№ 750/11580/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня2024 року

м. Київ

справа № 750/11580/21

провадження № 61-15782св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом- Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Логвіної Т. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі - ТОВ «Дебт Форс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 011,43 грн.

Позовну заяву ТОВ «Вердикт Капітал» мотивувало тим, що 19 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 040,04 грн на строк до 19 грудня 2021 року. Зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом. Відповідач не виконувала взяті на себе зобов`язання, станом на 21 вересня 2021 року утворилася заборгованість у сумі 131 011,43 грн.

Позивач зазначав, що 27 вересня 2019 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА») укладений договір факторингу, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило, а ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» набуло право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема і до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 19 грудня 2017 року. На підставі укладеного 30 вересня 2019 року аналогічного договору факторингу таке право грошової вимоги перейшло від ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» до ТОВ «Вердикт Капітал».

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 серпня 2022 року позов ТОВ «Вердикт Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитом у сумі 131 011,43 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 червня 2023 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 серпня 2022 року у справі за позовом ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано.

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк), в якому просила:

- визнати недійсним кредитний договір про надання споживчого кредиту від 19 грудня 2017 року № 94227821000, укладений між нею та ПАТ «УкрСиббанк»; - зобов`язати ТОВ «Вердикт Капітал» зробити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2017 року з часу його укладання, зарахувавши сплачені кошти в рахунок погашення основного боргу за цим кредитним договором, урахувавши визнаний недійсним кредитний договір та застосувати наслідки недійсності правочину.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що, маючи намір отримати кредит, повідомила працівників банку про те, що являється особою з інвалідністю І групи по зору, у зв`язку з чим є непрацездатною та потребує стороннього догляду, про що надала відповідні документи. Їй не відмовили у наданні кредиту.

Вказувала, що їй роз`яснили, що вона отримає кошти в кредит і буде зобов`язана повертати їх та сплачувати проценти за користування ними. Саме на цих умовах вона підписала кредитний договір. З іншими умовами її не ознайомили, не повідомили.

Не озвучили встановлену процентну ставку у розмірі 55 % та 62 % річних, встановлення комісії, умов, викладених у додатку № 1 до кредитного договору, не ознайомили з паспортом споживчого кредиту, графіком виплат тощо. Копії підписаного нею кредитного договору з додатками їй не було надано.

Зазначала, що є вочевидь несправедливими умови кредитного договору у частині сукупної річної процентної ставки у розмірі 73,61 % річних та обов`язкової сплати комісії за надання послуг з управління кредитом при простроченні сплати платежу відповідно до умов, викладених у додатку № 1. Розмір такої комісії чітко не визначений у договорі, лише зазначено, що сума має бути до 500,00 грн. Уважала, що банк не мав права встановлювати додаткову комісію.

Вказувала, що самостійно ознайомитися з умовами кредитування вона не могла, оскільки зовсім нічого не бачить.

Вважала умови договору несправедливими і такими, що суперечать принципу добросовісності, і наслідком цього є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2023 року залучено до участі у справі ТОВ «Дебт Форс» як правонаступника прав і обов`язків ТОВ «Вердикт Капітал», зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 долучено до спільного розгляду з позовом ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року позовну заяву ТОВ «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Дебт Форс», АТ «УКРСИББАНК» про визнання недійсним кредитного договору про надання споживчого кредиту та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» заборгованість за кредитом у сумі 131 011,43 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» 1 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Повернуто з Державного бюджету України ТОВ «Дебт Форс» 2 270,00 грн судового збору.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року позовну заяву ТОВ «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - без змін.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач довів, що ОСОБА_1 порушила договірні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 131 011,43 грн, яку добровільно відповідач не погасила, свій контррозрахунок не надала.

Вирішуючи клопотання щодо застосування строків позовної давності, суд послався на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначив, що строки звернення ТОВ «Дебт Форс» з позовом продовжено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивач за зустрічним позовом не довела належними та допустимими доказами порушення АТ «УкрСиббанк» вимог чинного законодавства при наданні послуг з надання кредиту. Оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено за недоведеністю, строк позовної давності до цих правовідносин не застосовано.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що не підлягають застосуванню при вирішенні цього спору положення Закону України «Про захист прав споживачів», як на цьому наполягає ОСОБА_1 , через те, що відповідно до статті 11 цього Закону, яка регламентує права споживача у разі придбання ним продукції в кредит, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», а з положенням цього закону умови оспорюваного правочину узгоджуються.

Суд апеляційної інстанції відхилив твердження ОСОБА_1 про неправомірне нарахування комісії. У Додатку № 1 до договору від 19 грудня 2017 року сторони передбачили, що комісія у розмірі 1,6 % від суми кредиту (включається до суми ануітентного платежу) може нараховуватися банком у випадку, якщо позичальник щомісяця не здійснюватиме страховий платіж у порядку, передбаченому пунктом 3.5.1. договору, а також у разі, якщо дію договору добровільного страхування не буде припинено. Отже, доводи відповідача про те, що у кредитному договорі нечітко визначено розмір комісії за надання послуг з управління кредитом при простроченні сплати платежу, та доводи про відсутність у банку права встановлювати у кредитному договорі цей платіж, не відповідають обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції вказав, що не мають правового значення для вирішення спору доводи заявника про те, що на виконання заочного рішення, яке згодом було скасовано, з неї на користь ТОВ «Вердикт Капітал» стягнуто 40 000,00 грн у рахунок заборгованості та кошти на погашення судових витрат. За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у задоволенні позову новому кредитору, а може впливати лише на визначення розміру заборгованості перед новим кредитором у випадку проведення виконання зобов`язання попередньому кредитору або ж свідчити про прострочення кредитора.

Стягнута з відповідача вже після пред`явлення цього позову в порядку виконання заочного рішення суду сума коштів є належним виконанням зобов`язання первісному кредитору та урахується в ході виконання цього судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду 08 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні первинного позову та про задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрити касаційне провадження, матеріали справи витребувано з Деснянського районного суду м. Чернігова, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів.

У грудні 2024 року відновлене судове провадження надійшло до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 947/23885/19 (провадження № 61-3902св21).

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до наступного:

- заявник уважає помилковим висновки суду апеляційної інстанції про те, що підписання нею, особою з інвалідністю І групи по зору, кредитного договору та додатків до нього є рівнозначним ознайомленню з усіма його умовами. Апеляційний суд мав урахувати те, що представник банку підтвердив відсутність порядку ознайомлення осіб з вадами зору з умовами кредитного довгому, при цьому ніяких додаткових заходів, спрямованих на доведення до її відома цих умов, не вжив;

- суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов ТОВ «Дебт Форт», не врахував, що на виконання заочного рішення (скасованого за її заявою) на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за результатами проведених двох електронних аукціонів 01 червня 2023 року з реалізації 1/3 частини двох земельних ділянок, які належали їй на праві власності, приватний виконавець перерахував 40 000,00 грн, а із соціальних виплат - судові витрати, які визначені у заочному рішенні;

- суди не врахували, що на час виконання заочного рішення ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Дерб Форс» право вимоги за кредитним договором, за яким заявник є споживачем;

- уважає, що у ТОВ «Дерб Форс» відсутнє право вимоги за кредитним договором № 94227821000;

- комісія за надання послуг з управління кредитом при простроченні платежу не містить чіткий розмір, а видача кредиту - це обов`язок банку, який не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника;

- загальна вартість кредиту для споживача, відповідно до паспорта споживача, становить 101 553,91 грн, річна процента ставка - 73,61 % річних, розмір ануїтетного платежу - 2 117,00 грн. Ці умови кредитного договору є очевидно несправедливими, таким, що суперечать принципу добросовісності і наслідком цього є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2024 року ТОВ «Дебют ФОРС» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю з дитинства І Б групи по зору, безстроково, що підтверджується копією довідки Медико-соціальної експертизи від 10 жовтня 2011 року № 145596. Висновок містить відомості про те, що ОСОБА_1 потребує постійної сторонньої допомоги.

19 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «УкрСиббанк» з метою отримання споживчого кредиту. Цього ж дня ОСОБА_1 підписала анкету-заявку на надання споживчого кредиту та з нею укладено договір № 94227821000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 40 040,04 грн шляхом перерахування в безготівковій формі на картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язалася повернути кредит у строк до 19 грудня 2021 року, плату за кредит та інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка, що міститься у додатку № 1 до договору. Розмір ануїтетного платежу становить 2 117,00 грн. Справжність підпису позичальника у договорі засвідчено відповідальним працівником ОСОБА_2

ОСОБА_1 указала, що місцем її роботи є Підприємство об`єднання громадян «Чернігівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», її щомісячний дохід становить 7 800 грн, дохід чоловіка - 11 700 грн, інші доходи - 2 000 грн. До анкети-заявки додала копію паспорту та картки фізичної особи-платника податків, які засвідчені особистим підписом ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 3.8 кредитного договору процентна ставка за договором встановлюється у розмірі 55 % річних. Пунктом 3.9 кредитного договору передбачено, що за користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений договором термін процентна ставка встановлюється у розмірі 62 %, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

Додаток № 1 до кредитного договору, розділ «Комісії» містить інформацію про: найменування комісії, розмір комісії, порядок сплати та умови нарахування комісії. Із розділу встановлено, що:

- комісія у розмірі 1,60 % від суми кредиту (включається до суми ануїтетного платежу) нараховується банком у випадку, якщо щомісяця позичальник здійснюватиме страховий платіж у порядку, передбаченому пунктом 3.5.1 договору, а також у разі, якщо дію договору добровільного страхування не буде припинено;

- комісія за надання послуг з управління кредитом при використанні кредитну при простроченні сплати чергового платежу встановлюється у розмірі - до 500,00 грн. Комісія сплачується при простроченні чергового платежу. Банк має право не застосовувати цю комісію або застосовувати не в повній мірі, про що банк повідомляє клієнтів шляхом розміщення оголошення на сайті банку.

19 грудня 2017 року ОСОБА_1 у паспорті споживчого кредиту засвідчила підписом те, що отримала та ознайомилася з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, яка надана, виходячи із обраних нею умов кредитування. Позичальник засвідчила підписом також те, що отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі невиконання зобов`язань за таким договором.

Із виписки з рахунку клієнта встановлено, що у період з 19 грудня 2017 року до 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості, зокрема, в рахунок погашення як тіла кредиту, так і нарахованих процентів.

ОСОБА_1 до фінансової установи із заявою про розірвання кредитного договору не зверталася.

27 вересня 2019 між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» укладений договір факторингу № 155, відповідно до умов якого АТ «УкрСиббанк» відступило, а ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» набуло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 27 вересня 2019 року № 155 ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2017 року № 94227821000 щодо заборгованості у загальній сумі 87 739,88 грн, із яких: 39 177,30 грн - тіло кредиту, 33 131,06 - проценти, 15 431,52 грн - комісія.

30 вересня 2019 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт капітал» укладений договір факторингу № 30-09/19/02, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» відступило, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 30 вересня 2019 року № 30-09/19/02 ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2017 року № 94227821000 щодо заборгованості у загальній сумі 87 739,88 грн, із яких: 39 177,30 грн - тіло кредиту, 33 131,06 - проценти, 15 431,52 грн - комісія.

Згідно з розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 21 вересня 2021 року, за кредитним договором № 94227821000 утворилась заборгованість у розмірі 131 011,43 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 39 177,30 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги - 33 131,06 грн; заборгованість за комісією - 15 431,52 грн та 43 271,55 грн - нараховані проценти ТОВ «Вердикт Капітал».

Право ТОВ «Вердикт Капітал» нараховувати та стягувати проценти за кредитними договорами з дати переходу права власності та прав вимоги, право нараховувати та стягувати штрафні санкції за порушення боржником грошових зобов`язань, нараховувати комісію визначено пунктом 4.6 договору факторингу від 30 вересня 2019 року № 30-09/19/02.

09 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» укладений договір № 09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило шляхом продажу, а ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

12 травня 2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» укладений договір № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило шляхом продажу, а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору № 12-05/23 про відступлення прав вимоги від 12 травня 2023 року ТОВ «Дебт Форс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2017 року № 94227821000 щодо заборгованості у загальній сумі 161 886,94 грн, із яких: 39 177,30 грн - тіло кредиту, 107 278,12 грн - проценти, 15 431,52 грн - комісія.

Із копії аркушів медичної карти ОСОБА_1 , долучених до матеріалів справи, встановлено, що 04 липня 2023 року лікар-офтальмолог після огляду ОСОБА_1 зробив запис: «…ніякий текст не читає…».

Встановлено, що на виконання заочного рішення суду, яке скасовано в судовому порядку, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» стягнуто 40 000, грн у рахунок заборгованості та кошти на погашення судових витрат.

Представник ТОВ «Дебт Форс» 07 листопада 2023 року подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до зустрічних позовних вимог.

Представник ОСОБА_1 11 грудня 2023 року подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Щодо зустрічних вимог про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за надання послуг з управління кредитом при використанні кредиту при простроченні оплати чергового платежу, визначена у розмірі до 500 грн чи 1,60 % від суми кредиту, що включається до суми ануітетного платежу (Додаток № 1 до кредитного договору, розділ «Комісії») може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка переоглядається, встановлено, що умовами оспорюваного кредитного договору передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з управлінням кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу.

Щомісячний розмір комісії за управлінням кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу становить 640,64 грн, за період з 19 січня 2018 року до 20 грудня 2021 року загальна сума комісії склала - 30 750,72 грн (том 1, а. с.11-12).

При цьому в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту.

Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору у розділі «Комісії» додатку № 1 до договору від 19 грудня 2017 року № 94227821000 щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Отже, вимоги зустрічного позову у частині визнання недійсними умов кредитного договору у частині стягнення комісії, задоволенню не підлягають. При цьому колегія суддів констатує, що умови кредитного договору, а саме положення розділу «Комісії» додатку № 1 до кредитного договору, який є невід`ємною частиною кредитного договору та яким визначено щомісячну сплату комісії за управління кредитом, є нікчемним у силу вимог закону, а тому банк не мав підстав для нарахування щомісячної комісії за управління кредитом, і в цій частині загальна сума заборгованості підлягає зменшенню на суму комісії 30 750,72 грн.

Щодо оспорення пунктів 3.8, 3.9 кредитного договору (визначений розмір процентів за користування кредитом), колегія суддів зазначає таке.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Встановивши, що позивачка за зустрічним позовом не довела обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом з боку банку та під тиском, а також, в силу статті 230 ЦК України, належним чином такі обставини не обґрунтувала, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів 3.8, 3.9 кредитного договору, яким визначений розмір процентів за користування кредитом.

Позивач за зустрічним позовом не заперечувала факт підписання кредитного договору та вчинення дій, спрямованих на безпосереднє виконання умов договору, тривале виконання зобов`язань за договором кредиту. ОСОБА_1 не довела тих обставин, які б вказували на відсутність її волевиявлення на отримання кредиту у розмірі 40 040,00 грн, не спростувала презумпції правомірності правочину.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором

Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з умовами кредитного договору від 19 грудня 2017 року, позичальник отримала в кредит кошти у сумі 40 040,00 грн на строк до 19 грудня 2021 року зі сплатою процентів у розмірі 55 % річних. Розмір ануїтетного платежу становив 2 117,0 грн, складовою якого є: основна сума кредиту, проценти за користування, комісія за управління кредитом (640,64 грн), платежі за надані супутні послуги на користь третіх осіб (40,04 грн). .

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Вердикт Капітал», станом на 21 вересня 2021 року за кредитним договором № 94227821000 наявна заборгованість у розмірі 131 011,43 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 39 177,30 грн; заборгованість за процентами - 76 402,61 грн; заборгованість за комісією - 15 431,52 грн.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)).

Встановлено, що досудову вимогу позивач пред`явив позичальнику шляхом звернення до суду з позовом 13 жовтня 2021 року. Отже, з урахуванням зміни строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, позивач втратив право нарахування проценти з 14 жовтня 2021 року.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, на день пред`явлення дострокової вимоги з повернення суми кредиту, сума заборгованості складалась з суми неповернутого кредиту та несплачених процентів (нарахованих станом на 21 вересня 2021 року) у розмірі 115 579,91 грн, із яких: 39 177,30 грн - сума несплаченого кредиту (тіло кредиту); 76 402,61 грн - нараховані, але не сплачені проценти за період з 18 квітня 2018 року до 21 вересня 2021 року.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Щомісячний розмір комісії за управлінням кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу становить 640,64 грн, за період з січня 2018 року до вересня 2021 року загальна сума комісії склала - 28 828,80 грн (45 місячних платежів х 640,64 грн).

При цьому у вимозі про стягнення заборгованості банк врахував суму несплаченої комісії станом на 21 вересня 2021 року 15 431,52 грн.

Кредитний договір від 19 грудня 2017 року у частині встановлення комісії за управління кредитом є нікчемним.

Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Ураховуючи що, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 216 ЦК України, сума боргу підлягає зменшенню на суму комісії за управління кредитом у розмірі 28 828,80 грн (45 платежів х 640,64 грн).

Отже, остаточно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» підлягає стягненню сума боргу за кредитним договором у розмірі 86 751,11 грн. (115 579,91 грн -28 828,80 грн).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, пунктом 12 Перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено, підстав для задоволення заяви представника ТОВ «Дебт Форс» від 07 листопада 2023 року про застосування позовної давності немає.

При цьому, ураховуючи положення пункту 12 Перехідних положень ЦК України та те, що з цим позовом кредитор звернувся до суду у жовтні 2021 року, підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення боргу, про які просила ОСОБА_1 у заяві від 11 грудня 2023 року, також немає.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Судами встановлено, що після звернення ТОВ «Вердикт Капітал» до суду з цим позовом відбулася заміна кредитора. Останнім кредитором та правонаступником прав і обов`язків за кредитним договором від 19 грудня 2017 року є ТОВ «Дебт Форс». Ураховуючи, що правочини щодо заміни кредитора у зобов`язанні не оскаржені, є чинними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, застосувавши положення статті 512 ЦК України, статті 55 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про залучення до участі у справі ТОВ «Дебт Форс» як правонаступника прав і обов`язків ТОВ «Вердикт Капітал».

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив, що з часу ухвалення заочного рішення до дати винесення ухвали про його скасування право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним зобов`язанням перейшло від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Кампіс Фінанс», а згодом - до ТОВ «Дебт Форс», тому суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача в порядку виконання заочного рішення суду суми коштів є належним виконанням зобов`язання первісному кредиторові.

Суд апеляційної інстанції уважав, що не мають правового значення для вирішення спору доводи ОСОБА_1 про те, що на виконання заочного рішення, яке згодом було скасовано, з неї на користь ТОВ «Вердикт Капітал» вже стягнуто 40 000,00 грн у рахунок заборгованості та кошти на погашення судових витрат. Стягнута з відповідача вже після пред`явлення цього позову в порядку виконання заочного рішення суду сума коштів є належним виконанням зобов`язання первісному кредиторові та урахується виконавцем на стадії виконання цього судового рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та уважає за потрібне вказати, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність зарахування саме судом стягнутих за скасованим рішенням коштів до основної суми боргу, виходять за межі вимог статті 13 ЦПК України, при тому що позивачка не позбавлена можливості звернутися із відповідною заявою до виконавця на стадії виконання цього судового рішення про зарахування сплачених за рішенням суду коштів в рахунок погашення суми заборгованості.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» виклало клопотання, в якому просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв`язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши клопотання позивача про закриття касаційного провадження, перевіривши зміст правовідносин у справі, наведеній заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Дебт Форс», а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних та резолютивних частин у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 411 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року змінити в частині визначення суми стягнення заборгованості, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2017 року № 94227821000 у розмірі 86 751,11 грн (вісімдесят шість тисяч сімсот п`ятдесят одну гривню 11 копійок).

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 травня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець