Постанова
Іменем України
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 751/5883/19
провадження № 61-5715св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року у складі судді Косач І. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд» (далі - ПрАТ «Чернігівоблбуд»), про зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У даній квартирі на умовах договору найму на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 05 жовтня 1993 року за № 224 та ордеру від 21 жовтня 1993 року проживають відповідач та треті особи. На письмову вимогу позивача, отриману відповідачем 14 листопада 2017 року, з пропозицією укласти письмовий договір оренди, ОСОБА_2 відповів відмовою та продовжив користуватися належною на праві власності позивачу квартирою без сплати орендної плати. Повторна вимога позивача про укладення письмового договору оренди, яку ОСОБА_2 отримав 17 травня 2019 року, залишена останнім без відповіді.
ОСОБА_1 просив:
1) вважати договір оренди (найму) житлового приміщення, яке йому належить на праві приватної власності, загальною площею 56,0 кв.м, житлова площа 36,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , між орендодавцем ОСОБА_1 , з однієї сторони, та орендарем ОСОБА_2 , з другої сторони, укладеним на умовах поданого ОСОБА_1 проекту цього договору, зокрема:
- на умовах укладення договору на невизначений строк;
- на умовах внесення плати за оренду приміщення за цим договором в сумі
3 500,00 грн за місяць шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця або готівкою під розписку не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим періодом місяця;
- на умовах можливості збільшення розміру орендної плати в залежності від зростання цін на ринку аналогічних послуг, але не раніше чим через кожен рік від дати укладення даного договору, що оформляється додатковою угодою до договору.
2) вважати датою укладення договору оренди (найму) житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , день набрання законної сили даним рішенням суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня
2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для укладення між позивачем та відповідачем договору оренди (найму) житла на умовах ОСОБА_1 , оскільки відповідач користується спірною квартирою за договором найму, який укладений на підставі дійсного ордеру, згідно вимог ЖК України, та з наймодавцем не розірваний; здійснює необхідні платежі та утримує житло. Одночасно, договір оренди (найму) житла, особливості якого визначені нормами ЦК України, укладається на умовах строковості та оплатності, а тому відносини між його сторонами повинні характеризуватися юридичною рівністю, вільним волевиявленням, майновою самостійною сторін та ґрунтуватися на принципі свободи договору.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 березня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази того, що між відповідачем і власником, у тому числі і попереднім власником, укладався договір найму з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої ради депутатів. Заявник вказує, що відповідно до правил статей 770 814 ЦК України він став наймодавцем вказаної квартири для наймача ОСОБА_2 та членів його родини. Судами попередніх інстанцій не враховано положення статті 391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, що викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі
№ 638/13030/13-ц.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду
від 12 лютого 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новозаводського районного суду міста Чернігова.
13 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 05 жовтня 1993 року № 224 «Про виділення житла підприємствам громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню», серед іншого, затверджено спільні рішення адміністрацій і профспілкових комітетів підприємств, організацій, житлових комісій про виділення житлової площі, зокрема Управління виробничо-технічної комплектації тресту «Чернігівоблбуд» та видано ордер ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на сім`ю 3 чоловіки (він, дружина, син), зі зняттям з квартирного обліку, квартирна черга № 1 з 06.03.81, проживали по АДРЕСА_4 .
21 жовтня 1993 року на підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_2 видано ордер № НОМЕР_1 на право зайняття разом з сім`єю житлового приміщення житловою площею 31,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , де на даний час він мешкає разом із ОСОБА_3 , ОСОБА_4
21 грудня 2016 року між ПрАТ «Чернігівоблбуд» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К, реєстровий № 1095, за яким продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Чернігівської міської ради 31 березня
2010 року.
22 грудня 2016 проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем.
01 листопада 2017 року у письмовій формі між ПрАТ «Чернігівоблбуд» та
ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу від
21 грудня 2016 року, якою відстрочено сплату суми в розмірі 185 000,00 грн за квартиру АДРЕСА_1 до 01 листопада 2019 року.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 серпня
2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору найму та виселення відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили з того, що
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселились у спірне житлове приміщення на підставі договору найму з правом постійного проживання у цьому приміщенні, так як житлові приміщення у будинках державного та громадського житлового фонду надаються громадянам у безстрокове користування. Набуваючи право власності на спірну квартиру, ОСОБА_1 одночасно набув права та обов`язки наймодавця по відношенню до відповідачів, яких було вселено у спірне житлове приміщення безстроково на підставі ордеру від 21 жовтня 1993 року (стаття 814 ЦК України). При цьому під час придбання цієї квартири позивач усвідомлював, що у квартирі на таких підставах мешкають відповідачі, проте завбачливо не зважив на ризики придбання такого майна.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 вересня
2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору найму та виселення відмовлено.
Вказане рішення районного суду мотивоване тим, що перебування та проживання осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, тобто користування ними, належить до поняття житлово-комунальних послуг, відповідачі добросовісно та вчасно сплачують плату за користування житлом у квартирі
АДРЕСА_1 . При цьому відмова відповідачів, які, як встановлено рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 серпня 2018 року у цивільній справі № 751/1840/17, є безстроковими користувачами спірної квартири, укласти з позивачем договір оренди житла не є підставою для розірвання договору найму та їх виселення з квартири в розумінні вимог частини другої статті 825 ЦК України. Позивачем не доведено належними доказами порушення відповідачами умов договору житлового найму.
14 листопада 2017 року ОСОБА_2 отримав вимогу від позивача про укладення письмового договору оренди спірної квартири в строк до 20 листопада 2017 року. Відповідачем 18 листопада 2017 року надано ОСОБА_1 письмову відповідь про відмову укласти договір оренди, із зазначенням, що він та члени його сім`ї набули право користування спірною квартирою на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів м. Чернігова № 224 від 05 жовтня 1993 року, а з
25 листопада 1993 року проживають у квартирі на підставі договору найму. Він є наймачем даної квартири і регулярно сплачує кошти обслуговуючій організації за утримання житла.
17 травня 2019 року ОСОБА_1 повторно було направлено ОСОБА_2 вимогу про підписання відповідачем договору оренди спірної квартири у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати, яка залишена без відповіді
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Пунктом 1 частини другої статті 2 ЦК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.
Складовою верховенства права є принцип правової визначеності (п. 61 Рішення Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії).
Основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 9 ЖК Української РСР, в редакції, чинній на час отримання ордеру та укладення договору найму житла, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР, в редакції, чинній на час отримання ордеру та укладення договору найму житла, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР.
За матеріалами справи встановлено та підтверджено судовими рішеннями, що відповідач з сім`єю перебував на квартирній черзі з 06 березня 1981 року, за рішенням та на підставі ордеру на житлове приміщення виконкому Чернігівської міської ради, останні на законних підставах вселилися до спірної квартири та отримали безстрокове право проживання та користування нею. Відповідач та його сім`я проживають у квартирі з 1993 року, є добросовісними наймачами, несуть витрати на утримання житлового приміщення, сплачують житлово-комунальні послуги, іншого житла не мають, на квартирній черзі не перебувають.
Відповідач з сім`єю вселився у спірне житлове приміщення з дотриманням встановленого порядку на підставі договору найму, який є чинним, у зв`язку з чим набув право постійного користування таким житлом.
Таким чином, у ОСОБА_4 виникли правомірні очікування щодо безстрокового користування спірною квартирою на умовах укладеного договору найму житлового приміщення з попереднім наймодавцем, за нормами встановленими статтями 9 61 ЖК України.
Відтак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про спонукання укласти договір оренди житла.
Аргументи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі
№ 638/13030/13-ц, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справи, яка переглядається, та фактичні обставини справи № 638/13030/13-ц є різними.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня
1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня
2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська