Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа 750/5173/17
провадження № 61-16768 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова у складі судді Литвиненко І. В. від 03 травня 2018 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Лакізи Г. П., Бечка Є. М., Євстафієва О. К. від 01 серпня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 12 серпня 2010 року
між ОСОБА_3 , з якою у подальшому 29 травня 2012 року, вона уклала договір про відступлення права вимоги, та ФОП ОСОБА_2
було укладено договір позики з наданням останньому коштів у розмірі 510 000,00 грн на строк до 30 серпня 2015 року. 31 серпня 2012 року були внесені зміни до пункту 4 договору позики, згідно з якими погашення позики здійснюється позичальником у кінці терміну договору - 30 серпня
2015 року.
Вказувала, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, кошти не повернув.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити та стягнути з ФОП ОСОБА_2
2 109 344,64 грн, а саме: 496 262,12 грн заборгованості за договором позики, 553 392,34 грн процентів за період з 01 жовтня 2013 року по 31 січня
2018 року, 396 832,94 грн пені по несплаченій позиці за період з 30 вересня 2015 року по 31 січня 2018 року, 285 438,48 грн пені по несплачених відсотках за період з 30 червня 2015 року по 31 січня 2018 року,
224 570,23 грн інфляційних втрат по своєчасно несплаченим процентам за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року, 152 848,73 грн інфляційних втрат по своєчасно несплаченій позиці за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня
2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 254,46 грн заборгованості за тілом кредиту, 505 808,03 грн заборгованості
за відсотками, 187 056,56 грн пені за прострочення сплати відсотків
по кредиту, 232 878,64 грн пені за прострочення сплати тіла кредиту,
152 846,37 грн інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості
за тілом кредиту та 181 095,98 грн інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків по кредиту, а всього - 1 756 140,04 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави 7 695,54 грн судового збору.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики
від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість.
Разом з цим, у розрахунках позивача наявні математичні помилки,
а, крім того, нараховувались відсотки, пеня та інфляційні втрати на заборгованість, яка ще не виникла у поточному місяці, а тому такі розрахунки не можна брати до уваги. Розрахунок заборгованості
від 18 квітня 2018 року, наданий позивачем, узгоджується із розписками про отримання коштів, відтак, суд першої інстанції частково з ним погодився. Правомірність зарахування коштів на погашення пені узгоджується з положеннями статті 534 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що несплата коштів відбувалася з вини кредитора, оскільки боржник сплачував у рахунок сплати боргу за договором позики
грошові кошти на часткове погашення пені та відсотків. При цьому дії щодо часткового погашення відсотків та пені свідчать про визнання боржником всієї суми боргу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу
ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінено, зменшено: розмір стягнутої з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 12 серпня
2008 року з 1 756 140,04 грн до 1 010 618,20 грн, з яких: заборгованість
за тілом позики - 475 130,66 грн, заборгованість по несплаченим відсоткам - 146 781,78 грн, інфляційні втрати за тілом позики - 163 662,08 грн, інфляційні втрати за відсотками - 818 12,87 грн, пеня за тілом позики -
108 199,60 грн, пеня по несплаченим відсоткам - 35 031,21 грн;
розмір стягнутого з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судового збору
з 7 695,54 грн до 3 832,80 грн.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова
від 03 травня 2018 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 8 849,07 грн
у рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті експертизи.
Компенсовано ФОП ОСОБА_2 з державного бюджету 7 735,20 грн
у рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи
та вимогам законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позика ФОП ОСОБА_2 надавалась не одним платежем, а двома частинами, проте розрахунок платежів, складений позивачем 18 квітня 2018 року і взятий за основу судом першої інстанції, здійснений як при видачі позики однією сумою, а не двома платежами. При цьому розмір щомісячного платежу умовами договору не передбачений.
Апеляційний суд вказав, що нарахування процентів за користування позикою у розмірі 24 відсотків річних належить здійснювати лише до дня повернення позики, а при визначенні розміру пені, що належить стягнути
з відповідача, враховано положення частини третьої статті 551 ЦК України, про те, що розмір пені не повинен суперечити засадах справедливості, добросовісності й розумності та може бути зменшений.
Доводи позивача про те, що висновок експерта складений з грубим порушенням законодавства, апеляційний суд визнав необґрунтованими, як і доводи про неправильне застосування до спірних правовідносин частини першої статті 264 ЦК України, так як переривання позовної давності визнанням боргу не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року й змінити рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року, задовольнивши її позовні вимоги повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 750/5173/17 із Деснянського районного суду м. Чернігова та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції призначив судово-економічну експертизу з порушенням частини другої статті 113 ЦПК України, оскільки може бути призначена повторна експертиза іншому експерту, а не додаткова, так як первинну експертизу суд до уваги не взяв. Експерт при розрахунку заборгованості не взяв до уваги графік щомісячних платежів, який знаходиться у матеріалах справи, розрахунок інфляційних втрат здійснено всупереч вимог статті 625 ЦК України, а також невірно застосував шестимісячний строк позовної давності по пені згідно вимог
ГК і ГПК України, який до фізичної особи застосуванню не підлягає.
Крім того, апеляційний суд не врахував положення пункту 5 договору позики, відповідно до якого, проценти нараховуються до дня повернення позики, що суттєво вплинуло на визначення розміру заборгованості.
Вказує, що боржник визнав свій борг разом з пенею та інфляційними втратами, що підтверджується матеріалами справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року від ФОП ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення,
а постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року -
без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ФОП
ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики на суму
510 000 грн, з терміном повернення - 30 серпня 2015 року, за яким 247 978,00 грн надаються ФОП ОСОБА_2 після оформлення договору іпотеки, а решта коштів - 262 022,00 грн протягом трьох місяців з дня надання першого траншу. Факт надання коштів за договором підтверджується особистими розписками ФОП ОСОБА_2 (а. с. 3-4, т. 1).
ФОП ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_3 вищезазначену суму боргу за адресою: АДРЕСА_1
(пункт 2 договору).
Згідно з пунктом 3 договору позики ФОП ОСОБА_2 зобов`язується сплачувати відсотки щомісячно у розмірі 24 відсотків річних не пізніше останнього числа кожного поточного місяця, які нараховуються на залишок боргу.
Пунктом 4 договору передбачено, що погашення позики здійснюється
ФОП ОСОБА_4 шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів протягом всього строку дії договору починаючи з вересня
2010 року. За рахунок кожного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування позикою та погашення частини позики.
Пунктом 7 договору встановлена відповідальність за прострочення
ФОП ОСОБА_2 зобов`язань з погашення позики та/або сплати процентів за її користування більше 10 (десяти) днів, у вигляді сплати пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов`язань.
Розписками від 12 серпня 2010 року та від 08 вересня 2010 року підтверджується факт отримання ФОП ОСОБА_2 грошових коштів
за договором позики в розмірі 247 978,00 грн та в розмірі 262 022,00 грн відповідно (а. с. 84-85, т. 1).
31 серпня 2012 року сторонами були внесені зміни до договору позики, згідно із якими, пункт 4 договору позики викладено у такій редакції: «Погашення позики здійснюється Позичальником у кінці терміну цього договору - 30 серпня 2015 року» (а. с. 4, т. 1).
29 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги по зобов`язанням ФОП ОСОБА_2 перед первісним кредитором за договором позики від 12 серпня 2010 року на загальну суму 1 620 989,23 грн (а. с. 5, т. 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня
2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову
ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Торговий дім «Мстислав» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за договором позики та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (а. с. 48-51, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, частини першої статті 612
ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином,
у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним
з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором
(абзац перший частини першої статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової
частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Задовольняючи апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 та змінюючи рішення суду Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня
2018 року при визначенні розміру заборгованості суд апеляційної інстанції не звернув увагу на умови пункту 5 договору позики, згідно з яким проценти нараховуються до дня повернення позики.
Апеляційний суд помилково погодився з висновком експерта щодо розрахунку пені та застосування шестимісячного строку позовної давності згідно положень ГК і ГПК України, оскільки застосування позовної давності є виключною повноваженням суду і не входить до компетенції експерта.
Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача про те, що розрахунок інфляційних втрат експертом здійснено всупереч вимог статті 625 ЦК України з урахуванням деінфляційних місяців, що суттєво вплинуло на зменшення розміру заборгованості.
Незважаючи на вищевказані порушення норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд послався на висновок експерта, який розраховував проценти по день закінчення строку договору, зазначеного в пункті 1 Договору, у той час, коли пункт 5 Договору прямо передбачає, що проценти нараховуються до дня повернення позики, тому внаслідок невірної оцінки апеляційним судом умов Договору позики суд безпідставно не нарахував проценти з 2015 року по 2018 рік, що суттєво вплинуло на розмір заборгованості відповідача.
Застосування апеляційним судом правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, не може бути прийнятним
у даній справі, оскільки сторони обумовили в пункті 5 договору позики,
що нарахування процентів здійснюється до дня повернення позики,
а в наведеній постанові Великої Палати якраз і зазначається про необхідність розрізняти поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» (пункти 29-34).
Відповідач у своєму листі до ОСОБА_3 від 26 травня 2017 року повністю визнав пред`явлену йому суму заборгованості з урахуванням процентів, нарахований на час пред`явлення вимоги-повідомлення (а. с. 124, т. 1), тому обмеження апеляційним судом строку виплати процентів датою повернення позики - 30 серпня 2015 року суперечить фактичним обставинам справи.
Також суд не застосував до наявних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає для застосування до обставин даної справи.
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею боргу.
Відповідач, крім зазначеного вище листа, у судових засіданнях стверджував, що він весь час визнавав свій борг, але не міг його сплатити, так як вважав, що відсутній кредитор й такі фактичні обставини не заперечуються.
Таким чином сторони справи у судовому засіданні підтвердили, що відповідач на протязі тривалого часу до і до звернення позивача до суду визнавав свій борг, разом з пенею та інфляцією.
Визнання відповідачем боргу у повному обсязі підтверджується його поясненнями суду від 07 лютого 2018 року та доданими до пояснень листом відповідача від 26 травня 2017 кредитору - ОСОБА_3 , в якому він вказує, що отримавши вимогу кредитора від 23 травня 2017 року він повністю погоджується як і раніше з сумою боргу та зазначає, що ще в січні 2017 року повідомляв про те, що розрахується (а. с. 124, т. 1). Однією з причин несплати - це відсутність рахунку, на який він має повернути кошти боргу.
Суд апеляційної інстанції не аргументував, чому і з яких мотивів не вважає вищевказані дії боржника діями, що свідчать про визнання боргу. Застосування апеляційним судом позовної давності суперечить обставинам справи.
Ураховуючи викладене, апеляційному суду при новому розгляді, необхідно дослідити розрахунок пені, інфляційних втрат відповідно до умов договору позики та вірно застосувати положення ЦК України про позовну давність.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені судом, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк