17.08.2023

№ 750/10899/19

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 750/10899/19

провадження № 61-11725св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2020 року в складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року в складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К. та касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2020 року в складі судді Требух Н. В. тапостанову Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Губар В. С., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Увересні 2019 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов мотивований тим, що 16 лютого 2007 року банк уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 в рахунок забезпечення належного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 11118891000 від 16 лютого 2007 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов`язань станом на 16вересня 2019 року виникла заборгованість по кредиту та відсотках в розмірі 53 228,42 доларів США, та по пені у розмірі 283 089, 01 грн.

Враховуючи наведене, АТ «УкрСиббанк» просило позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року,у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив зі спливу позовної давності, оскільки досудову вимогу про дострокове повернення кредиту банк пред`явив 25 травня 2015 року, з позовом до боржника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся 01 жовтня 2015 року, чим перервав позовну давність. З позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся у вересні 2019 року, тобто пропустив позовну давність.

У травні 2020 року відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 звернулись до суду першої інстанції з заявами про винесення додаткового рішення у справі, в яких просили вирішити питання про відшкодування понесених ними в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2020 року стягнуто з АТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали з адвокатом Серкіним К. Ю. договори про надання правової допомоги. Згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт та квитанціями від 11 листопада 2019 року загальна вартість послуг адвоката складає по 10 000 грн кожному. Вказаний розрахунок витрат на правничу допомогу позивачем не спростований, тому з АТ «УкрСиббанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу по 10 000 грн кожному.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року зазначене додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 1 500, 00 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1 500, 00 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що додаткове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, розмір витрат відповідача та третьої особи на оплату послуг адвоката Серкіна К. Ю. є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на надання правової допомоги. Представник банку не звертався з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням надання апеляційному суду квитанцій до прибуткового касового ордера про оплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, актів прийому-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката, з позивача на користь відповідача і третьої особи підлягає стягненню по 1 500 грн в рахунок відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

06 серпня 2020 року АТ «УкрСиббанк» через свого представника Кочіна Г. І. звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 161/8893/16-ц, від 18 червня 2020 року в справі № 918/1017/15, від 11 червня 2020 року в справі № 644/623/17, від 03 червня 2020 року в справі № 236/918/17.

Також як на підставу касаційного оскарження посилався на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні: від 25 липня 2018 року в справі № 52/31199/13-ц, від 20 жовтня 2019 року в справі № 357/9126/17-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 148/1923/16-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

04 листопада 2020 року АТ «УкрСиббанк» через свого представника Кочіна Г. І. звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 821/1594/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 335/8855/15-ц, від 20 травня 2020 року в справі № 643/3720/15-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 551/1136/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Крім того АТ «УкрСиббанк» оскаржило судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначало, що суди не врахували положення частини четвертої статті 137 ЦПК України та не дослідили зібрані у справі докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк» на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року. Зупинено виконання додаткового рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2020 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

23 лютого 2021 року справа № 750/10899/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанку» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання кредиту № 11118891000 у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії, що дорівнює 82 000 доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 15 лютого 2018 року. Кредит надавався шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.4 кредитного договору).

Згідно із пунктом 1.1 банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії у зазначеному розмірі та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 лютого 2007 року № 11118891000, між АКІБ «УкрСибанк» та ОСОБА_1 16 лютого 2007 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 30007Z37, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .

Суди встановили, що 25 травня 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» направило на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу № 30-11/25527 про усунення порушень кредитного договору, зі змісту якої вбачається, що станом на 25 травня 2015 року прострочена заборгованість по кредиту становить 4 734,86 доларів США та по процентам - 1 802,84 доларів США. Загальна сума заборгованості по поверненню кредитних коштів становить 28 150,95 доларів США, з яких кредит - 26 348,11 доларів США, проценти - 1 802,84 доларів США.

У пункті 11.1 кредитного договору сторони погодили, що у разі настання обставин щодо порушення умов договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це повідомлення банку або у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Після невиконання ОСОБА_2 вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з нього боргу та дострокове повернення кредиту.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 14 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11118891000 від 16 лютого 2007 року в розмірі 29 836, 87 доларів США та пеню в розмірі 57 718, 78 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги АТ «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з пропуску банком позовної давності на звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач у цій справі не пред`являв.

Відповідно до статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суди встановили, що АТ «УкрСиббанк» звернувшись 25 травня 2015 року до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про дострокове повернення кредиту, скористалося своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, чим змінило строк виконання зобов`язання.

Починаючи з 28 червня 2015 року (тридцять другий день після отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі) банківська установа мала право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте з такими вимогами позивач звернувся до суду лише у вересні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що «слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов?язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов?язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено».

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

З урахуванням наведеного суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 52/31199/13-ц, від 20 жовтня 2019 року в справі № 357/9126/17-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 148/1923/16-ц, та застосованого судом апеляційної інстанції, з таких підстав.

За змістом частини другої статті 403 ЦПК України якщо колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати.

Відповідно до пункту 7 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Наведені АТ «УкрСиббанк» аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо касаційної скарги АТ «УкрСиббанк» на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дванадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що: «згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростував. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача».

З матеріалів справи вбачається, що АТ «УкрСиббанк» під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не зверталося з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем та третьою особою витрати підтверджуються належними доказами, тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанції про стягнення з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 134 ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Враховуючи викладене, правильними є висновки судів про те, що неподання відповідачем та третьою особою попереднього розрахунку суми судових витрат не є підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21), колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги АТ «УкрСиббанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 січня 2020 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2020 року, постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов