19.07.2023

№ 752/20141/18

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 752/20141/18

провадження № 61-9865св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що він з 02 лютого 2010 року по 04 лютого 2013 року проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , а 05 лютого 2013 року між ними було зареєстровано шлюб.

Вказував, що 28 серпня 2012 року ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_5 уклали договір про участь у Фонді фінансування будівництва, предметом якого є квартири АДРЕСА_1 . 07 вересня 2012 року він здійснив платіж у розмірі 161 634,00 грн на фінансування об`єкта інвестування згідно з вищевказаним договором, що підтверджується відповідним платіжним дорученнями № 428. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано 30 квітня 2013 року за ОСОБА_5 (1/2 частина) та ОСОБА_3 (1/2 частина).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року шлюб між ним та ОСОБА_3 , зареєстрований 05 лютого 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 101, - розірвано.

На підставі вказаного ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30 січня 2019 року, просив суд встановити факт проживання його та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 02 лютого 2010 року по 04 лютого 2013 року та визнати за ним право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 як належну частку у спільному майні подружжя.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 02 лютого 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 як належну частку у спільному майні подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 801,60 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив із того, що на підставі належних і допустимих доказів було встановлено, що з 02 лютого 2010 року по 04 лютого 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права і обов`язки, у цей період в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тому є підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Крім того, встановивши, що у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах відповідачем було укладено договір фінансування у будівництві, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суд вважав, що 1/2 частини цього майна відповідно до статей 60 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судові рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки її доводам стосовно того, що 1/2 частини спірної квартири була придбана за її особисті кошти. Вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на нерухоме майно підлягають розгляду у різних судових провадженнях, а саме окремому та позовному. Також судами не враховано роз`яснення Верховного Суду України, які містяться у листі від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», згідно з якими відповідно до пункту 5 частини першої статті 256 ЦПК України, що діяла в редакції 2004 року, суд вправі розглядати справу про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за умови зокрема терміну спільного проживання не менше п`яти років. Оскільки термін спільного проживання сторін складав менше п`яти років, то суд не мав права розглядати справу про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У лютому 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 почали проживати спільно, однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Вказана обставина відповідачем не заперечується, отже, у силу частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року доказуванню не підлягає.

28 серпня 2012 року ОСОБА_3 та батько позивача - ОСОБА_5 уклали договір № 2808001/12 про участь у Фонді фінансування будівництва квартири АДРЕСА_1 .

07 вересня 2012 року ОСОБА_1 платіжним дорученнями № 428 здійснив платіж у розмірі 161 634,00 грн за фінансування об`єкта інвестування згідно з договором від 28 серпня 2012 року.

05 лютого 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 05 лютого 2013 року, про що зроблено актовий запис за № 101.

25 травня 2013 року Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві видала свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 і ОСОБА_3 народився син ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 14 червня 2013 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 05 лютого 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 101, - розірвано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У пункті 5 частини першої статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що між позивачем та відповідачем мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України, тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання її та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 02 лютого 2010 року по 04 лютого 2013 року.

Таким чином, встановивши, що у період спільного проживання сторонами за спільні кошти з метою задоволення потреб сім`ї було придбано 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , суди обґрунтовано визнали це майно спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Твердження заявника про те, що вимоги позивача повинні бути розглянуті у різних судових провадження, а саме у позовному та окремому, є безпідставним, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно для вирішення спору про право позивача на частину спірного майна, тобто вимоги повинні бути розглянуті в одному позовному провадженні, оскільки між сторонами існує спір про право.

Також безпідставним є твердження заявника про неврахування судами листа Верховного Суду України від 01 січня 2012 року, оскільки в ньому містяться роз`яснення щодо застосування положень статті 256 ЦПК України, у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, разом з тим, відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Таким чиним, у справі що переглядається, питання про встановлення факту проживання однією сім`єю, з урахуванням дати звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, підлягає вирішенню у порядку, встановленому ЦПК України у редакції, яка діє після 15 грудня 2017 року, тобто в позовному провадженні, оскільки пов`язано з подальшим вирішенням спору щодо віднесення майна до спільного сумісного майна подружжя та його поділу.

Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян