Постанова
Іменем України
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 752/21919/16-к
провадження № 51-1956 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7.,
прокурора ОСОБА_8.,
виправданого ОСОБА_1 ,
захисника ОСОБА_9.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10. на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року у кримінальному провадженні № 12016100010010854 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, у якому він обвинувачувався.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, що завдало значної шкоди потерпілому, за наступних обставин.
Так, 10 листопада 2016 року приблизно о 19:00, ОСОБА_1 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив, шляхом вільного доступу через відчинені ворота заїхав на заздалегідь орендованому транспортному засобі «ЗІЛ-ММЗ» д.н.з. НОМЕР_1 до арматурного цеху, розташованого на території ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської», що на вул. Будіндустрії, 7 у м. Києві, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою кран-балки (вантажного підйомного крану) перемістив до кузова зазначеного автомобіля чотири бухти проволоки 5-Вр1 загальною вагою 4270 кг та арматуру А500-12 довжиною 2,92 м, загальною вагою 4550 кг, на загальну суму 107 537,50 грн, які належать ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської». Будучи впевненим, що виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з викраденим майном направився до контрольно-пропускного пункту заводу, однак не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий співробітниками відділу безпеки заводу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11. залишено без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевим судом, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, безпідставно виправдано ОСОБА_1 та не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Вважає, що апеляційний суд, визнаючи докази сторони обвинувачення такими, що не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій, порушуючи вимоги статей 23 86 94 КПК України та принцип безпосередності дослідження доказів, не надав кожному доказу як окремо, так і у їх сукупності оцінки з точки зору належності та допустимості, при цьому обмежився зазначенням загальних формулювань без будь-якого обґрунтування свого рішення. Крім того, зауважує, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та повторний виклик і допит свідків, переписавши показання цих свідків із вироку, при цьому не зазначив в ухвалі, що такі свідки не допитувалися. Таким чином стверджує, що суд апеляційної інстанції фактично продублював вирок місцевого суду, та, відмовляючи у задоволенні апеляційних вимог прокурора, свого рішення не вмотивував, чим порушив положення ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8. підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10., просила її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_9. заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційної скарги.
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду, оскільки, на його думку, зазначене судове рішення постановлене з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
З такими твердженнями прокурора колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
З огляду на встановлені обставини та досліджені докази під час ухвалення вироку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, що завдало значної шкоди потерпілому. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд з наведенням докладних мотивів обґрунтував свій висновок.
Таким чином, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85 86 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, що вчинене кримінальне правопорушення, у якому обвинувачувався ОСОБА_1 .
Такі висновки суд зробив на підставі показань самого обвинуваченого ОСОБА_1 , який не заперечував щодо обставин виїзду з території заводу на автомобілі «ЗІЛ» та спроб невідомих осіб його зупинити, подальшого затримання працівниками поліції та виявлення в кузові керованого ним автомобіля металу. Зі змісту вироку вбачається, що вказані обставини підтвердили під час допиту свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Однак у вироку місцевий суд зазначив, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та переконливих доказів щодо предмету викрадення, його ваги, вартості, що позбавило суд можливості визначитися з наявністю у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки злочину «значна шкода» та наявності складу злочину взагалі.
Зі змісту вироку вбачається, що як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду ОСОБА_1 оспорювались саме вага та вартість дроту та арматури.
Обґрунтовуючи свої висновки, місцевий суд зазначив, що відповідно до рапорту співробітників Голосіївського РВ УПП ГУНП України у м. Києві, який став підставою для внесення відомостей до ЄРДР, у кузові автомобіля під керуванням ОСОБА_1 виявлено чотири бухти дроту та арматуру. При цьому у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення представник заводу повідомив про виявлення відсутності лише чотирьох бухт дроту, при цьому нічого не вказав про викрадення арматури.
Також місцевий суд у вироку зауважив, що у протоколі огляду місця події від 11 листопада 2016 року зазначено про виявлення у кузові автомобіля «ЗІЛ» д.н.з. НОМЕР_1 чотирьох бухт дроту та арматури, які вкриті брезентом, при цьому вага та кількість цих предметів не зазначена.
Як вказує у своєму вироку суд першої інстанції, дріт 5-Вр1 загальною масою 4270 кг та арматуру А500-12, довжиною 2,92 м та загальною масою 4550 кг постановою слідчого Голосіївського УП ГУНП України у м. Києві від 11 листопада 2016 року визнано речовими доказами, та у подальшому відповідно до розписки передано на відповідальне зберігання представнику заводу.
Місцевий суд зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, у який саме спосіб було ідентифіковано дріт як 5-Вр1 та арматуру як А500-12. При цьому у порушення вимог ч. 6 ст. 100 КПК України такі речові докази не були зафіксовані за допомогою фотографування або відеозапису та докладно не описані, не було збережено їх зразків, достатніх для їх подальшого експертного дослідження.
Також місцевий суд дійшов висновку, що відповідно до пред`явленого обвинувачення вид, розмір та вага виявленого дроту та арматури ґрунтується виключно на довідці № 1095 від 11 листопада 2016 року головного бухгалтера ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської», при цьому не зазначено у який спосіб було визначено вагу та специфікацію предмета крадіжки, як і не надано складських документів (актів інвентаризації, ревізій тощо), якими б підтверджувалась нестача належного заводу майна.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що у згаданій довідці мова йде про арматуру А500С12 вагою 4550 кг та дріт ВР-5 вагою 4270 кг, тоді як у постанові слідчого про визнання речовими доказами вказано інші ідентифікаційні позначки, а саме арматура А500-12 та дріт 5-Вр1, що також вказує про відсутність доказів вартості дроту та арматури, про які вказано у обвинуваченні.
Окрім іншого, місцевий суд у вироку вказав, що у матеріалах кримінального провадження відсутні достатні дані про автомобіль «ЗІЛ» д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки такий не оглянутий, невідомо де він на час судового розгляду знаходився. Зазначене позбавляє можливості усунути суперечності щодо розміщення предметів викрадення, оскільки у рапорті працівників поліції вказувалось, що метал був захований в бортах, один із свідків вказував про подвійне дно кузова, а у протоколі огляду місця події зазначено, що дріт та арматура були прикриті брезентом. При цьому місцевий суд зазначив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вантажопідйомність автомобіля «ЗІЛ» становить 5825 кг, тоді як визначена в обвинуваченні загальна вага дроту та арматури складає 8820 кг, що також ставить під сумнів вагу металу, про який зазначено у обвинуваченні.
Аналізуючи зазначені докази та надаючи оцінку з точки зору їх достатності та допустимості, місцевий суд зазначив про необґрунтованість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, оскільки стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом належність, специфікація, вага та вартість дроту та арматури, у замаху на викрадення яких обвинувачувався ОСОБА_1 , що є обов`язковим для встановлення складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України.
Колегія суддів вважає, що у вироку суду з дотриманням положень процесуального закону викладено формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
Як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду у своїй касаційній скарзі прокурор посилається на те, що апеляційний суд, визнаючи докази сторони обвинувачення такими, що не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій, порушуючи вимоги статей 23 86 94 КПК України та принцип безпосередності дослідження доказів, не надав кожному доказу як окремо, так і у їх сукупності оцінки з точки зору належності та допустимості, при цьому обмежився зазначенням загальних формулювань без будь-якого обґрунтування свого рішення.
Однак колегія суддів не може погодитися з такими доводами прокурора з огляду на наступне.
Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі.
Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_11., ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.
Зокрема, в результаті апеляційного розгляду апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та зазначив, що стороною обвинувачення не надано безспірних доказів, а отже не доведено поза розумним сумнівом про вчинення ОСОБА_1 замаху на злочин, у якому він обвинувачувався.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про порушення апеляційним вимог ч. 3 ст. 404 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що місцевим судом у повному обсязі досліджено докази у кримінальному провадженні з дотриманням засад безпосередності, у тому числі й допит свідків, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а сторона обвинувачення у клопотанні, а також у судовому засіданні апеляційного суду не навела передбачених процесуальним законом підстав для повторного дослідження доказів та допиту свідків, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання.
Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку вимоги процесуального закону не порушив, оскільки сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони в повному обсязі досліджені місцевим судом, а сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6