Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 752/14314/16-ц
провадження № 61-3069св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (третя особа за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
треті особи: комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»), ОСОБА_4 , про виселення та усунення перешкод у користуванні майном, в якому просила виселити відповідача ОСОБА_2 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та усунути перешкоди у користуванні майном (квартирою), надаючи їй право користування майном як спадкоємцю.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вищевказана квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності її батьку ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіту батько після смерті не залишив і тому вона як спадкоємець першої черги за законом, спадщину після його смерті прийняла шляхом подачі до нотаріальної контори у визначений законом шестимісячний строк відповідної заяви про прийняття спадщини.
Зазначала, що має право на майно, яке належало спадкодавцю, в тому числі і на зазначену квартиру, однак їй та іншим спадкоємцям ОСОБА_5 чиняться перешкоди у користуванні зазначеною квартирою ОСОБА_2 , яка самовільно, без її дозволу та дозволу інших спадкоємців замінила замки на дверях квартири і стала там незаконно проживати, не маючи на те права і не будучи віднесеною до категорії спадкоємців за законом. Оскільки такі дії відповідача порушують її право на володіння та користування спадковим майном, позивач і просила суд ухвалити рішення про задоволення її вимог в повному обсязі.
До початку розгляду справи по суті третьою особою ОСОБА_3 було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва, про встановлення факту неправомірного володіння майном та витребування цього майна з чужого незаконного володіння, яку було прийнято до спільного розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_1 .
У своєму позові ОСОБА_3 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , спадщину після смерті якого вона прийняла шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори у визначений законом строк. Крім неї спадкоємцями першої черги за законом є її мати та дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , а також рідна сестра та дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_1 . До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 ввійшла належна йому на праві власності на підставі договору дарування квартира АДРЕСА_1 , до якої вона доступу немає, оскільки в даній квартирі незаконно, без жодних правових підстав, проживає відповідач ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_2 , усвідомлюючи протиправність власних дій у заволодінні цим майном, з метою штучного продовження строку користування захопленим нею приміщенням, ініціювала судовий розгляд спору щодо визнання за нею права на спадкування, цивільна справа № 752/20696/15-ц, розгляд якої по суті ще не розпочався через неявку позивача в судове засідання. Незважаючи на штучний характер вищевказаного позову і очевидну незацікавленість ОСОБА_2 у розгляді цієї справи по суті, видачу свідоцтв про право на спадщину дійсним спадкоємцям ОСОБА_5 нотаріусом було відкладено, а саме нотаріальне провадження - зупинено, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса від 25 жовтня 2016 року.
Через протиправні дії відповідача та її відмову надати ключі від квартири, вона та інші спадкоємці першої черги позбавлені можливості користуватися спадковим майном ОСОБА_5 , зокрема, квартирою АДРЕСА_1 , не можуть потрапити в середину житла та вжити заходи для утримання спадкового майна до його поділу між спадкоємцями.
Оскільки на звернення до неї з приводу надання доступу до спадкової квартири відповідач ОСОБА_2 не реагує, позивач ОСОБА_3 просила суд визнати неправомірним володіння спірною квартирою АДРЕСА_1 , недобросовісним володільцем ОСОБА_2 та витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_3 задоволено.
Вирішено усунути перешкоди, які здійснюються ОСОБА_2 спадкоємцю ОСОБА_1 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання їй права користування цією квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано неправомірним володіння ОСОБА_2 квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а саму ОСОБА_2 недобросовісним володільцем цього нерухомого майна.
Вирішено витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачі у зв`язку із прийняттям спадщини набули на спадкове майно право володіння та користування, а тому мають право захистити своє порушене речове право на успадковану квартиру, у тому числі шляхом її витребування у ОСОБА_2 у володінні якої знаходиться спірна квартира без належних правових підстав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Вирішено усунути перешкоди, які здійснюються ОСОБА_2 спадкоємцю ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання їй права користування указаною квартирою.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом, вчинила дії, що свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька, а спадщина згідно з вимогами частини п`ятої статті 1268 ЦК України належить їй з часу відкриття спадщини, тобто з 17 липня 2015 року, у неї стосовно спадкового майна виникло право володіння та користування, яке підлягає захисту від неправомірних дій ОСОБА_2 по створенню перешкод у користуванні цим майном. Враховуючи викладене, вважав, що вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод, які створюються їй ОСОБА_2 у користуванні спадковою квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання їй права користування вищевказаною квартирою, є обґрунтованою та підлягає задоволенню, зважаючи на її доведеність наявними у справі доказами. Обґрунтованою вважав і вимогу ОСОБА_3 щодо витребування у ОСОБА_2 на її, ОСОБА_3 , користь квартири АДРЕСА_1 . При цьому, посилаючись на те, що правомірність фактичного володіння майном презюмується в силу вказівки закону (частина третя статті 397 ЦК України) щодо обов?язку доведення факту неправомірності володіння відповідачем ОСОБА_2 спірною квартирою покладається на ОСОБА_3 , яка і звернулась до суду з даною вимогою, виходив з того, що належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту неправомірності володіння відповідачем спірною квартирою ОСОБА_3 не надано, у звязку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання володіння ОСОБА_2 спірною квартирою неправомірним і як наслідок відсутність підстав для виселення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 рокуОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд допустився грубого порушення вимог статей 15 16 ЦК України чим порушив їх право на володіння та користування належним їм майном як спадкоємцям за законом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_5 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала йому за життя на праві власності.
Спадкоємцями першої черги після смерті останнього є його дружина ОСОБА_4 , та дочки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
Встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 1991 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано.
При цьому встановлено, що сторони ніколи не звертались до органів РАГСУ з метою внесення відповідних відомостей та запису про розірвання їхнього шлюбу до Державного реєстру записів актів цивільного стану, як того вимагали положення статті 44 КпШС УРСР, що був чинний на момент ухвалення судового рішення про розірвання шлюбу.
До складу спадщини після смерті ОСОБА_5 увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_1 та майно що знаходиться в цій квартирі.
Зазначена квартира належала ОСОБА_5 на праві приватної власності і була набута ним за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г. М. 12 листопада 1996 року № 4245, зареєстрованого в Київському МБТІ 03 січня 1997 року в книзі 229-226 за реєстровим № 37889, згідно відповідної довідки КМБІ від 04 липня 2017 року.
Відповідно до матеріалів спадкової справи № 08/2015 (а.с.97), ОСОБА_5 заповіт за життя не склав.
Згідно з відомостей із спадкової справи, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та його діти ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , звернулися до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини і, у відповідності до положень статей 1222 1223 1261 ЦК України, набули статусу спадкоємців першої черги за ОСОБА_5 за законом у день відкриття спадщини.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Звертаючись із цими позовами до суду, позивачі, посилаючись на вимоги статей 190 316 319 1268 1278 1283 1285 ЦК України, зазначали, що ОСОБА_2 незаконно проживає у спірній квартирі, не дає можливості користуватися та розпоряджатися майном, що належить їм як спадкоємцям першої черги за законом після смерті батька, чим порушує їх законні права, у зв`язку з чим просили здійснити захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів у спосіб, передбачений статтею 16 ЦК України.
Тобто, спір, який виник у справі, стосується наявності або відсутності у ОСОБА_2 права користування спірною житловою квартирою, виник між користувачем цієї квартири з приводу користування вказаним житлом після смерті ОСОБА_5 (власника спірної квартири) та спадкоємцями за законом у відповідності до статті 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_5 .
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), від 02 грудня 2010 року), поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У постанові від 03 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм статей 150 156 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. ЖК Української РСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту неправомірного володіння відповідачем спірною квартирою ОСОБА_3 як позивачем, суду не надано, у зв`язку з чим дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірним володіння відповідачем спірною квартирою та її виселення.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовних заявах.
У позовних заявах позивачі посилаючись на те, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі без належних правових підстав, та чинить перешкоди у користуванні їм.
Суд першої інстанції, задовольнивши позови, встановив, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та немає ні права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ні права володіння, при цьому чинить позивачам перешкоди у здійсненні їх прав користування та розпорядження квартирою, що належить їм за законом як спадкоємцям першої черги у відповідності до вимог статті 1261 ЦК України, на підставі чого дійшов правильного висновку, що житлові права позивачів порушені та підлягають захисту у обраний ними спосіб.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року скасувати, заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2018 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун