№ 752/16493/17

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/16493/17

провадження № 61-48676св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний екологічний центр України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соловйової Марини Михайлівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Сліпченка О. І., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Соловйової Марини Михайлівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного екологічного центру України (далі - НЕЦУ) про визнання незаконним та скасування рішення, скасування наказу про звільнення, скасування наказу про оголошення догани, поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01 січня 2011 року він працював на посаді виконавчого директора НЕЦУ на підставі контракту із щорічним його переукладенням.

01 січня 2017 року між сторонами був укладений контракт № 1 на підставі якого позивач прийнятий на роботу на посаду виконавчого директора строком до 31 грудня 2017 року.

Відповідно до рішення Ради НЕЦУ, оформленого протоколом від 24 липня 2017 року № 10 позивач підлягає звільненню з посади в зв`язку із завершенням контракту та претензіями до його роботи. При цьому, дія контракту була погоджена сторонами до 31 грудня 2017 року, а не до 30 червня 2017 року, як стверджує відповідач.

Після рішення про звільнення він фактично був допущений до роботи, а тому вважає, що трудові відносини були з ним укладені на невизначений строк.

Разом із тим, зазначає, що наказом відповідача від 25 липня 2017 року № 43 позивача призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки виконавчого директора НЕЦУ з 03 липня 2017 року, на що він своєї згоди не давав, оскільки роботодавець до цього безперешкодно фактично допустив його до роботи, а тому позивач вважав, що трудові відносини були з ним укладені на невизначений строк.

Крім того, зазначає, що наказом від 25 липня 2017 року № 46 позивачу в якості тимчасово виконуючого обов`язки виконавчого директора НЕЦУ оголошено догану в зв`язку із недбалим виконанням своїх обов`язків.

16 серпня 2017 року НЕЦУ прийнято наказ № 53, яким позивачу оголошено догану в зв`язку із заявами на переговорах з донорами та діями, що призвели до шкоди організації.

18 серпня 2017 року прийнято наказ № 54, яким позивача звільнено з займайної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків.

Зазначені накази позивач вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки рішення про накладення дисциплінарного стягнення прийнято не уповноваженим органом, безпідставно. При цьому за одне, начебто, порушення одночасно застосовано два дисциплінарних стягнення у вигляді догани і звільнення.

Просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Ради НЕЦУ, оформлене протоколом від 24 липня 2017 року № 10, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ ; визнати незаконним та скасувати наказ Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 «Про оголошення догани т.в.о. виконавчого директора»; визнати протиправним та скасувати наказ Голови НЕЦУ від 16 серпня 2017 року № 53 «Про надання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора»; визнати протиправним та скасувати наказ Голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 «Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити позивача на посаді виконавчого директора НЕЦУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 «Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора».

Визнано незаконним та скасовано наказ Голови НЕЦУ від 16 серпня 2017 року № 53 «Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани згідно наказу від 25 липня 2017 року накладено поза межами двомісячного строку після його виявлення. Рішення про дане стягнення прийнято не уповноваженим органом (Головою Ради НЕЦУ, а не Радою НЕЦУ), без дотримання порядку застосування дисциплінарних стягнень. При цьому суд зазначив, що дисциплінарне стягнення застосовано до ОСОБА_1 як т.в.о. виконавчого директора НЕЦУ за дії, вчинені ним як виконавчим директором, що не узгоджується з положенням трудового законодавства.

Також суд вказав, що у даному випадку не була дотримана процедура вирішення питання щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани відповідно до наказу від 16 серпня 2017 року № 53. Зазначене рішення хоча і прийнято Головою Ради НЕЦУ на підставі рішень Ради НЕЦУ № № 4, 9, однак будь-яких доказів про те, що від ОСОБА_1 відбирались будь-які пояснення, проводилась відповідна перевірка, суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради НЕЦУ, оформлене протоколом від 24 липня 2017 року № 10, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ та про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до частини третьої статті 221 КЗпП України суд не може приймати рішення щодо спорів про призначення та звільнення особи, що обіймає виборну посаду керівника громадської організації, оскільки це відноситься до виключної компетенції організації, в якій ця особа працює, і вирішення спору в судовому порядку є втручанням у внутрішню діяльність організації.

Також суд зазначив, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування наказу Голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 «Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 КЗпП України», оскільки не скасовані у визначений законом спосіб рішення, що стали підставою для його видання.

Не погодившись з цим рішенням суду в частині відмовлення у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Соловйової М. М. через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ОСОБА_1 (Працівник) та ВГО НЕЦУ (Роботодавець) 01 січня 2017 року був укладений трудовий контракт зі строком дії з 01 січня 2017 року до 30 червня 2017 року. Про встановлення дати закінчення контракту зазначено в розділі «Термін дії» та містяться відповідні застереження під підписом Голови ВГО НЕЦУ.

Зазначені застереження були внесені до проекту контракту, підготовленого ОСОБА_1 відповідно до рішення Ради НЕЦУ.

Зазначений контракт позивачем не оскаржувався.

У відповідності до умов вказаного контракту ОСОБА_1 в якості працівника наймається на роботу до НЕЦУ на посаду виконавчого директора з метою виконання робіт згідно посадовій інструкції.

24 липня 2017 року Радою НЕЦУ було прийнято рішення, що закріплено в протоколі № 10, про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з завершенням контракту та претензіями до його роботи.

24 липня 2017 року наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади виконавчого директора НЕЦУ не видавався.

На підставі наказу Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43 ОСОБА_1 був призначений на посаду т.в.о. виконавчого директора з 03 липня 2017 року.

Того ж дня, на підставі наказу Голови НАЦУ № 46 т.в.о. виконавчого директора ОСОБА_1 в зв`язку з недбалим виконанням ним своїх посадових обов`язків, як виконавчого директора, зокрема, неякісного підготовкою документів для передачі органам реєстрації за підсумками звітно-виборчої конференції та затримкою реєстрації відокремлених підрозділів НЕЦУ, відповідно до рішення Ради НЕЦУ від 13 квітня 2017 року (протокол № 5) оголошена догана.

16 серпня 2017 року Головою НЕЦУ видано наказ № 53 про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора, відповідно до якого виконавчому директору НЕЦУ ОСОБА_1 оголошено догану із занесенням відповідного запису в трудову книжку.

18 серпня 2017 року на підставі наказу № 54 Голови НЕЦУ в зв`язку з неналежним виконанням покладених обов`язків, систематичним невиконанням вимог статуту НЕЦУ та наказів керівника, завданням значної шкоди організації ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналіз змісту касаційної скарги дозволяє дійти висновку, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині визнання незаконними та скасовування наказів Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 «Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора», від 16 серпня 2017 року № 53 «Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора» в касаційному порядкуне оскаржені, а тому у відповідності до положень частини першої статті 400 ЦПК України у вказаній частині касаційному перегляду не підлягають.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 232 КЗпП України визначено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Відповідно до статті 221 КЗпП України органами, які розглядають трудові спори, є комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Проте, установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя зазначеної статті).

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що трудові спори за заявами працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу, в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах не розглядаються.

У даному випадку застосуванню підлягають норми спеціального законодавства.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про громадські об`єднання» втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що суд не може приймати рішення щодо спорів про призначення та звільнення особи, що обіймає виборну посаду керівника громадської організації, оскільки це відноситься до виключної компетенції організації, в якій ця особа працює, і вирішення спору в судовому порядку є втручанням у внутрішню діяльність організації.

Проте, погодитися з таким висновком неможливо з огляду на положення укладеного між сторонами у справі трудового контракту від 01 січня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 в якості працівника наймається на роботу до НЕЦУ на посаду виконавчого директора.

При цьому із змісту статуту НЕЦУ (підпункти 4.7, 4.9 пункту 4) убачається, що на посаду виконавчого директора робітник призначається, а не обирається.

При таких обставинах, спір, що виник мі сторонами є трудовим, а тому у відповідності до частини першої статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зазначене, на думку Верховного Суду, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 221 КЗпП України щодо неможливості розгляду вказаного спору судом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, трудовий спір у вказаній частині вимог по суті не розглянув, зокрема, не встановив у повній мірі обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, докази, надані учасниками справи, не дослідив.

Разом із тим, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Також, зазначивши щодо неможливості розгляду вказаного спору судом, апеляційний суд не дослідив питання щодо можливості закриття провадження у справі в цій частині вимог у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу Голови НЕЦУ від 18 серпня 2017 року № 54 «Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків» в оскаржуваних рішеннях зазначено про те, що не скасовані у визначений законом спосіб рішення, що стали підставою для його видання.

Але при цьому апеляційним судом не надано належної оцінки тому факту, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року визнані незаконними та скасовані накази Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 46 «Про оголошення догани т. в. о. виконавчого директора», від 16 серпня 2017 року № 53 «Про завдання НЕЦУ іміджевої та іншої шкоди заявами та діями виконавчого директора», які зазначені підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

У вказаній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 травня 2018 року в апеляційному порядку не оскаржене.

Зазначене, на думку Верховного Суду, при відсутності інших підстав, виключає наявність систематичності невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, що повинно ураховуватися при розгляді справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що підпунктами 4.7, 4.8 пункту 4 Статуту НЕЦУ визначено, що питання щодо призначення та дострокового припинення повноважень виконавчого директора НЕЦУ відносить до компетенції Ради НЕЦУ.

Встановлено, що 24 липня 2017 року Радою НЕЦУ було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з завершенням контракту та претензіями до його роботи, що узгоджується з положеннями пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Разом з тим, 18 серпня 2017 року на підставі наказу № 54 Голови НЕЦУ ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України в зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, що суперечить зазначеному рішенню Ради НЕЦУ від 24 липня 2017 року.

Вказане свідчить про різні підстави для звільнення, на що апеляційний суд не звернув своєї уваги.

При цьому рішення Ради НЕЦУ, яким би узгоджувалось звільнення ОСОБА_1 відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, в матеріалах справи відсутнє.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що трудові відносини між ОСОБА_1 та НЕЦУ на підставі укладеного 01 січня 2017 року трудового контракту закінчилися зі спливом дії вказаного контракту - 30 червня 2017 року. Разом із тим, апеляційний суд не встановив, на якій підставі трудові відносини між сторонами після вказаної дати продовжували фактично тривати та чи не ставила будь-яка із сторін до 18 серпня 2017 року вимоги про їх припинення.

При цьому слід ураховувати, що ОСОБА_1 тимчасово виконуючим обов`язки виконавчого директора НЕЦУ був призначений з 03 липня 2017 року на підставі наказу Голови НЕЦУ від 25 липня 2017 року № 43, тобто «заднім числом», без погодження із самим працівником, який вважав, що відносини тривають фактично і роботодавець проти цього не заперечує.

Крім того, відповідно до підпункту 4.9 пункту 4 Статуту НЕЦУ, до призначення або заміщення виконавчого директора його повноваження здійснює Голова НЕЦУ. При цьому призначення іншої особи, крім Голови НЕЦУ , тимчасово виконуючим обов`язки виконавчого директора Статут НЕЦУ не передбачає.

Також Верховний Суд зауважує, що в оскаржуваному позивачем наказі про його звільнення від 18 серпня 2017 року № 54 взагалі не зазначено, з якої саме посади звільняється ОСОБА_1 - з тимчасово виконуючого обов`язки виконавчого директораабо з посади виконавчого директора. При цьому, будь яких інших наказів про звільнення ОСОБА_1 саме з посади виконавчого директора НЕЦУ матеріали справи не містять.

Вказане свідчить про те, що апеляційним судом при апеляційному перегляді справи не встановлені фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи в частині визнання незаконним та скасування рішення Ради НЕЦУ, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішенняв оскаржуваній частині не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому у вказаній частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, а тому, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соловйової Марини Михайлівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради Національного екологічного центру України від 24 липня 2017 року № 10 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконавчого директора Національного екологічного центру України; визнання протиправним та скасування наказу Голови Національного екологічного центру України від 18 серпня 2017 року № 54 «Про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов`язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді виконавчого директора Національного екологічного центру України скасувати, справу у вказаній частині вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун