
Фактично скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Надаючи правову оцінку процесуальним порушенням суду апеляційної інстанції, які на думку скаржника допустив суд при розгляді цієї справи, колегія суддів зазначає таке.
Скаржник стверджує, що справа розглянута неуповноваженим складом суду, оскільки у розгляді справи приймала участь суддя Сапальова Т.В., яка не входить ні до основного, ні до резервного складу постійно діючої колегії згідно рішення Зборів суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 № 16.
Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 33 КАС України перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.
Рішенням Ради суддів України від 12.04.2018 №16 встановлено, що Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 02.03.2018, набирає чинності у такому порядку:
до підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких е обов`язковим для його роботи:
- у судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду;
- повністю зберігаються повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями, у тому числі в частині затвердження засад використання автоматизованої системи документообігу суду.
За змістом пункту 2.3.5. Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016 (далі - Положення), визначення суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється згідно з вимогами підпункту 2.3.3 пункту 2.3 цього Положення, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, а також з урахуванням дотримання правил поєднання судових справ.
У пункті 1.2.1 Положення подано визначення терміну «засади використання автоматизованої системи документообігу суду» - це затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду правила застосування цього Положення з урахуванням юрисдикції та інстанційності суду, норм процесуальних кодексів та законів України.
Пунктом 2.3.2 передбачено, що збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням.
Пунктом 4.2. Засад використання автоматизованої системи документообігу у Сьомому апеляційному адміністративному суді, затверджених рішенням зборів суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2018, передбачено, що визначення членів колегії щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу здійснюється відповідно до основного складу постійних судових колегій без урахування вимог пункту 3.3 Засад.
Рішенням зборів суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2018 (зі змінами від 17.02.2020) затверджено склад судових палат, колегій суддів та резервних суддів.
Зокрема, постійно-діючу колегію суддів у складі суддів Моніча Б.С., Капустинського М.М., Сапальової Т.В. затверджено, та визначено резервних суддів для цієї колегії: Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.
Згідно із пунктом 2.3.25 Положення відповідно до визначеного процесуальним законодавством принципу незмінності складу суду, розгляд справи, як правило, проводиться, визначеною автоматизованою системою колегією суддів.
За таких обставин, оскільки при автоматизованому розподілі цієї справи від самого початку було визначено склад суду із основного складу постійних судових колегій, до якої також входила суддя Сапальова Т.В., та враховуючи принцип незмінності складу суду, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про розгляд справи неуповноваженим складом суду.
Водночас, подальші зміни до склад судових палат, не тягнуть за собою наслідки у вигляді повторного автоматизованого розподілу судової справи.
У касаційній скарзі скаржник також висловив заперечення щодо протокольних ухвал суду апеляційної інстанцій від 19.11.2020 (про відмову допитати двох свідків та про відмову у проведенні судової економічної експертизи, яка була призначена судом апеляційної інстанції, проте не була виконана через те, що держава в особі ТУ ДСА України в Чернівецькій області відмовилася її оплачувати).
Скаржник вважає, що незадоволення його клопотань призвело до постановлення судом апеляційної інстанції рішення, що ґрунтується на неповно зібраних доказів.
Водночас колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки при вирішенні цих питань суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального закону (у протоколі судового засідання від 19.11.2020 повно відображено інформацію щодо вирішених питань), а постанова апеляційного суду прийнята за наслідками повного та всебічного з`ясування обставин справи, підтверджених відповідними документальними доказами.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо процесуальних порушень судом апеляційної інстанції.
VIІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №727/1988/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду:
С. М. Чиркін
В. М. Бевзенко
В. М. Шарапа