24.04.2025

№ 752/13644/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/13644/22

провадження № 61-15870св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про визнання іпотеки припиненою.

Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2006 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») було укладено договір кредиту № 08-038/440к, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 70 327 доларів США зі сплатою 10,5 % річних за користування ним на умовах погашення (згідно з графіку), передбачених пунктом 1.1. цього договору.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між ним та банком було укладено іпотечний договір № 02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., запис у реєстрі нотаріальних дій № 3234, згідно з умовами якого він передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 .

02 квітня 2015 року між ним та банком було укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, згідно з пунктом 1.7. якого договір кредиту викладено у новій редакції, викладеній у додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів, а саме: кредит № 1 - 158 515,42 грн та кредит № 2 - 337 279,08 грн., загальною сумою - 495 794,50 грн.

Щодо кредиту № 1, то згідно з графіку, погодженого у пункті 2.1. статті 2 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 3 170,31 грн.

Щодо кредиту № 2, то згідно з графіку, погодженого у пункті 3.1. статті 3 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 6 745,59 грн.

Крім того, 02 квітня 2015 року між ним та банком укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов`язання), забезпеченого іпотекою згідно з іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін до договору кредиту № 08-038/440к.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24 жовтня 2019 року № 799-рш відкликано банківську ліцензію та виключено Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), яке є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», з Державного реєстру банків у зв`язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») і з 15 жовтня 2019 року правонаступником активів та зобов`язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ «Сенс Банк», яке, зокрема, набуло право вимоги до нього за договором кредиту та іпотечного договору.

Позивач вказував, що він належним чином виконав свої зобов`язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту № 1 та кредиту № 2 відповідно до умов, передбачених договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к.

Підтвердженням належного виконання зобов`язання з повернення основної суми (тіла) кредиту № 1 та кредиту № 2 є виписка по особовому рахунку позичальника від 08 квітня 2015 року № НОМЕР_1 , лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 29 квітня 2016 року № 301.1-186/96-15974, квитанції про погашення кредиту з відміткою кредитора про прийняття за період з 02 квітня 2015 року по 20 вересня 2021 року, довідка ПАТ «Укрсоцбанк» від 01 жовтня 2018 року № 04.22-08/96-8775.

У зв`язку з належним виконанням зобов`язання, виходячи з положень статей 509 599 ЦК України, його зобов`язання з повернення кредиту № 1 та кредиту № 2 припинилися. Отже, є припиненою й іпотека, якою забезпечувалося виконання основного зобов`язання, що виникла на підставі іпотечного договору.

Він звернувся до відповідача з проханням вчинити дії щодо зняття іпотечного обтяження з підстав належного виконання основного зобов`язання за кредитом, проте банком вказане прохання залишено без задоволення.

Щодо відсотків, про які заявляв відповідач, то розрахунку та порядку сплати відсотків за кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів у договорі, як істотної умови договору, ними в договорах не погоджувалося, а тому договір кредиту в цій частині є неукладеним.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ним іпотечного договору від 21 вересня 2006 року № 02-038/7711, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., запис у реєстрі № 3234, на забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, такою, що припинена.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року у складі судді Машкевич К. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору від 21 вересня 2006 року № 02-038/7711, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаром Т. В., запис у реєстрі № 3234, на забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, такою, що припинена.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов та визнаючи іпотеку майнових прав припиненою, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з умов кредитування по кредиту № 1, а саме: пунктів 2.1., 2.2. статті 2 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, сторони домовилися встановити процентну ставку за користування кредитом у гривні в розмірі 14 % річних. Отже, щодо кредиту № 1 сторонами погоджено розмір процентів та тип процентної ставки за кредитом у розмірі 14 % річних. Однак, зі змісту договору кредиту вбачається, що, погодивши розмір та тип процентної ставки за користування кредитом, всупереч вимогам статей 626, 628, 638, частини другої статті 1056-1 ЦК України сторонами не погоджено такої істотної умови кредитного договору як порядок сплати процентів за кредитом, а тому договір кредиту в цій частині є неукладеним.

Так, зазначені у пункті 2.1. статті 2 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к у графіку погашення кредиту (таблиця) суми (3 170,31 грн) є сумами погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом.

При цьому, договір не містить, яким чином (щоденно, щоквартально, одноразово при укладенні чи закінчення строку договору тощо) та в якому розмірі сплачуються відсотки за кредитом. Договір не містить обов`язку позичальника самостійно розраховувати суми процентів за кредитом для сплати кредитору. Не випливає такий обов`язок позичальника й зі змісту інших умов договору кредиту чи законодавства.

Зміст пункту 1.5. договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к також не спростовує зазначеного, оскільки у ньому передбачено періодичність нарахування банком процентів (щоденно), але не зазначено яким чином результати нарахування доводяться до відома позичальника (письмово чи іншим чином), при тому, що у позичальника відсутній обов`язок самостійно нараховувати відсотки за кредитом.

Аналогічно вищенаведеному викладено умови кредитування по кредиту № 2.

Зазначені у пункті 3.1. статті 3 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к у графіку (таблиця) суми (6 745,59 грн) є сумами в погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом. Згідно з пунктом 3.2. статті 3 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к сторонами погоджено процентну ставку за користування кредитом № 2 у розмірі 1 (один) процент річних. Зі змісту статті 3 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та інших мов договору кредиту сторонами не погоджено такої істотної умови договору, як порядок сплати процентів за кредитом № 2, а тому договір в цій частині також є неукладеним.

Якщо у кредитному договорі сторони не погодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, договір в цій частині вважається неукладеним, відповідно, зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом не виникають.

Вказані обставини підтверджуються рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.

У зв`язку з належним виконанням основного зобов`язання з повернення кредиту № 1 та кредиту № 2, що виникло на підставі договору кредиту та договору про внесення змін до нього, основне зобов`язання позивача припинилося. У зв`язку з припиненням основного зобов`язання позивача є припиненою іпотека, якою забезпечено виконання основного зобов`язання, що виникла на підставі іпотечного договору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Отже, надані сторонами докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань у ОСОБА_1 за договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та додатком № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та їх часткове виконання позичальником, оскільки погашено лише тіло за гривневим кредитом № 1 та за гривневим кредитом № 2, а проценти за користування кредитними коштами залишилися не погашеними.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повного виконання позичальником кредитних зобов`язань за договором кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, за договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та додатком № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, а позивачем визнається несплата ним процентів за вказаними договорами, тоді як АТ «Сенс Банк» наполягає на наявності у позивача кредитної заборгованості за вказаними договорами, то відсутні правові підстави вважати припиненим вказаного зобов`язання на підставі частини першої статті 599 ЦК України, тобто, припинення зобов`язання виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки іпотечний договір від 21 вересня 2006 року № 02-038/7711, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., запис у реєстрі № 3234, є забезпечувальним договором кредитних зобов`язань позичальника, які в повному обсязі не виконані, тому відсутні правові підстави для його припинення.

Висновки суду першої інстанції про те, що у договорі кредиту сторони не узгодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, тому договір у цій частині є неукладеним і зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом у позичальника не виникають, не відповідають ні положенням статті 1048 ЦК України, ні умовам договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к.

Доводи позивача щодо виконання ним належним чином зобов`язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту № 1 та кредиту № 2 відповідно до умов, передбачених договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, що підтверджується листом ПАТ «Укрсоцбанк» від 29 квітня 2016 року № 301.1-186/96-15974, не заслуговують на увагу, оскільки з вказаного листа вбачається, що 02 квітня 2015 року ОСОБА_1 була проведена опція конвертацією згідно ДУ № І від 02 квітня 2015 року до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, а саме зміна валюти кредитування. Після проведення операції з купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютному ринку, курсовою різницю у 28 359,45 грн, було здійснено дострокове погашення кредитної заборгованості. Сума курсової різниці зазначена у загальній сумі кредиту (а. с. 26).

Поряд з цим, у пункті 1.5. договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к визначено, що за встановленим на день укладення цього договору про внесення змін офіційним курсом Національного банку України гривневий еквівалент вказаної у пункті 1.2. цього договору про внесення змін заборгованість в іноземній валюті складає 465 688,75 грн. Таким чином, з урахуванням визначеної вище суми, гривневий еквівалент заборгованості за договором кредиту (включаючи також заборгованість за кредитом у гривні № 1 та кредитом у гривні № 2) складає 961 483,25 грн.

У пункті 1 розділу І додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к визначено, що в результаті видачі кредитів у гривні, зазначених у пункті 1.3. договору від 02 квітня 2015 про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к загальна заборгованість за цим договором складає: 158 515,42 грн (кредит у гривні № 1), та 337 279,08 грн (кредит у гривні № 2), та 19 831,78 доларів США (кредит в іноземній валюті). Поняття кредит у гривні № 1, кредит у гривні № 2 та кредит в іноземній валюті разом вживаються за текстом цього договору як термін «кредит».

Отже, з наведеного вбачається, що лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 29 квітня 2016 року № 301.1-186/96-15974 лише підтверджує зміну валюти кредитування за кредитним договором, купівлю-продаж валюти на міжбанківському валютному ринку, та зарахування курсової різниці у 28 359,45 грн, у погашення кредитної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено.Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про припинення іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що «порядок нарахування» та «порядок сплати» процентів за кредитом не є тотожними. Так, дійсно порядок нарахування процентів за кредитом погодженого у пункті 1.5. додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, проте ця умова стосується саме порядку нарахування, а не сплати процентів за кредитом. Порядком сплати процентів за кредитом у розумінні частини другої статті 1056-1 ЦК України є спосіб (процедура) погашення позичальником процентів за користування кредитом, що погоджується сторонами договору і письмово оформлюється у вигляді графіку погашення процентів за кредитом, зафіксованого у договорі чи додатках до нього. Порядок сплати основної суми кредиту сторонами було погоджено у графіках, передбачених у пункті 2.1. статті 2 та у пункті 3.1. статті 3 додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к. Тоді як порядок сплати процентів за кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів у договорі сторони не погоджували. Первісно договір кредиту до внесення змін до нього містив порядок (графік) погашення кредиту з конкретизацією суми та періодичності (дата) погашення як основної суми (тіла) кредиту, так і процентів за користування ним. Проте, 02 квітня 2015 року сторонами укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, яким змінено умови кредитування і порядку (графіку) сплати процентів за користування кредитом (сума, періодичність, строки), на відмінну від сплати основної суми (тіла) кредиту, сторонами не погоджувалося. Отже, у спірних правовідносинах сторонами було погоджено такі істотні умови кредитного договору як розмір та тип процентної ставки за кредитом, але не погоджено такої істотної умови як порядок сплати процентів за кредитом. Згідно з положеннями статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (статті 638 ЦК України). Виходячи із положень статті 11, 626, 628, 638, частини другої статті 1056-1 ЦК України, оскільки сторонами не було погоджено істотної умови кредитного договору як порядок сплати процентів за кредитом, правомірно дійти висновку, що укладений між сторонами кредитний договір в частині порядку сплати процентів за користування кредитом є неукладеним, а отже, зобов`язання позичальника зі сплати процентів за кредитом не виникли.

Зазначена обставина про те, що сторонами не було погоджено порядок сплати процентів за користування кредитом № 1 у сумі 158 515,42 грн і договір в цій частині є неукладеним, було встановлено преюдиційним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18, яке судом апеляційної інстанцій у цій справі безпідставно не враховано.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 вересня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 08-038/440к, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у розмірі 70 327 доларів США зі сплатою 10,5 % річних за користування ним на умовах погашення (згідно з графіку), передбачених пунктом 1.1. цього договору.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., запис у реєстрі нотаріальних дій № 3234, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 .

02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, згідно з пунктом 1.7. якого договір кредиту викладено у новій редакції, викладеній у додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів, а саме: кредит № 1 - 158 515,42 грн та кредит № 2 - 337 279,08 грн., загальною сумою - 495 794,50 грн.

02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 21 вересня 2006 року № 02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов`язання), забезпеченого іпотекою згідно з іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін до договору кредиту № 08-038/440к.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24 жовтня 2019 року № 799-рш відкликано банківську ліцензію та виключено ПАТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», з Державного реєстру банків у зв`язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» і з 15 жовтня 2019 року правонаступником активів та зобов`язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк».

Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» за № 2/2022, складеним 18 серпня 2022 року, змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк».

Звертаючись з позовом до суду про визнання іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , припиненою, позивач зазначив, що він належним чином виконав зобов`язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту № 1 та кредиту № 2 відповідно до умов, передбачених договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У статті 572 ЦК України зазначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Задовольняючи позов та визнаючи іпотеку майнових прав припиненою, суд першої інстанції виходив із того, що у договорі кредиту сторони не узгодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, тому договір у цій частині є неукладеним і зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом у позичальника не виникають. Суд першої інстанції зазначив, що вказані обставини підтверджуються преюдиційним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 під час розгляду справи підтвердив, що ним погашення процентів за кредитами не здійснювалося, оскільки їх сплату не погоджено сторонами договору кредиту. Разом з тим, умовами укладених між сторонами договорів передбачено, що за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті позичальник сплачує позикодавцю проценти за фіксованими ставками, розрахованими щоденно на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360. Проценти за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті, нараховуються з дати укладення цього договору про внесення змін до дати повного погашення заборгованості за кредитами в гривневій та іноземній валюті. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що у договорі кредиту сторони не узгодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, тому договір у цій частині є неукладеним і зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом у позичальника не виникають, не відповідають ні положенням статті 1048 ЦК України, ні умовам договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к, договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к та додатку № 1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року № 08-038/440к.

При цьому апеляційний суд про наявність рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, а також про правове значення, встановлених у цьому рішенні обставин, для розгляду цієї справи взагалі не зазначив.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як в апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» (т. 1, а. с. 202-205), так і у відзиві ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 176-181)на апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» міститься посилання на вищевказане рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18, а також обґрунтування сторін щодо його правового значення для розгляду цієї справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що апеляційний суд не врахував преюдиційне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі № 760/21689/18 і не спростував його доводи у цій частині.

Апеляційний суд у порушення пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з яким постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, зазначеним доводам сторін належної оцінки взагалі не надав, не з`ясував, чи є встановлені у вказаному рішенні суду обставини преюдиційними до обставин цієї справи.

Колегія суддів зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанови: Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22, провадження № 61-16084св23, від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, провадження №61-14938св23).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine», заява № 57706/10), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2020 року (далі - рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У вказаному рішенні ЄСПЛ вказав, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули послідовні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дало ЄСПЛ підстави зробити висновок про те, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Відтак, ЄСПЛ констатував порушення судами при розгляді зазначеної справи пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 33 рішення ЄСПЛ).

На зазначене Великою Палатою Верховного Суду звернуто увагу у пунктах 25, 33, 36 постанови від 25 лютого 2020 року у справі № 2-82/09, провадження № 14-734свц19. Про необхідність належного вмотивованого судового рішення, яке є складовою справедливого судового розгляду, Велика Палата Верховного Суду зазначала і у пунктах 116, 117, 118, 119 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20.

Отже, апеляційний суд не оцінив докази, оцінка яких у сукупності з іншими дослідженими доказами може впливати на правильне вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81 89 264 367 382 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд порушив указані норми процесуального права щодо дотримання завдань цивільного судочинства, сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не перевірив належним чином доводів сторін, що призвело до передчасних висновків по суті вирішеного спору.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець