№ 730/556/17

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 730/556/17

провадження № 61-2057св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

треті особа: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Борзнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 та просив витребувати у відповідача належний йому автомобіль VOLKSWAGENT4, 2001 року випуску, двигун № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що 30 жовтня 2008 року за власні кошти придбав та зареєстрував на своє ім`я автомобіль VOLKSWAGEN Т4 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

В жовтні 2016 року йому стало відомо про те, що без його відома вказаний транспортний засіб було перереєстровано на його сина ОСОБА_2 , хоча він жодних документів на право розпорядження цим автомобілем не надавав. У зв`язку з вказаними подіями він звернувся із заявою до Борзнянського ВП Бахмацького ВП ГУНП в Чернігівській області, яким 29 жовтня 2016 року відкрито кримінальне провадження № 12016270090000642 за частиною першою статті 190 КК України.

В ході розслідування вказаного кримінального провадження було встановлено, що належний йому транспортний засіб на підставі довіреності НВА 283751 від 18 серпня 2016 року, яку нібито він видав на ім`я ОСОБА_4 , був перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 , а потім по довіреності, якою останній уповноважив його колишню дружину ОСОБА_6 , спірний автомобіль було перереєстровано на сина ОСОБА_2 .

Висновком судової експертизи № 713 від 09 червня 2017 року встановлено, що підпис в графі «Підпис» в довіреності від 18 серпня 2016 року виконана не ним, що дає підстави вважати, що його протиправно було позбавлено права власності на вказаний транспортний засіб.

Оскільки вищезазначений автомобіль набутий відповідачем незаконно, у особи, яка не мала права його відчужувати, без згоди власника, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Борзнянського районного суду Чернігівської області із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: визнати недійсною в частині покупця біржову угоду купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний номер 417500, укладену 12 липня 2008 року на Товарній біржі «Столична» між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і перевести права та обов`язки покупця за цією угодою на нього; визнати за ним право власності на автомобіль VOLKSWAGEN T4, 2001 року випуску, двигун № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом визнання його покупцем за біржовою угодою купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний номер 417500, від 12 липня 2008 року.

Свої вимоги мотивував тим, що з початку 2007 року проживає та працює в Королівстві Данія, звідки надсилав грошову допомогу своїм батькам. Автомобіль VOLKSWAGENТ4, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , був придбаний ним за власні кошти, але у зв`язку з втратою паспорта був оформлений на батька ОСОБА_1 . Відповідно до біржової угоди купівлі-продажу транспортного засобу № 417500 від 12 липня 2008 року, яка укладена на Товарній біржі «Столична», ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 спірний автомобіль. Пунктом 4 даної угоди визначено, що ОСОБА_2 має право керування даним транспортним засобом. Він мав кошти на придбання даного автомобіля, так як перераховувавзароблені за кордоном кошти на особовий рахунок, відкритий на його ім`я в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль». Факт наявності коштів підтверджується також довідкою про розмір доходів за період з січня 2007 року по грудень 2008 року. Його батько ОСОБА_1 не міг придбати спірний автомобіль, оскільки у нього були відсутні доходи.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Бахмацького районного суду Чернігівської області з урахуванням положень статей 25 116 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою судді Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року справу прийнято до свого провадження відповідно до пункту 9 розділу ХII«Перехідні положення» ЦПК України з визначенням її розгляду за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано у ОСОБА_2 належний ОСОБА_1 автомобіль марки VOLKSWAGEN Т4 2001 року випуску, № кузова НОМЕР_3 , та повернуто його ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки VOLKSWAGEN, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , вибув з володіння позивача поза його волею та без його згоди, набутий відповідачем ОСОБА_2 без законної підстави, тому його слід витребувати у ОСОБА_2 , повернувши законному власнику ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 не довів, що кошти у розмірі 7 999 євро, які він заробив під час роботи за межами України у Королівстві Данія, перерахував на власний особовий рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», та зняв 11 липня 2008 року, були витрачені саме на придбання спірного автомобіля, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2018 року скасовано, відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 .

Визнано недійсною в частині покупця біржову угоду купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний №417500, укладену 12 липня 2008 року на Товарній біржі «Столична» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та переведено права та обов`язки покупця за цією угодою на ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду обґрунтоване тим, що вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною в частині покупця біржової угоди купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний № 417500, укладеної 12 липня 2008 року на Товарній біржі «Столична» між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та переведення прав і обов`язків покупця за цією угодою на ОСОБА_2 , апеляційний суд вважає доведеним, що автомобіль VOLKSWAGEN Т4, 2001 року випуску, був придбаний за його особисті кошти в загальній сумі 7 999 євро, які були ним перераховані під час роботи закордоном на його особистий рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», та зняті 11 липня 2008 року перед придбанням даного транспортного засобу, що підтверджується виписками по валютному рахунку ОСОБА_2 .

Крім того, у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_2 пересилав гроші на купівлю спірного транспортного засобу, який фактично було придбано за 14 000 доларів США, а оформлено на його батька ОСОБА_1 , який з 2004 року перебуває на пенсії і не отримує доходів. З часу придбання автомобіля позивач ним не користувався.

Однак суд не врахував, що ця довіреність на час розгляду справи є чинною, її фальсифікація належними доказами не підтверджена. Висновок судової експертизи № 713 від 09 червня 2017 року про те, що підпис в графі «Підпис» в довіреності від 18 серпня 2016 року виконаний не ОСОБА_1 , не є належним та допустимим доказом у даній цивільній справі, оскільки експертиза проведена в рамках кримінального провадження №12016270090000642, яке є незакінченим.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасуватипостанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року та залишити в силі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскарженому рішенні зазначив, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_4 відчужив належний йому автомобіль, на час розгляду справи є дійсною, а висновок експертизи № 317 від 09 червня 2017 року про те, що підпис у графі «Підпис» у довіреності від 18 серпня 2016 року виконана не ОСОБА_1 , не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки експертиза проведена в рамках кримінального провадження.

Разом з тим, нормами ЦПК України не передбачено, що експертні висновки, отримані в межах кримінального провадження, не є належними доказами у цивільній справі.

Відповідач не довів, що він особисто надавав йому кошти на придбання спірного автомобіля, відтак висновок про задоволення зустрічного позову є безпідставним.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бахмацького районного суду Чернігівської області.

27 травня 2019 року справа № 730/556/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на Товарній біржі «Столична» була укладена біржова угода купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля VOLKSWAGEN Т4 2001 року випуску, № кузова НОМЕР_3 . Угодою була обумовлена вартість транспортного засобу у розмірі 100 грн. Пунктом 4 даної угоди визначено, що вказаним транспортним засобом має право керувати ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_1 . Бахмацьким відділенням РЕР УДАІ УВС України у Чернігівській області 30 жовтня 2008 року.

Відповідно до довіреності від 18 серпня 2016 року, посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися (зняти з обліку, поставити на облік, продати за ціну та на умовах за його/їх розсудом), належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 автомобілем марки VOLKSWAGEN Т4, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Звертаючись до суду, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 зазначив, що такої довіреності він ніколи не видавав, тому звернувся до правоохоронних органів, оскільки автомобіль вибув з його володіння поза його волею.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12016270090000642, внесеного в ЄРДР 29 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій зазначив, що 29 жовтня 2016 року ОСОБА_6 шахрайським шляхом переоформила автомобіль VOLKSWAGEN Т4 2001 року випуску, № шасі НОМЕР_3 , на свого сина ОСОБА_2 .

За повідомленням територіального сервісного центру 7443 МВС України в Чернігівській області, згідно електронних облікових даних транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, 2001 року випуску, № кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 30 жовтня 2008 року, був зареєстрований за ОСОБА_1

19 серпня 2016 року в Територіальному сервісному центрі 1842 даний транспортний засіб по довіреності від 18 серпня 2016 року був перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу № 1842/2016/021491 від 19 серпня 2016 року на нового власника ОСОБА_5 29 жовтня 2016 року зазначений автомобіль був перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу № 7443/2016/157770 від 29 жовтня 2016 року на нового власника ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта № 713 від 09 червня 2017 року, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 29 жовтня 2016 року за № 12016270090000642, підпис в графі «Підпис», в довіреності від 18 серпня 2016 року виконаний не ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту розписки, ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_8 кошти в сумі 6 000 доларів США для придбання мікроавтобуса, які ОСОБА_1 повернув 06 грудня 2010 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Судом першої інстанції було встановлено, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 не проводив, вказане майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок підроблення підпису в довіреності від 18 серпня 2016 року, посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися спірним автомобілем, що підтверджується висновком експерта № 713 від 09 червня 2017 року, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 29 жовтня 2016 року за № 12016270090000642. Згодом спірний автомобіль був відчужений особою, яка не мала права ним розпоряджатися без відома позивача.

Таким чином, враховуючи те, що спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову шляхом витребування автомобіля від останнього набувача.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 доказів на спростування висновків експертизи не надав, до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи не звертався.

Правильними також є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 з огляду на те, що він за допомогою належних та допустимих доказів не довів ту обставину, що кошти, які були зароблені ним під час роботи закордоном в Королівстві Данія, він передав батьку з метою придбання спірного транспортного засобу.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року і залишаєв силі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов