06.06.2024

№ 752/1286/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

справа № 752/1286/22

провадження № 61-854св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що вона, маючи заможних батьків, на початку 2013 року отримала від батька грошові кошти на придбання нерухомого майна, а саме - квартири. Вказані грошові кошти нею було внесено на депозитний рахунок строком на 1 рік, що підтверджується випискою по операціям за період з 31 жовтня 2013 року по 30 листопада 2020 року по депозитному договору на її ім`я (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ), де сума депозитних вкладень становила 190 тис. доларів США. У подальшому вказаний депозитний договір нею переукладався. 18 липня 2013 року нею також внесено грошові кошти на картковий рахунок акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») у сумі 30 тис. Євро, а 29 липня 2013 року - у сумі 25 тис Євро.

Крім того, 18 жовтня 2013 року нею було придбано за ціною 1 091 210 грн житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, станом на 30 жовтня 2013 року вона була власником вказаного нерухомого майна та грошових коштів у розмірі 190 тис. доларів США і 55 тис. Євро.

01 листопада 2013 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З березня 2020 року шлюбні відносини між ними фактично припинено і вони не ведуть спільне господарство.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 752/22951/20 шлюб між ними розірвано.

Між ними досягнуто згоди щодо місця проживання спільних дітей, які проживають разом з нею.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 752/25118/20 її позов про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на утримання дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, однак не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 14 грудня 2020 року і до досягнення повноліття або ж зміни матеріального стану сторін.

Позивачка зазначала, що, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, нею за особисті кошти було інвестовано 1 646 960 грн на придбання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 . Проте, у зв`язку із тим, що на той час між нею та відповідачем існували теплі та приязні відносини і ніхто навіть не міг уявити, що шлюб між ними може бути розірвано, було прийнято рішення інвестиційний договір від 14 листопада 2018 року № 112-160 укласти на ім`я відповідача.

Відповідно до акту від 28 листопада 2018 року прийму-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав від 14 листопада 2018 року № 112-160 ОСОБА_2 прийняв у поновному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Сплачено суму коштів у розмірі 1 646 960 грн, що відповідає 100% вартості майнових прав на квартиру.

Проте вказані кошти є її особистою приватною власністю, набуті нею за рахунок відсотків за депозитними вкладами, а також за рахунок продажу 01 лютого 2018 року за 45 тис. доларів США житлового будинку та земельної ділянки під ним по АДРЕСА_1 .

Зазначала, що відповідач визнає вказані обставини щодо придбання квартири за її особисті кошти, проте зволікає та фактично відмовляється з переоформленням права власності квартири на її ім`я.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив поділити майно, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, а саме автомобіль марки «Ford Focus», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що зареєстрований за ОСОБА_1 . Визнати за ним право власності на частину спільно набутого за період шлюбу з ОСОБА_1 майна, а саме ідеальну частину вказаного автомобіля.

Зустрічний позов мотивований тим, що до спільного майна подружжя, яке було набуто в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя, але зареєстроване на ім`я відповідачки, та яке підлягає поділу, належить автомобіль марки «Ford Focus», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний подружжям за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 05 січня 2019 року, тобто за час шлюбу. Автомобіль був придбаний за 12 тис. доларів США, яким користується відповідачка, а він позбавлений можливості користуватися ним, оскільки відповідачка уникає будь-яких розмов щодо поділу майна, обговорення порядку користування автомобілем та досягнення згоди щодо подальшої долі вказаного майна.

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав заяву, в який змінив предмет позову та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь у порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію частки вартості автомобіля марки «Ford Focus», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що складає 138 960,77 грн, виходячи із середньої вартості аналогічного автомобіля, оскільки йому стало відомо, що ОСОБА_1 відчужила вказаний автомобіль без його згоди.

Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 2 500 грн грошової компенсації частки вартості автомобіля марки «Ford Focus», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивачка, зокрема, про наявність особистих грошових коштів для придбання спірного нерухомого та рухомого майна, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами у ході розгляду справи. Відповідач заперечував, що спірна квартира була набута за особисті кошти позивачки. Станом на час придбання спірної квартири і спірного транспортного засобу, зокрема, станом на листопад 2018 року та січень 2019 року жодного руху грошових коштів по рахункам, відкритих на ім`я ОСОБА_1 у 2013, 2014 та 2015 роках, не було. А надана позивачкою розписка від 01 лютого 2018 року про отримання нею коштів у сумі 45 тис. доларів США за продаж належного їй майна (будинку та земельної ділянки, які розташовані у м. Донецьку) є недопустимим доказом.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із вартості проданого ОСОБА_1 автомобіля, яка зазначена у договорі купівлі-продажу. При цьому, суд першої інстанції зазначив у рішенні, що учасникам процесу роз`яснювалось право на проведення автотоварознавчої експертизи з метою визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу самостійно чи на звернення до суду з відповідним клопотанням, однак таким процесуальним правом представники сторін не скористалися.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що у силу статей 60 69 70 СК України спірне майно сторонами набуте за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними. При цьому, презумпцію спільності майна подружжя позивачкою не спростовано. Посилання позивачки на те, що грошові кошти, які були витрачені на придбання спірного майна були отримані нею від продажу нерухомого майна у м. Донецьку та за рахунок депозитних вкладів є безпідставними, оскільки надані ОСОБА_1 докази щодо коштів, які знаходилися на депозитних рахунках, мали місце у 2013, 2014 та 2015 роках. Станом на час придбання спірної квартири та спірного транспортного засобу, зокрема, станом на листопад 2018 року та січень 2019 року, жодного руху грошових коштів по зазначеним рахунках не було. Крім того, від продажу будинку та земельної ділянки у м. Донецьку ОСОБА_1 отримала грошові кошти у загальному розмірі 135 969,88 грн, а згідно з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру від 14 листопада 2018 року № 112-160 вартість майнових прав на об`єкт інвестування складала 1 646 960 грн. При цьому, надана суду, як на підтвердження походження грошових коштів, копія розписки, складена 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 , за якою вона отримала грошові кошти у розмірі 45 тис. доларів США від продажу будинку та земельної ділянки з адресою: АДРЕСА_1 , є недопустимим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України. Отже, доказів на підтвердження того, що спірна квартира та автомобіль були придбані за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу 01 лютого 2018 року будинковолодіння у м. Донецьку, яке було набуто ОСОБА_1 у 2013 році, суду не надано. Самі по собі пояснення сторони у спорі не є доказами у розумінні статті 76 ЦПК України.

Таким чином, ОСОБА_1 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира і автомобіль належать колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

ОСОБА_2 судові рішення у касаційному порядку не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва. Касаційну скаргу в частині посилань на ухвали Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 22 червня 2021 року у справі № 922/2115/19 повернуто заявнику. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1,4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д., у зв`язку зі звільненням у відставку попереднього судді-доповідача - ОСОБА_10 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що позивачкою надано достатні, належні та допустимі докази набуття нею спірної квартири та автомобіля за її особисті кошти. Зокрема, суду було надано докази набуття позивачкою грошових коштів у розмірі 45 тис. доларів США за продаж набутого нею до шлюбу нерухомого майна, а також накопичених процентів з депозиту за договорами депозитних вкладів від 31 жовтня 2013 року та від 12 травня 2015 року, що разом становить 60 005,59 доларів США. Зазначені кошти, які за курсом Національного банку України еквівалентно 1 671 155,68 грн, й було використано на придбання спірної квартири відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 14 листопада 2018 року №№ 112-160 за ціною 1 646 960 грн.

Суди безпідставно визнали розписку від 01 лютого 2018 року про отримання коштів за рахунок продажу нерухомого майна недопустимим доказом, оскільки в цій розписці зазначено підстави, мету, сторони та інші відомості, що містять інформацію щодо предмета доказування, відтак такий доказ є належним. Розписка складена за відсутності будь-яких порушень будь-якого порядку, встановленого законом та направлена на настання реальних наслідків, зокрема, для підтвердження розрахунку між сторонами правочину. При цьому судом відхилено клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_11 , яка отримала зазначену розписку.

Крім того, судами не враховано, що кошти, зокрема, 11 733,32 доларів США та 3 272,27 доларів США, були отримані позивачкою саме за рахунок нарахування процентів за період дії депозитних договорів, а не за рахунок зняття грошових коштів з депозитних рахунків.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи позивачки про те, що спірний автомобіль «Ford Focus», 2012 року випуску, був придбаний саме за кошти з продажу автомобіля «Nissan Juke», який був набутий позивачкою до шлюбу, а тому не належить до спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, автомобіль «Ford Focus», 2012 року випуску, компенсацію за який бажає отримати ОСОБА_2 , не може бути поділений між подружжям після розірвання шлюбу, оскільки такий автомобіль вважається таким, що набутий за кошти, що були набуті позивачкою до шлюбу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Судом установлено, що01 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 (прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_14 ) укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку, про що складено актовий запис № 818 (т. 1, а. с. 15).

Від вказаного шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 16, 17).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 752/22951/20 шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано (т. 1, а. с. 37-39).

14 листопада 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК-ПАРТНЕР», як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 112-160, за умовами якого продавець продає, а покупець придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_4 . Покупець здійснює оплату вартості майнових прав за об`єкт інвестування у розмірі 1 646 960 грн, що становить 100% вартості майнових прав на квартиру, у термін до 28 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 30-33).

28 листопада 2018 року ОСОБА_2 видано довідку про набуття у власність майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 , де вказано про те, що сплачено грошові кошти у розмірі 1 646 960 грн та цього самого дня між товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 34, 35).

Згідно з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 23 листопада 2021 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Л. Б. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 ; підстава: дублікат договору купівлі-продажу майнових прав, серія 112-160, виданий 14 листопада 2018 року; дублікат довідки про повну оплату вартості майнових прав від 28 листопада 2018 року; дублікат довідки про право набуття у власність майнових прав від 28 листопада 2018 року; виписка з уточненого переліку інвесторів від 23 квітня 2019 року; дублікат акту прийому-передачі майнових прав на квартиру від 28 листопада 2018 року; дублікат акту прийому-передачі квартири покупцю від 23 квітня 2019 року (т. 1, а. с. 51-52).

Згідно з висновку про вартість майна, складеного 01 жовтня 2021 року оцінювачем - товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЦП» ОСОБА_15 , оціночна вартість об`єкту - квартири АДРЕСА_4 , становить 1 646 960 грн (т. 1, а. с. 18).

Крім того, судом установлено, що зі змісту листа начальника Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві від 20 липня 2022 року № 31/26-228 (т. 2, а. с. 18-20), листа заступника начальника Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві від 03 жовтня 2022 року № 31/26-6311 (т. 2, а. с. 26), даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів 05 січня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки «FORD» модель «FOCUS», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 . На підставі договору комісії від 07 липня 2021 року № 6436/21/1/012358 та договору купівлі-продажу від 07 липня 2021 року № 6436/21/1/012358, укладених у товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАВІЛОН», вказаний транспортний засіб був перереєстрований на нового власника - ОСОБА_16 .

Відповідно до змісту листа начальника Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві від 26 жовтня 2022 року № 31/98 сума продажу транспортного засобу марки «FORD» модель «FOCUS», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , за договором комісії від 07 липня 2021 року № 6436/21/1/012358 від 07 липня 2021 року та договором купівлі-продажу від 07 липня 2021 року № 6436/21/1/012358 становила 5 тис. грн (т. 2 а. с. 49).

Отже, сторонами у справі за час зареєстрованого шлюбу з 01 листопада 2013 року по 25 лютого 2021 року придбано наступне майно: квартири АДРЕСА_4 ; транспортний засіб марки «FORD», модель «FOCUS», 2012 року випуску, VIN: НОМЕР_2 .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , та автомобіль, який був зареєстрований за ОСОБА_1 , набуті у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому вказане нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя і їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Посилання позивачки на те, що грошові кошти, які були витрачені на придбання спірної квартири були отримані нею від продажу нерухомого майна у м. Донецьку та за рахунок депозитних вкладів є безпідставними, оскільки надані ОСОБА_1 докази щодо коштів, які знаходилися на депозитних рахунках, мали місце у 2013, 2014 та 2015 роках, а продаж нерухомого майна у м. Донецьку відбувся за загальною ціною у розмірі 135 969,88 грн.

Так, згідно зі звіту по транзакціях по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , відкритому у АТ «ПУМБ», за період з 18 липня 2013 року по 01 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 було внесено на рахунок грошові кошти у розмірі 30 тис. Євро, а 29 липня 2013 року - у розмірі 25 тис. Євро. (т. 1, а. с. 19-20). 31 жовтня 2013 року та 03 квітня 2014 року здійснено транзакції з перерахування грошових коштів у розмірі 18 581 Євро на рахунок згідно з договору від 31 жовтня 2013 року № 24964657 та договору від 03 квітня 2014 року № 27858235 відповідно. З вказаного звіту також вбачається, що останні транзакції по рахунку у вигляді зняття готівкових коштів мали місце у 2014 році та одна у липні 2015 року. Крім того, згідно з виписки по операціям за період з 31 жовтня 2013 року по 30 листопада 2020 року по депозитному договору від 31 жовтня 2013 року № 24952188 ОСОБА_1 було розміщено 31 жовтня 2013 року вклад у розмірі 190 тис. доларів США. 02 листопада 2014 року вказаний вклад повернуто та здійснено виплату процентів за вкладом (т. 1, а. с. 36). З виписки по операціям за період з 12 травня 2015 року по 25 жовтня 2022 року по депозитному договору від 12 травня 2015 року № 260711279, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою діяльністю «ПУМБ», вбачається, що 12 травня 2015 року ОСОБА_1 було розміщено вклад у розмірі 155 070 доларів США. 11 серпня 2015 року вказаний вклад повернуто та здійснено виплату процентів за вкладом (т. 2, а. с. 60).

Отже, станом на час придбання спірної квартири та спірного транспортного засобу, зокрема, станом на листопад 2018 року та січень 2019 року, жодного руху грошових коштів по зазначених рахунках не було.

01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за реєстровим № 140, за умовами якого ОСОБА_1 відчужила належний їй на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 за ціною 67 542,73 грн. Цього самого дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за реєстровим № 141, за умовами якого ОСОБА_1 відчужила належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 68 427,15 грн (т. 1, а. с. 23-25, 27-29).

Таким чином, від продажу будинку та земельної ділянки у м. Донецьку ОСОБА_1 отримала грошові кошти у загальному розмірі 135 969,88 грн, а згідно з договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру від 14 листопада 2018 року № 112-160 вартість майнових прав на об`єкт інвестування складала 1 646 960 грн.

Верховний Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що надана суду, як на підтвердження походження грошових коштів, копія розписки, складена 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 , за якою вона отримала від ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 45 тис. доларів США від продажу будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є недопустимим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України, оскільки така не може підтверджувати факт продажу нерухомого майна за іншою ціною, ніж та, яка була визначена договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

Отже, доказів на підтвердження того, що спірна квартира та автомобіль були придбані за рахунок особистих коштів, отриманих, у тому числі, від продажу 01 лютого 2018 року будинковолодіння у м. Донецьку, яке було набуто ОСОБА_1 у 2013 році, суду не надано. Самі по собі пояснення сторони у спорі не є доказами у розумінні статті 76 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник