№ 752/20382/15-ц

Постанова

Іменем України

19 липня 2022 року

м. Київ

справа № 752/20382/15-ц

провадження № 61-13892св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю. ,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Акціонерне товариство «Дельта Банк», Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Куликом Віталієм Борисовичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України»), про поділ спільного сумісного майна.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 23 листопада 2001 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час перебування в шлюбі подружжям було набуто у власність ряд рухомого та нерухомого майна, а також грошові кошти. З початку січня 2015 року вона з чоловіком припинила фактичні шлюбні відносини.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

04 червня 2015 року між сторонами було укладений договір про поділ спільного сумісного майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С., за яким було поділене спільно нажите рухоме та нерухоме майно.

Разом із цим, між сторонами не були поділені спільно нажиті грошові кошти (в доларах США та гривнях), що знаходяться на рахунках банківських установ. Оскільки такі рахунки були відкриті у період перебування сторін у шлюбі, грошові кошти, які вносилися на депозитні рахунки по зазначених договорах, є спільним майном подружжя. Договори банківського вкладу були оформлені в період перебування в шлюбі та спільного проживання на ім`я відповідача в АТ «Дельта банк» і станом на початок січня 2015 року, коли сторони почали проживати окремо і перестали вести спільне господарство та стали мати окремий бюджет, грошові кошти з банківських рахунків не знімались та перебували на цих рахунках. В подальшому відповідач розпорядився ними самостійно.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь в порядку поділу майна, набутого за час шлюбу, Ѕ частину грошових коштів (вкладів) в розмірі 116 208,33 доларів США в еквіваленті в гривні згідно офіційного курсу НБУ на момент ухвалення рішення, а також 1 420 448,57 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що з 23 листопада 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року шлюб між ними було розірвано. Фактично подружні відносини між сторонами припинені з початку 2015 року.

04 червня 2015 року між подружжям був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, за умовами якого ОСОБА_2 отримав корпоративні права на частку у статутному капіталі ТОВ «Вітера Україна», а ОСОБА_1 отримала квартиру АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 , нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255) - офіс за адресою: АДРЕСА_3 , легковий автомобіль Land Rover, модель Range Rover 2013 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Крім поділеного майна у добровільному порядку у кожного з подружжя на час припинення шлюбних відносин були депозитні вклади, зокрема у ОСОБА_2 - в АТ «Дельта Банк», а у ОСОБА_1 - в АТ «ПриватБанк» і АТ «Державний ощадний банк України».

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд поділити спільне майно подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності сторін у справі як подружжя, визнавши за ним право особистої приватної власності на Ѕ частину грошових коштів, які обліковуються на рахунках (в тому числі депозитних рахунках) ОСОБА_1 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Державний ощадний банк України».

Під час розгляду справи, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 неодноразово збільшував позовні вимоги та, з урахуванням заяви від 29 січня 2020 року, остаточно просив суд в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право особистої власності на Ѕ частину грошових коштів, які обліковуються на рахунках (в тому числі депозитних) ОСОБА_1 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Державний ощадний банк України», АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «Банк Форум» у сумі 3 445 264,64 грн; 145 197,93 доларів США, що еквівалентно 3 872 428,79 грн; 875,15 Євро, що еквівалентно 25 307,00 грн; 304 000,00 доларів США, що еквівалентно 7 477 913,60 грн та стягнути їх з ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

В порядку поділу майна, набутого за час шлюбу, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 116 208,33 доларів США, що в еквіваленті в гривні згідно офіційного курсу НБУ на момент ухвалення рішення становить 3 235 239,91 грн, та 1 420 448,57 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Також суд розподілив судові витрати.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у відповідаа станом на 01 січня 2015 року в АТ «Дельта Банк» були відкриті банківські рахунки, на яких знаходились грошові кошти, внесені ОСОБА_2 під час шлюбу, а тому указані кошти є спільною сумісною власністю подружжя і позивач має право на 50% від указаних спільних коштів.

Суд також поділив між сторонами грошові кошти, отримані ОСОБА_2 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вважаючи, що ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у володінні ОСОБА_1 на момент припинення шлюбних відносин спільних грошових коштів, які підлягають поділу.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % спільних коштів, які знаходяться на депозитних рахунках відповідача, 50 % грошових коштів з поточних та карткових рахунків та 50 % грошових коштів, отриманих відповідачем від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що складає загальну суму 1 420 448,57 грн, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % спільних коштів, які знаходяться на депозитних рахунках відповідача, у розмірі 1 229 131,31 грн та 50 % грошових коштів з поточних та карткових рахунків відповідача у розмірі 98 384,46 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 50 % грошових коштів, отриманих відповідачем від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у розмірі 92 932,80 грн відмовлено.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими висновки місцевого суду про стягнення з ОСОБА_2 коштів, які знаходяться на його депозитних рахунках, у розмірі 115 154,49 доларів США та 1 229 131,31 грн, а також грошових коштів з поточних та карткових рахунків відповідача в сумі, що складає 98 384,46 грн та 1 053,84 доларів США, оскільки вони є спільним майном подружжя.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про стягнення з відповідача Ѕ від отриманої ним від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суми у розмірі 92 932,80 грн (50 % від 185 865,60 грн), оскільки ОСОБА_1 не заявляла позовні вимоги про визнання вказаних коштів спільним майном подружжя та про їх поділ.

Разом із цим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , зазначивши, що вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 серпня 2021 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Кулика В. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено дію оскаржених судових рішень.

14 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 23 листопада 2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про що зроблено актовий запис № 2433.

Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З початку січня 2015 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини, що визнається сторонами у справі.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

04 червня 2015 року між сторонами укладено договір про поділ спільного сумісного майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С., за яким було поділене спільно нажите рухоме та нерухоме майно.

Згідно з умовами вказаного договору з моменту його укладення в особисту приватну власність ОСОБА_1 перейшло наступне майно: квартира, що розташованаза адресою: АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_1 , що розташоване у підземному паркінгу по АДРЕСА_2 ; нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255) - офіс за адресою: АДРЕСА_5 (літ. А); автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, реєстраційний номер НОМЕР_2 . При цьому, з моменту укладення цього договору в особисту приватну власність ОСОБА_2 перешли корпоративні права та частка в статутному капіталі ТОВ «Вітера України» в розмірі внеску 6 000 000,00 грн, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства.

За умовами указаного договору поділу угодою підлягало лише вищезазначене майно, претензій фінансового, майнового характеру та претензій з інших питань щодо поділу цього майна сторони одна до одної не мали.

Постановою Апеляційного суду м Києва від 03 квітня 2018 року, залишеною без змін Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про поділ спільного сумісного майна подружжя, укладеного 04 червня 2015 року.

Згідно наданої банком АТ «Дельта Банк» інформації, станом на 01 січня 2015 року залишки на депозитних, поточних та карткових рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , складали:

- депозитний рахунок № НОМЕР_3 - 230 250,00 доларів США,

- депозитний рахунок № НОМЕР_4 - 1 500 000,00 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_5 - 957 972,61 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_6 - 290,02 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_7 - 58,98 доларів США,

- поточний рахунок № НОМЕР_8 залишок 170 008 грн,

- поточний рахунок № НОМЕР_9 залишок 316,01 доларів США,

- картковий рахунок № НОМЕР_10 залишок 1 791,68 доларів США,

- картковий рахунок № НОМЕР_11 залишок 26 741,94 грн,

- картковий рахунок № НОМЕР_12 залишок 18,99 грн.

Після фактичного припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_1 ОСОБА_2 самостійно розпорядився вказаними грошовими коштами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржені, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановили, що у ОСОБА_2 на час припинення фактичних шлюбних відносин (станом на 01 січня 2015 року) в АТ «Дельта Банк» були відкриті банківські рахунки, на яких знаходились грошові кошти, внесені під час шлюбу, а саме:

- депозитний рахунок № НОМЕР_3 - 230 250,00 доларів США,

- депозитний рахунок № НОМЕР_4 - 1 500 000,00 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_5 - 957 972,61 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_6 - 290,02 грн,

- депозитний рахунок № НОМЕР_7 - 58,98 доларів США,

- поточний рахунок № НОМЕР_8 залишок 170 008 грн,

- поточний рахунок № НОМЕР_9 залишок 316,01 доларів США,

- картковий рахунок № НОМЕР_10 залишок 1 791,68 доларів США,

- картковий рахунок № НОМЕР_11 залишок 26 741,94 грн,

- картковий рахунок № НОМЕР_12 залишок 18,99 грн.

Разом із тим, суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 суду не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності на момент припинення шлюбних відносин у банківських установах на банківських рахунках ОСОБА_1 грошових коштів, які є спільною власністю подружжя та підлягають поділу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

При таких обставинах суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на 50 % спільних грошових коштів, які знаходились на депозитних рахунках ОСОБА_2 , а саме - 115 154,49 доларів США та 1 229 131,31 грн, а також на 50 % грошових коштів з поточних та карткових рахунків ОСОБА_2 , а саме - 98 384,46 грн та 1 053,84 доларів США, оскільки указані грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом із тим, ураховуючи викладене вище, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що банківські виписки не можуть вважатися належними та достовірними доказами у справі, котрі підтверджують факт відкриття депозитних, поточних рахунків у банківській установі, поповнення рахунків, видачу та розпорядження коштами, є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до частини першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків особи є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних операцій.

Тобто виписки за банківськими рахунками можуть бути належними доказами у справі.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року було зупинено на підставі ухвали Верховного Суду від 01 вересня 2021 року, у зв`язку із залишенням судових рішень без змін необхідно поновити їх дію.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Куликом Віталієм Борисовичем, залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов