№ 732/485/18

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 732/485/18

провадження № 61-2260 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Слєпченко Сергій Анатолійович,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К. від 11 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя

особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 14 лютого 2008 року

між ним та ОСОБА_2 було укладено договір № 941/7-8 про надання невідновлювальної кредитної лінії на строк до 09 лютого 2023 року.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язалась в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.

Зазначало, що товариство свої зобов`язання за договором виконало, надало ОСОБА_2 кредит, проте остання в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконала, у результаті чого станом на

05 грудня 2017 року виникла заборгованість за кредитом - 62 378,21 грн,

за відсотками - 73 727,35 грн, розмір інфляційних втрат за кредитом -

3 229,43 грн, розмір інфляційних втрат за відсотками - 9 138,52 грн,

що підтверджується розрахунком заборгованості.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_2 своїх обов`язків зі сплати кредиту відповідно до норм чинного законодавства та діючого кредитного договору ОСОБА_2 була нарахована неустойка. На 05 грудня 2017 року розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту складає - 6 548,90 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків складає - 18 530,24 грн.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором

від 14 лютого 2008 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, житловою площею

20,1 кв м., загальною площею 35,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки оцінюється у сумі 212 280,00 грн (відповідно до звіту про експертну оцінку ринкової вартості житлової нерухомості від 06 лютого 2018 року).

На виконання умов кредитного договору та іпотечного договору

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було направлено вимогу, а саме повідомлення про усунення порушень, але на дату подання позовної заяви вимога не виконана.

З огляду на невиконання основного зобов`язання за кредитним договором, банк має право звернутися до ОСОБА_1 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості

за кредитним договором.

У судовому засіданні товариство уточнило позовні вимоги в частині розміру заборгованості, на погашення якої має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки, та вказало, що розмір заборгованості визначено рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня

2016 року у сумі 114 194,86 грн.

У зв`язку з викладеним ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на однокімнатну квартиру, житловою площею 20,1 кв м., загальною площею 35,1 кв м., що знаходиться за адресою :

АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України

«Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2019 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк». Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру, житловою площею 20,1 кв.м, загальною площею 35,1 кв.м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №941/7-8 від 14 лютого 2008 року у розмірі 114 194,86 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною не нижче 212 280,00 грн, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, на користь ПАТ «Укрсоцбанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 762,00 грн сплачений судовий збір.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Також, суд зазначає, що позивач мав право на звернення до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки і цей позов ПАТ «Укрсоцбанк» подало в межах строків позовної давності.

При цьому суд звертає увагу на те, що строк позовної давності представником відповідача пов`язується з датою останнього платежу за кредитним договором, натомість ця дата має значення для обчислення строків позовної давності при стягнення заборгованості, а не для пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що

ПАТ «Укрсоцбанк» має право з метою захисту порушених прав звернути стягнення на предмет іпотеки і дана вимога пред`явлена в межах строків позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», відмовлено.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 2 643,00 грн

у рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, які були викладені у позовній заяві, безпідставно звернув стягнення на предмет іпотеки, оскільки з вимогою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось 24 грудня 2015 року. Вказану вимогу про повернення до 24 січня 2016 року заборгованості за кредитом у сумі 78 304,16 грн ОСОБА_2 отримала 25 грудня 2015 року,

що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Таким чином, банком було змінено строк виконання основного зобов`язання, а саме до 24 січня 2016 року.

Апеляційний суд при вирішенні даного спору врахуав позицію Верховного Суду України, викладену у постановах: від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53 цс 14; від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451 цс 16.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимогу до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач мав право пред`явити протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, зміненого банком, а саме від 25 січня 2016 року, пославшись на положення частини четвертої статті 559 ЦК України (припинення поруки). При цьому з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся 04 квітня 2018 року, тобто, після припинення обов`язку іпотекодавця нести відповідальність перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «Альфа-Банк» посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 січня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 03 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 732/485/18 із Городнянського районного суду Чернігівської області, у задоволенні клопотання АТ «Альфа-Банк» про зупинення виконання постанови Чернігівського апеляційного суду

від 11 грудня 2019 рокудо закінчення касаційного провадження відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не в повній мірі дослідив матеріали справи, не надав належної оцінки доказам, невірно встановив факти, які мають юридичне значення для вирішення справи, неправильно застосував норму матеріального права та порушив норму процесуального права.

Вказує, що висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної заяви є упередженими та безпідставними, оскільки згідно з пунктом 6.3. Іпотечного договору від 15 лютого 2011 року передбачено, що даний договір діє до припинення основного зобов`язання. При цьому, рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області

від 21 червня 2016 року у справі №732/460/16-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2

на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором

від 14 лютого 2008 року у розмірі 114 194,86 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту у сумі 49 241,59 грн, заборгованість за відсотками у сумі

15 931,64 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 9 689,91 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 20 625,81 грн, інфляційні втрати у сумі 18 705,91 грн. Рішення суду не виконано.

У зв`язку з чим товариство було змушене звернутися до суду з даним позовом за захистом свого права як кредитора в межах трирічного строку позовної давності.

Крім того, посилаючись на пункт 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та статтю 546 ЦК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосувавши до зобов`язань майнового поручителя строк позовної давності - шість місяців, є помилковим, оскільки порука й іпотека є різними видами забезпечення.

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу

У квітні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

від представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпченка С. А., на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», в якому зазначається, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми ЦПК України, ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» є необґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зазначається, що банк пропустив строк пред`явлення вимог до поручителя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №941/7-8, відповідно до якого, з врахуванням додаткової угоди №1 від 08 липня 2009 року про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №941/7-8

від 14 лютого 2008 року, ОСОБА_2 отримала кредит зі сплатою 14% річних та комісії за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0,99% від суми кредиту, в межах максимального ліміту заборгованості 61 680,00 грн,

з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 09 лютого

2023 року на умовах, визначених цим договором (а. с. 5-11, т. 1).

З іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, з врахуванням договору про внесення змін та доповнень від 08 липня 2009 року, вбачається, що в якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором

від 14 лютого 2008 року ОСОБА_1 передала акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в іпотеку належну ОСОБА_1 на праві приватної власності однокімнатну квартиру житловою площею

20,1 кв м, загальною площею 35,1 кв м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с.12-15, т. 1).

Згідно з пунктом 4.5. іпотечного договору, сторони договору визначили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із зазначених способів, в тому числі, і на підставі рішення суду.

Пунктом 4.6. іпотечного договору сторони договору узгодили,

що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений

у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки

від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Згідно розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором № 941/7-8 від 14 лютого 2008 року, станом на 05 грудня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить у загальній сумі: 173 552,65 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 62 378,21 грн, сума заборгованості

за відсотками - 73 727,35 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту становить 6 548,90 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків становить 18 530,24 грн, розмір інфляційних втрат за кредитом -

3 229,43 грн, розмір інфляційних втрат за відсотками - 9 138,52 грн

(а. с. 19-24, т. 1).

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області

від 21 червня 2016 року у справі №732/460/16-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2

на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором

від 14 лютого 2008 року у розмірі 114 194,86 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту у сумі 49 241,59 грн, заборгованість за відсотками у сумі

15 931,64 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 9 689,91 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 20 625,81 грн, інфляційні втрати у сумі 18 705,91 грн

(а. с.166-168, т. 1).

Рішення суду не виконано.

Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлової нерухомості ТОВ «Консалтингова компанія «BFC» від 06 лютого 2018 року, вартість однокімнатної квартири

АДРЕСА_2 , складає 212 280,00 грн (а. с. 34-66, т. 1).

Відповідно до інформації ПАТ «Укрпошта», відправлення на ім`я

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушень та з вимогою про добровільне виселення, надіслане ПАТ «Укрсоцбанк» 03 квітня 2018 року, було отримано адресатами 08 травня 2018 року та 04 квітня

2018 року, відповідно (а.с.172, 173, т.1).

27 серпня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Слєпченко С. А. звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності (а. с. 111-112, т.1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У статті 1049 ЦК Українизазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті

35 зазначеного Закону).

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки

у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд апеляційної інстанції не врахував вищезазначені положення діючого законодавства, чим порушив норми матеріального та процесуального права, що унеможливили правильне вирішення спору.

Крім того, суд не врахував, що згідно з пунктом 6.3. Іпотечного договору

від 15 лютого 2011 року передбачено, що Іпотечний договір діє до припинення основного зобов`язання.

При цьому, рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року у справі №732/460/16-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2008 року у розмірі 114 194,86 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту у сумі 49 241,59 грн, заборгованість за відсотками у сумі

15 931,64 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 9 689,91 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 20 625,81 грн, інфляційні втрати у сумі 18 705,91 грн.

Рішення районного суду не виконано.

Застосування апеляційним судом до майнової поруки положень частини четвертої статті 559 ЦК України Верховний Суд вважає необґрунтованим.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону).

Згідно зі статтями 546 553 572 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов`язань. А тому положення інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.

Застосування вказаних норм права роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а також підтримано судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, провадження

№ 14-49 цс 19.

Зазначена правова позиція є незмінною з 2009 року (Узагальнення Верховного Суду України про практику розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин).

Оскільки інших доводів суд апеляційної інстанції не навів, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо розрахунку заборгованості, застосування позовної давності у зв`язку з тим, що банк надіслав дострокову вимогу у 2011 році, а, крім того, позичальник перестав сплачувати кредит у 2013 році, хоча цей позов пред`явлено у квітні

2018 року, що позбавляє Верховний Суд можливості усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням його повноваження та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, тому справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, у порушення статей 89 263-264 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,

що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції..

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк