ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 751/4094/17
адміністративне провадження № К/9901/43610/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 липня 2017 року (суддя Овсієнко Ю.К.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Заступника начальника Чернігівської митниці ДФС Пахути Віталія Антоновича, Чернігівської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,
В С Т А Н О В И В:
В липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (з врахуванням додаткових пояснень й доповнень) до Заступника начальника Чернігівської митниці ДФС Пахути В.А., Чернігівської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №0575/10203/16, винесеної 26 січня 2017 року заступником начальника Митниці Пахутою В.О., про визнання громадянина ОСОБА_1 винним за статтею 485 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 383 516,37 грн.; закриття провадження у справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що є громадянином Литовської Республіки, має там постійне місце проживання та сплачує податки і збори, натомість митним органом під час провадження у справі про порушення митних правил було неправильно встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване постійне місце проживання в Україні, яку він відвідує у зв`язку із проживанням в місті Києві його неповнолітніх дітей, а відтак він як нерезидент мав право на тимчасове ввезення на територію України транспортного засобу особистого користування строком на один рік без сплати митних платежів.
Постановою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що ОСОБА_1 , який крім паспорту Литовської Республіки має також паспорт громадянина України, є громадянином-резидентом, а тому, здійснивши ввезення автомобіля іноземної реєстрації в режимі тимчасового ввезення терміном до одного року без сплати митних платежів, за відсутності права на таке ввезення, вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, відтак притягнення його до адміністративної відповідальності було правомірним.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на доводи, мотиви та докази, що вже наводились ним в позовній заяві (з врахуванням додаткових пояснень й доповнень) та надавались під час розгляду справи судам, проте були залишені останніми поза увагою, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 жовтня 2016 року головним державним інспектором УБМП Митниці Ковригою Ю.І. складено протокол про порушення ОСОБА_1 митних правил №0575/10203/16, а 26 січня 2017 року заступником начальника Митниці Пахутою В.А. винесена постанова в справі про порушення митних правил №0575/10203/16, якою громадянина України ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, тобто 3 383 516,37 грн.
Як зазначено у вказаних протоколі та постанові, 11 жовтня 2016 року о 14 годині 11 хвилин в зону митного контролю митного поста «Нові Яриловичі» Митниці прибув автомобіль марки «Mercedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який слідував з України до Республіки Білорусь, під керуванням громадянина України ОСОБА_1 .
В ході здійснення митних формальностей громадянин ОСОБА_1 надав до митного контролю свідоцтво про реєстрацію, паспорт громадянина Литовської Республіки та контрольний талон для проходження по «зеленому коридору».
Відповідно до інформації з ЄАІС ДФС автомобіль марки «Mercedes Benz» реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 був ввезений в Україну 11 серпня 2016 року громадянином Литовської Республіки ОСОБА_1 через митний пост «Нові Яриловичі» Митниці в митному режимі тимчасового ввезення до одного року.
Разом з тим, в ході проведення аналітично-пошукових заходів на адресу Управління боротьби з митними правопорушеннями Митниці надійшов лист Полтавської митниці ДФС від 19 серпня 2016 року №443/7/16-70-20, в якому зазначалось, що згідно з інформацією ГУ ДФС у Полтавській області адресою проживання громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , є АДРЕСА_1 ; місце народження: м.Заросай, Литва.
Водночас виконавчий комітет Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області листом від 30 грудня 2016 року №02-27/1365 повідомив, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно був зареєстрований на території сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , проте вибув по рішенню суду від 23 травня 2011 року (справа №2-480/2011).
Київська міська митниця ДФС листом від 16 грудня 2016 року №3990/7/26-70-2001 проінформувала, що громадянин ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 24 квітня 2015 року Дарницьким РВ ГУ ДМС міста Києва) значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .
За наведеного митний орган прийшов до висновку, що дії ОСОБА_1 містять ознаки порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України.
Не погоджуючись із прийнятою Митницею постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно зі статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
При цьому особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України врегульовано статтею 380 МК України.
Частинами 1 та 2 статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.
В свою чергу для громадян-резидентів зазначеною статтею передбачено інші умови ввезення транспортних засобів особистого користування.
Так, за змістом частини 3 статті 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.
Строки, передбачені абзацами першим та другим цієї частини, можуть бути продовжені органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.
Таким чином, необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом України.
Відповідно до підпункту «в» пункту 50 частини 1 статті 4 МК України резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
В той же час в підпункті «в» пункту 33 частини 1 статті 4 МК України визначено, що нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
Постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом) (пункт 45 частини 1 статті 4 МК України).
Водночас, слід відмітити, що згідно з пунктом 1 статті 2 Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Отже, для того, щоб особа вважалась нерезидентом, вона повинна відповідати певним характерним критеріям, а саме бути іноземцем чи особою без громадянства або громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.
Разом з тим, частини 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) зобов`язували суд до активної ролі в судовому процесі та передбачали, що він вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Як вже вказувалось в цій постанові, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 є резидентом України, а відтак, здійснивши ввезення на митну територію України в митному режимі тимчасового ввезення терміном до одного року автомобілю без сплати митних платежів, допустив порушення митних правил, передбачене статтею 485 МК України.
Разом з тим, свій висновок щодо наявності у позивача постійного місця проживання на території України суди ґрунтували лише на поданих митним органом доказах щодо того, що громадянин ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , не надавши жодної оцінки наведеним ОСОБА_1 в позовній заяві (з врахуванням додаткових пояснень й доповнень) та апеляційній скарзі доводам, а також поданим останнім до матеріалів доказам (консульській довідці Посольства Литовської Республіки в Україні, довідкам ОСББ «Оберіг на Позняках», витягу з інформаційної системи декларування місця проживання, довідкам адміністрації самоврядування Шірвінтського району про задеклароване місце проживання особи, електронному сертифікованому витягу з регістра юридичних осіб Литовської Республіки, акту ТОВ «Ковальська-Житлосервіс»).
Водночас суди не виконали й свого передбаченого частинами 4, 5 статті 11 КАС України обов`язку щодо вжиття передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, зокрема, щодо направлення до компетентних органів відповідних запитів з метою з`ясування дійсного й постійного місця проживання ОСОБА_1 .
Крім того, вказуючи, що сума митних платежів, яка підлягала б сплаті позивачем в розмірі 1 127 838,79 грн., обрахована митним органом на підставі службової записки Управління адміністрування митних платежів Чернігівської митниці ДФС від 11 жовтня 2016 року №2023/25-70-19-01, згідно з якою станом на 11 серпня 2016 року митна вартість транспортного засобу марки «Mercedes Benz S 500», 2009 року випуску, робочий об`єм циліндрів 5461 куб.см складала 691 096,36 грн., суди не надали оцінки правомірності таких дій відповідача в контексті положень митного законодавства.
Неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій. Зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко