01.09.2023

№ 750/6140/19

Постанова

Іменем України

16 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 750/6140/19

провадження № 61-5101св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Деснянська районна у м. Чернігові рада,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2019 року Деснянська районна у м. Чернігові рада як орган опіки та піклування звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та про передачу малолітніх дітей позивачеві для вирішення питання їх влаштування.

На обґрунтування позову посилалася на таке. З грудня 2016 року на обліку у службі у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові ради перебували малолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відомості про батьків всіх дітей записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за вказівкою матері. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 квітня 2018 року у справі № 750/1872/18 дітей відібрано у матері та на час подання позову діти перебували у Хмільницькому центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації. Причиною відібрання дітей у матері було те, що ОСОБА_1 не виконувала батьківські обов`язки щодо належного виховання малолітніх дітей, не піклувалась про їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. У квартирі матері, де проживали діти, фактично не було підлоги, шпалер, меблів для сну дітей та для підготовки домашніх завдань, холодильник не працював, сім`я не мала запасів їжі, а тому діти відчували постійний голод. На підлозі знаходились фекалії, що створювали у квартирі та навіть у під`їзді будинку нестерпний сморід і унеможливлювало безпечне проживання дітей. Зазначені обставини підтверджуються актами відвідування від 25 червня 2018 року, 24 липня 2018 року, 02 листопада 2018 року, 06 вересня 2018 року, 08 жовтня 2018 року. Працівники Чернігівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (далі - Чернігівський міський центр) постійно залишали у дверях квартири повідомлення про їх відвідування. Діти часто пропускали заняття у школі, постійно були голодними, не мали шкільного приладдя, не мали сезонного одягу, з`являлися у зимовий період у літніх сандалях, без нижньої білизни, одяг мав неприємний запах, а тому однокласники відмовлялись сидіти з ними за однією партою. ОСОБА_1 часто залишала дітей одних вдома, вона схильна до вживань алкогольних напоїв, неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності, проте це не вплинуло на її поведінку. Повернення дітей у родину позивач вважає недоцільним, оскільки спосіб життя та умови проживання становлять загрозу для життя та здоров`я малолітніх дітей. Під час відвідувань фахівцями Чернігівського міського центру родини Родіонових у квартирі нічого не змінюється, санітарно-гігієнічний стан помешкання незадовільний, стіни обдерті до бетону, шпалери є лише в дитячій кімнаті, меблі відсутні. В усій квартирі підлога брудна та в собачій шерсті, наявний важкий сморід, у квартирі не було світла, холодильник не працював, на підлозі розкидані речі, єдиний диван застелений дуже брудною постільною білизною. У туалетній кімнаті антисанітарія, стіни обдерті, заляпані, унітаз вимащений фекаліями, стоїть неприємний запах. На зауваження сусідів та працівників Чернігівського міського центру відповідачка реагує агресивно.

Посилаючись на зазначене, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України)

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Передано малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , органу опіки та піклування - Деснянській районній у м. Чернігові раді для вирішення питання подальшого влаштування дітей.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після відібрання дітей у матері гігієнічний стан квартири не змінився, умови для проживання дітей не покращено, ставлення матері до дітей не змінилося, а ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання та матеріальному утриманню малолітніх дітей є доведеним, тому наявні підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щоОСОБА_1 свідомо порушує батьківські обов`язки, не виконує вимог та рекомендацій органу опіки та піклування щодо виховання та забезпечення своїх дітей. Матеріалами справи доведено, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, передувала тривала профілактична робота з родиною, відібрання дітей, однак, ОСОБА_1 не намагалася змінити ситуацію на краще, а навпаки продовжує вести антисоціальний спосіб життя, не здійснює належного виконання батьківських обов`язків. Факт її винної поведінки щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків встановлений чисельними постановами суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частинами першою, другою статті184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). У цьому випадку застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав суд апеляційної інстанції вважав виправданим, спрямованим перш за все на захист інтересів дітей, на убезпечення їх здоров`я та навіть життя, на забезпечення їх духовного, культурного та фізичного розвитку, враховуючи наявність в останніх на час поміщення до державного закладу цілого ряду захворювань, не адаптованості у соціумі, незабезпечення матір`ю належного харчування, одягом, навичок особистої гігієни та прийнятного побуту, а також відсутність змін у поведінці ОСОБА_1 щодо дітей.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 150 164 СК України. Суди мали враховувати докази щодо виконання чи невиконання нею батьківських обов`язків починаючи з 26 травня 2018 року, тобто після набрання законної сили заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 квітня 2018 року у справі № 750/1872/18 щодо відібрання у неї дітей без позбавлення батьківських прав. Проте суди попередніх інстанцій посилалися на докази невиконання нею батьківських обов`язків, які буди зібранні до ухвалення зазначеного рішення, також більшість доказів є неналежними. Суди не врахували, що діти виявили бажання проживати разом з матір`ю, не встановили її ставлення до батьківських обов`язків як матері дітей, а лише послалися на відсутність ремонту в квартирі. Не врахували, що вона постійно спілкується з дітьми по телефону, відвідувала дітей від одного до трьох разів на тиждень, приносила багато різної їжі, купувала ліки, здавала гроші на аналізи для дітей, систематично спілкується з психологом з питань поведінки, виховання та навчання дітей. У квартирі закінчила ремонт, встановила бойлер, придбала два двох`ярусних ліжка для дітей, заготовила багато їжі та одягу.

Підставами касаційного оскарження є підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15 та від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є матір`ю п`ятьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 21); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 17); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 19); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 15).

Відомості про батьків усіх дітей записано в актових записах про їхнє народження за вказівкою відповідачки, відповідно до частини першої статті 135 СК України (а. с. 16, 18, 20, 22, 24).

ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 2 місяці 6 днів, померла донька відповідачки ОСОБА_7 .

Крім того, у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась ще одна донька, ОСОБА_8 .

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 07 червня 2018 року, виданої Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , наймач; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , син наймача; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , син наймача; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син наймача; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , донька наймача, та її п`ятеро дітей (а. с. 28).

Сім`я ОСОБА_1 взята на облік у службі у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові ради з грудня 2016 року.

Заочним рішенням Деснянського районного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 750/1872/18 за позовом Деснянської районної у м. Чернігові ради дітей до ОСОБА_1 про відібрання дітей без позбавлення матері батьківських прав, позов задоволено та відібрано малолітніх дітей у матері (а. с. 26-27). Зазначене рішення набрало законної сили 26 травня 2018 року.

Рішенням Виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради від 27 травня 2019 року № 128 затверджений висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (а. с. 8).

Відповідно до зазначеного висновку ОСОБА_1 несумлінно ставиться до виконання своїх обов`язків з вихованню малолітніх дітей, схильна до вживання алкогольних напоїв, часто залишала дітей одних вдома, неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності, проте вжиті заходи не впливають на її поведінку. Також згідно з цим висновком умови проживання сім`ї незадовільні, у квартирі фактично не було підлоги, шпалер, меблів для сну дітей та підготовки домашніх завдань, холодильник не працював, сім`я не мала запасів їжі, а тому діти відчували постійний голод, на підлозі знаходились фекалії, що створювало в квартирі та в під`їзді нестерпний сморід і унеможливлювало безпечне проживання в ній дітей. Також зазначено, що діти часто пропускали заняття в школі, ходили постійно голодними, не мали шкільного приладдя та підручників, не мали одягу який би відповідав порі року, тому з`являлися у зимовий період у літніх сандалях і без нижньої білизни, одяг дітей мав неприємний запах, а тому однокласники відмовлялись сидіти з ними за однією партою. Мешканці будинку, де проживає родина ОСОБА_12 , просили не повертати дітей в родину, адже у квартирі антисанітарні умови, неприємний запах, каналізаційні труби течуть, відсутнє світло, велика заборгованість за комунальні послуги. Зазначено, що мати попереджена про щомісячне відвідування родини соціальною службою, однак у помешкання працівників служби не пускає, зі слів сусідів ремонт ніхто не робить, не прибирається, на зауваження сусідів ОСОБА_1 реагує агресивно, у помешканні також проживають собаки, які постійно гавкають і виють. Жодного разу ОСОБА_1 до фахівців Чернігівського міського центру не з`явилась (а. с. 9-14).

Неодноразово служба у справах дітей зверталась до Чернігівського міського центру щодо розгляду питання про надання соціальних послуг сім`ї ОСОБА_12 , та інформування служби у справах дітей про проведену роботу з сім`єю (повідомляти про позитивні/негативні зміни в родині) за час перебування дітей у державному закладі (а. с. 29, 31, 34, 39).

Працівники Чернігівського міського центру багаторазово здійснювали візити до родини ОСОБА_12 , однак як правило ніхто двері не відчиняв, у зв`язку з чим були залишені повідомлення, на які ОСОБА_1 не реагувала (а. с. 30, 32, 35, 40). Зазначені обставини також підтверджуються актами про відвідування сім`ї

(а. с. 37, 38, 39)

Щодо неналежної поведінки родини ОСОБА_12 та неможливості повернення дітей у родину, до служби у справах дітей також звертались мешканці будинку АДРЕСА_2 (а. с. 33, 36).

Відповідно до акта про відвідування сім`ї ОСОБА_1 від 01 жовтня 2018 року, складеного комісією у складі директора Чернігівського міського центру Мазур Л. О., спеціаліста служби у справах дітей ОСОБА_13 та спеціалістом служби у справах дітей ОСОБА_14 , на момент огляду умови для проживання дітей у квартирі не створені. Антисанітарія наражатиме здоров`я дітей на небезпеку. Очевидно, що мати безвідповідально ставиться до соціально-побутових умов квартири, де мають проживати діти. Її слова про закінчення ремонту та створення умов для проживання абсолютно не відповідають дійсності (а. с. 76).

Також цією комісією складений акт обстеження умов проживання сім`ї за зобов`язанням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 жовтня 2019 року зі змісту якого випливає, що у квартирі є мінімум необхідних меблів та побутової техніки. По всій квартирі розкидані речі та продукти харчування, які псуються. Зі слів ОСОБА_15 у квартирі робиться ремонт, у квартирі підведено електропостачання, газопостачання та водопостачання. У квартирі дуже брудно, тяжкий запах, антисанітарія. У квартирі є два двоспальних ліжка, які не застелені, на ліжках розкидані речі. В усій кімнаті розкидані речі. На табуретці банка з недопалками, заповнена до верху, посеред кімнати лежить дволітрова бляшанка з-під пива (а. с. 77). На підтвердження цього акта працівники служби надали фотокартки квартири ОСОБА_1 (а. с. 78-90).

Відповідно до повідомлення Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей від 09 жовтня 2019 року № 01-23/187 малолітні ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , були поміщені до Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей 29 травня 2018 року за направленням служби у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації у зв`язку з тим, що залишилися без батьківського піклування.

При поміщенні до центру дітям були проведені лабораторні аналізи крові, калу, сечі та повне обстеження вузькими спеціалістами.

За результатами медичних оглядів встановлено, що у всіх дітей є порушення зору, у найменшої ОСОБА_21 лабораторно підтверджений токсокароз, у ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 - еозинофільна реакція, пов`язана з гельмінтозом (інфікування глистами). У ОСОБА_23 , ОСОБА_25 та ОСОБА_24 відмічався енурез. ОСОБА_21 з ослабленим імунітетом, часто хворіє. У ОСОБА_25 нейрогенний сечовий міхур. Крім того, у всіх вихованців є легкі когнітивні розлади та розлади здібностей до навчання. Також у результаті психолого-педагогічного діагностування виявлено, що всі діти мали не сформовані санітарно-гігієнічні навички, не вміли доглядати за собою, своїм тілом та одягом, були недисципліновані, розгальмовані, з низьким рівнем культури спілкування та поведінки в соціумі (а. с. 91).

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Суди попередніх інстанцій при розгляді зазначеної справи врахували, що родина ОСОБА_1 з грудня 2016 року перебуває на обліку у службі у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові раді.

ОСОБА_1 впродовж 2017-2018 років неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності у зв`язку з невиконанням нею обов`язків щодо виховання дітей (частини перша, друга статті 184 КУпАП) (а. с. 156-157, 158-159, 160-161, 162-163, 164-165, 166-167).

На підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 квітня 2018 року у справі № 750/1872/18 дітей було відібрано у матері, оскільки вона систематично не виконувала батьківських обов`язку щодо належного виховання малолітніх дітей, не піклувалась про їх здоров`я, розвиток.

При оформленні дітей до Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, у них були виявлені ряд хронічних захворювань та встановлено несформовані санітарно-гігієнічні навички, діти не вміли за собою доглядати, були недисципліновані, розгальмовані, з низьким рівнем культури спілкування та поведінки в соціумі.

Відповідно до повідомлення служби у справах дітей обласної державної адміністрації від 17 лютого 2020 року діти відповідачки перебувають у Чернігівському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей з 29 травня 2018 року до 28 лютого 2019 року та з 05 серпня 2019 року до цього часу. Мати відвідувала дітей у закладі не систематично, жінка приходила переважно після 19:00 год, ініціативи у спілкуванні з адміністрацією, психологами з приводу виховання, розвитку, навчання дітей не проявляла. З 05 серпня 2019 року відвідування дітей стало систематичним, жінка почала спілкуватися з психологом з питань поведінки, виховання, навчання своїх дітей. На телефонні дзвінки завжди відповідає, намагається впливати на дітей, дослухається до рекомендацій психолога. Щоразу мати приносить дітям гостинці, поповнює їм рахунки на мобільні телефони, періодично відвідувала дітей в лікарні, приносила їм ліки. Діти прихильні до матері, однак жінка має недостатній батьківський потенціал, намагається виховувати дітей, проте не достатньо справляється. Всі діти мають певні відхилення у поведінці, недисципліновані, емоційно-нестабільні, можуть проявляти впертість, фізичну та вербальну агресію як по відношенню до оточуючих так і один до одного (а. с. 184).

Впродовж 2017-2019 років відповідними комісіями проводилися обстеження матеріально-побутових умов життя сім`ї ОСОБА_1 . Актами встановлювалося лише, що до квартири комісію не пускають, а з пояснень сусідів встановлено, що кімнати потребують ремонту, брудні, продукти харчування в недостатній кількості, нестерпний запах з квартири, умови для розвитку, навчання дітей відсутні. Лише одного разу працівникам служби вдалося скласти акт про умови проживання родини, які як виявилося підтверджують пояснення сусідів та те, що відповідачка неналежно ставиться до своїх обов`язків щодо дітей.

Акт про відвідування сім`ї складено також 17 лютого 2020 року, під час перегляду апеляційним судом рішення про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Зазначено, що двері квартири ОСОБА_1 ніхто не відчинив. У телефонному режимі відповідачка повідомила, що разом з донькою перебуває на роботі біологічного батька ОСОБА_8 . Комісія повідомила, що для перевірки стану помешкання, де проживає ОСОБА_8 , та куди можуть бути повернуті п`ятеро дітей, спеціалісти готові підвезти матір з донькою додому автобусом служби. Проте жінка відмовилася від цієї пропозиції, не пояснивши причин. Таким чином, можливості огляду помешкання комісією, напередодні засідання апеляційного суду жінка не надала свідомо (а. с. 185).

Крім того, суди врахували, що від дитячої поліклініки № 2 надійшло повідомлення від 22 січня 2020 року, адресоване начальнику служби у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові ради, з якого випливає, що у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась ще одна донька, ОСОБА_8 , яка перебуває під спостереженням лікаря ОСОБА_26 . Декларацію з лікарем мати не уклала. Під час профілактичного огляду 20 січня 2020 року лікар постановив діагноз: гострий обструктивний бронхіт. Синдром дихальних розладів. Лікар виписав направлення на стаціонарне лікування дитини та викликав карету швидкої допомоги для транспортування дитини до обласної дитячої лікарні. Зазначено, що дитина проживає у несприятливих соціально-побутових умовах, у приміщенні брудно, дитина не доглянута. Також зазначено про необхідність посприяти вилученню дитини з сім`ї з метою збереження її здоров`я і життя (а. с. 152).

Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_1 у порушення статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дітей, веде антисоціальний спосіб життя, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалася на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження

№ 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18).

У постанові Верховного від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), зазначено, що ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої доньки, позивачка не надала.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18) зазначено, що суди першої та апеляційної поклали в основу рішення висновок органу опіки та піклування, який є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 164 166 171 СК України та дійшли до помилкового висновку про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дочки.

Посилання заявниці на зазначені постанови Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у зазначених справах стосуються інших фактичних обставин та доведеності чи недоведеності винної поведінки батьків щодо невиконання ними своїх батьківських обов`язків. Проте у цій справісуди на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшли висновку, що позивач довів, що ОСОБА_1 нехтує потребами своїх дітей, порушує права дітей на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. ОСОБА_1 не довела зміну своєї поведінки щодо дітей, прагнення здійснювати належне піклування за ними, не спростувала, що свідомо нехтувала обов`язками матері щодо дітей. Факт заперечення відповідачкою проти позову про позбавлення її батьківських прав з урахуванням її поведінки не свідчить про її інтерес до дітей та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судами попередніх інстанцій обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування матір`ю своїм батьківським обов`язком, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо позбавлення відповідачки батьківських прав.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 607/8432/17 (провадження № 61-44906св18), від 24 червня 2020 року у справі

№ 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У касаційній скарзі заявниця посилалася на те, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги застарілі докази про невиконання нею батьківських обов`язків, оскільки вона після ухвалення рішення про відібрання у неї дітей змінила своє ставлення до дітей на краще, постійно їх провідувала, купувала гостинці, зробила ремонт у кімнаті, заготовила їжу та одяг для дітей. Проте такі доводи є необґрунтованими, оскільки при ухваленні оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій на підставі всіх наявних у матеріалах справи доказів дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Зокрема, суди врахували висновок Виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові раді від 27 травня 2019 року № 128 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , який є достатньо обґрунтованим та з якого випливає, що комісія ретельно підійшла до вирішення питання щодо захисту прав та інтересів дітей, повно виклала обставини, які свідчать про те, що після ухвалення рішення про відібрання дітей, ОСОБА_1 не усунула причини, які перешкоджали належному вихованню дітей.

Також апеляційний суд надав оцінку наданим ОСОБА_1 доказам про те, що вона відвідувала дітей у центрі соціально-психологічної реабілітації дітей та зазначив, що такі дії відповідачка почала вчиняти лише після пред`явлення позову про позбавлення її батьківських прав. Крім того, суд врахував, що відповідачка продовжує неналежно виконувати обов`язки по догляду за новонародженою донькою ОСОБА_8 .

Також ОСОБА_1 , на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, не надала можливості оглянути стан її помешкання. Така поведінка відповідачки спростовує її доводи про те, що вона створила належні умови для проживання дітей у її помешканні.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що діти виявили бажання жити разом з нею не впливає на правильність висновків суддів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи були предметом оцінки у суді апеляційної інстанції, який їх відхилив та на підставі встановлених обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів зазначив, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, а тому позбавлення її батьківських прав спрямоване, перш за все, на захист прав та інтересів дітей.

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).

У цій справі суди попередніх інстанацій встановили, що збереження зв`язків дітей із сім`єю є неможливим з огляду на явну неблагополучність сім`ї (відповідачки) і що у якнайкращих інтересах дітей буде забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний