Постанова
Іменем України
16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 751/6940/18
провадження № 61-7844св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 червня 2019 року у складі судді Філатової Л. Б., постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Іванової Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з яким 13 березня 2013 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у борг для купівлі житла 30 000 дол. США до 14 березня 2018 року, про що відповідач власноручно склав та передав ОСОБА_1 розписку.
На час укладення угоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, позичені гроші були витрачені в інтересах їх сім`ї.
Враховуючи те, що позичальник не виконав свої зобов`язання щодо повернення позики, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом та, уточнивши позовні вимоги, просивстягнути з відповідачів солідарно 30 000 дол. США, що за офіційним курсом долара США Національного банку України становить 845 250 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 червня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 28 289,73 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20 червня 2019 року дорівнює 744 988,99 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав умов договору позики щодо своєчасного повернення суми боргу та відмовляється повернути борг в добровільному порядку.
При цьому враховано, що оскільки метою позики були купівля житла для проживання сім`ї та купівля господарського приміщення для його використання сім`єю,і така позика є спільним борговим зобов`язанням бувшого подружжя, наявні правові підстави для стягнення у солідарному порядку зазначених коштів з відповідачів.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
При цьому апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 не було предметом оскарження, а відтак доводи з цього питання апеляційним судом не перевірялись.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволені цих позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а тому висновки судів в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам справи.
Касаційна скарга не містить доводів стосовно незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 , у зв`язку із цим справа у суді касаційної інстанції переглядається виключно в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, а в іншій частині не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргупозивач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що ОСОБА_3 не довела суду належними доказами, що грошові кошти отримані ним у борг, під час перебування у шлюбі, були отримані не на потреби сім`ї. Просить оскаржувані судові рішення залишити без змін,відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
23 червня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 червня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб.
14 березня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали угоду, згідно з якою відповідач отримав в борг у ОСОБА_1 30 000 дол. США для купівлі житла і зобов`язався їх повернути до 14 березня 2018 року.
15 березня 2013 року ОСОБА_3 сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 34 740 грн за послуги, спрямовані на придбання квартири АДРЕСА_1 .
15 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАСТ» (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.
13 квітня 2014 року між ТОВ «РАСТ» (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення.
14 травня 2014 року між ТОВ «РАСТ» (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) з письмової згоди дружини ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 185 280 грн.
14 травня 2014 року між ТОВ «РАСТ» (продавець) і ОСОБА_3 з письмової згоди дружини ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу господарського приміщення за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 8 700 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Судами встановлено, що позичальник умов договору позики від 14 березня 2013 рокущодо своєчасного повернення суми боргу не виконував, а тому вказана заборгованість у повному обсязі підлягає стягненню у судовому порядку. Вказаний висновок судів сторонами не оспорюється.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Відповідно до змісту статті 541 ЦК України, солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства.
Разом із цим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
При таких обставинах, ухвалюючи постанову від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 на наступний день після отримання від ОСОБА_1 позики, вчинив дії, спрямовані на купівлю квартири для проживання сім`ї, а згодом - на купівлю господарського приміщення для його використання сім`єю.
Суди попередніх інстанцій, з додержанням норм матеріального права встановивши фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_3 не спростувала спільність майна подружжя, зокрема, не довела, що договір позики укладений одним із подружжя не в інтересах сім`ї.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що презумпція права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно не спростована, метою позики була купівля житла для проживання сім`ї та купівля господарського приміщення для його використання сім`єю, отже наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача у солідарному порядку зазначених коштів.
Доводи касаційної скарги про те, що борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, можуть бути враховані при поділі майна подружжя, чого не сталося, не є обґрунтованими, оскільки вказане не може доводити відсутність спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 червня 2019 року, залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 червня 2019 року, постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики залишити без змін.
Поновити виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 червня 2019 року, залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев