ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 752/15850/22
провадження № 61-8454св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Кордюкової Ж. І.від 27 липня
2023 року та постанову Київськогоапеляційного суду у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П., від 23 квітня 2024 року, і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у лютому 2020 року до неї звернулась її подруга ОСОБА_3 , якій були необхідні грошові кошти на власні потреби. ОСОБА_3 запевняла її, що не може отримати кредит на себе, оскільки не має місця роботи й власного майна, і переконала її оформити кредит. Вказувала, що 12 лютого 2020 року вона уклала два кредитних договори: в АТ «Ідея Банк» № НОМЕР_1 на суму 74 999 грн та в АТ «Банк Форвард» № 200251325 на суму 19 296, 24 грн. Отримані в банках кошти вона передала ОСОБА_3 , яка зобов`язалась сплачувати кредит та проценти, проте своєї обіцянки не виконала. Несплата коштів по кредиту мала наслідком вчинення нотаріусом виконавчого напису від 14 травня 2021 року № 5139 про стягнення з неї на користь АТ «Банк Форвард» боргу за кредитним договором та відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. З часом ОСОБА_3 повідомила про те, що в неї немає коштів на погашення кредитів.
3. 11 червня 2021 року вона, за порадою ОСОБА_3 , взяла позику у ОСОБА_4 у розмірі 10 300 доларів США на строк до 11 липня 2021 року зі сплатою відсотків за користування 2 % річних у разі прострочення повернення. У той же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між нею і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого вона передала ОСОБА_4 в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , визначивши вартість предмета іпотеки у розмірі 250 000 грн, що еквівалентно 9 223 доларів США. ОСОБА_4 звернувся Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
4. Позивачка вважала, що договори, укладені з ОСОБА_4 , є фіктивними та такими, що укладені під впливом обману. Відповідачі, будучи у змові, ввели її в оману щодо дійсних наслідків договорів позики та іпотеки. ОСОБА_3 запевнила її, що передати квартиру в іпотеку необхідно для юридичних процедур при укладанні договору позики, переконувала, що цей договір не несе для неї жодних наслідків. Водночас, ОСОБА_3 гарантувала повернення грошей.
5. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір позики від 11 червня 2021 року між нею та ОСОБА_4 та договір іпотеки від 11 червня 2021 року між нею та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є. та зареєстрований в реєстрі № 1687.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д. М.
про продовження строків подання відповіді на відзив та доказів від 06 лютого 2023 року залишено без задоволення.
7. Відмовляючи у поновленні строку, суд першої інстанції вказав, що представник позивачки та позивачка жодного разу в підготовче засідання не з`явилися та таким чином позбавили себе можливості реалізувати своє процесуальне право подати суду докази, якими обґрунтовані вимоги позову та заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві, а тому підстави для продовження строку для подання відповіді на відзив та доказів відсутні.
8. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня
2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачка не довела, що укладені нею з ОСОБА_4 договори були укладені під впливом обману.
10. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва
від 27 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
15 500, 00 грн.
11. Вирішуючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, районний суд дійшов висновку, що зазначений представником відповідача ОСОБА_4 у заяві про ухвалення додаткового рішення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 500, 00 грн, є співмірним зі складністю справи, та таким, що не суперечить принципу розподілу судових витрат, і доведений належними доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року залишено без змін.
13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в результаті недобросовісної поведінки позивачки та її представника, що виразилася у неявці в підготовчі засіданні та ігноруванні процесуальних строків, були порушені строки на подання доказів й відповіді на відзив.
14. Водночас, позивачка не надала суду доказів укладення між нею і ОСОБА_4 договору позики та договору іпотеки під впливом обману, не довела, що під час укладання цих договорів позикодавець мав умисел на введення позивачки в оману щодо істотних обставин цих договорів.
15. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 травня
2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 6 500 грн.
16. Понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500 грн суд апеляційної інстанції вважав співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, які відповідають критерію реальності витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. Також апеляційний суд врахував заперечення позивачки та критерії відшкодування правової допомоги.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
17. 10 червня 2024 року ОСОБА_1 ,від імені якої діє адвокат
Щербань Д. М., через систему «Електронний суд» звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київськогоапеляційного суду від 23 квітня 2024 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц,
у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 528/665/17,
від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц, від 31 березня 2021 року
у справі № 910/18600/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні її клопотань про відкладення справи та про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що документи для аргументування відповіді на відзив станом на час звернення до суду з клопотанням не надійшли. Відтак, сторона позивача об`єктивно не мала можливості підготувати та подати відповідь на відзив у встановлені судом строки. Апеляційний суд не усунув допущенні судом першої інстанції процесуальні порушення, які вплинули на правильність вирішення спору.
20. Заявниця вказує, що відповідачі умисно ввели її в оману щодо змісту та умов оспорюваного договору позики, оскільки ОСОБА_3 гарантувала, що вона буде самостійно повертати позику, яку вона отримала на підставі договору від 11 червня 2021 року, та сплачувати проценти, власне що вона і робила протягом певного періоду часу. Саме ОСОБА_3 сплачувала ОСОБА_4 на його картковий рахунок на виконання договору позики платежі протягом серпня-грудня 2021 року. Однак суди не дослідили, що ОСОБА_4 приймалися зазначені платежі, після кожного платежу він підписував додаткову угоду про продовження строку дії договору позики на місяць, до наступної оплати. Суди відмовили у витребуванні банківської виписки з рахунку
ОСОБА_4 , яка б дозволила підтвердити доводи позову. Позивачка вказує, що вона самостійно не спроможна надати докази на підтвердження вказаних доводів про зарахування коштів, оскільки такі докази містять банківську таємницю. Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили надані позивачкою докази, безпідставно відмовили у витребуванні доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи.
21. Заявниця стверджує, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 229 230 ЦК України щодо підстав недійсності договору.
22. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/15850/22.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
23. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_5 -
ОСОБА_6 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних та обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Під час зустрічі у нотаріуса позивачка особисто прочитала та була ознайомлена з умовами договору позики та іпотеки, після чого підписала їх та прийняла грошові кошти у розмірі 10 300 доларів США готівкою. Позивачкою не доведено фактів введення її в оману, замовчування будь-яких обставин оспорюваного правочину, а її доводи не знайшли жодних підтверджень під час розгляду справи. Доводи позивачки про те, що грошові кошти за оспорюваним правочином має повертати ОСОБА_3 не впливають на чинність оспорюваного правочину.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. 11 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 у позику грошові кошти у розмірі 10 300 доларів США, за курсом продажу АТ «Укрексімбанк» (1 дол. = 27, 19 грн), що за погодженням сторін дорівнює 280 057 грн зі строком повернення до 12 год. ранку 11 липня 2021 року, місце виконання - офіс приватного нотаріуса Київського міського нотаріального Дубенко К. Є. за адресою: вул. Пушкінська, 21-А, м. Київ, 01004, або шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса.
25. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики 11 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності.
26. За умовами договору вартість предмету іпотеки становить 250 000 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ на момент підписання договору складає
9 223 доларів США.
27. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 11 липня, 11 серпня, 11 вересня, 11 жовтня ,12 листопада, 14 грудня 2021 року було укладено додаткові угоди до договору позики від 11 червня 2021 року, у відповідності до яких борг
ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 становить 10 300 доларів США.
З урахуванням укладення додаткових угод строк повернення грошових коштів було продовжено до 11 січня 2022 року. Також сторони погодили, що якщо позичальник не поверне позику до вказаного строку, він сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення платежу та несе відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
28. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
29. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
33. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
34. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
35. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до
статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
36. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
37. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
38. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
39. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
40. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
41. Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
42. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
43. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
44. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
45. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
46. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
47. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
48. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
49. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
50. В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі
№ 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом
статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
51. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
53. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
54. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
55. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, в сукупності з іншими доказами, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не було доведено вчинення відповідачами дій щодо введення її в оману, оспорювані договори позики та іпотеки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх їх істотних умов.
56. Позивачка під час укладання договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов цих договорів, договори містить інформацію щодо умов позики, зокрема щодо строку її повернення, а також про права та обов`язки сторін, відповідальність за порушення зобов`язань. При укладенні договору іпотеки сторонам роз`яснено зміст статей 203 229 230 231 233 234 235 575 589-893 ЦК України, статей 64 65 СК України, статей 3, 4, 6, 8, 17-20, 33-50 Закону України «Про іпотеку». Нотаріусом під час укладення іпотечного перевірено дієздатність ОСОБА_1 .
57. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними договору позики та іпотеки у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог, правильно застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 203 215 230 ЦК України.
58. Доводи заявниці значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій. Матеріали справи містять достатньо доказів, на підставі яких суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
59. Слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
60. Щодо інших доводів касаційної скарги, слід зазначити таке.
61. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
62. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
63. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
64. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
65. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
66. Статтею 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
67. Судами встановлено, що 12 січня 2023 року позивачка отримала відзив на позовну заяву. Лише 06 лютого 2023 року представник позивачки подав до суду першої інстанції клопотання, в якому просив продовжити строк подання доказів до 28 лютого 2023 року.
68. Під час вирішення спору судами попередніх інстанцій враховано процесуальну поведінку позивачки та її представника, які не з`явилися в підготовчі засіданні, порушували процесуальні строки. Суди дійшли мотивованих висновків про відмову у продовженні строків для подання відповіді на відзив, а також про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, пославшись на необґрунтованість заявленого клопотання. Позивачка не навела обґрунтованих аргументів, які могли б свідчити про порушення її процесуальних прав.
69. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.
70. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
71. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
72. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, з урахуванням обставин, встановлених у цій справі.
73. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Щербань Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.
2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня
2023 року та постанову Київськогоапеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара